Вже традиційно з 2018 року останній місяць весни наповнений переживаннями, метушнею та бюрократичною тяганиною, пов’язаною з публікацією реєстрів грантових програм Українського культурного фонду. Минулого року до публікації реєстрів додалась ще одна подія — секвестр бюджету, в якому для УКФ мала залишитись десь третина від запланованих коштів, тоді як різним підрозділам пенітенціарної системи навіть дали якусь надбавку (напевно, це була премія за надмірну опіку над громадянами та громадянками України). У 2020 році завдяки широкому розголосу та конструктивній паніці з боку потенційних грантоотримувачів бюджет УКФ зменшили несуттєво. У 2021 році, весна якого почалась з нервових та дивних перевиборів керівниці фонду, вже ближче до літа УКФ несподівано з прогресивної інституції перетворюється на типову українську державну контору, яка керується правилами ігнорування спільноти, порушенням всіх раніше встановлених процедур та вирішенням питань за зачиненими дверима. Здається, що українська політична система просто не витримала такої довготривалої адекватності, яка сама собою нікуди не зникла, тож ця система вирішила маркувати Український культурний фонд як стороннє тіло, що загрожує національній безпеці та підриває традиції функціонування вітчизняних державних інституцій. Для попередження катастрофи були прийняті термінові та радикальні міри.

Головне, що дав нам УКФ — це навіть не фінансування, а можливість довіряти державній установі та бажання з нею працювати

Загалом, історія про Український культурний фонд — це насамперед історія про становлення соціальної довіри. Чи не вперше громадський сектор та державна інституція мали досвід довготривалої співпраці, що базувалася не на особистих взаєминах та маніпулятивних правилах, а на професійній комунікації, чітких процедурах, реальній зацікавленості обох сторін у результаті. Головне, що дав нам УКФ — це навіть не фінансування, а можливість довіряти державній установі та бажання з нею працювати. Саме ця довіра є надважливим складником у функціонуванні суспільства — довіра людей один до одного, довіра людей до соціальних та державних інститутів. Соціальна довіра створює той базис, на якому розбудовуються інституції, що дозволяє розвиватися соціальним зв’язкам без страху та думки «бий або біжи».

Звісно, відносини між культурним сектором та фондом ніколи не були простими. Ми пройшли складний шлях у взаємовідносинах з УКФ. Від тотального захоплення та благоговіння, через розчарування, що все виявилось не ідеальним до, як мені здається, розміреного та здорового партнерства. Але саме така непроста комунікація є необхідним етапом складних процесів становлення адекватної інституції, формування етики зворотного зв’язку, призвичаєння до вимог та потреб один одного. Сьогодні ж УКФ раптово перетворюється з інституції, до якої ми всі відчували свою приналежність (як заявники, експерти, учасники проєктів, працівники фонду), на чергове державне непорозуміння, що неочікувано стало «належати» декільком людям, які говорять до нас невиразним бурмотінням, переповненим штампованими в дусі української політики тезами про «чесність та прозорість», зловживають та по-своєму переінакшують нормативи, якими керувався фонд до цього року.

Історія цього кафкіанського перетворення почалася нібито з необхідності економії у зв’язку з раптовою появою нового ЛОТу, присвяченому 30-річчю незалежності України — саме це було названо як одну з причин радикального втручання Наглядової ради у грантові реєстри. Мої колеги вже неодноразово ставили це слушне питання: «Невже Міністерство культури не знало на початку року про річницю незалежності?». Несподіванка у вигляді 30-річчя країни та нагальна необхідність відзначити цю подію коштом проєктів-переможців — не єдина загадка нових звичок Фонду. Звичайна практика УКФ — це опен-кол для проєктів, що подаються у різні програми та ЛОТи з 1 листопада по 14 січня наступного року. Тобто всім заявникам дається трохи більше трьох місяців на підготовку проєкту — формування ідеї, а також її структурування на сторінках чималої заявки з цілями та аудиторіями, комунікаційним і робочим планами, деталізованим до кількості цвяхів бюджетом, описом всієї команди тощо. Далі у працівників УКФ та експертів є два з половиною місяці на обробку та оцінку заявок і зіставлення реєстрів. Потім ще місяць-два на переговорні процедури, допрацювання та підписання договорів. У середньому проєкт, поданий на УКФ, триває 4-6 місяців. І це місяці напруженої роботи, за які важко реалізувати все заплановане. До того ж в останній місяць вам треба підготувати, надрукувати, прошити та здати звіт. Весь цей процес — від старту сезону до звітності — триває рік, а то й більше, тому сьогоднішня сиутація з новоявленим ЛОТом дуже бентежить: в який спосіб проєкти (які, напевно, повинні ще й бути величні та масштабні) до 30-річчя України мають встигнути народитися в голові заявників, написатися, оцінитися та реалізуватися до кінця року? 

Наглядова рада за незрозумілими та невидимими критеріями створює свої власні рейтинги, ігноруючи рішення експертних рад, нехтуючи вже зробленою роботою, думкою та оцінками

Попри необхідність нагальної економії, важливим також є і механізм її реалізації. За процедурою минулих років фінансування проєктів здійснювалось згідно з місцем заявника у таблиці реєстру — бали, виставлені п’ятьма експертами, визначали, яке саме місце посяде проєктна заявка. Окрім виставлення балів, однією з головних задач експерта було також надати ґрунтовний деталізований відгук, що мав стосуватися конкретної заявки, з урахуванням сильних сторін, коментарями та порадами щодо поліпшення проєкту. У всіх своїх діях експерт керується методичними положеннями, системами оцінювання, які переробляються кожен рік згідно побажань та коментарів самих експертів. Станом на сьогодні Наглядова рада відписує всім, кому відмовили, лише декілька загальних речень, що є однаковими для всіх проєктів незалежно від напряму, мети, формату. Наглядова рада за незрозумілими та невидимими критеріями створює свої власні рейтинги, ігноруючи рішення експертних рад, нехтуючи вже зробленою роботою, думкою та оцінками. До речі, у фонді існує конкурс на експертів. Вони відбираються, мають відповідати певним вимогам, мати досвід у конкретній специфікації свого ЛОТу, досвід у плануванні та бюджетуванні проєктів. Експерт, який оцінює програму «Аналітика культури», навряд зможе оцінити «Аудіовізуальний сектор», адже вони вимагають різних навичок. Невже у Наглядової ради, що складається з 9-ти людей, вистачає компетенції та впевненості у власних знаннях, щоб так вільно переробляти рішення фахових спеціалістів? Вистачає рішучості також самостійно вирішити, що у фонді криза, яку необхідно виправляти не в період підготовки до нового грантового сезону (що було б доречним і комфортним для всіх сторін процесу), а негайно, коли всі рішення вже були прийняті?

Це ситуативний колоніалізм або інституційне рейдерство?

Одними з перших під нову систему оцінювання потрапили заявники з програми «Знакові події». Наприклад, візьмемо один із ЛОТів програми — «Знакові події в Україні», бюджет якого складає 60 млн грн. На сторінці ЛОТу на сайті УКФ є примітка «Звертаємо увагу, що бюджет ЛОТу може змінитися як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення після затвердження ВРУ Закону “Про Державний бюджет України на 2021 рік”». Бюджет фонду був затверджений ще на початку року без відчутних змін. Отримати гранти мали 29 проєктів, а зважаючи на те, що після переговорних процедур деякі бюджети трохи скорочуються, до заявок-переможців могло додатися ще декілька проєктів. Відповідно до нового реєстру Наглядової ради фінансування отримає лише 11 заявок, а щодо інших, то ми не маємо ані пояснень, ані логіки, лише змарнований час експертів та марно витрачені бюджетні кошти на оплату їхніх послуг.

Відповідно до нового реєстру Наглядової ради фінансування отримає лише 11 заявок, а щодо інших, то ми не маємо ані пояснень, ані логіки, лише змарнований час експертів та марно витрачені бюджетні кошти на оплату їхніх послуг

Схвалення рішень експертних рад фонду і справді є зобов’язанням Наглядової ради УКФ (відповідно до пункту 2, підпункту 6 Регламенту Наглядової ради). І проблема постає не у самому регламенті, а в його вільній та радикальній інтерпретації новим складом (минула ітерація ради мала зовсім інше трактування цього обов’язку), що тягне за собою нехтування рішеннями експертних рад, блискавичну зміну виділених коштів на певний ЛОТ, а також явне порушення основних засад діяльності Наглядової ради, що визначена у цьому ж пункті регламенту — законність, відкритість, прозорість та публічність, адже досі не є зрозумілим механізм нагального створення нового ЛОТу (рахунком інших ЛОТів, заявники яких вже пройшли всі необхідні процедури), не є прозорим та відкритим механізм і критерії відсіювання проєктів-переможців. І ще: відповідно до Розділу 4 «Організація роботи Наглядової ради фонду» пункту 4.2. Порядок проведення засідань «Засідання Наглядової ради Фонду є правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 його складу». 2/3 Наглядової ради – це 6 її членів. Рішення № 91 Наглядової ради фонду від 20 травня 2021 року, в якому викладений новий реєстр заявок програми «Знакові події», підписане лише 5 членами Наглядової ради УКФ.  Крім загального фарсу та ганебності ситуації, що склалась, є вкрай несправедливим по відношенню до працівників фонду підписувати листи, що стосуються діяльності та рішень Наглядової ради, позначкою «команда Українського культурного фонду», адже колегіальність всіх рішень, прийнятих за останні тижні, є дуже сумнівною.