11 років під вагонкою: історія мозаїки Романа Патика

exc-5f0769c243ec9758ddadd063

Роман Патик. Фото: Дмитра Соловйова

Роман Патик. Фото: Дмитра Соловйова

Роман Григорович Патик — український дизайнер, художник, монументаліст, завідувач музею історії Львівської залізниці. Роман Григорович народився 22 серпня 1955 року у Львові, закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв). Автор живописних творів, розписів, мозаїк, скульптур, рельєфних композицій з бетону та дизайну, численних інтер’єрів, музейних експозицій, учасник всеукраїнських та міжнародних виставок.

В 1990 році флагман приладобудування СРСР ВО «Львівприлад» замовив Роману Григоровичу оздобити побутовий блок заводу монументальним твором.

Мені поставили завдання зобразити діяльність заводу. Непросте завдання, бо прилад — це по суті коробка з електронікою. Для підготовки мені дали купу буклетів. Я дізнався, що продукція Львівприладу використовувалася на атомних електростанціях, в нафто- і газопереробці, і сів робити ескізи. Їх я завжди надзвичайно багато робив, щоб на думку вийти. Для цієї мозаїки зробив триста штук. Кінцевий варіант ми узгодили з директором і відправили на затвердження худраді. Композицію я назвав «Імпульс і контроль».

Роман Григорович — учень і племінник видатного художника Володимира Йосиповича Патика, автора відомої львівської мозаїки «Риби і море», знищеної в 2019 році. На ресурсах про монументальне мистецтво і в курсових студентів часто зустрічається інформація, що автором мозаїчного твору «Імпульс і контроль» є пан Володимир. Проект був дійсно оформлений на Володимира Патика. Роман не був членом спілки художників і офіційно не мав права на таку роботу.

Фото з архіву Романа Патика

Фото з архіву Романа Патика

28 вересня 1990 роки я вперше став до стіни. На риштованні з однієї дошки робив бетонний рельєф, потім приступив до кладки смальти. Я просив, щоб мені дали помічників: хотів встигнути все зробити до морозів. Це сезонна робота, смальту не можна класти в мороз. Але через осінні негоди помічники швидко зникали. Тож я закусив губу — і робив. Працював по 14 годин на день. Кожного дня залишав контрольне відро з водою: стежити, чи не заледеніє. Лід з’явився 1 грудня. Довелося припинити роботу — був готовий рельєф і майже половина кладки. 

В кінці березня 1991 року я знову виліз на риштовання і доклав мозаїку розміром 5.70 м на 13 м, загальною площею 74,1 кв. м. Робота над цією мозаїкою в мене зайняла більш як 3,5 місяці праці. На неї пішло декілька камазів бетону та 1,2 т смальти. То була крепка паханина.

В 1992 році художник отримав замовлення на «сіквел» мозаїки на тому ж корпусі.

В серпні 1992 року мене викликав Михайло Петрович Пшебільський, генеральний директор Львівприладу, і сказав: «Приїжджали мої товариші з Москви, з оборонки, їм ваша робота сподобалася. Я вам замовляю ще одну — цього разу зробіть інтерпретацію карпатського пейзажу».

Я знов розробив сотні ескізів, зробив гіпсовий макет рельєфу, його затвердила худрада. Ця мозаїка мала бути 88 кв. м. Але був вже кінець сезону, тож роботу над стіною довелося відкласти до наступного року. 

На початку 1993 почалась інфляція і помер Михайло Петрович. Не стало замовника і грошей на реалізацію мозаїки, вона так і залишилися на стадії макету.

Фото з архіву Романа Патика

Фото з архіву Романа Патика

Фото з архіву Романа Патика

Фото з архіву Романа Патика

Першу мозаїку пана Романа теж спіткала сумна доля.

Як і багато заводів радянського часу, «Львівприлад» не вижив в нових умовах. В 2009 році будівлю побутового блоку викупило підприємство роздрібної торгівлі «Фуршет» і реконструювало під торговий центр. Відкрився магазин зі скандалом: проектування та реконструкція корпусу під торговий центр не були погоджені Львівською міською радою, власник не сплатив інвестиційного внеску на розвиток соціальної інфраструктури Львова й об’єкт працював без жодних дозволів. Саме ця незаконна реконструкція і поховала мозаїку «Імпульс і контроль» під металевою вагонкою.

Фото Наталії Піддубної

Фото Наталії Піддубної

Я переживав, щоб мозаїку не збили, але зробити це не так просто. Я просто вгризався в ті бетонні панелі, міцний зробив каркас, штирі намертво вбивав. Доведеться розвалити всю стіну, щоб збити мозаїку.

В 2017 році ініціатива ДЕ НЕ ДЕ на деякий час повернула мозаїку містянам через мистецьку інтервенцію — проектувала зображення мозаїки на вагонку.

Фото з facebook-сторінки ДЕ НЕ ДЕ

Фото з facebook-сторінки ДЕ НЕ ДЕ

В 2019 році у Львові забудовник зніс модерністську будівлю магазину «Океан» разом з мозаїкою «Риби і море». Акт вандалізму викликав хвилю обурення у Львові й по всій Україні, після чого Львівська міська рада зобов’язала забудовника відновити мозаїку. І поки Роман Патик особисто викладає мозаїку свого дядька наново, його єдина монументальна робота у Львові досі похована.

Дикий тренд «покращувати» все і вся вагонкою, яка знищує автентичність будь-якої споруди, потроху йде на спад. Цікавість до монументального мистецтва, навпаки, росте і навіть дійшла до державного рівня. Тож саме зараз час повернути місту цінний об’єкт культурної спадщини. Монументальне мистецтво завжди належало і завжди буде належати народові.

За допомогу в підготовці матеріалу автор дякує Наталі Піддубній

Дмитро Соловйов, автор проєкту Ukrainian Modernism

Більше матеріалів