Над богом: досвіди резиденцій

Женя Моляр

Женя Моляр

Якось навесні 2015 року ми сиділи на БЖ у Києві з Льонею Марущаком і Аліною Якубенко і говорили, кожен про своє: Аліна — про резиденцію сучасного мистецтва, Льоня — про своє рідне місто Вінницю, а я — про декомунізацію, котра тоді тільки починалася. Здавалося, спочатку розмова не клеїлася, а потім дивним чином, і неймовірними зусиллями Леоніда Марущака, ми всі опинилися у Вінниці в закинутому кінотеатрі «Росія», що над річкою Південний Буг на мистецькій резиденції «Над Богом». Назва резиденції досить незвична і дещо провокативна, через неї було так багато критики й нарікань, що ми змушені були її писати із зірочкою в кінці — уточненням про те, що Бог тут — історична назва річки Південний Буг. Проте з кожним роком ми все частіше «забуваємо» ставити ту зірочку, аж поки вона не зникне зовсім.

У 2015 році у нас було ідеалізоване уявлення про майбутню резиденцію. Ми хотіли на прикладі «Росії», показати як рудименти радянської епохи можуть пристосовуватися до сучасності на прикладі закинутого типового кінотеатру 1960-х. Ми чекали, як, щойно ми відчинимо давно зачинені двері «Росії», відразу прийдуть вдячні вінничани та вінничанки, на них там чекатиме актуальний та різноманітний контент і сучасне обладнання. А ще ми мріяли, що під час резиденції місцеві діячі та діячки самоорганізуються і будуть використовувати цей простір для реалізації своїх творчих ідей надалі й споконвіку. І ми були щиро здивовані, коли все виявилося дещо інакше. 

Резидентів та резиденток у 2015 році було так багато (перелік учасників та учасниць усіх резиденцій наведу в кінці тексту), що ми самі собі були організаторами, учасниками та основною аудиторією. Того року місцеві навідувалися до нас тільки на дискусійні події, до прикладу, наймасовішою (близько 20 осіб) була дискусія «Етика та естетика української декомунізації», котру ми тоді провели вперше, і згодом повторювали неодноразово у різних містах. Варто зазначити, що надалі ці дискусії стали надзвичайно важливим джерелом інформації для діяльності ініціативи ДЕ НЕ ДЕ. А тоді, у 2015 році «Над Богом» ДЕ НЕ ДЕ ще не існувало. Було тільки «ДЕ», яке зробив Саша Єльцин на даху кінотеатру, чи як питання без знаку питання, чи як заперечення/відміну. Кажуть, що він намагався знайти оригінальну вивіску кінотеатру «Росія», котру бачив на архівних фото в Інтернеті. І після пошуків на даху, у лівому верхньому куті фасаду з’явилося ДЕ. Дуже тішить, що ці літери існують і досі, можливо, скоро це коротке слово стане альтернативною назвою «Росії». Адже резиденція «Над богом 2015» була присвячена трансформаціям публічних просторів і зміні топонімів.

Першу резиденцію «Над богом» ми не називали першою, оскільки вважали, що вона буде єдиною. Тому досить несподівано було усвідомити себе в ситуації підготовки до резиденції «Над богом 2017» через два роки, і зовсім неочікуваним — отримати фінансування з муніципального бюджету. 

У 2017 році ми надихнулися лекцією Лесі Кульчинської «Насильство образу» і вирішили саме цій темі присвятити резиденцію. До того, кого запрошувати з художників ми ставилися дуже прагматично, аж незручно про це писати — запрошували тих, хто не потребує матеріального виробництва у своїй творчості. Оскільки вінницька міська рада нам забезпечувала тільки акомодацію резидентів, а додаткових коштів не передбачалося. Таким чином резидентами були медіаартисти, котрі здебільшого працюють із своєю технікою, а обладнання для презентації мистецьких доробків ми позичали.

Найбільшим успіхом резиденції у 2017 році ми вважали те, що до організації долучилися вінничани, котрі самостійно розробляли і проводили як окремі івенти, так і були кураторами цілих напрямків резиденції. Кінопрограму розробив та організував Віталій Янковий, літературну — Сашко Вешелені, Іван Яценко зробив одну з вечірок електронної музики, Ганна Савчинська, Руслан Голошивець та Марина Однорог займалися загальною координацією подій. Ми працювали 10 днів поспіль, щоб оживити кінотеатр, і це дуже влучно вдалося передати  Юрію Єфанову та Наталі Маценко у своїй роботі «Відкриття». Не можна сказати, що ми чекали численних відвідувачів, ми робили цікаві та важливі події для вузької «вмотивованої» аудиторії. Але, звісно, хотілося, щоб нові люди приходили в «Росію», зрозуміли і полюбили її так, як ми. Тож було дуже приємно, коли на заключну вечірку близько 50 осіб завітали в «Росію» потанцювати.

Вибір теми резиденції 2019 року був теж дуже прагматичним. Оскільки щоразу ми позичаємо (оскільки фінансується резиденція зрідка і частково) дуже багато потужної звуко-, світло-, та відеопаратури, нам шкода, що багато часу вона стоїть незадіяна. Тож ми вирішили, що треба більше кіно і музики, аби апаратура не простоювала. «Гарцюй за спадщину» — інтерпретація назви одного мого не опублікованого тексту про те, як в Україні вечірки, що відбуваються в об’єктах культурної інфраструктури радянського періоду, спонукають до її збереження і відновлення.

DSC_2763.jpg

Знаковою для нас виявилася перша вечірка «Над богом 2019». За попередні роки ми звикли до не надто активної відвідуваності, здебільшого на події приходили наші знайомі і знайомі знайомих. І цього разу ми не чекали гостей на самому початку. Тому ті кілька десятків людей, які гарцювали на танцполі в перший день нас дуже надихнули. Прикметно, що грав тоді DJ ХУЙ, і його сценічний псевдонім в «Росії» «Над БОГОМ» нікого не ображав.

Щоночі старенька «Росія» наповнювалася потужним звуком від найкращих музикантів і музиканток з різних регіонів України, котрих об’єднала любов до різноманітних «культурних заброшок»: Bookworm music fest, Основа, Pincet, Womens Sound. Також цього року до нас долучилися кілька місцевих музичних ініціатив: «Театр музики» та «Архіклуб». Щодня люди приходили танцювати, дивитися фільми та пропонувати власні творчі ініціативи. Так 23 та 27 серпня в резиденції відкрилися фотовиставки Віки Тереховської та Вови Триняка, WASTED CARNAVAL «UNSEEN» та «зона (дис)комфорту» Двухглавової Олени. Дійсно цікавим виявився «ВІльний екран» коли Віталій Янковий запропонував глядачам приносити на флешках свої відеороботи і показувати на великому екрані. Варто сказати, що розмір екрану в «Росії» дійсно великий. Навіть досвідчені кінодіячі Станіслав Мензелевський та Еліас Парвулеско (вони приїжджали показувати свої фільми в рамках кінопрограми) були вражені тим, як їх фільми виглядають у такому форматі.

DSC_3153.jpg

Щоночі ми дивувалися, наскільки багато людей приходить на вечірки, і помічали як аудиторія змінюється від події до події. Замість танцюючої радісної молоді на початку резиденції, чимдалі більше з’являлося похмурих чоловіків спортивної статури. Ми спостерігали, допоки ситуація не почала виходити з-під контролю. Якщо після кількох перших вечірок на ранок ми знаходили невеликі купки сміття поблизу заповнених сміттєвих пакетів, то зранку 26 серпня, увесь кінотеатр та його околиці були просто завалені сміттям і битим склом, а на сходах у кінозал — смердюча купа лайна. Потім зникли кілька освітлювальних приборів, згоріла колонка, зчинилася бійка… тенденція ставала небезпечною. Довелося зізнатися, що нічні вечірки, хоч і дуже популярні, але у відкритому форматі навряд чи можливі. 

Ми приїхали у Вінницю у закинутий кінотеатр, щоб підкреслити його красу, розкрити його потенціал та важливість. Раз на два роки ми його відчиняємо, прибираємо, обладнуємо якісною технікою і пропонуємо усім бажаючим наповнювати цей простір новими змістами. Нам було важливо дивитися, який спосіб дозвілля обиратимуть люди в «Росії», ми спостерігали й були відкриті до усього, крім агресії та насильства. Після кількох вкрай неприємних інцидентів хотілося зібрати речі, і поїхати додому. Ми були дуже засмучені, думали, що резиденція не вдалася, все пішло не так, ми втомилися і хочемо спати. 

Протягом 7 днів у «Росію» приходили вінницькі художники(ці), музикант(к)и  і кінорежисер(к)и, показували свої роботи і ділилися своїми планами, слухали музику, спілкувалися, причащалися в барі, курили на сходах, танцювали… І розповідали, що у Вінниці дуже мало доступних публічних просторів, де можна було б робити це все вільно, легко та безкоштовно. Як влучно сказала моя подруга та колега Ольга Гончар: «”Росія” немов стала на кілька днів острівцем свободи у Вінниці, і ця свобода зрештою визволила якихось злих демонів». І щоб вберегтися від тих демонів, котрі з’являлися в «Росії» вночі під гучні звуки електронної музики, ми змушені були скасовувати вечірки 28-29-30 серпня на користь взаємоповаги та збереження. У ці дні ми продовжимо спілкуватися, слухати лекції, дивитися кіно та фотовиставки, а з настанням ночі будемо зачиняти кінотеатр. І думати, що ж робити далі.

DSC_1718.jpg

Учасники 2015

APL 315, Dis\Order, PYLORAMA, TanzLaboratorium, Катерина Берлова, Мирослав Вайда, Олександр Вешелені, Юрій Вишняков, Станіслав Волязловський, Володимир Воротньов, Ксенія Гнилицька, Ольга Гончар, Саша Долгий, Катерина Єрмолаєва, Олександр Єльцин, Анастасія Живкова, Жанна Кадирова, Аліна Клейтман, Віталій Кохан, Олександр Курмаз, Наталя Лісова, Ларіон Лозовий, Леонід Марущак, Євгенія Моляр, Олександр Нікітюк, Євген Нікіфоров, Людмила Ничай, Володимир Нойз, Марина Однорог, Сергій Попов, Олена Правило, Янина Пруденко, Ганна Савчинська, Олексій Салманов, Станіслав Сілантьєв,  Давид Чічкан, Мітя Чуріков, Ганна Щербина, Аліна Якубенко.

Учасники 2017

Добриня Іванов, Аліна Якубенко, Дана Брежнєва, Саша Долгий, Руслан Дудовський, Євгенія Моляр, Ольга Гончар, Леонід Марущак, Олексій Радинський, Віталій Янковий, Наталка Дяченко, АнтіГонна, Валентина Петрова, Євген Коршунов, Любов Малікова, Дарина Вєштак, Гоша Бабанський, Ярослав Качмарський, Тарас Каменной, Михайло Алєксєєнко, Добриня Іванов, Ольга Мартинюк.

Учасники 2019

Аліна Якубенко, Дана Брєжнєва, Руслан Дудовський, Євгенія Моляр, Ольга Гончар, Леонід Марущак, Віталій Янковий, Наталка Дяченко, АнтіГонна, Дарина Вештак, Ярослав Качмарський, Тарас Сегедюк, Ульяна Магас, Анна Савчинська, Олеся Онікієнко, Катерина Кострова, Ніка Зенова, Анастасія Борісичева, Андрій Сідоркін, Лео Троценко, Олег Перковський, Наталка Гераймович, Олена Джуріна, Марія Можаровська, Віка Тереховська, Вова Триняк, Олена Двухглавова, Фостер Форест, Рахель Цукерман, Дмитро Кузнєцов, Крістофер Менінг, Олексій Биков, Віка Довгадзе, Олександр Телюк, Станіслав Мензелевський, Сашко Протяг, Василь Лях, Оксана Казьміна, Олексій Кучанський, Ярема Малащук та Роман Хімей, Олексій Радинський, Юліана Голуб, Сільвія Амансей та Богдан Арману, Тетяна Крученюк, Олександр Вешелені, Аліна Дяченко, Оксана Лемішка, Руслан Голошивець, Павло Олефіренко.

Женя Моляр

Nastya Kalita