ТЕКСТ ПОЛІНИ ЛІМІНОЇ

Батько Божени працював вчителем у місцевій школі. Він викладав трудове навчання. Клас традиційно ділився на групу хлопчиків і групу дівчат. Вони займалися майже арт-терапією: перші працювали з деревом, другі — з голкою та нитками. Тоді Валерій Чагаров долучив до освітнього процесу свою доньку, й Божена навчала дівчат вишивати.

До уроків у художниці залишилися дуже теплі почуття. У тій самій школі Чагарова й сама навчалася, а її вчительки виступали одними з небагатьох «оцінювачів» її вишивок. Наразі в школі висять на стінах роботи Божени, однак у доволі цікавій формі: у рамах за склом знаходяться світлини творів. Чагарови не бачать смислової відмінності між фоторепродукцією та оригінальною вишивкою: для них головне, що зображене, а не як. На виставці в «Я Галереї» вони також пропонували розмістити фотографії робіт, а не оригінали – пропозицію відхилили. Для київського культурного кластеру це було б справді радикально, фактично за межами прийнятного стилю в експозиціях.

Насправді, родина має певну рацію — ручна праця для них не є настільки екзотичною, щоб надавати їй непересічного значення. Вишивка хрестиком для Божени є звичайною справою у практиках арт-терапії та шкільних уроків праці, тоді як для міста це яскравий і неординарний мистецький жест, а також доказ оригінальності та цінності (зокрема й коштовної) роботи. Для Чагарової важливим у мистецтві лишається безпосередній зміст.

Візуальна складова в художниці теж не є індивідуалізованою. Це радше масова, почасти народна, культура. У райцентрі чи в Житомирі Валерій купує для доньки схеми для вишивки: зі схематичних квадратиків утворюються обриси людей, звірят, будинків, дерев, Ісуса, Богоматері; вишивальниця має перенести цей макет, де один квадратик дорівнює одному хрестику. Божена вільно деформує або поєднує ці рисунки, але завжди використовує такі схеми. Отримуємо специфічний реді-мейд, у якому чужий об’єкт обробляється та переноситься в контекст власного мистецтва. Зрозуміло, це теж впливає на відчуття Чагарової, що більш значущим виходить отриманий смисл вишивки, а не його технічно-естетична частина.

Це стосується не тільки гостросоціальних проблематик, на яких я сконцентрувалася в минулих розділах. У Божени також є багато творів, котрі загалом важко приписати до актуального розуміння мистецтва — радше до декоративно-ужиткової творчості.

Але це було б надто легко й лицемірно — відхреститися позначкою «неформат» і повернутися до критичних вишивок про культуру й політику.

Божена дуже пишається двома іконами, які вона вишила. Це були одні з перших її творів загалом. «Подивіться, яка гарна тут Марія», — викладають Чагарови на стіл вишивки, поряд із іншими серіями. — «У селі всім більше подобається ця, у неї очі такі великі й добрі вийшли», — показує Божена на зображення типу Елеуси, де образи передають безмежність кохання між Богородицею та Ісусом. На іншій, Одигітрії, Богоматір суворіша й має псевдовізантійську зовнішність. А на першій краса наближена до сучасних стандартів.

Жодних «фірмових» написів Божени на іконах немає. Ікона для художниці — уже завершений сюжет, який не потребує ані доповнень, ані пояснень. Для мистецької мови Божени — це абсолют, який можна скопіювати (переписати), проте немає сенсу доповнювати. Слова ж з’являються виключно там, де є семантична порожнеча та неузгодженість.

А от стосунки людини з релігією — це вже зовсім інша тема в роботах Чагарової. У них художниця вбачає куди більше мізерного, а отже й суперечливого. На прикладі цих двох точок – довершеного іконографічного символу й мінливої людської мімікрії під нього — можна зрозуміти творчі методи Божени. Якщо ідея не є цілісною, має серйозні внутрішні розбіжності та далека від універсальності, то це прояв недосконалості — і саме в такому стані народжуються слова. Принцип Вавилонської вежі: нові мови утворюються водночас із розумінням хибності світу, у якому ми живемо. Вони прагнуть компенсувати пустоту людського буття.

ТЕКСТ БОЖЕНИ ЧАГАРОВОЇ

Деякі думки стосовно сюжету картини з філософським висловом Юрія Іздрика: «Це лише бог у кожного свій. Демони ж у всіх нас спільні…». Зазвичай демони ведуть людей не до книги, але «бог у кожного свій» (Іздрик), то є й такі, котрим «думки… малювали рожеві надії: мати свою невеличку хатину, тиху-спокійну, кругом обставлену книжками, котрі б він перечитував та набирався розуму» (Панас Мирний, «П’яниця»), а другі «журби й турботи не знали… Тільки те й робили, що пили та гуляли…» (Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Для третіх «глянеш оком навколо – усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…» (Іван Карпенко-Карий, «Сто тисяч»).

