Вакансії

Аліна Копиця: «Мій оголений автопортрет досі висить у мами в спальні»

exc-5f2d2dd757a9c73e3e2928fb
exc-5f2d2dd757a9c73e3e2928fb
Автопортрет, 1997, 70х84 см, коллаж з паперу
Автопортрет, 1997, 70х84 см, коллаж з паперу

Виставка Аліни Копиці «Плей. Пауза. Стоп», що відкрилася в The Naked Room, викликала неабиякий інтерес публіки й стала темою для дискусій навіть серед тих, хто на неї не потрапив, але чув, що там представлені роботи про секс, БДСМ та є відверте відео.

Аліна Копиця вражає своєю безпосередністю і вмінням невимушено розповідати про особисте, ніби це щось на кшталт розказати про свій сніданок. Художниця рефлексує на тему сексуальності, тілесності, свободи, насильства і людських взаємовідносин. На виставці вона показала мереживні колажі з зображенням еротичних сценок із власного досвіду, а також проєкт My Alphabet, який демонструє ігри, в які грають дорослі. 

У межах інтерв’ю ми поспілкувалися про сексуальність, небажаний секс, стосунки з рідними й реакцію глядачів на її творчість. 

Як би ви схарактеризували свій художній метод? Як він сформувався?

У мене достатньо широкий спектр інструментів для самовираження. Я працюю з дуже різними медіа та темами: з текстилем і силіконом, влаштовую перформанси й акції в публічному просторі, знімаю відео разом із партнером. У Цюриху я багато пишу з натури, завжди ношу з собою скетчбук, але деякі речі все ж краще передати через текстиль.

Відзначу, що для різних ідей підходять різні медіа, наприклад, для сценок та колажів текстиль дуже приємний матеріал: він додає атмосферу домашнього затишку і дозволяє створити легку для читання декоративність.

Я почала працювати з тканинами у результаті численних експериментів: робила колажі з паперу, різала глянцеві журнали на дрібні шматочки й врешті виходила мозаїка, яка здалеку виглядала як картина олією. Потім я почала практикувати з іншими матеріалами: пластиком, картоном, металевими відходами й в результаті знайшла текстиль. Вдома завжди було дуже багато тканини й складнощів з пошуками матеріалів я не відчувала. Мої бабусі й мама купували колись речі, у нас залишилося багато шматочків невикористаного матеріалу, а я знайшла йому призначення.

Як ви почали досліджувати сексуальність? Ваші роботи дуже індивідуальні й розповідають особисту історію, та чи є вони актом протесту?

Тема сексуальності здається мені дуже важливою, тому що в першу чергу вона стосується свободи. І мені хочеться, щоб люди були вільними. Мої твори не провокують на відвертість, а допомагають краще зрозуміти одне одного, спонукають розвиватися.

Я не вважаю, що це акт протесту. Існує традиція відвертих робіт, наприклад, Трейсі Емін продемонструвала своє ліжко після тижня депресії або у Луіз Буржуа є дуже багато творів про сексуальність. У моєму колі ця тема не є табуйованою. Протягом виставки, що зараз проходить у The Naked Room, я жодного разу не зіштовхнулася з негативною реакцією. Мені здається, всі знаходяться у такий собі «бульбашці ліберальності», і я вважаю природним вислів своїх переживань і відчуттів. З 14-ти років я вже робила оголені портрети, колажі, що згадувала раніше, і вони також стосувалися цієї теми.

Play Pause Stop в The Naked Room. Фото: Євген Нікiфоров
Play Pause Stop в The Naked Room. Фото: Євген Нікiфоров

Яке ставлення до вашого мистецтва в сім’ї та чи вплинули вони на вас?

Батьки завжди ставилися до моєї творчості добре. Мій оголений автопортрет, який я створила у 16 років, досі висить у мами в спальні. Я відчувала підтримку з боку родини й в нас не було табу на тему секса. Мені не доводилося приховувати свої інтереси — батьки бачили всі мої роботи.

