Виставка відкрилась, але тільки для маленького кола організаторів та декількох місцевих фотографів, зараз її можна побачити у віртуальному турі. Куратор виставки — Даріус Вайчекаускас, співкуратор — Сергій Лебединський.

Це перша ретроспективна виставка Олександра Чекменьова «Забута Земля», яка охоплює період від початку 90-х до 2020 року та показує чотири знакових проєкти автора. Назва виставки апелює як до історії та сучасної ситуації на Донбасі, так і до країни в цілому, бо акцентує свою увагу на вже забутому періоді соціально-політичних трансформацій та на маргінес суспільства.

Виставковий простір умовно поділений на чотири зони, в яких представлено роботи різного періоду. При вході до залу — робота «Піонер» (1994), яка вже формує певні очікування від експозиції. На фотографії молодий хлопець в брудному, порваному одязі позує на камеру, салютуючи. Його обличчя серйозне, а очі дивляться в далечінь. Контраст між рішучим тілом та його одягом візуалізує ситуацію 90-х: крах системи, де впевненість лише у запрограмованих діях з минулого, а сучасна система ще не адаптувалась і не сформувала нову форму існування.  

Центральний зал — роботи періоду 90-х та початку 2000-х років з Донецьку та Луганську. Занурення в атмосферу відбувається за допомогою великих робіт розміром 100х150 сантиметрів — вони ніби утворюють фізичну присутність в зафіксованих ситуаціях. Опиняєшся зовсім поруч з героями фотографій та відчуваєш кожну історію, розглядаєш деталі, які доповнюють сюжет та поглиблюють присутність. Найбільша робота в залі — полотно розміром 3х6 метрів. На ній зображена жінка, яка шукає метал серед сміття, поміж вугільних териконів. Втомлене обличчя, погляд відведений від камери, руки схрещені на держаку лопати, а за її спиною гори сміттєзвалища.

Незважаючи на розмір, ця робота не перекриває інші, не забирає всю увагу глядача, а навпаки — створює відповідне середовище, передаючи стан 90-х, коли більшість людей опинились загубленими серед нового, зазвичай абсолютно непривабливого, коли очі втрачають сподівання та набувають ознак втоми. Чорно-біле полотно підкреслює контраст ситуації та надає простір для розглядання деталей, а кожен крок глядача наближає його до події, але водночас чим ближче знаходишся до роботи, тим більше абсурдності вона набуває з ефектом розфокусу. Кураторська робота з розмірами полотен підкреслює дистанцію між подіями минулого і надає можливість відчути причетність до них. Цей зал потребує часу та тривалого споглядання, адже експозиція побудована за принципами залу класичного музею, де великі полотна художників поглинають глядача.

Навколо центрального залу три відгалуження — менші кімнати. В одній розміщені роботи серії «Паспорт»: 19 фотографій, які знову повертають нас до періоду 90-х років, але пропонують погляд з іншої сторони. В 1994 році Олександр знімав для соціального центру Луганська портрети на паспорт людей похилого віку чи тих, хто не міг дістатись самостійно до фотоательє. Автор фіксував більше, ніж лише портрети — це і забуте життя цих людей, умови їх існування, бідність та втрачені сподівання на будь-які зміни. Паспорт як знак переходу держави до нового статусу та нових можливостей, але в портретах цієї серії зображений біль минулого та пережитого досвіду.

В другому відгалуженні, за центральним залом, представлені фотографії з серії «Лілії» (1999) — це чорно-білі портрети пацієнтів психіатричної лікарні. Проєкт привертає увагу до людей, які опинились на маргінесі соціального життя. Пластмасова квітка у формі лілії провокує героїв проєкту до емоцій, тим самим викликаючи у глядача симпатію та приязне ставлення до них.

В останньому залі розміщений актуальний проєкт «Видалені», над яким Олександр працює вже три роки. Кольорові портрети відсилають до класичного живопису, де на темному, майже чорному тлі, спалахом підсвічені портрети людей з вулиці. Фотографії тих, хто за різних причин набув статусу «безхатченко». Роботи оформлені в рами під склом, легкий рефлекс світла відбиває паралельну реальність в залі, а до фотографії додаються зображення глядача. З одного боку, створюючи ефект присутності, з іншого — створюючи візуальний бар’єр сприйняття портрету. Але залежно від кута споглядання, відкриваються нові деталі кожного обличчя, так само як і в реальному житті.

Роботи Олександра Чекменьова вписуються в історичну канву литовської фотографії, яку заведено вважати прикладом гуманістичної фотографії. Портрети Олександра з першого погляду шокують, викликають сильні емоції, інколи відштовхують, але вони завжди про людей: справжніх, щирих, таких, якими вони є насправді. Історії без прикрас, але історії, які автор показує з розумінням, терпінням та повагою. Фотографії Чекменьова — це теж гуманістичний напрямок, але інший рівень. Рівень, коли цензура вже не може втрутитись в процес, і відкриваються нові грані життя, де є не лише позитивні історії.

У зв’язку з карантином наразі виставка буде продовжена до 10 січня 2021.

Також є можливість побачити її у віртуальному турі.