Про першу експедицію «Музей відкрито на ремонт 2020»

exc-5f2945d7280c2529aa79955f

Учасники та учасниці експедиції «Музей відкрито на ремонт 2020»: кураторка Дана Брєжнева, фотографка Наталка Дяченко, координатор Іван Яценко, менеджер Леонід Марущак та мистецтвознавиця Євгенія Моляр

Учасники та учасниці експедиції «Музей відкрито на ремонт 2020»: кураторка Дана Брєжнева, фотографка Наталка Дяченко, координатор Іван Яценко, менеджер Леонід Марущак та мистецтвознавиця Євгенія Моляр

Перша експедиція «Музей відкрито на ремонт 2020», за підтримки Українського культурного фонду*, відбулася у південному регіоні 18-25 липня. Ще на етапі відбору учасників ми вивчали всю інформацію про обрані нами музеї у відкритих джерелах, і кожна зустріч була для нас довгоочікуваною. 

Ми були настільки сповнені сил і натхнення, що наші презентації спершу могли видатися музейникам(цям) дещо обтяжливими, адже хотілося багато чим поділитися з колегами. Ми намагалися розказати про кожну музейну виставку детально, озвучити всі теми та напрямки нашої кількарічної роботи в проєкті «Музей відкрито на  ремонт». Та, зрештою, поступово ми призвичаїлися вибудовувати нашу роботу у форматі дискусії, відповідаючи на питання музейників(ць) конкретними прикладами із нашого досвіду.

Умань 

Уманський краєзнавчий музей

Уманський краєзнавчий музей

Біля могили Цадика Нахмана в Умані

Біля могили Цадика Нахмана в Умані

В Умань ми виїхали на світанку, зважаючи на можливі курортні затори у південному напрямку. Проте доїхали досить швидко, і маючи в запасі кілька годин відвідали могилу Цадика Нахмана. Це місце, куди з 1990-х років щороку приїжджає кілька десятків тисяч паломників з усього світу на святкування Рош Ха Шана — єврейського нового року. Це широко відоме явище, відображене, зокрема, в кількох фільмах (Колян Пастико «Путь Коена», Олександр Течинський «Сери і сеньйори», Кшиштоф Копчински «Диббук. История странствующих душ»). В українських ЗМІ ця подія висвітлюється, часто неприпустимою лексикою, журналісти дозволяють собі називати паломництво «навалою» або «штурмом», «озвірілими хасидами», тощо.  

Фрагмент експозиції Уманського краєзнавчого музею

Фрагмент експозиції Уманського краєзнавчого музею

Для міста це дуже непроста ситуація, оскільки вона ніяк не врегульована офіційно. Місце паломництва — це приватна територія, котрою опікується МІЖНАРОДНИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ІМЕНІ РАБІ НАХМАНА З БРЕСЛАВУ. Однак міжнародна подія на за участі від 20000 до 45000 осіб потребує серйозних інфраструктурних рішень не тільки на рівні міста, а й усієї країни. Протягом майже 30 років Рош Ха Шана є невіддільною частиною локальної ідентичності Умані. Звісно, нам було цікаво, яким чином у місцевому краєзнавчому музеї показана тема хасидського паломництва. На жаль, в експозиції ми побачили лише кілька книжок і постер з менорою, тож після відвідування музею, нам усе довелося «гуглити». Співробітники(ці) музею вважають, що таке масштабне паломництво в Умань має регулюватися на рівні держави. Але поки й  держава і музей воліють цю подію оминати увагою.

Фрагмент експозиції Уманського краєзнавчого музею присвячений Рабі Нахману

Фрагмент експозиції Уманського краєзнавчого музею присвячений Рабі Нахману

Новоукраїнка

В Новоукраїнку ми приїхали досить пізно, і одразу ж натрапили на несподівану місцеву вечірку, що вигідно відрізнялася від більшості дискотек в маленьких містечках. Передовсім — музикою: «Організатори явно здійснюють вилазки на прогресивні рейви і намагаються зробити щось подібне у себе, для початку, хоча б створити спільноту однодумців — Зазначає музикант Іван Яценко. — Якщо на звичайних провінційних дискотеках лунають хіти 20-ти річної давності, то в Новоукраїнці грало різне: діп хаус, електро, рнб хаус… В основному щось таке, пляжне і стільове з вокальчиком, але було приємно дивитись, що значна частина публіки танцює і слухає, а не просто сидять усі і тянуть кальянчик». Відбувалося все на літньому майданчику кафе серед заквітчаних кущів, рівно до 23 години, згідно з карантинними обмеженнями. 

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Фрагмент експозиції Новоукраїнського музею

Новоукраїнський краєзнавчий музей розташований на другому поверсі районного будинку культури. Наша екскурсія почалася з історії Другої Світової Війни. В експозиції дуже детально розповідалося про жахіття війни із різноманітними натуралістичними подробицями вбивств і страждань. 

Експозиція ДСВ плавно перетікала в експозицію АТО, де директор музею розповідав про те, як дає дітям на екскурсіях погратися РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Звісно, ми зауважили, що зброї не місце в дитячих руках, а така реалістична репрезентація насильства та жорстокості — травматична не тільки для дітей, а й для дорослих. 

У розмові з директором ми дізналися, що в Новоукраїнському районі є меморіальний парк ветеранам ДСВ: у 1985 році посадили берізки в селі Камишувате (за кількістю загиблих під час ДСВ). Проте в музеї ми не могли побачити жодної фотографії цього парку, ані архівної, ані сучасної, тільки зброя, зброя, зброя…

Жовті Води

У Жовтих Водах на нас чекала приємна зустріч із Ромою і Рітою — виробниками соусів Mr. Caramba. Мешкаючи в Києві вони вирішили відкрити виробництво у Жовтих Водах, розвиваючи традицію Рітиної родини — робити плодоовочеві «закрутки». Усі разом ми й вирішили піти до місцевого музею, котрий після Новоукраїнського вразив нас своєю життєрадісністю.

Експозиція поробок із бісеру в Жовтоводському музеї

Експозиція поробок із бісеру в Жовтоводському музеї

Жовтоводський було відкрито у 1985 році, експозицію робили спеціальні дизайнерські групи від кожного місцевого підприємства. Сьогодні значна  частина музею віддана на тимчасові виставки місцевих художників(ць) професійних та аматорських. Співробітниці музею прагнуть розширити основну експозицію за рахунок цифрових технологій, і тут став у нагоді наш досвід проектів 2018 року: «Пошук» у Біловодському краєзнавчому музеї, «AFFOREST» у Великоанадольському музеї лісу, де ми інтегрували медійні роботи в стандартні експозиції. 

Ми були в Жовтих Водах у день 40-річчя ХХІІ літніх олімпійських ігор у Москві, і дізналися, що олімпійського ведмедика виготовляли з жовтоводського штучного хутра. Зменшена копія ведмедика стала першим експонатом музею, а тепер — улюбленою фотозоною для музейних селфі.

Олімпійський медведик у Жовтоводському музеї

Олімпійський медведик у Жовтоводському музеї

Ще ми дізналися, як «декомунізували» Леніна в Жовтих Водах: 6-тонну бронзову скульптуру продали з аукціону, а отримані кошти використали для погашення боргів комунальників по заробітній платі. А тепер мерія міста подала до суду за протиправні дії, оскільки демонтована скульптура не належала комунальному підприємству.

Особливо нас потішила #інфраструктурна_спадщина** в Жовтих Водах: «Справжньою знахідкою став супермаркет АТБ на центральній площі, розташований у приміщенні кінотеатру “Мир” з характерною помпезною архітектурою й оригінальною назвою на фронтоні, нижче якої прикріплена вивіска магазину, — додає Дана Брєжнєва. Фото “Мир АТБ” зібрало у мене неймовірну кількість лайків на інсті. З іншого боку площі — ще більш урочистий Палац культури, що справно виконує свою функцію і утримується в бездоганному стані».

Пологи

У Пологівському краєзнавчому музеї зустріч відбувалася на найвищому рівні: були присутні представники та представниці органів місцевого самоврядування, місцеві активісти(ки), краєзнавці(ки) та регіональні медіа. Урочиста екскурсія. починалася і закінчувалася словами «Якби річка Конка була судноплавною — Пологи були б столицею України!».

Екскурсія Пологівським музеєм

Екскурсія Пологівським музеєм

Мабуть усі учасники та учасниці нашої групи запостили на своїх сторінках в соцмережах фото з DIY-рукою Леніна. Це пам’ятник з Пологівського району, оригінальну руку якого втратили під час Другої світової війни, коли пам’ятник переховували. А після війни, вже коли відновлювали на постаменті, то якийсь місцевий майстер змайстрував дерев’яну руку в залізному рукаві. Так він і простояв донедавна, а тепер разом із монументальними творами різних епох закомпонований в єдину експозицію у внутрішньому дворі музею.

Експозиція у дворі Пологівського музею

Експозиція у дворі Пологівського музею

Зараз в музеї триває реекспозиція відділу Другої світової війни, тож під час обговорення ми детально зупинилися на виставкових проєктах «Прядка, шабля та Олень», що був реалізований ініціативою ДЕ НЕ ДЕ у Станичнолуганському музеї в рамках «Музей відкрито на ремонт» 2018, та на кураторській виставці Нікіти Кадана «Війна в музеї» в рамках проєкту «Жести ставлення» у Кмитівському музеї, сподіваючись що нові підходи до репрезентації історії ДСВ стануть у пригоді співробітницям(кам) Пологівського музею. 

В цілому ж з експозиції хотілося б більше дізнатися про промисловість району, зокрема — про єдиний в Україні (а раніше єдиний на весь СРСР) завод «Коагулянт», що спеціалізується на очищенні питної води з 1940-го року.  Про ТОВ «Дніпрокераміка», що виготовляє сантехніку, на жаль, в експозиції не представлена продукція підприємства, і, за іронією долі, в музеї загалом відсутня каналізація. А от з гірничовидобувною компанією «Мінерал» музей пропонує познайомитись наживо — організовує екскурсії на кар’єр, де майже 100 років видобувають корисні копалини. 

Особливою гордістю музею є винайдений у 2018 році бронзовий посох «степового царя», найдавніший символ влади зафіксований на території України. Його знайшли під час археологічної експедиції Бердянського державного педагогічного університету на території Пологівського району, і завдяки фаховості співробітниць Пологівського музею унікальний скіпетр епохи ранньої бронзи залишився в районному музеї, а не перекочував до масштабніших колекцій. 

Прогулюючись навколо музею, ми зауважили як ревіталізували радянський кінотеатр «Юність», тепер — однойменний культурно-мистецький центр. Місцевий меценат зголосився профінансувати ремонт приміщення, а мерія наполягла на збереженні оригінальної функції кінотеатру. Тепер це кафе, з опцією кінопереглядів. Власне, там, після музейної зустрічі, ми всі разом відсвяткували день народження директорки Пологівського музею Ірини Павлівни Садової.

Особисто мене в Пологах найбільше вразила сучасна вулична скульптура! А саме — пантера, котру ми побачили біля місцевого базару (згодом мені вдалося знайти в мережі інформацію про її автора).

Пологівська вулична скульптура Петра Хмельова

Пологівська вулична скульптура Петра Хмельова

Чаплинка

Трагічна сторінка нашої експедиції — Чаплинський краєзнавчий музей, котрий повністю згорів у 2017 році. Вціліли лише два експонати — шарманка і скриня — зараз вони на реставрації. 

Музей знаходився в одному приміщенні із салоном краси, де, схоже, забули вимкнути фен після роботи (хоча офіційно справу закрили за відсутністю складу злочину). Музей зайнявся вночі, не було достатньо води для гасіння, бо навколо — сухий степ, і вогонь довго не могли вгамувати.

Наразі в міському будинку культури створено музейну кімнату, куди місцеві мешканці передають нові експонати. Ведуться розмови про відновлення музею, але, не ясно наскільки це доречно, бо від музею лишилися самі стіни, вже густо порослі травою та чималими кущами. Директорка музею Олена Привалова  провела там екскурсію, і це був найдивніший досвід відвідування музею. Вказуючи на порожні місця, Олена дуже детально описувала діорами, стенди, окремі експонати… «Прикметно, що ніхто жодного разу не назвав музей «колишнім»,  попри те, що від нього мало що залишилося», — зауважив Льоня Марущак. 

Чаплинський музей після пожежі 2017 року

Чаплинський музей після пожежі 2017 року

Виглядає так, що цей музей має всі шанси відродитися, скинути баласт радянського/пострадянського краєзнавства, і стати сучасною інституцією близькою та важливою для своєї громади й туристів регіону.

Директорка музею також провела нам екскурсію міським парком. Його в 1980-х роках почав насаджувати секретар райкому Григорій Кожемякін, дерева привозили з Нікітського ботанічного парку, Херсонського ботсаду, тощо. Донині парк доглядають і розвивають, з’являються нові насадження і Чаплинка виглядає справжньою оазою серед безкрайого степу та солончаків. 

Баштанка

Прапорт Баштанського повстання реконструйований в 1960-х роках

Прапорт Баштанського повстання реконструйований в 1960-х роках

Наприкінці експедиції нас чекали повстанські музеї — Баштанський та Татарбунарський — обидва нам добре знайомі. 

В Баштанському музеї минулого року побували Дана Брєжнєва з Іваном Світличним, Лєрою Полянсковою та Максом Роботовим. А Льоня Марущак долучився до створення логотипу Баштанської ОТГ, що був зробленый на основі художніх творів Григорія Довженка, котрий родом звідти. 

Баштанський музей потішив подарунками — новеньким каталогом Григорія Довженка та оновленою експозицією його творів.

У листопаді 2013 року директором музею став Олег Требух — професійний археолог та затятий краєзнавець. Відтоді музей здійснює регулярні пошукові та краєзнавчі експедиції, бере участь у різноманітних освітніх проєктах. 

Основна тема музею — Баштанське селянське повстання 1919 року. Сьогодні музей розповідає про те, як  повстання узурпувала радянська влада і як змінювалася репрезентація цієї події в різні епохи. 

Татарбунари

Татарбунарський краєзнавчий музей спершу створювався в 1949 році, як музей присвячений місцевому селянському повстанню. У 1980-х роках художники одеського худкомбінату створили нову стильну та вишукану експозицію для Татарбунарського музею. Сьогодні більшість інтер’єрних розписів потребують термінової реставрації, і ми, в свою чергу, пообіцяли сприяти пошуку та залученню фахівців для їх збереження. 

Галерея живопису із колекції В.Тура в Татарбунарському краєзнавчому музеї

Галерея живопису із колекції В.Тура в Татарбунарському краєзнавчому музеї

Декоративний розпис в інтер'єрі Татарбунарського краєзнавчого музею

Декоративний розпис в інтер’єрі Татарбунарського краєзнавчого музею

Декоративний розпис в інтер'єрі Татарбунарського краєзнавчого музею

Декоративний розпис в інтер’єрі Татарбунарського краєзнавчого музею

Окрім загального художнього вирішення експозиції, в цьому музеї нас приваблює історія Василя Захаровича Тура — колишнього очільника місцевого колгоспу. За його каденції колгосп став мільйонником, і Татарбунари розвинулись як місто з усіма інфраструктурними принадами. В Музеї є велика галерея соцреалістичного живопису з колекції Тура, і меморіальна кімната. Кімната — це така тотальна інсталяція, у вигляді його робочого кабінету: великий письмовий стіл, стілець, телефон, портрет на стіні, безліч сувенірів, котрі дарували йому за життя. 

Меморіальна кімната Василя Тура в Татарбунарському краєзнавчому музеї

Меморіальна кімната Василя Тура в Татарбунарському краєзнавчому музеї

На жаль, ніхто із присутніх чиновників(ць) та активістів(ок) не розділив нашого щирого захоплення місцевим музеєм. Натомість зосередились на необхідності відтворення фортеці, яка зовсім не збереглася до наших днів. 

Завершилася наша експедиція несподіваною феєричною вечіркою в Одесі на судноремонтному заводі, котрий поступово опановують митці та мисткині з різних міст, створюючи безпрецедентно прекрасний артпростір із виходом до моря.

Експозиція Татарбунарського краєзнавчого музею

Експозиція Татарбунарського краєзнавчого музею

Усього на першому етапі експедиції ми підписали 6 меморандумів про подальшу співпрацю. Детальна інформація про відвідані музеї з фото та відео документацією буде опублікована на сайті проєкту «Музей відкрито на ремонт». А вже 5 серпня розпочнеться експедиція у західному напрямку. Стежити за перебігом можна на сторінці.

*Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невіддільною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України. Сайт: ucf.in.ua, facebook: https://www.facebook.com/ucf.ua/

**напрямок роботи ініціативи ДЕ НЕ ДЕ спрямований на дослідження трансформацій об’єктів культурної інфраструктури радянського періоду в Україні.

Учасники і учасниці проєкту Музей відкрито на ремонт 2020: Марта Білас, Дана Брєжнєва, Наталка Дяченко, Леонід Марущак, Євгенія Моляр, Анна Савчинська, Іван Яценко

Усі фото зроблені Наталкою Дяченко

Більше матеріалів