Дивлячись на вишитих мною на цій картині діточок, люди дуже радуються: «Ой, божечко, які гарні дітки! Як іграшки! Ну прямо таки курчаточка вилупились на світ божий із яєчок пасхальних». Але «демони ж у всіх нас спільні», і що виростає із «гарних діток», коли батьки «тільки те й робили, що пили та гуляли…»? Якщо народилася дівчинка, то «з року на рік, підростаючи та розумнішаючи, робилася Явдошка все хижіше та хижіше; до горілки привчилася, як до води» (Панас Мирний). Якщо народився хлопчик, то «і через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіячка…» (Панас Мирний). І хвіст демона оповив «гарних діток» від дня їх народження; іншого-то і бути не може, бо батька-матері «…примір перед очима» (Панас Мирний).

Мені ця велично-демонічна картина надзвичайно подобається і шила я її з превеликою втіхою.

 ТЕКСТ ПОЛІНИ ЛІМІНОЇ

Непроста здатність і навіть мудрість — любити людство не всупереч, а завдяки його недолікам. Не відвертатися від зла, а дивитися йому прямо в очі. Зазвичай, коли люди чують про проблематичність світу, вони питають: «Як мені з цим жити?», а потім віддають перевагу невіданню. Божена діє в своїх вишивках навпаки — сприймає повноту небездоганності людини.

Себе в першу чергу. «Убога дівчинка, нещасна калічка» — Чагарова постійно підкреслює власну вразливість. Інтонація, на перший погляд самопринижуюча, насправді допомагає сприймати себе й оточуючих максимально натуралістично. Усвідомивши внутрішніх демонів, Божена відчуває моральне право говорити про чужих — без осуду, рівним тоном, начебто констатуючи факти. Однак саме від такого підходу проймає дрож.

Те, що мистецька мова Чагарової переважно складається з цитат письменників, теж показово. Художницю очевидно смішить надмірне ускладнення лексики, коли художники, журналісти та політики надмірно використовують вузьку термінологію. Тож Божена йде протилежним шляхом — не вигадує, не мудрує, а говорить усталеними фразами. Їхня універсальність легко перевіряється: якщо вони підходили під ситуацію чотирьохсотрічної давнини і можуть стати доречними сьогодні, то вони пройшли перевірку часом і обставинами. Справжня філософія апсайклінгу, тобто вторинного використання вживаних речей: не варто засмічувати мовний простір одноразовими думками, якщо є можливість переробити й адаптувати якісні чужі.

Розчленувавши вишивки Божени по частинкам, виявляється, що майже всі елементи на них — запозичені, набір цитувань і кліше. Зовсім нечасто з’являється ім’я художниці в композиції, як ознака привласнення. Мистецтво не раз порівнювали з «чудиськом Франкенштейна», і ця метафора видається мені влучною. Але лише якщо тримати в голові, що як тільки створення чудиська завершується, воно отримує власну свідомість і ауру. Вся творчість за суттю є колажною, а вдале поєднання компонентів утворює подальші імпульси та смисли. Відмінність робіт Божени тільки в тому, що в неї ця «скроєність» жодним чином не приховується — і в цьому теж простежується прагнення мисткині до щирості та відвертості.

Переплетення захоплюють Божену Чагарову. Вона повсюди бачить аналогії та зв’язки. Здається, усі сюжети можна скласти з одного набору пазлів або схем для вишивання. Можливо, так і є, і в світі існує обмежена кількість типових персонажів, які потрапляють у обмежену кількість типових ситуацій. Змінюються способи розмови про них, тоді як суть залишається однаковою. Чим ще передавати такий стан речей, як не колажем? Як для чудиська Франкенштейна потрібен був стандартний «набір» органів і частин людського тіла, так і проблеми індивідів, спільнот і всього світу можна передати за допомогою одного набору знаків і виражальних засобів.

ТЕКСТ БОЖЕНИ ЧАГАРОВОЇ

Включен телевизор SAMSUNG. В руках у меня канва, игла, желтая нить, настроилась мыслями на любимый сериал, а тут реклама. Тато пультом переключил канал и я в гостях у Василия Голованова:

Но почему так рано коронован

Великий Йорк? Зачем нарушил клятву?

Царить вам, помнится, тогда лишь должно,

Когда глаза навек закроет Генрих.

Но вы хотите в сан его облечься

И с головы его сорвать корону

Еще при жизни, клятве вопреки?

О, непростительна вина такая!

Уильям Шекспир, «Генрих VI»

Ричард Плантагенет, герцог Йоркский (уверена, что и посол Великобритании в Украине Джудит Гоф, запутается в генеалогической таблице английского королевского дома с XIV по XVI век. Очень повезло историку Ярославу Грицаку, что он родился в родной Украине, а не в суровой Англии, а то быть тогда ему пришлось бы не историком, а философом) отвечает Василию Голованову и Евгению Мураеву:

Изъяны

В моих правах на трон, пятно рожденья,

Которым заклеймил меня отец, –

Что скроет их, когда не добродетель?

Но тщетны все усилья! Вражья злоба

Их обнажила, предо мной поставив,

Как призрак неотступный, эту Стюарт.

Фридрих Шиллер, «Мария Стюарт»

И только я подумала о ниспосланном призраке Надежды Савченко, так пульт меня переместил назад на телеканал «Бигуди», и я уже в Турции сопереживаю за судьбами любимых мной женщин Нихан, Асу, Бану, Зайнеп и постоянно враждующим Эмиром и Кемалем. И когда Зайнеп говорит по смартфону Эмиру, что она вышлет ему скриншот, то я чуть не упала в обморок, что бедная турецкая девушка Зайнеп знает, что такое скриншот, умеет его послать, у нее есть GALAXY S6, который я видела в журнале «Новое Время», №34 от 16 сентября 2016 и мои зрительные догадки подтвердил Кемаль, затребовав у Аслы финансовый отчет по движению средств холдинга «Коджуоглу» за 2015 год. А это был год продаж этого телефона, в чем я удостоверилась в этом же журнале «Новое Время».

Целеустремленному, очень настойчивому и твердому в достижении поставленных задач президенту Турции товарищу Реджепу Эрдогану не стыдно за своих соотечественников. Мне же, бедной украинской девушке Зайнеп из деревни Вчерайше, скриншот от Полины Лиминой из Киева был отправлен в город Кременчуг моей сестре, которая записала его на флешку и далее посредством конверта «Укрпочтой» эта флешка добралась до отделения связи в деревне Вчерайше, а далее уже тато принес ее мне и на экране ноутбука я узнала, что есть такое слово скриншот в англоязычном написании.

Перед сном я успеваю побывать минут 5 еще в гостях у худенькой и стройной Татьяны Даниленко, где слышу: «Собратья короли, говорю вам: лорд Сей оскопил государство и сделал его евнухом. А кроме того, он умеет говорить по-французски, значит — изменник» (Уильям Шекспир, «Генрих VI»). Татьяна Даниленко, как ведущая этой дружественной беседы восклицает: «О жалкое невежество и грубость!» (Уильям Шекспир, «Генрих VI»).

«А вдобавок мы требуем головы лорда Сея за то, что он продал герцогство Мен» (Уильям Шекспир, «Генрих VI»), — не унимается неуемный Семен Семенченко. Тато выключил телевизор, а я подумала «Безумство, ты превозмогло!» (Фридрих Шиллер, «Орлеанская дева»).

Легла спать и подумалось, что за один день увидела худеньких и стройных Нихан с Татьяной Даниленко, а здесь ниоткуда прибавилось 3 кг фигуры. У Нихан в доме Эмира есть очень добротный орбитрек и совершенно бесшумная беговая дорожка. Татьяна Даниленко поддерживала свою худенькую фигуру в спортивном клубе «5 элемент» («Новое Время», №3 от 27 января 2017). А у меня вот нет такой силы воли, как у мужественного и властного человека из Харькова Александра Ярославского, чтобы не обедать («Новое Время», №36 от 30 сентября 2016). И даже солнечно очаровательная, элегантная, моментально располагающая к себе своим добрым и веселым взглядом жена Александра Ярославского Марина подтверждает нам с Кристиной Бердинских, что Александр «иногда может съесть салат». А у меня после салата живот полный, а голова неустанно требует сала, чеснока и что-то такого, как колбасы. И это требование головы изматывает меня, что и вышивать невмочь.

 ТЕКСТ ПОЛІНИ ЛІМІНОЇ

Цікаво, чи так будуть знімати сюжети на телебачення про Божену — із ковбасою на столі та каналом «Бігуді» на екрані позаду, — чи вмостять її у крісло та дадуть п’яльці з уже завершеною вишивкою? Риторичне запитання.

Тоді як для Божени Чагарової не існує образів, які не можна поєднати. Вона впевнена, що вже має всі засоби, щоб осягнути нескінченність і підігнати її під власні розумові шаблони. І якщо хтось запитає, чи вистачає Божені наявних схем для вишивок (жінка, чоловік, корівка, дерево, змія, лелека, будинок, Ісус) для того, щоб передати хвилюючі її проблеми — я впевнено дам стверджувальну відповідь. Бо вона настільки вправно оперує цими символами, що здатна побудувати з них будь-який текст. Паралельно дивлячись вечірні серіали та висловлюючи зневагу до салатів.

Поліна Ліміна

Світлини робіт: Ігор Окуневський