Відкрили її під назвою «Соціалістичне село» в 1979 році, через три роки після основної експозиції музею. На момент відкриття у новоствореному скансені поміж старовинними експонатами не знайшлося місця радянській пропаганді. Надто вже націоналістичним, на думку партійного керівництва, був цей музей. Тож як антитезу до основної експозиції, що складалася з маленьких темних селянських хат із примітивними знаряддями праці, вирішили показати нове радянське село з капітальними електрифікованими та газифікованими будинками. «Створена експозиція за Постановою Ради Міністрів Української РСР № 440 від 10 вересня 1976 року з метою утвердження засад радянського соціалістичного способу життя. Постанова вийшла майже одразу після відкриття першої черги музею 17 липня 1976 року. В ній йшла мова “про завершення будівництва Музею народної архітектури та побуту України”, а також доручено Академії наук УРСР, Держбуду УРСР, Українському товариству охорони пам’яток історії та культури, обласним виконавчим комітетам провести протягом 1976 року роботу з виявлення характерних для кожної області зразків народної архітектури та інших  експонатів, необхідних для створення експозиції про народну архітектуру та побут  соціалістичного села, а облвиконкомам забезпечити встановлення в 1977 році на території музею копій з відібраних архітектурних споруд, доповнених відповідними інтер’єрами. Протягом трьох років постанову було виконано і 27 жовтня 1979 р. нову експозицію було відкрито», — пояснює завідувачка науково-дослідного відділу «Українське село 60-70 років ХХ  ст.»  Тамара Василенко. Тут було збудовано 25 будинків, кожен із яких має реальний прототип в конкретному селі. Тамара Миколаївна під час екскурсії називає навіть імена та професії господарів кожного з них.

У будинках є внутрішня експозиція, що репрезентує побут радянських селян. Меблеві гарнітури, текстиль, посуд — все локальних виробництв, а ще твори декоративно-прикладного мистецтва регіональних майстрів та майстринь, за якими легко можна впізнати, з якого регіону експонат. Типовий будинок Полтавської області прикрашений решетилівськими гобеленами, Рівненський — рушниками льонокомбінату, Дніпропетровський — з петриківським розписом, Івано-Франківський — з косівською керамікою.

Попри уніфікованість радянського побуту, кожен інтер’єр унікальний і такий, що демонструє тяглість традицій народних промислів. По обидва боки звивистої асфальтованої вулиці стоять ошатні будинки 24 областей України, аж раптом серед них одна «заброшка» (закинута споруда, що не використовується — прим. авт.). З проваленим дахом та порожніми вікнами стоїть занедбаний кримський будинок. 

Кримський будинок був збудований разом з іншими у 1979 ці. Це точна копія житла Миколи Бернацького з села Ярке Поле. «Трикімнатний будинок житловою площею 48, 3 метри. Житло з усіма зручностями, з місцевим водяним опаленням. В будівництві використовувались місцеві матеріали: стіни викладені з черепашнику та обкладені плиткою із вапняку, цоколь облицьований сірим діоритом, дах вкритий черепицею. 

Інтер’єр дає уявлення про побут півдня, в ньому багато виробів місцевої промисловості.  Будинок-експонат будувала бригада сімферопольського МКБ за проєктом «Укрколгосппроекту» — зазначається в музейному паспорті будинку. Оксана Теодозіївна, директорка музею, дозволила нам оглянути будинок зсередини. Там ще є літня кухня, великий підвал і внутрішній дворик, так звана «зелена кімната» — місце відпочинку під час літньої спеки, типове для традиційної кримської архітектури. Скрізь панує повна розруха.

Не пристосований до суворого київського клімату кримський будинок постійно потребував ремонту та особливо ретельного догляду. В радянський час будинками «Соцсела» опікувалися відповідні обласні ради. А після 1991 року музей залишився сам на сам із величезною експозицією, що постійно потребує серйозного фінансування для її утримання. Тоді ж в 90-х музей почав звертатися до регіональних земляцтв із пропозицією підтримувати будинки своїх областей. Відтоді, до прикладу, Чернігівське земляцтво відповідально опікується своїм експонатом. Після окупації Донецької та Луганської областей у 2014 році вимушені переселенці звідти почали активно підтримувати будинки своїх областей, проводити там зустрічі, а донеччани навіть подарували в музей вугільну вагонетку, що тепер експонується на ґанку. А кримський будинок завжди був самотнім. Дах протікав, всередині завівся грибок. Через це довелося демонтувати інтер’єрну експозицію. Згодом волога та грибок зсередини «поїли» стіни.

Зовні з фасаду будинок виглядає більш-менш цілим, якщо не придивлятися, бо на ньому ще тримається вапнякова плитка. Тримається, як то кажуть, на чесному слові. Музей не має коштів на реставрацію, оскільки постійно знаходяться пріоритетніші експонати — давні зруби або мазанки з основної експозиції. Кримські земляцтва та громадські організації, до яких неодноразово зверталися за допомогою, цікавляться більше кримськотатарською культурою. А тут же йдеться про радянський Крим. Власне, про той Крим, який уможливив його подальшу українськість. І він, як виявилося, нічий.

Загалом вся ця експозиція, що раніше називалася «Соцсело», тепер — «Українське село 60-70-х років», символічна і промовиста. Їй найбільше відповідала б назва «Сучасне село». Адже саме такою є справжня українська буколіка, на відміну від романтизованого хрестоматійного образу села із тинами та мазанками.  Причому, коли «Соцсело» тільки відкрили в 1979 році, то таких оснащених будинків у реальних селах було дуже мало, і мешкали у них, звісно ж, не прості селяни. Однак в музеї це намагалися показати саме як соціалістичну реальність, дещо приховуючи правду. Наприклад, прототип цього самого кримського будинку належав голові місцевого колгоспу «Україна», хоча у всіх музейних документах він зазначається просто як агроном. Тобто це була сільськогосподарська утопія, котра вже постфактум набувала ознак реальності. В сьогоднішніх українських селах справді багато таких типових будинків, у більшості з них є електрика й опалення, а внутрішній санвузол — вже не дивина. Нині відвідувачів не вражає багатство інтер’єрів, натомість чи не кожен тут впізнає щось зі свого дитинства і захоплено вигукує: «У моєї бабусі в хаті точнісінько так!». 

Росія відібрала український Крим, а пліснява відбирає музейний Крим. І він ось-ось зникне, як літера А в ініційованому Міністерством закордонних справ флешмобі #CRIME_A, що присвячений спротиву окупації Автономної республіки Крим. Якби монетизувати відповіді на питання «Чий Крим?», мабуть, можна було б зібрати кошти на його відновлення.