Я вважаю, чим більше створюється заборонів і табу навколо цієї теми, тим більше ймовірність виникнення агресії, як у незнайомих людей, так і в парі, коли багато речей не проговорюються і вважаються з якогось дива зрозумілими. Якщо ви вірите, що людина випадково побачивши оголені груди, переживе якийсь особливий всплеск, це абсурд. Так складаються сприятливі умови для насильства, де люди не можуть обговорювати секс і відчувати себе, партнера і власні кордони.

«Дiловi стосунки», 2012, вишитий текстиль
«Дiловi стосунки», 2012, вишитий текстиль

Як люди частіше реагують на роботи? Чи важливий глядач?

Глядач, звичайно, важливий. Я публікувала My Alphabet у своїх соцмережах: кожного дня викладала по одній літері, і всі мої друзі його бачили. Я трохи соромилась, але все ж таки зважилася на цей крок. Пізніше, коли ми спілкувалися зі знайомими, багато хто поділився зі мною історіями з особистого життя, хтось навіть питав поради.

Можливо, когось шокують або засмучують мої роботи, але ці люди нічого мені не сказали. Врешті-решт, я вирішила для себе, якщо комусь неприємно — можна відписатися і просто не читати. У вас завжди є вибір.

Що таке в вашому розумінні вульгарність в мистецтві?

Вульгарність — це говорити про речі дуже банальною мовою, коли роботи виглядають нудними, в них немає подвійного дна, іронії або додаткових сенсів. Коли вони плоскі й абсолютно зрозумілі з першого погляду. Я вважаю, не існує вульгарних тем, є їхнє вульгарне висвітлення — можна казати про що завгодно, якщо робити це цікаво.

Чи існує межа, яку ви не осмілитися перетнути?

Напевно є, але, мені здається, я дуже відверта у своїх роботах. Я точно знаю, що не стала б робити — порушувати особисті кордони іншої людини, діяти проти чиєїсь волі та коїти насильство над людиною. Я вважаю, це цілковито неприпустимо. Все, що відбувається без згоди — насильство, коли дії не обговорені, правила не узгодженні й немає можливості зупинитися.

Я часто малюю під час бандаж-івентів, на яких люди зв’язують одне одного в дуже розслабленій атмосфері. Я виклала такий малюнок у соцмережі й одна дівчина стала писати коментарі на кшталт: «Насильство це не любов». Мене це дуже зачепило, я намагалася пояснити їй, що вона помиляється та, врешті-решт, забанила її. Мене ображає, коли змішують поняття дорослих ігор і насильства. Це важлива тема, до якої я кожного разу повертаюся у мистецтві.

Фрагмент вишивки. «Нашi iгри», 2019
Фрагмент вишивки. «Нашi iгри», 2019

Pulp fiction, 2012, вишитий текстиль
Pulp fiction, 2012, вишитий текстиль

До кожної роботи на виставці «Плей. Пауза. Стоп» в The Naked Room додається невеликий текст у скрапбуці. Наскільки важливою є вербалізація візуального компонента? Що створюється першим: текст або колаж?

Якщо казати про проєкт, представлений в The Naked Room, я вигадала його, коли знайшла 30 однакових шматочків тканини й думала, що б могло з них вийти. Так виникла ідея створити алфавіті для дорослих. Я почала вишивати сюжети у 2018 році, водночас ми з партнером знімали відео Our Alphabet — тому деякі літери різні.

Коли ми закінчили цю роботу, я писала тексти до творів ще пів року. Вони даються мені дуже складно, хочеться бути лаконічною, не повторюватися, в кількох реченнях дуже містко висловити найважливіше. Це не зовсім моя стихія, але якщо це здається мені потрібним, я борюся з собою і пишу. Тому спочатку була картинка, потім текст.

«Мiй алфавiт», 2018, текстиль, ручна та машинна вишивка
«Мiй алфавiт», 2018, текстиль, ручна та машинна вишивка

До деяких літер було нескладно підібрати слова, тому що на цю літеру існує багато фетишів, практик, а для деяких взагалі нічого. Через це робота йшла не так швидко, як хотілося б. Над деякими буквами я думала дуже довго, багато залишилося за кадром. Я сподіваюся, цей проєкт змусив людей замислитися над своїм алфавітом, вигадати свої варіанти.

Центральний елемент експозиції «Плей. Пауза. Стоп» — силіконовий стілець, що символізує почуття після небажаного сексу. Чому саме він став втіленням подібного досвіду?

Зробити стілець центральним елементом було рішенням Марка (Марк Раймонд Вілкінс — співзасновник галереї The Naked Room — прим. ред.). Цей об’єкт знаходиться в окремому полюсі, адже в інших роботах мова йде про узгоджені дії партнерів, про взаєморозуміння і бажання, навіть якщо іноді вони виглядають брутально, це не є насильством. А стілець якраз про протилежне — про небажаний секс. У БДСМ колах традиційний формат сексу називають «ванільним», тому що він не містить елементів БДСМ. Зі сторони він міг виглядати дуже ніжним та милим, але оскільки це відбувалося проти мого бажання, я вважаю це насильством.

Наприкінці я сказала, що відчувала себе як стілець і він став втіленням небажаного сексу. Коли люди, кажуть, що відчувають себе як річ, перше, що приходить на думку, — стілець. Пригадаймо хоча б концептуальний витвір Джозефа Кошута «Один і три стільця» (1965 р.). Робота складається з трьох частин: самого стільця, фотографії й копії енциклопедичної статті про стілець. Так що цей предмет має довгу традицію в мистецтві та філософії.

«Стiлець», 2020, силiкон. Фото: Євген Нікiфоров
«Стiлець», 2020, силiкон. Фото: Євген Нікiфоров

Що ви хотіли б змінити в сприйнятті сексуальності сучасним суспільством?

Мені здається, якби люди відчували менше сорому, могли обговорювати і відкрито розповідати про свою сексуальність, всім було б набагато краще і приємніше жити, не боятися експериментувати, казати про свої бажання, дослухатися до бажань партнера і нічого не приховувати. Насправді, це важливі базові речі. Моє мистецтво провокує на чесність з собою і партнером. Мене підбадьорює, що люди діляться фотографіями з виставки в соцмережах практично кожного дня і запрошують друзів. Якщо не утворюється простір для публічної дискусії, я впевнена, він з’являється для приватної.

Gerold Brenner, 2019, вишитий текстиль
Gerold Brenner, 2019, вишитий текстиль

Чи вважаєте ви свою творчість акціонізмом?

Напевно, ні. Для мене акціонізм — це якась дія у публічному просторі. У мене є декілька перформансів, але це скоріше виключення, ніж правило. Мої роботи це 2D або 3D об’єкти. Виклик — не першочергова задача, я просто роблю те, що вважаю важливим, те, чим хочу і готова поділитися. Акціонізм для мене це все ж таки саме діяльність перформативного характеру.

Творчість яких авторів вам близька?

Я вже згадувала Трейсі Емін, Луіз Буржуа, також мені дуже подобається художниця з Африки Біллі Зангева, яка створює неймовірні колажі з шовку, відеорежисерка Барбара Крюгер. Я в принципі з великою цікавістю стежу за тим, що відбувається у світі сучасного мистецтва, завдяки фейсбуку та інстаграму регулярно отримую нову дозу картинок. Розкажіть над чим ви зараз працюєте?

Зараз я планую продовжити навчання на магістратурі й зробити великий проєкт про Queer-сцену у Швейцарії. Я буду створювати текстильні колажі про публічних людей, які багато роблять для ЛГБТК+ спільноти, хоча я ще не зовсім визначилася з формою. Цей проєкт не стільки про секс, скільки про самоідентифікацію і видимість людей різного гендеру, позицій. Також хочу закінчити свою дипломну роботу, паралельно малювати й знімати відео. Поки що мені цікаво, а що буде далі я не знаю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: