Почалося все з польських колоній. Кілька років тому я робив анімовані колажі з ілюстраціями до книжки про міжвоєнні польські колоніальні амбіції і для них мені були потрібні старі фотографії. Дуже багато старих фотографій. Настільки багато, що досить скоро забракло часу, сил і грошей купувати їх на барахолках і довелося використовувати зображення з інтернету. Найбільш придатними ресурсами виявилися онлайн-аукціони, де можна було шукати за ключовими словами серед тисяч старих зображень, авторські права на які якщо ще й не закінчилися, то принаймні належали гарантовано невідомим і незацікавленим в них людям. Не всі зображення, звісно, надавалися до використання, але це компенсувалося величезним вибором. Саме там я вперше й побачив цифровий вотермарк («водяний знак»). Виглядав він якось так:

Тут треба зробити крок назад і пояснити оце виділене побачив. Звісно ж, вотермарки на цифрових зображеннях використовує багато хто — інформагенції та сайти новин, банки стокових зображень, фотомитці і ілюстратори, портали з розважальним контентом, порносайти, навіть подекуди звичайні користувачі соцмереж. Але щодо візуального сприйняття цих зображень з вотермарками існує непроговорена конвенція на межі зі звичкою — наша свідомість ігнорує вотермарк і розглядає зображення так, ніби його там не існує взагалі. В сприйнятті вотермарк стає прозорим, принаймні до того моменту, коли таке зображення не з’явиться у невластивому контексті: логотип Уніану на фотографії має значно більше шансів впасти в очі, якщо таку фотографію опублікує сайт іншого новинного ресурсу, а логотип Шаттерстоку чи Фотолії починає різати око, лише коли з’являється в чийсь рекламі або презентації. У всіх інших, нормативних, випадках (cases) ми натренувалися ігнорувати вотермарки як візуальний шум, навіть якщо це логотип інформагенції, що рясним паттерном вкриває всю фотографію.

Але що стається у випадках, коли сам вотермарк своїм виглядом все ж таки втручається в зображення настільки, що стає його інтегральною частиною і змінює його оригінальний наратив? Тоді ця конвенція щодо непомічання вотермарку перестає працювати, принаймні для частини глядачів, і ти бачиш всі три зображення водночас: і фотографію під вотермарком, і сам вотермарк, і спільне зображення, яке в цьому випадку є більшим, ніж просто сума його складових. До інтерпретації візуальної складової додається ще один шар і всі притаманні фотографічному зображенню вартості — особиста, соціокультурна, історична, естетична — вступають в нові, складні відносини з доданими фрагментами (див. наприклад тексти Маргарет Олін).

Якщо ми говоримо саме про онлайн-аукціони антикварних фотографій (окремі розділи польського Allegro і німецької версії eBay, бельгійський Delcampe тощо), то таке сумарне зображення — зображення зображення (image of an image) — формально виконує функцію фотографії товару, додатково захищеної від несанкціонованого повторного використання. (Тут ще треба додати, що, на відміну від більшості інших випадків вживання вотермарку на зображеннях, ці старі світлини найчастіше не становлять інтелектуальної власності продавця, окрім зовсім вже поодиноких випадків розпродажів власних чи родинних фотоархівів). Тільки товаром є теж зображення, фізичний фотовідбиток на папері, і це зображення за визначенням не є нейтральним. І коли на нього накладається інше не-нейтральне зображення — вотермарк, в цьому випадку, — то їх вже не можна інтерпретувати окремо одне від одного.

Способів, якими продавці додають «водяні знаки» на свої фотографії, — багато, такої різноманітності серед вотермарків я не бачив більше ніде. Для початку, їх можна умовно поділити на «цифрові» та «аналогові». До цифрових я відношу всі, де вотермарк додається до цифрового знімка об’єкта в редакторі зображень, тобто так, як це зазвичай робиться, коли треба захистити зображення від поновного використання. Аналогові ж вотермарки створюються ще під час сканування чи фотографування об’єкта за допомогою іншого предмета, який вкладається між об’єктом та поверхнею сканера або ж лінзою камери. Всередині цих двох типів вотермарків існують багато подальших варіацій, які обмежуються тільки креативністю авторів, їх здоровим глуздом і мануальними навичками або ж вправністю в користуванні фотошопом (ну тобто майже нічим насправді).

І якщо, коли хтось лише друкує на фотографії свій юзернейм або ж пише його на папірці і вкладає до сканеру разом із відбитком, це втручання зчитується як ті вотермарки, до яких ми звикли і які автоматично ігноруються при прочитанні зображення. Натомість, є окремі користувачі, які йдуть далі і відпускають свої «творчі здібності» так, що в результаті їх втручання в зовнішній шар зображення (зображення товару — фотовідбитку) стає неможливо відокремити від внутрішнього шару (тобто, того, що саме зображено на цьому відбитку). І тоді, приміром, з’являються фотографії вояків Вермахту, на яких рясно розквітають великі рожеві квіти.

Саме ця користувачка німецького eBay продає не оригінальні відбитки, а надруковані репродукції зображень з, як вона сама пише, «особистого архіву» (хоча це більше схоже на архів газети або ж урядової організації, з огляду на якість та тематику зображень). В її каталозі декілька сотень зображень переважно з часів Другої Світової війни, але є також знімки з Першої Світової і з довоєнних німецьких колоній в Африці та Азії. І на кожному одна й та сама квітка, іноді повторена багато разів, іноді поодинока, переважно кольорова, але є й чорно-білі версії. Квіти розташовані на зображенні так, що вони дають можливість оцінити якість зображення і його сюжет, але унеможливлюють не тільки його повторне використання, а й навіть кадрування до фрагменту без вотермарку, яке мало хоча б якусь цінність. Додатково вони ще й закривають всі свастики на фотографіях, адаптуючи зображення до вимог німецького законодавства.

Інша користувачка, з польського Allegro, продає переважно старі поштівки — і перед тим, як зробити фотографію кожної з них для сторінки продукту, кладе на зображення одну й ту саму дитячу іграшку. Якщо гортати її магазин, ми побачимо, як ця іграшкова комета подорожує над знищеними в Першу Світову вокзалами і церквами, над окупованою Варшавою, над ще польським Вільнюсом і ще німецькою Познанью.

Ще один продавець, цього разу з Delcampe, розрізав аркуш наліпок із святковими привітаннями і вкладає їх до сканеру разом зі своїми фотографіями, на яких знову бачимо як парадні групові портрети, так і жанрові сцени (сапери за роботою, купання в морі, перегони на байдарках, охоронець на вишці в таборі) за участі німецьких вояків часів обох світових воєн.

Зрозуміло, що знімки, що стосуються травматичних подій, в першу чергу — Другої Світової, фотографії з часів якої на антикварних аукціонах найбільш численні і впізнавані, — є найбільш вразливою перед таким втручанням групою зображень. Фотографії солдат, військової техніки, знищених міст, могил, сцени Голокосту чи окупації і так несуть у собі велике емоційне навантаження, додавання до них несумісних елементів миттєво створює у глядача дисонанс.

Чи можу я, як глядач, відсторонитися від того, що в межах одного кадру поруч із конвойованими до табору євреями або з повішеними радянськими партизанами існують великі рожеві квіти? Чи доречна іграшкова комета (або ж віфлеємська зірка) над зруйнованими містами? Чи німецький солдат з картинки дійсно бажає мені «всього найкращого»? (Наврядчи.)

Отож, як категоризувати це збірне зображення з вотермарком? Чи лишається, приміром, ця фотографія джерелом архівної інформації? І як поставитися до естетичності цих нових зображень? Ну бо ж серед сотень відредагованих в подібний спосіб зображень, звісно, трапляються й такі, де композиційно і колористично вотермарк дійсно додає знімку естетичної цінності — якщо абстрагуватися від того, що саме там зображено. І знову ж, чи взагалі коректно від цього абстрагуватися і чи етично виокремлювати естетичну складову?

Ці питання залишаються відкритими і кожен, мабуть, сам може, якщо звісно хоче, спробувати дати на них відповідь. Але є ще інша группа питань, яка стосується вже безпосередньо дій авторів цих колажів. Чим вони керуються, обираючи той чи інший спосіб додати вотермарк до своїх зображень? Чи зважають вони на естетичну складову того, що продукують? І якщо так — то навіщо? Чи це є для них способом привернути додаткову увагу до своїх товарів? Або ж, чи це є засобом не просто маркування власності, а вже свідомого знищення зображення, після якого його напевно ніхто й ніде більше не зможе використати (і чи треба тоді звертатися вже до психоаналізу, щоб проаналізувати це бажання знищити травматичні зображення)? За якими критеріями вони, врешті, оцінюють результат своїх зусиль?

Ті рожеві квіти, коли я їх тільки побачив, вразили мене настільки, що я ще до того, як зробити з них власний художній проект, написав авторці повідомлення і запитав, чому ж саме квіти. Вона не одразу взагалі зрозуміла, про що саме я її питаю, і намагалася пояснити, що це for copyright reasons, а коли врешті зрозуміла — взагалі припинила відповідати.

Говорити про мотивацію авторів трохи простіше в випадку іншої окремої групи зображень з вотермарками — таких, де вотермарк свідомо зроблений з метою покращення роботи глядача. Для цього продавці або пишуть прямо на цифровому зображенні технічні дані відбитка (наприклад, його фізичний розмір, місце чи дату зйомки, імена відомих людей на зображенні чи назву місцевості), або обводять найважливіші — з їх точки зору, звісно, — деталі знімка (іноді теж сягаючи абсурду, і на зображенні, припустимо, танку обводячи сам танк), або вказують на ці деталі стрілками. 

Тут вже не йдеться про конвенцію не бачити вотермарк — сам ініціатор його створення свідомо відмовляється від цієї конвенції і навпаки використовує вотермарк як гайдлайн для читання зображення. Такі збірні зображення, на відміну від тих з квітами, вже не поводують етичного дисонансу, але цілком можуть споводувати когнітивний — в тих нечастих випадках, коли люди просто малюють поверх фотографії стрілки, які насправді не несуть в собі жодного сенсу, але мозок все одно розпізнає їх як певні знаки і намагається надати їм сенс.

Варто зазначити, що зловживання цими стрілками теж може призвести до кумедного ефекту — після перегляду десятків студійних портретів солдат початку 20 сторіччя, утиканих стрілками, вже важко позбутися образу святого Себастьяна, який теж був солдатом до того, як став християнським святим і гей-іконою.

Але крім фотографій, документуючих травматичні події, є ще один жанр, де дуже легко за допомогою вотермарка повністю змінити регістр оригінального зображення. Йдеться про вінтажні еротичні фотографії та листівки. Тут вотермарки, окрім захисту від копіювання, часто використовують ще й для того, що прикрити геніталії та/або жіночі соски — і йдеться, скоріше за все, не тільки про цензуру, а й про додаткове заохочення покупців. Принаймні правила eBay прямо дозволяють продаж еротичних фотографій в спеціально визначених розділах, правила Delcampe (розділ 5.1.2) і Allegro хоч і вимагають «повністю прикривати» intimate areas, але на практиці багато хто цією вимогою нехтує без видимих негативних наслідків.

Це саме той жанр, де за умови навіть незначного втручання в оригінальне зображення можна легко змінити його регістр на комічний і я переконаний, що багато хто робить це свідомо — просто тому що може. Ну, як кіт. Принаймні інших пояснень появлення серії зображень з чорною ручкою в мене немає. Хоча й не всі випадки можна пояснити почуттям гумору — а деякі, як наприклад продукцію того ж автора з наклейками Herzlichen Gluckwünsch, відверто не хотілося б.

В кожному разі, весь цей спектр використань вотермарку для маркування саме виставлених на продаж старих фотографій і конфлікт, який іноді виникає внаслідок цієї діяльності, виглядає як перспективне поле для подальших досліджень з царини візуальної антропології. І в процесі варто іноді передивлятися всі ці аукціони старих світлин хоча б для того, щоб нагадувати собі, що зображення є складними та вразливими конструктами з візуальних та суспільних конвенцій, які не завжди здатні витримати життєрадісну людську креативність і жагу до самовираження.