Нещодавно, вперше після тривалої паузи у сольних виставках, Олег Тістол презентував масштабний персональний проєкт «60 років Незалежності».

Після першого показу в Луцьку у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (серпень-вересень 2020), далі, на запрошення Тараса Возняка, проєкт вирушив до Львова — особливого для Тістола міста, де минули його бурхливі студентські роки. Там експозицію представлено у виставкових залах Музею модернізму Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Майбутній музей розміщений у потенційній технічній споруді так і не збудованого легендарного львівського метро — двоповерховому цегляному паралелепіпеді, чиї мінімалістичні форми виразно контрастують із класицистичною пишністю Палацу Потоцьких, що знаходиться на відстані лічених метрів. Такий архітектурний контраст дуже пасує до робіт Тістола і слугує бездоганною преамбулою до його виставки, сповненої парадоксів і поєднань мінімалістичного з надлишковим, монохрому з флуоресцентними барвами, кількасантиметрових офортів і кількаметрового живопису, музейних вітрин з полотнами, що стоять на підлозі, і, при цьому, вибудуваної у виразну цілісну композицію.

Оскільки персональні виставки Тістола відбуваються не надто часто, кожного разу — це помітна і особлива подія. А проєкт «60 років Незалежності» — особливий з декількох причин.    

По-перше, ця виставка свого роду «ювілейна» (хоча сам художник, звісно, категорично відмовляється від такого визначення) і представляє не лише останні проєкти Тістола, а й фрагменти з усього обширу його творчості — від найперших учнівських творів, що ніколи ще не виставлялися, до найновіших, написаних безпосередньо перед виставкою. 

Попри це, проєкт не можна назвати традиційною ретроспективою, радше — селективною, з акцентами на певних обраних серіях. Та й узагалі слово «ретроспектива» тут недоцільне, бо передбачає обернення назад, а Тістол фокусується на теперішньому моменті та на векторі руху в бік майбутнього. «Я говорю на ті теми, на які мені цікаво говорити саме зараз, і саме цим керувався при відборі робіт для виставки», — каже художник.

Також особливою є нинішня презентація проєкту саме у Львові, адже для Тістола Львів — місце, сповнене безліччю веселих, хуліганських    і романтичних студентських спогадів. У зв’язку з цим, ексклюзивним доповненням до львівської версії проєкту стали камерні студентські малюнки і офорти художника, виконані у Львові у 80-х. Вони експонуються вперше, ба більше — вперше були добуті з папки, де зберігалися від часу створення. Також до експозиції увійшли малюнки 77-78 рр. та перші живописні пейзажі, створені митцем ще під час навчання в РХСШ у Києві.

Тістол коментує, чим для нього відзначився показ виставки у Львові так: «Ключовий дірект львівського контексту, в чому власне його кайф для мене, — це місце, де я не мушу фільтрувати висловлювання: тут все своє і свої. Це місто, де мені не треба боятися, що мене не зрозуміють. Навіть якщо комусь щось може не сподобатися, то немає необхідності щось додатково пояснювати. Як оцінять — вже це інша справа, але зрозуміють — про що і для чого». 

І, нарешті, у самій назві виставки закладена одна з ключових концепцій професійного і загалом життєвого шляху Тістола — концепція незалежності, яку він тим чи іншим чином маніфестує у більшості своїх робіт — як у соціополітичному, так і в особистісному вимірі.

Автономність і свободолюбство відчутні уже в ранніх роботах художника кінця 70-х–поч. 80-х рр. А розробляючи, ще до початку перебудови, перші ескізи спекулятивно-утопічного «Проекту українських грошей», Тістол роздумував над темою    державного суверенітету з апеляцією до історичного спадку та культурного потенціалу країни. Ці міркування пізніше розвинулися в роботах і маніфестах «Вольової межі національного постеклектизму» (з Костянтином «Вінні» Рєуновим) та іронічно артикульовані в програмі «Нацпром» (спільно з М. Маценком), яка продовжує існувати і сьогодні. Проблем визначення етичних і естетичних орієнтирів, (само)аутентифікації у глобалізованому світі, звільнення від комплексів автор торкається у циклах «Гори», «Нацгеографія», «Ю.Бе.Ка.», фрагменти яких присутні в експозиції.

Авторське становлення Тістола відбувалося якраз паралельно з перебудовою та настанням державної незалежності. І у своїй практиці він завжди приділяє багато уваги історії та геополітиці, не залишаючись осторонь актуальних подій і стверджуючи, що «художник — це людина, яка живе в реальності». Також Тістол наголошує на важливості незалежності творчої — свободі від чужих оцінок, від необхідності підлаштовуватися під вимоги інституцій чи ринку. Він завжди закликає брати на себе відповідальність та створювати ситуації, радше ніж підлаштовуватися під існуючі обставини. «Ніколи не ставайте в чергу», — часто повторює він, спілкуючись із молодими колегами.

А крім зовнішніх залежностей, кожному художнику загрожує ще й залежність від самого себе — небезпека потрапити у пастку власних відпрацьованих прийомів, протореного шляху, іміджу і т.д., що здатна спинити процес пошуку і розвитку. І так само, як свого часу Тістол боровся «за красу стереотипу», так сьогодні він знаходиться у постійній боротьбі за незалежність від шаблонів і звичок, експериментує. Серед іншого деконструює і власну попередню творчість: обирає нові задачі та прийоми, апелює до ранніх робіт і інтерпретує їх по-новому.

У своїх підходах Тістол часто парадоксальний, прагне зламати звичну логіку, змінити кут зору на предмет. Він цінує іронію і вміє з нею працювати. Тож, як і завжди у практиці художника, іронічність і серйозність висловлювань у проєкті «60 років Незалежності» гармонійно збалансовані. 

Експозиція в Музеї модернізму (кураторка — Єлена Субач) концентрована, варіативна, сповнена несподіваних експозиційних рішень. Роботи поділені не за хронологією чи тематикою, а зібрані в розмаїтий мікс із римами і перегуками між творами різних періодів — одні й ті ж або схожі мотиви пейзажів чи натюрмортів, портрети і автопортрети, виконані на різних форматах, у різних техніках і манері з дистанцією в часі у 30-40 років. За словами Тістола, під час підготовки проєкту, перед його очима «пронеслося все життя».

Але при очевидній циклічності — навмисному поверненні до певних тем і мотивів, які забезпечують цілісність висловлювання — практику Тістола характеризують постійний експеримент і трансформації.

Художник нерідко висловлює ідею, що вся його творчість   — набір ескізів, що передбачають майбутнє втілення у більшому масштабі. І виставка «60 років Незалежності» — своєрідна ревізія цих наявних «ескізів» та ідей із відкиненням зайвого і нерелевантного. Будучи переконаним оптимістом, Тістол говорить: «Якщо і повертатися до минулого, то робити це максимально позитивно і конструктивно. Даний проєкт — імітація звіту про минуле, а насправді — можливість скласти плани на майбутнє».