Днями Музей Ханенків розмістив у соцмережах пост із запрошенням відвідувачів на Геловін-вечірку. Були там також світлини з тогорічної події, серед них — фото особи у білій робі й гостроверхому ковпаку з прорізами для очей. Після появи кількох обурених постів світлину усунули, а буквально пів години по тому на фейсбук сторінці музею з’явилося офіційне вибачення «за публікацію фото відвідувача у костюмі куклукскланівця». «Страшне часто пов’язане з трагічним, і забувати про це неприпустимо навіть під час карнавалу», — зауважили у музеї. Очевидно, що про ніяку інституційну підтримку дискримінаційних практик мова йти не може, а світлина потрапила у підбірку завдяки звичайній неувазі того, хто її створював (і ще, можливо, через свою естетичну вартість — біла постать на тлі зелених стін і темних картин у золотавих рамах виглядала справді ефектно). Варто також віддати належне швидкості реакції музейних працівників — все це відбувалося пізнього вечора вихідного дня.

Загалом, можна було б перемикнутися на художнє вирізання гарбузових пик, проте ця ситуація спровокувала ширше обговорення, і, можливо, це хороша нагода проговорити вголос певні моменти — і я спробую це зробити на запрошення Насті Калити.

Отже, чи можна взагалі говорити про «прийнятні» і «неприйнятні» костюми, якщо йдеться про Геловін?

З одного боку, достатньо швидко загуглити щось типу offensive halloween costumes, щоб побачити, що щороку перед Геловіном з’являються різноманітні матеріали, які пропонують актуальний перелік костюмів, яких варто уникати — наприклад, костюм Анни Франк, костюми, які використовують blackface, расові, етнічні стереотипи або культурну апропріацію, костюми біженців, бездомних, психічно хворих і так далі. Щороку також з’являється хвиля матеріалів, присвячених тому, як когось кудись не пустили або вигнали з вечірки через неприйнятний костюм — наприклад, того ж таки ККК.

З іншого боку, часто можна почути аргументи штибу що Геловін як костюмована вечірка — це сучасний карнавал, а карнавал на то карнавалом і є, що на короткий час можна все. Суспільні норми тимчасово не працюють, і головна ідея якраз і полягає у тому, щоб на один день повністю звільнитися від існуючих правил і робити те, що щоденно робити не можна. А тобто — про які обмеження і прийнятність може йти мова? Свобода вона свобода і є.

Власне про це і хотілося б поговорити глибше.

Теорію карнавалу Бахтіна прийнято (зрештою, почасти слушно) традиційно застосовувати до аналізу різноманітних рухів, маніфестацій і всього, що пов’язано з масовістю, перевдяганням і ходою — чи то Геловін, чи то прайди, чи то польська Pomarańczowa Alternatywa (Помаранчева Альтернатива), чи то різноманітного штибу костюмовані процесії з етнографічним корінням (Маланка, Krampuslauf, Żandary, Kurentovanje, Kukeri і т.д.). Карнавал — свято тимчасової відмови від визнання існуючої ієрархії, де знаряддям деконструкції і перевертання суспільних стосунків догори ногами є, перш за все, висміювання, карикатуризація і перевдягання. Тут також варто згадати «ритуали бунту» Макса Глакмана, який писав про те, що включені в структуру суспільних взаємин порушення ієрархії, коли підпорядкована група тимчасово отримує владу ведуть до відтворення суспільної солідарності.

Але що саме ми маємо на увазі, коли ми говоримо про звільнення від обмежень, прийнятих у буденному, справжньому житті? Які це обмеження і в яких практиках реалізується свобода від них? Що таке «все» у «можна все»?

Хороших новин для прихильників свободної експресії у мене, на жаль, немає: з досліджень виникає, що задекларована форматом свята тимчасова свобода від встановленого порядку на практиці створює місце для безпечного відтворення і програвання існуючих в суспільстві стереотипів — гендерних, расових, етнічних і так далі. Ніякого «перегортання ієрархії» не відбувається, атмосфера сміху і веселощів створюється коштом вразливих груп і меншин, бо це саме вони, а не домінуючі суспільні групи стають об’єктом висміювання, карикатуризації й об’єктивації.

Наприклад, гендер. Зайдіть на перший-ліпший онлайн магазин: жіночі образи зазвичай гіперсексуалізовані, і якщо чоловіків маркет заохочує «бути в центрі уваги» і «лякати», то жінкам пропонується створити «не просто помітний, але і сексуальний образ», і перевірити за допомогою костюму «силу своїх чарів». Червоне, чорне, корсети, декольте, пір’я, напівпрозора тканина, короткі обтислі спідниці або глибокий виріз — ми точно все ще говоримо про костюм для вечірки?

Або от цитата з першої сторінки пошуку «костюм геловін ідеї»: «Можна придумати страшну зморщену відьму в об’ємному балахоні до підлоги, а можна проявити фантазію і створити костюм стрункої, підступної, сексапільної відьми, яка і на мітлі буде летіти як на роллс ройсі:). Б’ємося об заклад, остання ідея як найкраще підійде для дівчат». Як бачимо, з точки зору авторів тексту «проявити фантазію» означає створити образ, який максимально відповідає традиційному стереотипному уявленню про жіночу привабливість.

Більше про гендерні стереотипи у святкуванні Геловіну можна почитати, наприклад, у праці The pink dragon is female: Halloween costumes and gender markers авторства Adie Nelson. Авторка на базі дослідження 469 дитячих костюмів, доступних до придбання у магазинах (або теж викрійок), зауважує, що такі костюми транслюють конвенційне сприйняття гендеру. Так, до «типово дівчачих» костюмів переважно належали строї прекрасних принцес, королев, наречених і відьом. Також дівчаткам пропонувалося більше костюмів тварин або харчових продуктів. Костюми для хлопчиків теж були насичені традиційними гендерними маркерами: їм пропонувалося бути воїнами, героями, ковбоями й т.д. — одним словом, традиційна уява про маскулінність. Гендерно нейтральні костюми склали лише 10% від загальної вибірки. Це дослідження було зроблено ще у дев’яностих, з того часу з’явилися нові, але окреслена тенденція переважає.

Есенціалізація, знеособлення й узагальнення стають ще більш помітними, коли з’являється етнічний або расовий фактор.

Група американських соціологів (Jennifer C. Mueller, Leslie H. Picca і Danielle Dirks) на початку двотисячних дослідила, як перевдягання на Геловін створює легітимну нагоду для програвання існуючих у суспільстві расистських стереотипів. Фокусом їх особливої уваги було перевдягання в «расово Іншого». На підставі опрацювання 663 щоденників учасників дослідження (ними були студенти коледжів), що застосовували метод включеного спостереження, автори описали існування певних тенденцій.

Так, білі студенти виявилися більш схильними до того, щоб перевдягатися «в чорного» при тому найчастіше «костюм чорного» не мав індивідуальних рис і був чимось штибу узагальненого уявлення про репрезентовану суспільну групу. People of color натомість майже не перевдягалися «в білого», а в тих поодиноких випадках, коли це відбулося, костюм репрезентував знаменитість, тобто людину яка має ім’я і дуже високий суспільний статус.

Іноді «костюм чорного» базувався на таких типово расистських стереотипах, як «поганий запах», «бруд» або ужитку атрибутів, яких насправді немає — наприклад, величезні афроперуки і бумбокси у членів бейсбольної команди.

Критерієм успішності такого костюму учасники дослідження найчастіше вважали те, наскільки смішно було іншим учасникам вечірки. Як описує один з респондентів (білий чоловік): «Сьогодні ввечері я пішов на вечірку, і найбіліший хлопець з усіх, кого я знаю, був переодягнений в [чорного] репера. Обвислі джинси, кепка назад, золотий ланцюг, все як треба… це була настільки хороша робота, що ніхто не ображався, всі просто вважали це комічним. Було неймовірно смішно дивитися, як він вітає на вечірці чорношкірих». Бачимо, що розуміючи потенційну неприйнятність такого перевдягання, респондент зауважує, що смішний костюм не може бути образливим або зневажати.

Загалом зі щоденників виникає, що мішенню карикатуризованого, знеособленого зображення майже завжди були афроамериканці. Білі учасники також вважали власну оптику універсальною — костюм вважався смішним, якщо їм самим було від нього смішно.

В кожному разі, — пишуть дослідники, — можна ствердити, що такі узагальнені уявлення репрезентують намагання білих відмовити people of color у будь-яких індивідуальних рисах, окрім кольору шкіри, сприймаючи расову приналежність як єдиний маркер їх ідентичності.

А що ж чорношкірі респонденти? Їм виявилося значно важче відмовитися від звичного місця в суспільній ієрархії — з різних причин. Один з них описує ситуацію, в якій він пішов до прокату костюмів, щоб пошукати собі щось на вечірку. Працівник (білий чоловік) одразу показав йому на стійку, де були виключно костюми гангстерів і сутенерів. На питання, чи це дійсно єдині доступні костюми він почув, що «тобі не потрібні нудні нецікаві костюми для білих, тобі потрібно щось насправді круте». Вочевидь, працівник прокату почувався достатньо безпечно для того, щоб відкрито транслювати своє стереотипне уявлення про смаки people of color.

Лише незначна частина білих учасників дослідження вважала таке перевдягання чимось потенційно неприйнятним. Щоденники не фіксують спроб робити зауваження тим, хто використовував blackface або інші відверто расистські практики, навіть якщо спостерігачі почувалися обуреними. Причини на те були різними — хтось не наважився, хтось не хотів псувати сваркою атмосферу вечірки, хтось просто обмежився поглядом або не сміявся, коли інші сміялися і вважав це достатньою реакцією. Дуже важливо, зауважують дослідники, що незалежно від намірів учасників, кожен із цих типів їх реакції сприяє відтворенню стереотипних расистських образів, підтримуючи, таким чином, расову соціальну структуру.

Кому цікаво більше — гугліть Unmasking Racism: Halloween Costuming and Engagement of the Racial Other — текст є у безкоштовному доступі.

І наостанок ще одне — про прозорість символічних значень.

У вищезгаданому фейсбучному обговоренні була висунута теж теза про те, що білий костюм зі світлини, насправді — це не куклукскланівець, а Nazarenos, учасник традиційної іспанської великодньої ходи (а всім, хто вважає інакше, потрібно піти довчитися). Тут проблема от у чому. На жаль, знаки й символи не є універсальними і мають здатність змінювати свої значення або означати різне в залежності від контексту. Деякі значення з різних причин стають сильнішими за інші. Іноді вони можуть бути настільки сильними, що ігнорувати їх (незалежно від первісного значення) неможливо. Підіть намалюйте десь в Німеччині свастику і спробуйте пояснити поліцейському патрулю, що насправді ви просто сповідуєте індуїзм (більше про дискусію на цю тему можна почитати, наприклад, тут). З Nazarenos трохи та ж ситуація — завдяки усталеній асоціації роби і гостроверхої маски з прорізами для очей з, перш за все, Ку-клукс-кланом, сувенірні магазини у Картахені підписують свої сувенірні фігурки NOT kkk.

Можна до хрипоти здирати голос і хизуватися у фейсбучних дискусіях своїм знанням історії костюму і історії релігії, але це нічого не змінює — якщо хтось обирає образ для перевдягання, і це біла роба і білий трикутний ковпак з прорізами для очей, то, незалежно від первинних інтенцій, успішно проігнорувати подібність до kkk не вийде. Костюм на вечірку — це не те ж саме, що костюм людини, яка йде іспанською вулицею у релігійній процесії. Це створений образ, символічна репрезентація, вийнята з первісного контексту. Як кожна символічна репрезентація, вона може набирати різних значень, декотрі з яких будуть сильнішими за інші. Завдяки своїй сумнозвісній діяльності ку клукс клан цю символічну боротьбу виграє.

Який з цього усього можна зробити висновок? Нічого нового: стосунки влади і домінації присутні абсолютно в усіх суспільних практиках і це нормально. Незважаючи на спокусливу етикетку карнавалу, Геловін теж не є виключенням. Чи варто через це змінювати своє ставлення до свята? Звісно ж, ні. Але, можливо, варто скористатися нагодою бути трохи більш чутливими.