Теза, що світ ніколи більше не буде таким, як раніше, звучить впродовж останніх 3-х карантинних місяців уже навіть трохи надокучливим лейтмотивом. І без того загрожене майбутнє стає ще більш невизначеним з іще більшою кількістю нових «не можна». Ця теза досить правдоподібно описує стан, у якому опинився сучасний світ, і поза контекстом пандемії. Протистояння культур індивідуального й неповторного з культурою тотального зоднаковіння [1] сьогодні проникає через найнадійніші кордони. Сьогодні війну, що точиться не лише на Сході України, але й на багатьох інших наших фронтах, можна розглядати як один з проявів цього протистояння. Як і пандемія, це глобальний процес, що задає нові рамки та встановлює нові обмеження. Що ж можна зробити, коли з’являється так багато нових «не можна»?

Можна не піддатися. Можна і далі продовжувати робити справу, у яку віриш. Можна укласти бібліотеку для спільного читання, можна запропонувати галерейний простір та майстерню для співтворення, кінотеатр для спільного перегляду, а ще — лекторії, презентації й дискусії для спільного осмислення… Можна створити спільний простір, а радше простір «спільного» чи «гуртового» і вирушити з ним у мандри на фантастично розмальованому автобусі — Гуртобусі, пропонуючи співтворчість, співучасть та формуючи нові зв’язки, як передумови для позитивних змін, що б не чекало попереду.

Вклад культурного Фонду ІЗОЛЯЦІЯ за 10 років свого існування у зміни українського суспільства важко переоцінити — це величезна кількість реалізованих проєктів, успішних програм та ініціатив, спрямованих на модернізацію за посередництвом мистецтва й культури. У 2019 році Фонд ІЗОЛЯЦІЯ у співпраці з Посольством США в Україні розпочав експериментальний проєкт з мобільності в регіонах України – Community Culture Bus / Гуртобус. Його метою є популяризація сучасного мистецтва та культури у найвіддаленіших населених пунктах України, підтримка децентралізації культурного сектору та стимулювання його розвитку в малих містах та селах. Діяльність Гуртобуса спрямована на сприяння розвитку локальних громад за допомогою культурних проєктів та мистецьких подій [2].

Отож, Community Culture Bus / Гуртобус — рейсовий автобус, перетворений на культурний хаб: багатофункціональний творчий мобільний простір, обладнаний аудіо- та відеотехнікою, бібліотекою та пересувною галереєю. За твердженням організаторів, ідея Гуртобуса резонує з традицією авангардної музеології та практикою пересувних виставок, започаткованих у тому числі українськими художниками на початку XIX століття. Спадковість тут важлива, позаяк у часи індустріального суспільства ці процеси також були низовими ініціативами дієвців культури, як би називали їх сьогодні, які вірили, що можна змінювати свідомість спільнот засобами мистецтва й ширше — культури.

На тлі карантину важливість та роль культури сприймається особливо гостро та з цілковито іншого ракурсу. Пандемія відкрила несподівані перспективи цієї важливості, і як результат усвідомлення ролі культури у сучасному світі — Західні країни суттєво збільшили фінансування цієї сфери. Тож задекларована у 2015 році теза Паскаля Ґілена про необхідність помістити культуру в підмурки громадянського суспільства з позиції 2020 року звучить як нагальна потреба. На тлі української ситуації скорочення фінансування культурного сектору та нівелювання здобутків попередніх років у цій сфері, чи навіть їх агресивної деструкції — як не згадати ситуацію навколо Меморіального Центру Голокосту «Бабин Яр», скорочення фінансування Довженко-Центру чи одіозне рішення про звільнення директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда, — хочеться і далі (все ще?) вірити, що Україна рухається до громадянського суспільства.

Так от, Community Culture Bus / Гуртобус — це фактично діалог у дії про культуру та реалізацію цінностей громадянського суспільства. У європейській традиції існує прямий зв’язок між культурою та поняттям «спільноти» [3]. Цей зв’язок стає видимим завдяки інституціям. Проте в Україні одна з ключових проблем — брак культурних інституцій та необхідної для їх належного функціонування інфраструктури навіть у великих містах, а що вже казати про віддалені міста, містечка й села. Якщо розглядати інституції як режими цінностей, норм та ідеалів [4], то фактично Гуртобус є інституціалізацією спільного загальнодоступного простору, у якому можуть співіснувати контроверсійні думки й погляди [5], а це ключова умова громадянського суспільства як такого. Цим проєктом Фонд ІЗОЛЯЦІЯ запропонував мобільну платформу для найрізноманітніших культурних ініціатив спільнотам невеликих міст країни, таким чином роблячи їх практики видимими, а голос — чутним. І на цьому майданчику вільно співіснують і концептуальні проєкти сучасного мистецтва, і традиційні практики: наприклад, майстер-клас з українського народного танцю Народного художнього фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» та перформативний воркшоп «Звуковий ландшафт міста»; показ фільму «Український традиційний костюм Нововодолажчини» та мокьюментарі стрічки «Безлюдна країна» режисера Корнія Грицюка; майстер-клас з робототехніки Сергія Молчанова і воркшоп для дітей «Думання та малювання разом» з художницею Алевтиною Кахідзе… [6]. Тому що спільнота — це множинність, і культура — це множинність та розмаїття.

Ще один важливий акцент у діяльності Гуртобуса — поняття «спільного» (простору) як такого. У західній традиції спільне — це те, на що «всі по черзі мають право» [7]. Проте в українському контексті розуміння спільного суттєво відрізняється і назагал є проблематичним. Воно великою мірою закорінене в уявлення, сформовані в радянський період — ставлення до спільного як нічийного знищило відповідальність за спільний простір. У сучасних українських реаліях спільне, передовсім у стосунку до спільного простору, дуже часто «виявляється порожньою категорією» [8]. Натомість Гуртобус як таке собі «пересувне спільне», тимчасовий спільний простір, — втілює модель відповідальності за нього. Мобільний формат проєкту якраз і акцентує спільність простору, який моделює команда Гуртобуса під час візитів у міста й села — сьогодні в одному місті, завтра — в іншому, і для кожного є доступною пропонована програма заходів — спільне по черзі.

Сенс цієї почергової спільності, поряд з іншим, ще й у тому, що вона надає можливість, користуючись спільними ресурсами, маніфестувати громадам власну відмінність [9]. З’являючись в маленькому містечку чи селі, Гуртобус дає голос та робить видимими частини громади, невидимі й нечуті раніше через відсутність інституційної платформи та інфраструктури. Гуртобус має на меті сприяння розвитку їх діяльності, реалізуючи культурні проєкти та мистецькі події у різних населених пунктах. Важливо, що маршрут та діяльність Гуртобуса обов’язково формується за ініціативи локальних культурних та освітніх інституцій, громадських організацій та активістів — через опен-колл на приїзд Гуртобуса до громади того чи іншого міста або села. Таким чином, створюються альтернативні публічні простори та осередки для проведення мистецьких подій, що стають платформою для співпраці між митцями та громадами, простором для проведення різноманітних освітніх програм та презентацій. У такий спосіб фонд ІЗОЛЯЦІЯ та Посольство США в Києві залучають спільноти далеко за межами столиці до кінофестивалів, перекладів книжок, програми мистецьких резиденцій, Арт-Середи та Донбаських Студій [10].

Стартувавши 2019 року, Гуртобус з командою на борту розпочав тур містами України і за свій перший сезон провів майстерні з художниками, публічні обговорення, кінопокази та виставки у 24 населених пунктах 13 областей країни. У межах проєкту було реалізовано 24 події у співпраці з 35 партнерами та понад 2 тисячами учасників. У 2020 році Гуртобус продовжить поїздки з новим кураторським складом і програмою, та відвідає населені пункти областей, які минулого року проєкт оминув.

У кожному населеному пункті маршруту реалізується основна програма. У 2019 році її основними позиціями були виставковий простір та проєкт «Білий куб», майстерня шовкодруку, кінозал та лекторій, мобільна Бібліотека та Книга Міста, Сонячний чай та Відео-листи, Антропологічна кухня варіння борщу, а також простір, що надавався місцевим спільнотам для унікальної співпраці.

Мобільна галерея Гуртобуса, — це можливість показати роботи різних художників/ць у віддалених та немагістральних населених пунктах України, що не мають експозиційних просторів чи інфраструктури для демонстрації (сучасного) мистецтва. Для реалізації цієї ідеї команда Гуртобуса об’єдналася з Арт-Середою, — щотижневим проєктом ІЗОЛЯЦІЇ, який надає творчим людям простір для презентації своїх мистецьких практик. Так у галереї Гуртобуса проходив виставкові проєкти Ярини Саєнко, Олени Загребіної, Alis La Luna та колективу «Завод. Експедиція».

Окрім виставкового простору всередині автобуса, складовою програми був «Білий куб» — умовний збірний простір з трьох стінок куба, зафарбованих набіло, що символічно втілював інституцію галереї, тобто простір, який «призначає» виставленим об’єктам статус мистецтва. «Білий куб» передовсім був призначений для демонстрації локального мистецтва у контексті класичної моделі модерністського простору, що символічно позначає вимір естетичного та втілює ідею автономії мистецтва. У рамках діяльності Гуртобуса цей модерністський жест нейтралізації контексту був спрямований на запитування: які речі стають предметами мистецтва в просторі галереї, проте випадають у прірву повсякденності поза ним?

Для культурної спільноти населених пунктів, віддалених від великих міст з активнішим мистецьким життям, сучасне мистецтво часто видається незрозумілим та далеким. У «Білому кубі» було реалізовано проєкт Клеменса Пула «Нотатки всередині білого куба» [11], у якому, апелюючи до ідей літературознавця Віктора Шкловського, що справили вагомий вплив на мистецький авангард початку ХХ століття, куратор натякає на одну з функцій експозиційного простору — «побачити речі, ніби вперше». Йдеться про те, що простір художньої галереї — це контекст, який спонукає глядача шукати у буденному об’єкті естетичний вимір. Таким чином, вони роблять видимими механізми означування та роль контексту, що на сьогодні є важливою складовою системи мистецтва, наближаючи сучасне мистецтво до глядача, віддаленого у буквальному сенсі. Громаді також пропонувалося показати у цьому просторі роботи на власний вибір, — наприклад, бриколажі або ж так зване ЖКГ-мистецтво: скульптури з шин чи пластикових пляшок, саморобні статуетки, плакати чи іграшки тощо. Ключова вимога до експонованого об’єкта — наявність акту перетворення буденних речей, здійсненого творчою уявою.

Програма Гуртобуса включала майстер-клас із шовкодруку та принтування у співпраці з київською студією друкарства ОМШ, де бажаючі мали можливість ознайомитися з основами трафаретного друку. Заохочуючи пошук нових способів самовираження та власного висловлювання, організатори пропонували подивитися на кожне із запропонованих до друку зображень як на символічні «рамки», що містять або відображають речі, які ми вважаємо культурою. Тож учасники мали можливість створити не просто арт-об’єкт, а персоналізований образ культури, доповнюючи трафаретне зображення.

Важливою складовою програми Гуртобуса були кінопокази, що здійснювалися завдяки співпраці з київським незалежним виробником і розповсюджувачем кіно 435 ФІЛМС. Роботи 435 ФІЛМС підкреслюють доступні практики кінозйомки та соціальну залученість — тему, яка є основою місії Гуртобуса. Було здійснено покази короткометражних мокьюментарі стрічки «Безлюдна країна» (2018) режисера Корнія Грицюка; фільму від партнера проєкту Артхаус Трафік — «Герой мого часу» (2018) режисерки Тоні Ноябрьової та стрічки «Старобільський Портрет» із паралельним artist talk куратора проєкту та автора фільму Клеменса Пула.

Ідея доступу до книг як запорука вільного суспільства реалізувалася в рамках Гуртобуса у форматі мобільної бібліотеки. Тут усі охочі мали змогу ознайомитися з художніми та дитячими виданнями, книгами мистецтвознавчої та культурологічної тематики. Бібліотека презентувала сучасну літературну та книговидавничу спільноту, пропонуючи читачам книги, подаровані українськими видавництвами ArtHuss, Родовід, Комубук, Веселка, IST Publishing. Важлива частина проєкту — створення Книги Міста у кожному населеному пункті маршруту. Відвідувачам пропонувалося створити сторінки для спільної книги, що фіксує особистий погляд на власне місто й місцеву культуру у довільному форматі — зображення чи письма. Ці Книги стали частиною пересувної Бібліотеки і мандрували з Гуртобусом з міста в місто.

Одна з цілей Гуртобуса — налагодження зв’язків та розбудова мережі. Тому щоразу, коли Гуртобус відвідував нове місто, фіксувався новий вузол у мережі його громад. Щоб зробити цей зв’язок видимим, мешканцям міста пропонувалося записати відеолист до наступного міста, до якого вирушить Гуртобус. Охочі записати такого листа рефлексували над своїми відчуттями та досвідом від зустрічі з Гуртобусом і міркували про можливі зв’язки з наступним містом/селищем у форматі інтерв’ю: що ви знаєте про наступний населений пункт? Про що ви хотіли б дізнатися? Що, на вашу думку, люди наступного міста хотіли б знати про вас? По суті мешканцям пропонують помислити Іншого стосовно себе і побачити спільне з ним. Цей зв’язок з Іншим фіксувався ще однією ініціативою — Сонячним чаєм. Мешканців кожного міста запрошували поділитися місцевими смаками з наступним містом, подарувавши набір простих інгредієнтів — меду та суміші трав, яку команда Гуртобуса використовувала для заварювання особливого Сонячного чаю. Ця ініціатива була радше інструментом взаємозв’язку, аніж разовою подією для кожної окремої громади.

