Підтримати

Анна Миронова: «Все у всесвіті має свій кінець, і все не має кінця»

Анна Миронова – мисткиня, яка народилася і працює у Києві, бере активну участь у проєктах України та за кордоном. Займається живописом, графікою, створює об’єкти та фотографії. Її роботи перебувають у колекціях Національного художнього музею України, Музею історії м. Києва, Одеського художнього музею, Музею сучасного українського мистецтва Корсаків та інших публічних та приватних колекціях. Крім того, Анна також викладає на кафедрі дизайну Інституту мистецтв у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Зовсім скоро планується відкриття двох нових проєктів Анни – «Наближення» у Одеському художньому музеї та «Медіатори моменту» на Книжковому Арсеналі, організованих Щербенко Арт Центром (ЩАЦ). 

Цю розмову з мисткинею ми розпочали ще рік тому з нагоди відкриття проєкту «Наближення» у ЩАЦ у Києві. У зв’язку з обставинами пандемії відкриття змістилося, проєкт частково трансформувався, але 4 червня 2021 року виставка відкрилася в ОХМ у Одесі. Проєкт представляє графічні роботи, які попри візуальну безпредметність мають визначений об’єкт у своїй основі – середовище природи, до якого знову і знову повертається мисткиня. Примітно, що наближення одночасно постало і як мистецький прийом художниці, і як інструмент взаємодії зовнішніх обставин. Адже, відповідно, техніка мисткині по-різному відкривається глядачеві залежно від дистанції споглядання робіт, а постійне карантинне наближення та віддалення обумовило його своєрідний часопростір. 

Далі більше про нові проєкти, співпрацю з глядачем та співіснування суспільних питань у роботі з природним середовищем.

«Наближення», 2020
Анна Миронова. Надано мисткинею.

Перш ніж ми перейдемо до обговорення вашого нового проєкту та особливостей персональної практики, я би хотіла трохи повернутися у минуле. З чого починалося ваше захоплення природним простором, яке лягло в основу подальшої практики? Які митці та мисткині мотивували вас створювати, які наукові праці чи художня література вплинули на вас?

Захопленню природою я завдячую батькам. Ці почуття народжувались, як тепер усвідомлюю, поступово, з самого малечку — з наших подорожей за місто. Пізніше до цього додалася пристрасть малювати з натури. Ну, а ще далі художня школа, технікум, академія. Дуже подобались імпресіоністи, тому зрозуміле моє їх наслідування. Найбільше хвилювала творчість Моне — в той час найдовше моє захоплення.

Враховуючи мою небайдужість до теми природи, зрозуміло, що мистецтво лендарту не пройшло повз мою увагу. Навмисно не називаю імен, оскільки це не важливо. Важливо те, що залишається в тобі після побаченого. А лишається спогад. Останнім часом взагалі намагаюся обмежувати себе візуальною художньою інформацією, бо вона відволікає і спокушає. Адже сама для себе з’ясувала давно, чого прагну в мистецтві. Задумів багато й кожна здійснена робота сама підказує, куди рухатися далі.

Розкажіть про ваш новий проєкт «Наближення». Як виникла ідея та звідки назва? За цим проєктом стоять 3 роки вашої роботи, чому саме зараз презентуєте кількарічний результат?

Проєкт «Наближення» — перша частина об’ємної мультимедійної роботи, перший проєкт циклу, який складається з декількох частин. Тема проєкту торкається того, з чим я працюю давно і захоплено — це природа, середовище, в якому відпочиваю, набираюся сил, відновлююся і кожного разу роблю для себе якісь нові відкриття, знаходжу ідеї, з якими працюю в подальшому. Для мене природа — це місце, перебуваючи в якому і аналізуючи яке, знаходиш відповіді на, здавалося б, далекі й такі зовсім не дотичні до нього теми. Суспільне життя, соціальні питання, такі засадничі теми, як циклічність, безперервність життя — можна з легкістю і дуже прикладно екстраполювати на це середовище. Тема народження, життя, смерті, початку нового життя лежить тут буквально на поверхні. Поряд зі засохлим деревом — нове народження, а поступово наближаючись, помічаєш, що і сама деревина, що віджила своє, тепер є ґрунтом, місцем для ледь помітного мікрожиття. Проєкт «Наближення» — роздуми саме про це, про безперервну циклічність буття, про сам процес наближення до об’єкту як необхідну умову для глибшого пізнання і яскравий образ всебічного дослідження. Наближення та віддалення — антагоністичні дії, що разом працюють на створення цілісної загальної уяви.

«Відлуння», 2020

Весь проєкт тривалий у часі і доволі об’ємний, тому потребує поетапного показу. Я вирішила, що розпочати його буде логічно саме темою «Наближення» як дією і умовою для поступового входження в ідею цілого.

Тематика проєктів також буде дотримуватися певної циклічності?

Над цим проєктом я працювала впродовж майже трьох років. Починалося все зі звичайного захоплення певним місцем, безсистемного фотографування об’єктів, які виокремлювала серед певного природного середовища. Згодом це набувало рис системності й, зрештою, чіткого розуміння, чого прагну в цій темі. Тематика циклічності певною мірою присутня у всіх частинах великого проєкту, але, як буває у всіх художників, тема підштовхує до наступної і так далі — як своєрідний ланцюжок.

Чи означає така об’ємна й поетапна робота завершення певного періоду у вашій практиці? Чи вже маєте певні уявлення про подальші плани?

Робота дійсно велика й у просторі — декілька тепер вже моїх улюблених місць за містом і у часі — це, все ж таки, три роки моїх спостережень. Наразі мені б не хотілося говорити про завершення певного періоду, адже не було його презентації. Проєкт «Наближення» — лише початок. Отже в подальших планах завершити почате.

Певний час відкриття виставки «Наближення» відкладалося через пандемію, а також змінилася локація його проведення. Тематичний фокус вашого проєкту резонує з обставинами, в яких ми опинилися. Яких нових значень він набув у цій ситуації? Як обставини вплинули на складові проєкту, експонування тощо?

Від початку проєкт «Наближення» планувалось презентувати в «Щербенко Арт Центрі». Пандемія та локдауни внесли зміни у плани, показ декілька разів відтерміновувався. Саме в цей час я отримала пропозицію від директора Одеського художнього музею Олександра Ройтбурда зробити виставку в музеї. Разом із кураторкою проєкту Мариною Щербенко вирішили презентувати в Одесі проєкт «Наближення».

Проєкт живе і, звісно, за цей час він трансформувався, доповнився, збільшився. Щодо того, чи набув він для мене нових значень у зв’язку з пандемією, то сприйняття теми проєкту, яка торкається роздумів про життя, його циклічність, не може не резонувати зі зовнішніми обставинами всесвітнього масштабу. І насамперед мої відчуття як людини, яка існує в цьому світі, — це зрозуміле загострення розуміння цінності моменту тут і зараз. Треба цінувати час.

Звернула увагу, що у попередніх серіях графічних робіт ви зосереджувалися на контрастах чорного та білого, а зараз вперше залучаєте до малюнків рожевий. Які сенси він транслює у новому проєкті?

Рожевий колір — один з головних героїв цього проєкту. На противагу розтиражованій уяві про нього як про щось наївне і поверхове, тут наголошується на його виключній глибині, чуттєвості та серйозності його сприйняття. Основна думка така: нюанси рожевого — це тепло, й тому це колір, який ми відчуваємо, не бачимо, а саме відчуваємо першим — це колір зародження життя. І, як саме життя, він супроводжує нас до останку. Разом із втратою рожевого тепла матерія помирає, перетворюється на засохлу поверхню деревини, що віджила свій вік.

Графіка є основним медіумом вашої практики, але мистецький процес також супроводжується постійним фотографуванням простору, в якому перебуваєте, і який згодом переходить на папір. Чи фотографія є лише допоміжним інструментом для роботи? Чому не експонуєте фотографії на виставці?

Фотографування для мене не є чимось окремим від всього творчого процесу. Творчість для мене у всьому. Все, що перед очима, з буденної картинки переростає у певний художній образ, а все, що під руками, засоби — то є продовження мене у мистецтві. Фотографування для мене в жодному разі не носить характер чогось допоміжного, того, що згодом переросте у щось значуще. Також це не є збором підготовчого матеріалу, а частиною того, чому я присвятила життя. У моїх подальших планах саме здійснення об’ємного фотопроєкту, який буде продовженням, розвитком теми «Наближення».

Крім того, деякі мої фотороботи вже були представлені на виставках у минулому році. Окремі роботи з фотопроєкту «Проти світла», посилена робота над яким і переосмислення якого відбулося саме з початком пандемії, був представлений на виставці «Спостереження 2020» у галереї White World у Києві, на KYIV PHOTO WEEK в Інституті проблем сучасного мистецтва, а також онлайн — на виставці «У нас всі вдома», організованій Національним центром «Український дім» і на виставці «Фрагменти» у галереї «Митець».

Я помітила, що ви завжди працюєте саме серіями. У чому бачите потребу такого багатоелементного висловлювання?

Серія робіт дає саме відчуття тяглості часу, дає змогу реально, в часі, прожити переживання від того, що так цікаво і так хочеться цим поділитися. У багатьох випадках мені не вистачає однієї роботи, щоб повністю виснажитись у почуттях, але трапляється, коли я відчуваю, що все склалося в одній роботі.

«Перетворення», 2017
«БЕЗМЕЖНО», 2019

В одному з інтерв’ю ви сказали: «Від глядача я очікую співпраці, тобто співтворчості, в якій приводом для цього є моя робота». Якої співпраці ви очікуєте від глядачів та глядачок?

Процес створення (робота над темою) неймовірно цікавий тим, що його хід механічно не можна спрогнозувати. Якщо ставити за мету подумки повернутися до початку й спробувати прослідкувати весь шлях — від задуму і до останнього штриха, то сама дивуєшся тим метаморфозам, що відбулися. Це здебільшого стосується перших етапів роботи — ескізування та роздумів, з ним пов’язаних. Коли обмірковуєш і тему, і пластичне її рішення. Це важливий, тривалий та непередбачуваний етап зі зрозумілими змінами. Далі — робота в матеріалі, останній штрих і показ, який відразу перетворюється на щось подібне до пресконференції з проханнями пояснити «про що ваша робота?». Я ж пропоную таке споживацьке ставлення до мистецтва перетворити дійсно на співпрацю. Образно кажучи, передмову й післямову автора разом прочитати в кінці книги. Попросити самій — розкажіть мені про мою роботу. Впевнена, що в результаті відкрию і для себе щось нове.

На противагу соціально-критичній спрямованості сучасного мистецтва, ваші роботи мінімалістичні та медитативні. Чи є у цьому умисний відхід від інформаційного буму та необхідність повернення до витоків, до природи?

Мабуть, повернення не до витоків, а повернення до себе. Я бачу цю тенденцію до вербальної, інформативної наповненості в сучасному образотворчому, як-то кажуть, мистецтві, та такий перекіс, імовірніше, не особиста потреба авторів, а затребуваність самого соціуму. Більшою мірою глядача привчили до такого мистецтва, коли є актуальна соціальна тема та ще й текст — пояснення автора. Природньо, що споживач диктує попит на таке мистецтво. Так, є серйозні приклади, але ж не у такій кількості. 

Загалом, у своїй більшості глядач губиться перед мінімалістичними рішеннями, бо немає тієї «пояснювальної записки», до якої привчили. Я не за повернення людини до витоків, а, повторюсь — розуміння того, який саме ти і чи не варто прислухатися саме до себе, усвідомлюючи і розуміючи унікальність кожного з нас.

Також ви викладаєте друковану графіку, проєктування та інші дисципліни у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Як прийшли до викладання? Чи позначається на цьому ваш мистецький досвід?

Так, саме мистецький досвід. Я — художниця з академічною освітою і великою практикою у багатьох художніх техніках, включно зі всіма техніками друкованої графіки. Маю двадцятирічний досвід виставкової діяльності, природньо, що у мене є бажання передати свої знання тим, хто у захваті від мистецтва. Доволі тривалий час я веду художню студію у себе в майстерні. Викладати в навчальному закладі хотіла давно, і коли запропонували, прийняла пропозицію. Тож з осені минулого року викладаю на кафедрі дизайну Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка.

Зовсім скоро, в межах фестивалю «Книжковий Арсенал», ви також представите проєкт під назвою «Медіатори моменту», де будуть експоновані ваші артбуки та фільм-гід виставкою. Про що цей проєкт та які моменти вашого персонального чи суспільного життя він медіює? 

Так, разом зі «Щербенко Арт Центром» зараз готуємо ще один мій проєкт, який буде представлено на «Книжковому Арсеналі». Буде презентовано багато моїх авторських книг, створених протягом чотирьох років. Більшість з них будуть демонструватися вперше.

Це все мої щоденники. Все, що мене оточує, захоплює, про що думаю, моє життя, почуття, подорожі, роздуми, переживання, відкриття — все зафіксовано в моїх артбуках у своєрідний спосіб. 

«Вода одна», 2019

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: