Підтримати

Вибраковані світлини та канон пізньорадянської шкільної фотографії

Готуючись до ювілею школи №12 у місті Дружківка, її адміністрація вирішила створити святковий фотоальбом. Займатися цим доручили моєму батькові, вчителю-філологу на пенсії, який досі продовжує працювати. За сумісництвом він також доглядає за музейною кімнатою цієї школи. Туди зібрали купу шкільних світлин, до того ж геть невпорядковану. Мені випало трохи докластися до розбору цих завалів.

Школу побудовано в 1979 році, за часів, коли тут активно розбудовували нові райони. Вона розрахована на 1 500 учнів, має окремий корпус для малечі, актовий зал, столову, гардеробну, спортзал, басейн, радіорубку, спеціалізовані кабінети для фізики та хімії тощо. Свого часу в школі працювали численні гуртки, серед яких був і фотогурток. Його очолював учитель малювання Олександр Бойко, нині вже покійний. Тож більшість шкільних фотографій зробив саме він у 1980-х роках. З усього корпусу світлин винятки становлять хіба кілька знімків 1950-1960-х років, коли школа розташовувалася трохи в іншому місці й мала інший склад вчителів.

За підґрунтя моїх міркувань взята вибірка з понад півсотні фотографічних знімків, що не потрапили до згадуваного ювілейного набору через недостатню якість зображення, непрезентабельність теми, повторюваність або механічні пошкодження — себто вони були «вибракувані».

Ритуал цілування прапора під час прийому в піонери. Фото: Анатолій Бойко
Ритуал цілування прапора під час прийому в піонери. Фото: Анатолій Бойко
Піонери. 1980-ті рр. Фото: Олександр Бойко
Піонери. 1980-ті рр. Фото: Анатолій Бойко

Як на мене, шкільна радянська фотографія пізнього періоду — явище доволі однорідне. Під шкільною радянською фотографією я маю на увазі офіційне знімкування колективу шкіл, урочистих заходів, якихось подій, пов’язаних з офіційним життям школи. Зрозуміла річ, що відповідно до різних історичних періодів відбувалося деяке зміщення фокусу, але до початку 1980-х років стихійно склався специфічний «канон» шкільної радянської фотографії, де можна умовно виділити кілька жанрових категорій: колективні світлини, офіційний портрет, колажі портретів, фото з урочистих подій та культурно-масових заходів (лінійки, концерти), фото публічних актів праці (т. зв. «суботники»), фото з відкритих уроків, фото зі спільних поїздок, спортивних змагань тощо. 

Прибирання навколо «Кургану слави». Фото: Олександр Бойко
Прибирання навколо «Кургану слави». Фото: Анатолій Бойко

В архіві школи №12 всі ці категорії чітко прослідковуються. За бажанням, їх можна легко побачити й в інших шкільних фото-зібраннях. Почасти цей канон продовжує експлуатуватися й донині, тому, гадаю, головні його елементи цілком впізнавані для широкого загалу. 

Власне, перед тим, як з’ясувати, на чому ж ґрунтується цей канон, слід зауважити про особливості фотографічного зображення як такого та дещо про стратегії фотографування. Інтерпретуючи семіотику Чарльза Пірса, теоретики фотографії типу Розалінд Краус доводять, що фотографії — це своєрідні «індексальні знаки», себто це, радше, відбитки, сліди, ніж символи та іконічні знаки, а отже слід розуміти, мають певне значення й відповідні смисли, що в них із необхідністю вписані, для яких передбачене поле інтерпретацій або відповідна мова потрактування. Фотографія завжди зраджує такі зображення. Вона також не вкладається у стратегії, які передбачає для неї фотограф. 

Втім, це не означає, що цими відбитками не можна маніпулювати. Люди доволі рано навчилися це робити як з художньою, так і з пропагандистською метою. Пізня радянська фотографія — це така собі «посередня» й «педагогічна» форма зображення, що показує, як має виглядати радянська реальність та радянська людина; «антропологічний інструмент», завдання якого — впорядкування тіл та погляду, що створюють таку-собі радянську оптику. Це своєрідні окуляри, на зразок часово-просторових окулярів Канта, що перетворювали б усе навколо в радянський простір і час. 

На міській олімпіаді з трудового навчання. Фото: Олександр Бойко
На міській олімпіаді з трудового навчання. Фото: Анатолій Бойко

Рецепт такої «совєтизації» був знайдений не відразу, але доволі простими засобами, які, до того ж, були вже добре відомі цілому модерному суспільству. На грубезному пам’ятнику Артема у Святогірську роботи Кавалерідзе вишкрябаний напис: «Видовище неорганізованих мас для мене нестерпне». Його приписують цьому «полум’яному вождю донбаського пролетаріату», але, здається, він може стати квінтесенцією цілого канону шкільної радянської фотографії. Адже слід було показувати «організовані», впорядковані, дисципліновані тіла, тіла відповідно розташовані, урядовані, естетизовані, шеренговані, які б складали отой симетричний «орнамент мас», про який ішлося в однойменному есеї історика раннього німецького кіно Зіґфріда Кракауера, і видовище яких було б стерпним і навіть приємним для прискіпливого ока влади. 

Тож онтологічне завдання такої фотографії — приборкання життя, організація тіл та поглядів, які, зрештою, споглядають самих себе у формі візуальних образів. Слід було медійно зафіксувати цей фізичний порядок, аби він відчувався перманентним, безперервним, тотальним і позачасовим, аби він був всюди і ніде. 

Проте фотографія пручається накинутому порядку бачення, бо, як зазначалося, вона завжди є більшим, ніж просто зображення. Тому важливо побачити, як щось випадає за рамку отого дисциплінарного канону, вислизає з фокусу його уваги. 

Серед парадних шеренг і колон інколи проглядають ознаки зради порядку, часом невидимі на загальному тлі, невинні цятки зневіри та сумніву, сліпі плями болю, пасивності та байдужості. Саме вони все міняють. Подібні точки зміни режиму сприйняття Ролан Барт називав punctum». 

Ось хлопці, які несуть прапори союзних республік. Полотнища чинять спротив вітру, і це, ймовірно, додає прапороносцям відчуття важливості їхньої місії. Ось колона школярів, що проходить повз міський виконком під час першотравневої демонстрації, вони вдягнуті парадно. Але в однієї старшокласниці коротка спідниця і білі туфлі на платформі. Вона хоче виділятися і робить цей виклик. 

Першотравнева хода у Дружківці, кін. 1980-х рр. Фото: Олександр Бойко
Першотравнева хода у Дружківці, кін. 1980-х рр. Фото: Анатолій Бойко

Ось школярі на суботнику доглядають за підшефною територією. Напевно, у 1960-х роках фотограф вимагав би від них бадьорості в кадрі, а зараз досить самого факту їхньої присутності в ньому. Ось хлопці розвалилися на купі металобрухту, як господарі гори. Їм дозволено, бо вони назбирали цю гору, вони розслаблені, тут їм можна не шикуватися. Ось хлопці, які вишикувалися біля ґанку школи з макетами автоматів, бо вони зображають військових, певно, перед виїздом у літній військовий табір. А ось школярі, які зібралися біля ґанку перед виїздом «на буряки»… Серед них я впізнаю знайому людину. Колись ми навчалися в одній школі, а потім їй довелося змінити місце навчання, можливо, через цькування однокласників. 

Збирачі металобрухту. Фото: Олександр Бойко
Збирачі металобрухту. Фото: Анатолій Бойко

Власне, це й стає для мене отим punctum, після якого вже не можеш бачити всі ці світлини «канонічно». Гадаю, якщо вдивлятися на фотографічні поверхні, завжди знайдеться якась цятка, що спочатку існує як «невидима». До того моменту, як мені не трапилось отаке впізнання знайомого обличчя, до кінця не було зрозуміло, які емоції відчували ті люди. А тут моя власна пам’ять оживила схоплений момент: легка нудьга й нехіть перед нехитрою пригодою на зборі буряків, приреченість до цієї пригоди. Вони не зображають ентузіазму, вони все розуміють, в них більше немає емоційного фільтру. Їм нудно, бо їм нудно. Це їхній момент, в якому вони залишили мені «надріз», точку входу, аж ніяк про це не піклуючись. Банальна істина фотографії.

Біля школи перед поїздкою на буряки. Фото: Олександр Бойко
Біля школи перед поїздкою на буряки. Фото: Анатолій Бойко

Усі фото оцифровані в рамках проєкту «Роз/архівування пост/індустрії» та доступні у Міському медіаархіві Центру міської історії www.uma.lvivcenter.org

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: