Видавничі джунглі та попутні вітри: як живеться малому видавництву на хвилях книжкового бізнесу

Катерина Носко й Анастасія Леонова

Катерина Носко й Анастасія Леонова

«Щоб спокійно та легко жити, я заснував видавництво», — сказав Мартін Вопенька, чеський видавець та письменник, минулого року під час Літньої школи для видавців Booking the Future від Cultural Bridges.

Тоді кортіло вскочити з місця і сказати: «Чекайте, або ви —людина, яка представляється видавцем, але не є видавцем, або нам в IST Publishing потрібна групова психотерапія за станом підвищеної тривожності». Але лишався ще третій варіант — перед нами видавець, який просто вміє вести справи.

Ми не вчились на видавців й гадки не мали як видавати книжки, аж поки не втрапили у сам процес кілька років тому. Після видання першої книжки зупинятись було запізно, ми спіймали хвилю та підсіли. Такий собі не з дешевих наркотик, що шкодить здоров’ю, але й приносить задоволення.

На наступний день після лекції Вопеньки у нас відбулось екстрене зібрання з приводу налагоджування виробничих процесів. Але оскільки шлях до ідеалу довготривалий, то незабаром відбулась незабутня історія. У день презентації Настя забігла з коробками накладу та повними очима жаху. Вона запитувала, що цього з приводу каже Вопенька. Катя відповідала: «Говорить, що якби ми здали макет у друк на тиждень раніше, а до того коректор би вичитав його без запізнень, а перед тим дизайнер би зверстав у домовлений термін, а редактор би...». Зрештою, всі ми знаємо, що неможливо зробити все. Та й ще заздалегідь. Але ми все одно будемо продовжувати видавати книжки. Тому що ми це любимо робити, а не тому що це легко. От як закриється наше видавництво, то відкриємо кав'ярню біля метро та нарешті відпочинемо.

Анастасія Леонова, Борис Філоненко та Катерина Носко

Анастасія Леонова, Борис Філоненко та Катерина Носко

Очевидно, успішність підприємства залежить не лише від налагодження процесів на мікрорівні. Чималу роль відіграють зовнішні обставини та екосистема книговидавництва в цілому. Адже складно вплинути на рішення донора, що спочатку вирішив підтримати переклад тексту, а потім повернув свої слова назад. Так само ми не в силі впливати на культуру придбання, колекціонування книжок або ж заповнювати всі лакуни по лінії культурологічної та мистецтвознавчої літератури.

ICHE1609.jpg

Нещодавно спілкувались з дещо обуреною читачкою, яка вважає видання есеїв, зокрема, про фотографію Джорджа Бейкера недоцільним. Адже до цього, на її думку, нам краще було б перекласти фундаментальні тексти Беньяміна або Барта. Очевидно, їх книжки необхідні україномовному культурному полю. Але ми не видавництво при університеті, з постійним штатом та академічним ресурсом. Ми — самоорганізований small press, що тримається на ентузіазмі її засновників, не має стабільної фінансової підтримки та, на правду, не знає, що з ним буде за півроку. «Дорога читачко, — пишемо їй у відповідь. — Зовсім скоро ви побачите одну з найбільш ґрунтовних робіт Гела Фостера “Повернення реального”. Для того, щоб це стало можливим, ми кілька місяців шукали перекладача. Небагато хто візьметься за такий обсяг тексту із серйозним мистецтвознавчим аналізом, мереживом концепцій та написаний учнем Розалінд Краус. Але перекладачку знайшли. Більше року пішло на переклад, потім — ще півроку пліч-о-пліч з науковою редакторкою. Адже переклад кожного англомовного терміну, створення україномовного відповідника, робота з синтаксичними конструкціями та написання приміток — це не тільки знати мову та вміти переклати, а й глибоко розуміти культурологічний, філософський, художній контексти. Окремо треба знайти бюджет на саме виробництво: папір та друк. А перед тим добряче попрацювати з дизайнером та коректором. Сподіваємось ця книжка буде вам корисною. Пишіть нам ще!».

Оскільки ми працюємо у малому видавництві та публікуємо книжки на досить спеціальні теми з поля сучасної культури та мистецтва, це рішуче відрізняє нас від великих комерційних видавництв, чиї програми розраховані на різні аудиторії та широкий спектр їх цікавлень: від кулінарних книг до бізнес-літератури.

ICHE1642.jpg

«А давай-но видамо книжку, присвячену конфлікту між американськими коміксистами та художниками у минулому столітті?», — запитав одного дня у нашій war room, та по сумісництву офісі видавництва, Борис Філоненко — наш редактор та автор. Пропозиція спершу не викликала ажіотажу. Але знаючи підхід Бориса та його пристрасть до теми, ми швидко погодились. Бо відчуваємо себе вільними видавати те, що хочемо читати самі. Ми хочемо дозволяти собі створювати експериментальні речі, не озираючись на мінливі запити ринку.

— Все ж, а для кого ми робимо цю книжку?! — питає Катя.
— Та це в нашому стилі! — відповідає Настя
— Структура майже готова, — підморгує нам Боря.

Так з’явився наш перший бестселлер «Комікс у музеї сучасного мистецтва» (2018).

Борис ретельно працював над упорядкуванням книжки, це був той випадок, коли довелось писати дуже багатьом дослідникам коміксів та правовласникам, відшукувати необхідні зображення, запрошувати до роботи каліграфа. Тоді ж, між іншим, ми і отримали грандіозне «ОК» капслоком від Ганса Ульриха Обріста на наше прохання надати дозвіл на переклад його інтерв’ю з Крамбом. Видавнича програма малих видавництв — це коли усі книжки пов’язані між собою, немає випадкових назв, ніщо не руйнує цілісну композицію. Це саме стосується і текстів всередині кожного видання. І це кураторський підхід до справи.

Через те, що при виборі чергового тексту для перекладу ми не орієнтуємось на кількість позитивних відгуків на Амазоні та не видаємо автобіографії-бестселери Мішель Обами, зазвичай, ми маємо невеликі наклади в 100, 500 примірників. А самих книжок у рік можемо видати близько 6-8. Очевидно, цей факт впливає на фінальну ціну. Але чому б нам не надрукувати наклад в 3000 екземплярів та не зменшити собівартість, зробивши цим самим книжку більш доступною? Бо лімітований тираж обумовлено попитом. Інтелектуальний нон-фікш — ніша, що має свою невелику, хоч і віддану аудиторію. Наклад повинен закінчуватись протягом кількох років, книжка має жити, а не припадати пилюкою у сховищах, за які, між іншим, теж треба платити.

office.jpg

Виходячи з даних Ukrainian Reading and Publishing Data про те, що українських видавців найменше цікавить покращення якості перекладів (9,2%), поліграфічного втілення (16,0%) та дизайну (19,85%), а найбільше — налагодження ширшої систему збуту (84%), збільшення продажів прав за кордон (48,1%) та медійної присутності видавництва (53,8%), віднаходимо себе у числі тих небагатьох, для кого у пріоритеті якраз якість контенту та візуальний образ книжки як об’єкту. Не те, щоб ми проти збільшення продажів, однак і поступатись власним принципам нам не цікаво.Чи значить це, що малим видавництвам місце на периферії українського книжкового ринку? Питання поки риторичне. Але бути на периферії —це не значить от-от впасти. Для нас це значить дійти до межі, перетнути її та опинитись за межами запропонованого механізмами ринку.

IMG-2642.JPG

Книговидавництво є мистецтвом, але мистецтвом небезпечним, як каже більш реалістичний, ніж Мартін Вопенька, італійський видавець Роберто Каласо. Бо це мистецтво безпосередньо пов’язане з чималими фінансовими ризиками. Команда з 8 фрілансерів на кожен проект, таких проектів паралельно п'ять параллельно, ви у пошуку бюджету на поточні витрати, дистрибутер не годен надіслати звіт з продажів за останні півроку —сльози накатують не від сміху. Плануючи книгу у нашому war room, ми ніколи доcтеменно не знаємо, яка буде доля книжки, та чи стане вона популярною серед читачів, чи будемо ми самі задоволені результатом. Часто цей бізнес діє радше за принципами азартних ігор, аніж раціональної дії. Чи це зле? Важко відповісти. Але жити цікаво: моменти відчаю змінюються войовничим настроєм. І тоді ми вигрібаємо, бо навіщо взагалі було стрибати у цей човен.

Учора ми знов пригадували слова Мартіна Вопеньки. І нарешті постановили: жити спокійно і легко, керуючи видавництвом, можливо, але якщо пам’ятати, що це не розкішна яхта, а вітрильник, що має маневрувати хвилями та ловити попутні вітри.

Катерина Носко й Анастасія Леонова

Nastya Kalita