У 2017-му бібліотека галереї Тейт в Лондоні придбала колекцію із 12 тисяч фотобуків, які фотограф Мартін Парр збирав упродовж 25 років. Для того, щоб її побачити, я спустився на мінус перший поверх будівлі Тейт в Міллбанку. Я знайшов читальну залу поміж гардеробом, кафетерієм і вбиральнею. 

Там мене попросили заповнити форму, показати документи з офіційною адресою реєстрації і лишити рюкзак на вході, після чого посадили за комп’ютер із каталогом. У ньому я мав знайти потрібну мені книжку і зробити своє замовлення бібліотекарю. У каталозі, як я виявив згодом, було не все.

Книжки за замовленням виносять кожні 30 хвилин, іноді доводиться чекати довше. Ще їх виносять у різні кімнати, адже частина входить до «спеціальних колекцій», для яких призначена окрема читальна зала. 

На одній із подій жінка, відповідальна за каталогізацію бібліотеки Тейту, пояснила мені, що книжки у них дуже цінні, і пускати людей до полиць із ними — небезпечно.

Криза

Разом із втратою монополії на місце єдиного репозиторію знань бібліотеки зіткнулися із труднощами власної актуалізації. Наслідком цього стало урізання бюджетів і масове закриття бібліотек як глобальний тренд. Близько 100 бібліотек закриваються в Британії щороку. Бібліотеки потребують формування нової ціннісної пропозиції, для якої необхідно переглянути існуючі практики і підходи.

Причин, пов’язаних із кризою ідентичності бібліотек, багато. У цій статті я окреслю три із них: виклики цифрової публікації; авторитарна позиція бібліотеки; і просторові обмеження поширених дизайнів бібліотек.

За кілька тисяч років свого існування концепція кейсу (давньогрец. theca) з книжками (biblio) увібрала в себе багато функцій і значень, які виходять за рамки етимології слова. І одна із причин кризи ідентичності бібліотек полягає у самовизначенні, яке почасти редукується до поняття книгозбірні. 

Частиною кризи є прийняття самими бібліотеками поширеної думки про доцільність повної заміни друкованого книговидавництва цифровими публікаціями. Землетрус 1989-го року в Сан Франциско звалив з полиць головної публічної бібліотеки півмільйона книжок і пошкодив саму будівлю. Міський бібліотекар Кен Давлін, автор книжки «Електронна Бібліотека», прийняв рішення кардинально зменшити фізичну колекцію до переїзду в нову будівлю. Як наслідок з бібліотеки щотижня вивозили на звалище вантажівки книжок. Це спровокувало появу guerilla librarians (бібліотекарів-партизанів) — групи опору, яка вивозила і складала книжки в покинутий госпісталь у намаганні зберегти їх. На щастя, вони досягли свого і повернули збережені книжки назад на публічні полиці, але багато було втрачено назавжди. Цей кейс є характерним прикладом подій, які відбувалися із західними бібліотеками в 90-ті і нульові. На жаль, тренд триває і досі.

Існуючі сьогодні бібліотеки не лише створюють умови для навчання і пошуку, але і кордони заборон, які не мають перетинати думки і погляди читачів. Авторитарна позиція бібліотеки як органу цензури, що вирішує, яке знання зробити доступним для її відвідувачки, а яке — закрити від неї — створили ауру неприязності і ворожості.

У стереотипічному уявленні бібліотека є місцем багатьох правил і обмежень. Бібліотеки транслюють існуючі структури впливу і проектують авторитет з огляду на їхнє місце в системі інституцій.

В Німецьких бібліотеках існує традиція Giftschrank (дослівно «кейс з отрутою») — сховища, призначеного для книжок, які на думку упорядників несуть загрозу для суспільства. Доступ до них відбувався винятково за офійціним дозволом адміністрації. До Ґіфтшранків у різні періоди потрапляли різні книжки; серед них була еротика, антикатолицькі доктрини, література з підтримки ЛГБТК+ та нацистські видання.

Аналогом Ґіфтшранка у США є Дельта Колекція Бібліотеки Конгресу. В часи Другої Світової це була найбільша колекція еротики, порнографії та публікацій, які вважали непристойними. Доступ до неї був суворо обмежений. Мелісса Альдер у своїй книжці «Курсуючи Бібліотекою» стверджує, що такі обмеження були частиною урядового контролю за сексуальними відхиленнями. І саме бібліотека була органом цензури, який вирішував що зберігатиметься за зачиненими дверима, а що не зберігатиметься взагалі.

Materialzärtlichkeit

Попри те, що і цифровий, і друкований формати використовуються для репродукції зображень і тексту, їхня взаємозамінність обмежена, оскільки спосіб взаємодії з ними різний. Книжка як об’єкт є одним із ключових елементів матеріальної культури, вона несе в собі символічне значення. 

Materialzärtlichkeit (нім. дослівно «ніжна матерія») — термін, який використовують для позначення книжки як цілісності паперу, обкладинки, чорнила, способу переплетення та усіх інших можливих складових. Першопочатково введений у обіг кураторкою Анке те Хеесен для позначення особистих журналів зібраних із вирізок газет, які набули популярності на початку 20 століття. Розширене розуміння цього терміну ввів Міхаліс Пічлер у своєму виданні Publishing Manifestos.

Важливо підкреслити, що я не відкидаю діджитал паблішинг і його місце в сучасному світі, так само як і захоплення тим куди він рухається і які можливості відкриває. Я веду до того, що так само як поява цифрової матриці не замінила аналогове кіно, монітор не замінить папір. Один із розділів Post-Digital Print звучить The death of paper (which never happened).

Свобода

Бібліотека слугує тлом індивідуального досвіду. Як вона може змінити цей досвід відмовившись від проекції авторитету і знявши обмеження для користувачки?

Публічна бібліотека це єдина інституція, яка по справжньому створює можливість доступної безкоштовної освіти. На відміну від університету чи школи бібліотека не диктує конкретного шляху навігації тілом знань. 

Електронні пошукові системи створюють можливість знайти те, що ти можеш назвати, що тобі вже відомо. Бібліотека натомість несе можливість відкриття невідомого і подальшого занурення в нього.

Краса бібліотеки полягає у її здатності вбирати у себе сьогодення і передавати його наступним поколінням, які його доповнюють для наступних за ними. Тіло бібліотеки простягається у часі і слугує об’єднавчим елементом у життях людей різних поколінь. 

З початку 1970-х американські бібліотеки у тій чи іншій формі були змушені співпрацювати зі спецслужбами, надаючи останнім інформацію про «читацькі звички» й історії пошуку своїх відвідувачів. Проте зміщення фокусу спостереження із бібліотек на інтернет і пошукові системи створює умови для бібліотеки як місця справжньої свободи. І не тільки офлайн — Library Freedom Project навчає бібліотекарів і відвідувачів основам захисту приватних даних, а також встановлює ноди мережі Тор в публічних бібліотеках.

Місце

Впродовж останнього року я збираю видання, списані із лондонських бібліотек. Причин для вилучення із колеції існує кілька — нестача простору, наявність дублікатів, моральна застарілість тощо. Серед знайденого є окремий стос про архітектуру бібілотек. Чи можна вважати симптоматичним, що бібліотеки позбувається книжок з архітектури бібліотек?

Всередині цих книжок знаходяться ключі для визначення просторової проблематики планування бібліотек. Чимало заголовків цих видань звучать на кшталт Buildings For Books. Можна припустити, що будівля для книжок розглядає своєю першочерговою задачею фасилітацію процесів книговпорядкування, в той час як відвідувачка ставиться на другий план.

В найбільш поширеному плануванні читальної зали стіл бібліотекаря знаходиться в точці максимального огляду на столи користувачів. Така конфігурація ставить його в позицію поліцейського контролю, створюючи паноптикон, але вже поза межами тюрми.

На додачу до цього вхід до бібліотеки часто ускладнений пунктами реєстрації та контролю.

Ми потребуємо зміщення фокусу із книжок у бібліотеці на людину всередині. Яким є тактильний досвід взаємодії з бібліотекою? Як простір впливає на внутрішній стан відвідувачки? Які позиції тіла дозволяє читальна зала? Які є можливості і передумови для зв’язку між людьми всередині? Наскільки легко можна усамітнитися чи навпаки соціалізуватися?

У своєму проекті 1989-го року Бернард Тсшумі пропонував розмістити бігову доріжку на даху Національної Бібліотеки Франції. Він оперував поняттями «вчений» та «атлет», які завідома передбачають певний рівень ексклюзивності, оскільки навчання може існувати поза академією, а спорт поза класичною олімпіадою.

Тоді ж Бірмінгемська центральна бібліотека, спроектована Джоном Медіном, вже стала культовим спотом для скейтбордерів, яких там, утім, зустріли встановленням шипів на перилах і бордюрах. Будівлю знесли у 2013-му, але райдерська ком’юніті, сформована там, існує досі. Люди, які познайомилися на рейлах у 80-х тепер ведуть Birmingham Skate Archive — архів фотографій і відео, пов’язаних з історією скейтбордингу цього міста. 

Бібліотека як місце має потенціал формувати довкола себе ком’юніті навіть поза межами основної діяльності. Якою буде бібліотека, яка зверне на це увагу і спробує підтримати вже існуючий імпульс?

Бібліотека — це проект заснований влітку 2018-го року. Наразі це колеція, художній колектив і think tank, який працює над питанням «Якою може бути бібліотека?».

Вибір загальної назви як назви проекту не випадковий. З одного боку, ми бачимо можливість таким чином впливати на мову і значення слова «бібліотека». З іншого, це маніфестація своєї головної сутності. З третього, це прийняття існуючого значення і зусиль багатьох поколінь у його формуванні. Ми не винаходимо нове, ми продовжуємо лінію початку задовго до нас.

Бібліотека як бренд і водночас анти-бренд це заклик до створення і розбудови нового спільного. Ми не маємо конкурентів, бо інші бібліотеки це наші союзники, ми робимо спільну справу.

Ми уявляємо бібліотеку, яка буде надихати і наповнювати, яка в своїй цілісності буде життєдайним тлом для пошуку, роздумів і мрій.

Свої цінності ми транслюємо через дизайн матеріальних та цифрових артефактів.

• Логотип БІБЛІОТЕКА був створений без брифа чи обговорення. Його намалював Макс Колянов на основі нашої багатогодинної розмови в Берліні взимку 2017-го.

• Bibliotheca.webcam — це веб-проект збудований для презентації Нової Колекції, зібраної впродовж 2017-2018 у Лондоні і Парижі. Щоразу коли сайт завантажується розмір зображень книжок, а також їхнє положення на сторінці генерується автоматично, роблячи кожну сесію унікальною. Ми навмисно уникали стандартної сітки притаманної для більшості онлайн каталогів. Проект був опублікований.

Розширення «.webcam» зазвичай використовують для стрімінгу секс шоу — «каммінга». Ми використали його як спосіб означити приховані фантазії та бажання пов’язані із простором бібліотеки.

Бібліотека не має тематичних обмежень, колекція формується базуючись на особистих вподобаннях учасників. Ми ділимося тим, що надихає нас самих.