Ще одна складова програми Гуртобуса — Антропологічна кухня: мешканців містечка або селища запрошували приготувати свій традиційний варіант борщу на польовій кухні Гуртобуса. В учасників, що зголосилися, брали глибинне інтерв’ю з метою дослідити місцеву культуру через оптику гастрономічної антропології. Результатом цього дослідження та співпраці з культурологинею та антропологинею їжі Оленою Брайченко став проєкт «Борщ у дії» України та звіт зі сто сімдесятьма двома анкетами, у яких представники різних регіонів України ділилися своїми спогадами щодо традицій готування та споживання борщу у своїх сім’ях та спільнотах, особливостями рецептури чи особистими історіями, пов’язаними з цією стравою. Цінність Антропологічної кухні також і в тому, що вона дає можливість побачити, здавалося б, таку банальну практику повсякденності, як важливу частинку, грань культури, яка її збагачує.

«На Вінниччині моя бабця варила білий борщ (просто там буряк був рожево-білий). Заправлявся борщ старим салом (кусіньчик сала розтирався з пшоном в макітрі). Борщ варився в печі у глиняному горщику, бабця додавала все, що родило на городі: буряк, квасоля, картопля, капуста, морква, цибуля. Незабутній смак борщу, смак мого дитинства у бабусі, — Валентина, 60 р., м. Бучач, мама з Вінниччини»;

«Пам’ятаю бабусин борщ у печі. Той самий, з грушами, —  Ксенія, 31 р., м. Чернігів»;

«Тато розповів мені цікавий рецепт, але я ще такий борщ не куштувала. Його бабуся у післявоєнний час варила — смачний борщ з карасів маленьких, яких вони ловили. Це було тут, на Харківщині, в Лимані, — Неля, 31 р., м. Харків» [12].

Бо культура — це відмінності, особливості, розрізнення відтінків, відчуття нюансів та тонкощів навіть у рецептурі борщу. Здатність бачити ці нюанси створює неповторне відчуття об’ємності — культури як світу, у який входиш [13].

Майданчики та заходи, які пропонує Гуртобус, націлені на спонукання до самовизначення локальних громад. Тобто самовизначення шляхом ствердження власного Я є формуванням суб’єктності громади [14]. Без цього громадянське, а у нашому випадку — читай «цивілізоване» суспільство — неможливе. Відтак спільне — не нічийне. Це місце, де ми зустрічаємося з Іншим, — відмінною думкою, поглядом, вподобаннями, традицією навіть у межах однієї культури. Саме зустріч з Іншим дає можливість означити себе — чи то через особливості традиційного одягу, чи то через творчість, чи через повсякденну практику приготування рутинної страви — збагнути свою унікальну неповторність, а отже — цінність. І розказати про це світові.

Ось-ось Гуртобус розпочне новий сезон та новий маршрут, що охопить більше 10-ти областей. Цього разу простір «спільного» будуватиметься довкола пам’яті та родинної історії. Але це буде вже інша історія.

1.  Забужко Оксана «Навіщо культура: трагедія сучасної Європи, або до 35-ліття одного есея» / Виступ на відкритті І Конгресу Перехід 1989: Культури Мури. Міри. Наміри. 11 — 13 жовтня 2019 року, Львів

2. Community Culture Bus / Гуртобус // Сайт Фонду ІЗОЛЯЦІЯ Режим доступу: https://izolyatsia.org/ua/project/community-culture-bus

3. Гілен П. Культура в підмурках громадянського суспільства / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2018., c. 39

4. Гілен П. Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2019., с. 12

5. Гілен П. Культура в підмурках громадянського суспільства / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2018., c. 41

6. Community Culture Bus / Гуртобус // Сайт Фонду ІЗОЛЯЦІЯ Режим доступу: https://izolyatsia.org/ua/project/community-culture-bus

7. Гілен П. Культура в підмурках громадянського суспільства / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2018., c. 39

8. Кравець А. Культура побуту в окремому районі / А. Кравець, Н. Совсун // Урбаністичні студії. Анатомія міста: Київ / А. Кравець, Н. Совсун. — Київ: Смолоскип, 2012., с. 101. Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/16931/Kravets_Kultura_pobutu_v_okremomu.pdf?sequence=1&isAllowed=y

9. Гілен П. Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2019., с. 13

10. Community Culture Bus / Гуртобус // Сайт Фонду ІЗОЛЯЦІЯ Режим доступу: https://izolyatsia.org/ua/project/community-culture-bus

11. Isobel Palmer, Clemens Poole. Notes inside a white cube / буклет.

12. Борщ у дії. Гастрономічне дослідження мобільного культурного центру. Звіт із 1 сезону мандрівок Гуртобуса. — IZOLYATSIA. Платформа культурних ініціатив. — 23 с.

13. Забужко Оксана «Навіщо культура: трагедія сучасної Європи, або до 35-ліття одного есея» / Виступ на відкритті І Конгресу Перехід 1989: Культури Мури. Міри. Наміри. 11 — 13 жовтня 2019 року, Львів

14. Гілен П. Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя / Паскаль Гілен. — Харків: IST Publishing, 2019., с. 24