Лендарт симпозіум у Могриці триває вже понад два десятиліття. Щороку у мальовниче село на Сумщині з’їжджаються художники й художниці з усієї України, щоб творити мистецтво у довкіллі. Це місце унікальне своїми ландшафтом, історією, художниками, мистецтвом… Мене ж найбільше вражає могрицький лендарт своєю переконливою сталістю. За 23-річну історію «Простір Покордоння» пережив багато змін: у різні часи тут з’являлися місцева самодіяльність, етнофестивалі, та інші доречні й недоречні активності. І щоразу, немов оговтуючись, відкидаючи їх, могрицький симпозіум вперто зберігав самобутність і гуртував в усі часи найбільш актуальних та цікавих художників та художниць.

Визначальною для Могриці є здатність Ганни Гідори надихати митців та мисткинь, захоплювати усіх «Простором Покордоння» та спільнотворенням. А разом з тим є ще дуже складний процес організації симпозіуму. Те, завдяки чому могрицьке буття, видається таким легким та розслабленим. Те, завдяки чому тут все дуже зручно та ергономічно: завжди є всі необхідні матеріали й техніка для роботи, смачна та поживна їжа, чиста питна вода, підготовлені місця для наметів, туалети, рукомийники, облаштовані місця для вечірнього дозвілля біля багаття. Все продумане і логічне, напрацьоване роками.

З 1997 до 2006 року організаційними питаннями, зокрема транспортними, частково опікувалося Сумське училище культури, де на той час працювала Анна Володимирівна Гідора, а у Могриці відбувалися студентські пленери. Могрицька сільрада допомагала симпозіуму питною водою та дровами, харчування було здебільшого самоорганізованим.

Поступово симпозіум розвивався, з’являлися нові потреби, котрі вимагали додаткових коштів: на закупівлю матеріалів та інструментів для роботи, організацію харчування, монтаж/демонтаж основної локації. 

У 2002 році «Простір Покордоння» отримав грант від фонду «Відродження». Тоді з’явилася можливість придбати матеріали для роботи (фарбу, тканину, тощо), і саме тоді почали з’являтися масштабні роботи: Андрій Блудов та Валерій Шкарупа «Лінія-Перехід», «Тут», «Туди», «Жовта діагональ», Наталя Кохан «Дорога», Андрій Блудов та Олексій Малих «Мости», та інші. Того ж року вперше вийшов друком каталог могрицьких творів, і відтоді видається щороку. 

У різні роки симпозіум підтримували організаційно та фінансово колекціонери Олег Красносельський, Євгенія та Сергій Шудра, культурний швейцарський фонд «Прогельвеція», Стелла Беньямінова — засновниця Steadly Art Foundation, Віктор Хаматов — керівник ЦСМ «Совіарт», Людмила Федченко — керівниця відділу декоративно-прикладного мистецтва Сумського художнього музею, Анатолій Цвіль — керівник Сумського офісу UMC, Нінель Радченко — голова Сумського фонду культури, Тамара Кубракова — керівниця галереї «Смуга», Наталія Цибульська — керівниця відділу культури міста Суми, «Агенція промоції «Суми», «Щербенко арт центр», «ЄрміловЦентр», Рима Миленкова — керівниця галереї СумДУ «АкадемАрт», Керуюча компанія «Коменерго-Суми», Микола Соловей — колись голова ради депутатів Сумського району, Євген Косяненко та група депутатів Сумської міськради, а частіше за все симпозіум підтримувала та утримувала Ганна Гідора коштами від продажу своїх картин.

Мистецтво лендарту плинне та тимчасове — художні твори розчиняються в довкіллі під впливом навколишнього середовища. В Могриці твори мистецтва із використанням неприродних матеріалів автори(ки) та організатори(ки) самостійно демонтують по закінченню симпозіуму. Однак, ті роботи, що могли б залишитися в довкіллі, повсякчас руйнували відпочивальники або забирали місцеві (як будматеріали або дрова). Звісно, хотілося б мінімізувати людський чинник, щоб художні роботи мали можливість довший час взаємодіяти із природним середовищем. 

Давньою мрією Ганни Гідори та і більшості учасників(ць) симпозіуму було створення постійного лендарт парку. Миропільський підприємець — власник історичної будівлі та величезної прилеглої території в селі відгукнувся на численні пропозиції щодо створення парку. У 2013 році симпозіум «Простір покордоння» відбувся на приватній території в Миропіллі, там же було відтворено ряд визначних творів попередніх симпозіумів, а в приміщенні колишньої жіночої гімназії зробили експозицію з медійних і станкових творів художників(ць) та документації з інших українських симпозіумів («Міфогенез», «Хортиця»). Та, на жаль, власник як зголосився на створення парку, так і передумав. Вже наступного року територія була зачинена, а на місці лендарт об’єктів з’явився фундамент каплиці. 

У 2013 році було створено Громадську Організацію «Простір Покордоння», невелику територію на околиці села Могриця — три ділянки, придбали члени оргкомітету цієї ГО у 2014 році. Там зараз розташовується кемпінг, де проживають учасники(ці). Художні роботи розташовуються по всіх усюдах, однак можна сказати, що частіше за все концентруються на крейдяному кар’єрі, та трав’яних схилах неподалік. За кар’єром — Могрицький ландшафтний заказник. ГО «Простір Покордоння» з 2014 року почали звертатися до могрицької сільради з пропозицією не території між селом і заказником створити постійний ленд-арт парк. Однак до цього року сільрада не була розпорядником цих земель. Тепер, після прийняття законів про землю, сільрада мала можливість розширити межі села за допомогою якраз крейдяного кар’єру та луків, і здавалося б, могла б рекомендувати ГО «Простір Покордоння» як потенційних власників, котрі вже 23 роки опікуються цією територією. На жаль, новими власниками виявилися співробітники сільради та їх близькі родичі. Варто зазначити, що йдеться про землі, котрі не придатні для сільського господарювання та будівництва — крейдяний кар’єр, залишки колишнього ангара та квітучі луки на схилі. Нові власники не проти продати цю територію для лендарт парку, однак зрозуміло, що коштів у ГО «Простір Покордоння» на придбання землі немає.

Я зателефонувала в.о. голови Могрицької сільської ради Слюсар Катерині Олексіївні, і розпитала про її бачення розвитку ситуації. Пані Катерина запевнила мене, що сприятиме передачі у приватну власність ГО «Простір Покордоння» земельних ділянок, для організації там постійного лендарт парку. Та не уточнила на яких умовах. Також зазначила, що могричанам дуже подобається така подія, і сподівається, що у перспективі могрицький симпозіум сприятиме розвитку туризму в Могриці. 

Коли я розпитувала Ганну Гідору про стосунки із місцевою владою, вона сміючись розказувала, як 20 років тому приходила в кабінети обласних чиновників розповідати про лендарт, і як вони, навіть не намагаючись зрозуміти суть, із типовою чиновницькою зверхністю відмовляли у будь-якій підтримці та сприянні. 

Тепер могрицький симпозіум часто відвідують чиновники різних рівнів: могрицька сільська рада, відділ культури міста Суми, Сумська районна адміністрація, Сумська обласна державна адміністрація. Всі схвально відгукуються, захоплюються, звітують про подію і, звісно, обіцяють сприяти. Однак, коли доходить до реальної підтримки — чиновницькі повноваження виявляються досить обмеженими. Не можна сказати, що чиновники ніяк не допомагають: місто виділяє кошти на підготовку кемпінгу, район — видає поліграфію, тощо. Та коли постають серйозні перешкоди інституціоналізації симпозіуму, та його подальшого розвитку, на жаль, влада розводить руками.