Слово — це те, що неодмінно порушує спокій, створює безлад, відкриває рани. Слово руйнує космос і спричиняє хаос. Коли ж ми намагаємося систематизувати слова, то лише насильно множимо ці розриви.

Інформація — це набір слів. Кількість інформації, швидкість її руху та неможливість сховатися від неї можуть тиснути й викликати межові стани в людей. Чому ми прагнемо впорядкувати численні дані, винайти нові алгоритми їхньої обробки, зробити споживання більш зручним? Це не поверне до стану мовчання; це лише створить умови для ще масштабнішого обсягу інформації.

Втеча від тиші — це схованка від споконвічного страху смерті. Множення ідей, думок і слів сповіщають нам про життя. Вони дарують відчуття вітальності, хоча й ціною душевних сил і напруження.

Божена Чагарова винаходить нові знаки й коди. Рухає старі й закостенілі іконічні символи, перероблює смисли. Вона доводить, що динаміка, а значить і здатність лишатися живим, можливі в мистецтві та поза ним. Робота над сумбуром і безладом означає, що десь поряд літає думка: зворотна ж сторона цього, заціпеніння та пасивність, — це ментальна смерть.

Внутрішній світ людини та творчість, як його зовнішній прояв, завжди лякають, якщо наблизитися до них надто близько. Вишивки Божени — не про натхнення та музу художника; вони про страх, самотність і муки мистецтва. Про те, як жити з собою, сприймати інших людей і їхніх спільних демонів, діяти та висловлюватися заради власного існування.

Працює вдома телевізор SAMSUNG. Фрідріх Шиллер говорить Божені: «Боженочка, несчастный ты мой ребенок, «Одни мы в поле», а Вільям Шекспір питає: «Куда же нам идти?».

Поліна Ліміна

Світлини робіт: Ігор Окуневський