Підтримати

Такі маленькі люди

Ми значно менші, ніж звикли думати про себе

Катя Бучацька

exc-5e9d5f59c8159d10186bf609
exc-5e9d5f59c8159d10186bf609

«Не плач, я не люблю плаксивих. Треба героєм буть», — каже одна з героїнь фільму Оксани Карпович «Не хвилюйся, двері відчиняться». Вона заспокоює знайому, адже в тієї вкрали гроші. Обидві стоять на пероні, приторговують у пасажирів електричок.

Стрічка Карпович — це подорожній есей або нарис, який починається нізвідки і так само закінчується. Так само, як і людина, котора сідає на своїй станції та виходить, де їй потрібно. Камера у фільмі стає випадковим перехожим, який фіксує все навколо, не засуджуючи та не героїзуючи, який ставиться з увагою та розумінням. Комусь вона дозволяє висловитися, хтось через неї соромиться, а хтось не звертає уваги. Всі люди навколо — випадкові, вони розповідають випадкові історії, під час цих дискусій можуть статися випадкові інциденти. А проте, у цьому фільмі є багато не випадкового.

Фраза, з якої починається цей текст теж не випадкова. Адже хто сьогодні є героєм? Видатні знаменитості, політики чи науковці, митці чи викладачі, військові та борчині за права? Що потрібно зробити видатного аби про тебе зняли фільм? А можливо можна дозволити собі бути не видатним і не талановитим і цього виявиться достатньо, щоб історія була почутою?

У цьому фільмі якраз немає нічого героїчного. Стрічка показує переважно історії розчарувань. Ось наприклад продавець газет, що курсує від вагона до вагона з метою хоч щось заробити, розповідає свою: на початку 1990-х він як і багато інших українців опинився в скрутному становищі, зарплату не платили і виходом було торгувати у вагонах електричок. На початку було соромно заходити, однак згодом звик і так вже двадцять років. Режисерка показує його простий побут, прості звички, просту їжу на його столі. Складнощі життя —у зморжках, сивому довгому волоссі та лисині. Каже, це від Чорнобиля, адже зроду в його родині нікого з лисиною не було. Та ця простота з якою авторка фільму показує людей — революційна, хто б міг подумати що такий звичайний чоловік стане героєм кіно, а його інтереси, зацікавлення та думки можна буде почути з великого екрану.

Ці людські історії розчарувань піднімають пласти інших соціальних проблем — безробіття, бідності, відсутності розвитку та перспектив, соціальної політики.

У цьому фільмі здається цей час завмер. Самі герої фільму говорять фразу, як на мене, теж не випадкову: «Ми учасники і того, і цього часу». Щось подібне колись сказав український художник Борис Михайлов, який пояснював те, як обирав своїх персонажів. Герої його ранніх серій такі самі перехожі, випадкові люди, яких потрапляють у кадр. Особливо важливою у цьому контексті стає серія «Біля землі», яку художник відзняв у Харкові у 1991 році. Автор говорить про те, що у цей час люди були нікому не потрібними, вони опинилися поблизу землі, на самому дні, якщо звертатися до літературних аналогій. Складнощі, скрута, безвихідь — все це передається у коричневому кольорі, у якому створені фотографічні відбитки. Це земляний принт ще більше оприявнює тогочасний прикордонний стан суспільства — між радянським минулим та новим періодом незалежності.

Кадр з фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться», 2019
Кадр з фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться», 2019

«Електричка приваблює мене своєю жалюгідністю і водночас красою; це простір багатьох суперечностей і згусток абсурду, яким наповнене повсякденне життя в Українім», — зауважувала в інтерв’ю сама режисерка. Свій фільм вона зняла в сучасній Україні (початок зйомок з 2016-го року, постпродакшн — 2018), але в її стрічці показаний час теж завмер та зупинився. Це ті самі 1990-ті з фотографій Михайлова, теперішній час видає хіба що війна, яка виникає у розмові молодого військового, який також їде електричкою. Тож, відчуття прикордоння, життя у безчассі — лишається.

Інший художник, Олександр Чекменьов зауважував, що для нього важливо знімати те, що скоро зникне: «Тоді я знімав і вже розумів, що машин швидкої допомоги таких не буде, міліцейські машини будуть іншими. Мені здається, ось це дуже важливо — фіксувати, що зникне». Карпович ніби слідує цій настанові. «Раніше електрички ходили з восьми вагонами, а нині — курсує всього чотири», — говорять пасажири у фільмі. Скільки ще існуватиме електричка у цьому вигляді? Чи замінять старі потяги на нові корейські чи з Крюківського заводу? У сучасному стані відсутності будь-якого сполучення між різними містами та містечками ці питання лише загострюються: як люди спілкуватимуться, як пересуватимуться, скільки вагонів лишиться у електрички…

Рівно за рік до того, як Карпович розпочала працювати над своєю стрічкою колектив художників Відкрита група створив роботу «Виключно для внутрішнього користування», з якою отримав перший приз Премії PinchukArtCentre 2015. Ця робота — акція-подорож з дому (Львова) до PinchukArtCentre (майбутнього виставкового простору) трьома видами транспорту. Проект відповідно складається з трьох різних частин, серед яких — випадкові діалоги пасажирів тролейбусу, книжка — спільний текст, а також колективна фотографія учасників групи з пасажирами потягу Львів-Київ. Без цієї фотографії художній жест Відкритої групи не вдався б, на ній мали бути абсолютно усі пасажири вагона, у якому їхали митці. Цей елемент випадкових зустрічей, розмов, суперечок, буденності надає форму цьому проектові, який не розділяє та не відокремлює мистецтво від життя, а навпаки, підкреслює його спорідненість.

Стрічка Карпович — також про спільне. Коли ми бачимо цих випадкових людей, чуємо про що вони говорять, бачимо їхні заплакані очі, бачимо те, коли вони щасливі або ж знесилені чи безнадійні — ми бачимо у цьому наше спільне з ними. Як і Відкрита група Карпович створює колективний портрет, але для цього їй не потрібно збирати всіх докупи. Різними штрихами (епізодами, діалогами, мовчанням) вона вимальовує кінематографічний портрет робітничого класу, який користується електричками.

Кадр з фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться», 2019
Кадр з фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться», 2019

Прем’єра стрічки відбудеться в рамках фестивалю Docudays UA 1 травная о 18:00

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: