Хостел в музеї Прокоф’єва

exc-5ee0e9659453fd009053d5da

У 1959 році село Красне (Сонцівка) в Красноармійському (Покровському) районі Сталінської (Донецької) області було проголошене батьківщиною видатного композитора Сергія Прокоф’єва.

Меморіальний музей Сергія Прокоф'єва. Лютий 2018 рік. Cвітлина: Наталка Дяченко

Меморіальний музей Сергія Прокоф’єва. Лютий 2018 рік. Cвітлина: Наталка Дяченко

23 квітня виповнилось 129 років від дня народження композитора зі світовим ім’ям Сергія Прокоф’єва. Місцем народження композитора, яке не могли визначити до 1959 року, стало теперішнє село Сонцівка. Тоді це був Бахмутський повіт Катеринославської губернії. В 1927 році Сонцівку переіменували на Красне. Потім було декілька змін в адміністративно-територіальному устрої колишнього Бахмутського повіту, що в результаті і призвело до того, що біографам композитора довелось встановлювати місце народження Прокоф’єва, навіть не зважаючи на те, що він залишив чи мало інформації про рідну Сонцівку у своїй автобіографії.

В тому ж таки 1959 році була облаштована музейна кімната в Будинку культури в селі, де народився Сергій Прокоф’єв. Майже через 10 років, будинок культури демонтували для будівництва нового. Музейну кімнату перенесли в одне з приміщень школи, яка функціонувала з часів дитинства композитора. Згодом, вже у новому Будинку культури відкрили оновлений народний музей присвячений видатному земляку. 

Весь цей час (1959—1985), як створювались музейні кімнати в різних пристосованих приміщеннях, обговорювалась ідея про створення окремого державного меморіального музею. 1985 рік є значимим роком у створенні та відкриті багатьох музеїв на території України. Вся річ у тому, що це була 40-ва річниця «вєлікой побєди 1941—1945 рр.». Тоді не шкодували грошей для прославлення «культу побєди» і дуже часто нові музеї присвячували саме цій даті. Інколи, завдяки особливим старанням та ентузіазму, таких людей як, тодішня голова Краснянської (Сонцівської) сільської ради Бєлік Валентини Гаврилівні і було отримано погодження про створення державного музею присвяченого видатному композитору. Валентина Бєлік спеціально для цього відвідала Союз композиторів СРСР в Москві, де переконала тодішнього голову Т. Хреннікова у необхідності створення музею. Одразу після цього, була замовлена проєктно-кошторисна документація в Красноармійському районному управлінні архітектури на перебудову колишньої школи, яку відвідував в дитинстві композитор коли там викладала його мати, у музей. З 1982 року, після того, як школа переїхала до нового приміщення — стара будівля стояла пусткою. Після отримання ПКД на суму 54 тис. рублів, Союз композиторів перерахував кошти на колгосп села Красне, який виступив підрядником в процесі створення музею. Така процедура і безпосередня увага Москви до створення музею в сільській місцевості індустріального Донбасу не могла залишитись без уваги обласного управління культури Донецької області. Обласні чиновники відвідали прославлене село і вирішили долучитись процесу та ініціювали добудову концертної зали до старої шкільної будівлі та спеціальних приміщень, в тому числі для музичної школи, яка на той момент функціонували в сільському будинку культури. Новий кошторис на створення музею склав 700 тис. рублів. Ці кошти виділило Міністерство культури УРСР. В 1990 році над створення музею вже працювала спеціальна робоча група при Донецькому обласному краєзнавчому музеї, яка займалась науково-експозиційною концепцією та збором експонатів для нового музею, що створювався вже як філія Донецького обласного краєзнавчого музею. Для роботи над дизайном експозиції були запрошені митці з Ленінградського художнього комбінату на чолі з Б. Е. Бендером.

Музей до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф'єва

Музей до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф’єва

Експонатами майбутнього музею стали речі з попередніх музейних кімнат, присвячених композитору в рідному селі, а також речі, які збирали працівники Донецького обласного краєзнавчого музею в Москві та Ленінграді. Особливу увагу в експозиції нового музею було приділено нечисленним особистим речам Сергія Прокоф’єва, серед яких ті речі, які були передані до музею з Московської музичної школи імені С. С. Прокоф’єва якою опікувалась друга дружина композитора — Міра Олександрівна Мендельсон-Прокофьева. 

Експозиція музею до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф'єва

Експозиція музею до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф’єва

Без перебільшення, унікальний меморіальний музей в селі могла спіткати доля «довгобуда», як, наприклад, у випадку з недобудованим музеєм Переяславської ради в нинішньому місті Переяслав (Переяслав-Хмельницький) що на Київщині. Та все ж, до столітнього ювілею видатного композитора, в квітні 1991 року, за 8 місяців до розпаду СРСР музей було урочисто відкрито. Всіх гостей музею зустрічає вишуканий бронзовий монумент Сергію Прокоф’єву, який сидить на лаві та відбиває такт правою рукою. Авторами пам’ятника стали народний художник України скульптор В. П. Полонік та архітектор А. Л. Лукін. Особливістю нового музею стала музична школа, яка розмістилась в лівому крилі старої сільської школи, а також добудована простора концертна зала.

Сцена концертної зали музею до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф'єва

Сцена концертної зали музею до реконструкції 2011—2012 р.р. Світлина з фондів Меморіального музею Сергія Прокоф’єва

В 2011 році, до 120-річного ювілею композитора, в музеї була організована міжнародна музична резиденція «Музика на віки». Резидентами були музиканти з Донецька, Києва, Москви, Ленінграда та інших міст. Серед гостей були й родичі видатного композитора, які спеціально приїхали до Сонцівки з Лондона. В ході святкових заходів, тодішній директор Донецького обласного краєзнавчого музею виступив з ініціативою про облаштування гостьових кімнат (хостелу) в приміщеннях, які до 2000 року були зайняті музичною школою. Історія музичної школи в музеї Прокоф’єва завершилась тоді, як до села перестала приїздити (за станом здоров’я) з сусіднього міста Курахове викладачка музики по класу фортепіано. В рамках урочистих заходів в меморіальному музеї був присутній тодішній губернатор Донецької області, який публічно заявив що Донецька обласна адміністрація сприятиме у тому, аби кошти виділили на модернізацію музею. 

Тоді, як і в 1985 році, чиновники знайшли змогу залучити кошти з центрального державного бюджету завдяки спеціальній події до якої готувалась вся країна. Цього разу цією подією став чемпіонат Європи з футболу Євро 2012, а Донецьк був одним з чотирьох міст в Україні, які приймали чемпіонат. За короткий період була складена проєктно-кошторисна документація і вже в другій половині 2011 року в музеї почались «покращення».

В музеї почався справжній «євроремонт». Модернізація набула таких масштабів, що «покращення» зазнали не лише екстер’єри та інтер’єри музею, а і музейні експонати. Тоді, обласні чиновники намагались «покращити» музей присвячений всесвітньо відомому композитору, задля належного прийому гостей з усього світу, яких мав бути готовий приймати не лише Донецьк, а й ряд інших населених пунктів області в яких «покращили» туристичні принади.

Музей до та після реконструкції 2011—2012 р.р. Робота Даніїла Галкіна «Перевертень»

Музей до та після реконструкції 2011—2012 р.р. Робота Даніїла Галкіна «Перевертень»

Важко оцінювати чи виправдались тодішні сподівання, та вже за 2 роки подорож до сільського меморіального музею Сергія Прокоф’єва стала по справжньому небезпечною. Село Красне було оточене бойовими діями. Музей опинився на порозі колапсу. 

Станом на початок 2014 року в підпорядкуванні Донецького Обласного краєзнавчого музею було 3 філії: Великоанадольський музей лісу, в тодішньому селищі міського типу Комсомольський (з 2016 Графське) Волноваського району, Меморіальний музей-садиба Немировича-Данченка та Корфа, в селі Нескучне Великоновосільському районі, та Меморіальний музей Сергія Прокоф’єва в селі Красне Красноаврмійського району. Бойові дії на сході України призвели до того, що філії втратили зв’язок з обласним музеєм і досить тривалий час залишились без будь-якої належної фінансової та адміністративної підтримки з Донецька. Музейні працівники всіх трьох філій залишились сам на сам з музеями в умовах військових дій. Протягом двох років долею музеїв опікувались працівники музеїв, які не покинули своєї роботи, а також громади тих населених пунктів, в яких вони знаходяться. 

Лише наприкінці 2016 року почався процес перереєстрації ряду обласних установ на підконтрольній Україні території. Ініціаторами складних бюрократичних процедур виступали самі працівники музейних філій. Глушко Світлана, яка на той час була завідувачкою меморіального музею Немировича-Данченка та Корфа, почала процес перереєстрації (відновлення) Донецького обласного краєзнавчого музею в Краматорську. Ця процедура дала змогу працівникам музейним філіям отримати заробітну плату за понад два роки, підключити музеї до елементарних систем комунікації та повернути їх до звичного режиму роботи.

Восени 2017 року, учасники проєкту «Музей відкрито на ремонт» організували «Музейну експедицію» музеями Донецької та Луганської області. В рамках цієї експедиція учасники ініціативи ДЕ НЕ ДЕ за 21 день відвідали 31 музей від Маріуполя до Станиці-Луганської.

31 жовтня 2016 року, ми з Євгенією Моляр, Даною Брєжнєвою, Сашою Долгім, Наталкою Дяченко, Іваном Яценком та Євгеном Стернійчуком вирушили з Покровська (Красноармійська) через низку блок-постів до села Сонцівка. Це були перші дні наших «музейних пригод» і ми ще ніяк не могли звикнути з тим, що між кожним населеним пунктом було по декілька військових блок-постів. На кожному з яких потрібно було надавати на перевірку наші паспорти та документи на автівки, а подекуди проходити ретельний обшук. Особливо прискіпливо оглядали автівки та перевіряли документи після того, як на питання «куди їдете» військові чули від нас у відповідь «в музей». 

Увійшовши до музею ми відразу помітили що підлога в холі музею виглядає досить таки дивно. Тоді нам і повідали про те що відбувалось з музеєм та його колективом у період з 2014 аж до того дня як ми відвідали музей. За той час як музей був позбавлений належної комунікації з ДОКМ на всіх рівнях, музейні філії відключили від комунікацій. Одразу дались в знаки свіжі «покращення» в музеї 2011-2012 року, а особливо дешеві ремонтні роботи і неякісні будівельні матеріали. Хтось з нас тоді сказав — «паламали музей».

Після традиційної екскурсії музейної експозицією ми оглянули концертну залу та зовсім нетипову для інших музеїв ту частину, де були обладнані кімнати відпочинку (хостел), яку ми одразу нарекли «музейним готелем». У тій же частині музею, в просторій конференц-кімнаті ми провели багато часу спілкуючись з музейними працівни(цями)ками. Ольга Пузік, завідувачка музею, на той час вже була однією з найактивніших учасниць проєкту «Музей відкрито на ремонт» і саме від неї тоді ми дізнались що наш візит до музею назавжди стане особливим. З її слів стало відомо, що наш приїзд послугував аргументом для районного електроенерго, аби вперше від 2014 року врешті увімкнути музей до електропостачання. 

За результатами «музейної експедиції» ми мали обрати 4 музеї, на базі яких була змога реалізувати чотири окремі спеціальні музейні проєкти. Безперечно, не скористатись можливістю працювати з унікальним музеєм, який володіє власним «готелем» ми не могли. Ще під час перебування в музеї, Женя Моляр та Дана Брежнєва вдало означили тему майбутнього проєкту з історії, яку почули від музейних працівниць — «Казус Прокоф’єва». Мова йде про безпрецедентний юридичний випадок. Після своєї смерті 5 березня 1953 року, Прокоф’єв залишив не лише загадку місця свого народження, а й дві повноправні вдови. Річ у тому, що постановою ВС СРСР від 1947 року всі шлюби між громадянами СРСР та інших країн були визнані не дійсними, якщо вони не були належним чином оформлені в консульстві СРСР. Дана постанова, на той момент давала змогу одружитись Прокоф’єву з другою дружиною без процедури розлучення з першою дружиною, громадянкою Іспанії на той момент. Композитор помер в один день з Сталіним, після чого постанова ВС СРСР про шлюби з іноземцями була скасована. Пізніше перша дружина в судовому порядку повернула права дружини композитора.  Цей випадок в світовій юридичній практиці отримав назву «Казус Прокоф’єва».

«Досвід роботи з експозицією меморіального музею в с. Сонцівка важко переоцінити. Високий професіоналізм співробітниць та відкритість до будь-яких, навіть критичних (по відношенню до експонатів, політичної ситуації в країні), художніх інтеракцій хочеться наводити як приклад всім музейним працівникам. 

Треба розуміти, що особливістю художньої (в широкому сенсі, будь-якої творчої) роботи є добова невнормованість. В цьому музеї створена унікальна ситуація, яка входить в положення і всіляко підтримує ці особистісні якості митця. 

Життя по кілька днів в музеї однозначно сприяло продуктивній колаборації між усіма учасниками проекту Казус, а постійні обговорення, фотосесії в виставковій зоні музею, нічні ігри у «вгадай персонажа» з завідуючою музею вплинули на заглиблення в тему та її втіленню в виставці».

Дана Брєжнєва,  кураторка, учасниця ДеНеДе

На момент нашого першого візиту в музей карколомна сімейна історія, відома як «Казус Прокоф’єва» зовсім не була представлена в експозиції музею.

Вже на початку 2017 року учасники ДЕ НЕ ДЕ, спільно зі співробітниками та співробітницями музею вирішили відновити історичну справедливість та згадати історію про двох дружин композитора у його життєписі. А також поміркувати над питанням витісненої та прихованої історії в контексті музею? Та знайти ймовірні шляхи музейного наративу.

Робота над проектом «Казус» в експозиційній залі музею. Січень 2018 р. Колаж: Катерина Єрмолаєва, Дар’я Вештак

Робота над проектом «Казус» в експозиційній залі музею. Січень 2018 р. Колаж: Катерина Єрмолаєва, Дар’я Вештак

Учасниками проекту «Казус» в музеї композитора стали: Дана Брєжнєва, Дар’я Вештак, Даніїл Галкін, Наталка Дяченко, Олександр Єльцин, Катерина Єрмолаєва, Катя Лібкінд, Євгенія Моляр, Андрій Сидоркін, Станіслав Туріна та Аліна Якубенко. Коли учасники та учасники проєкту приїхали до музею то довго не могли звикнути з думкою про те, що їм доведеться жити фактично в музеї. 

15 лютого 2018 року в музеї Прокоф’єва була представлена виставка «Казус» та концерт сучасної експериментальної електронної музики. Своєю чергою, Данїїл Галкін представив роботу «Перевертень», яка показувала історію в результаті якої музей втратив свою оригінальну модерністичну експозицію в ході «покращень» напередодні «Євро-2012».

Робота Даніїла Галкіна «Перевертень» в експозиції музею в рамках виставки «Казус». Лютий 2018 р. Світлина: Наталка Дяченко

Робота Даніїла Галкіна «Перевертень» в експозиції музею в рамках виставки «Казус». Лютий 2018 р. Світлина: Наталка Дяченко

«Коли потрапляєш до Музею С. С. Прокоф’єва, перше, що кидається в очі, — це грамофон, грубо відреставрований мало не графітчиками, які поверх іржі пофарбували раковину підсилювача звуку градієнтом від бордового до яскраво помаранчевого. Друге — оригінальні стільці з садиби родини композитора, один з яких був удосконалений шматком поролона, що забезпечує м’яке сидіння, обтягнуте меблевою тканиною з сучасним візерунком. Пізніше ці два казуси та інші нововведення в інтер’єрі музею стали частиною декількох художніх висловлювань під загальною назвою “Перевертень”, одним з яких було надання автентичному стільцю оригінального виду, тобто проведення реставраційних робіт після так званого “покращення”, з якими ми всі стикаємося щодня по всій Україні. Примітно те, що музейні співробітники люб’язно погодилися виконати дану рятувальну операцію, надавши для цього руки майстра, якими і було скоєно цей злочин, виконаний на замовлення зверху». 

Даніїл Галкін, художник

Коли мені доводиться розповідати про проєкт «Музей відкрито на ремонт», я завжди розповідаю про проєкт «Казус» в музеї в селі Сонцівка. Під час кожної розповіді я цитую Женю Моляр: «Ми шукали вечірку в селі (Сонцівка), та коли ми зрозуміли що її не знайти, ми влаштували вечірку в музеї». Музей в селі Сонцівка присвячений видатному композитору, який зараз для всіх є класиком, а на початку своєї творчості він часто здавався далеким від класичної музики. Саме тому, для мене особисто було особливо цікаво спостерігати за участю у проєкті «Казус» Дар’я Вештак, сучасна музикантка, і займається електронною експериментальною музикою. В перший же вечір Даша дала імпровізований концерт — зіграла на роялі для музейних співробітни(ць)ків відомі класичні твори, в тому числі Сергія Прокоф’єва. 

Приїхавши на відкриття виставки «Казус», я з нетерпінням чекав вечірньої програми, а саме концерту сучасної експериментальної електронної музики (вечірки). Цього разу Даша почала виконувати власну електронну музику. Я одразу помітив, як із залу почали виходити глядачі, то були жителі села. Така реакція була для мене прогнозована. Але пізніше, Ольга Пузік (завідувачка музею) розповіла мені як обговорюючи з працівни(ця)ками музею вечірній концерт і реакцію декого з гостей відкриття та виступу Даші для показовості наводила аналогії з творчістю молодого Прокоф’єва, якого навіть на його концертах в Нью-Йорку сприймали не лише не зрозуміло, а іноді навіть обурливо.

«С. С. Прокоф’єв — відомий радянський композитор і мене ніколи не цікавила його музика, яку я чула в театрах і вивчала на уроках музлітератури. Але проєкт «Музей відкрито на ремонт» і подорож до музею Прокоф’єва надали привід заглибитись у його творчість, що дуже надихнуло мене як музиканта. Я побачила його життя з різних сторін і як це вплинуло на його музику.

Хоча темою виставки були обрані обставини його особистого життя, відомі як «Казус Прокоф’єва», я в своїй роботі вдалася до музичного діалогу з композитором, продемонструвавши що така музика і зараз може бути сучасною.

Мені дійсно сподобався досвід резиденції в музеї, спілкування й обмін знаннями з його працівниками. Це могло б стати гарною практикою для митців — мати можливість працювати, наприклад, в готелі-хостелу при музеї. Перебування саме в музейному просторі дає можливість зрозуміти та глибоко перейнятися творчістю генія, збагативши власний досвід та світопочуття»

Дар’я Вештак, електронний музикант, художник

У квітні наступного року виповнюється 130 років від дня народження Сергія Прокоф’єва. Традиційно до круглої дати будуть влаштовані особливі заходи спрямовані вшанувати ім’я видатного композитора, який народився, навчався та створив перші музичні твори у маленькому селі в Донецькій області. Вже зараз ініціатива ДЕ НЕ ДЕ та проєкт «Музей відкрито на ремонт» отримали пропозиції від Донецького обласного управління культури, Донецького обласного краєзнавчого музею та безпосередньо самого меморіального музею Сергія Прокоф’єва пропозицію долучитись до процесу розробки програми заходів та спеціальних подій. 

Особисто для мене залишається ще чимало питань пов’язаних з постаттю видатного композитора, а саме ролі процесу формування та впливу різних факторів на творчість композитора. У своїй автобіографії, композитор багато уваги приділяє селу в якому народився, детально описуючи побут сільський побут який його оточував. Але водночас абсолютно ніяк не згадує про таку річ, як індустріальний пейзаж, який саме в той час почав активно витісняти звичний образ безкрайнього степу, де на зміну поодиноким курганам та степовим Половецьким бабам приходять індустріальні «монстри» з доменними печами та велетнями териконами. Чи дійсно міг залишитися поза увагою юного композитора дивовижний процес формування нового індустріального пейзажу яким характерний до нині край де народився в всесвітньо відомий композитор, чи все ж таки геній композитора Прокоф’єва формувався під впливом класичних творів, яких навчила його матір та класична академічна музика тих часів.

«Мистецький проєкт “Казус Прокоф’єва”, безумовно був “подією року” для музею і для громадськості села. І, як поводиться, викликав неоднозначну реакцію серед відвідувачів та свідків події. З одного боку, ідея про висвітлення цієї сторінки життя Сергія Прокоф’єва безперечно має право на життя. Але, з іншого боку, на жаль тактовність відійшла на другий план перед так званою сенсацією. Також протилежні емоції викликав і концерт сучасної електронної музики. Безумовно, що сучасне музичне мистецтво дуже яскраве і непередбачуване явище. Але, як би автори музики зробили якусь коротеньку передмову до кожного твору, то ефект від цієї музики був би значно глибший.

Також хотілося б зауважити, що бурхливість думок та емоцій від цієї події результат сам по собі. Сподіваємося на подальшу співпрацю. Це дуже важливо для нас».

Ольга Пузік, завідувачка меморіального музею Сергія Прокоф’єва 

За останні декілька років в українському культурному менеджменті стало популярним організація та проведення різного роду резиденцій. Така тенденція стала актуальна в тому чисті завдяки новим програмам від УКФ, а саме програмі «Н.О.Р.Д.» яка популяризує та ставить собі на меті підтримку резиденції. На мою думку, дуже часто проєкти які в своїй назві містять слово «резиденція» насправді далекі у своїй сутності від проєктів такого роду де важливу роль відіграє постійне перебування протягом певного часу учасника в тому місці на базі якого реалізується проєкт. У випадку з музеєм у Сонцівці — це дуже вдалий приклад, який можуть наслідувати інші музеї, що мають на меті популяризацію свого музею, теми з яким він працює, чи залучення тих, хто може допомогти у формуванні нового сучасного музейного наративу.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: