Про Дніпро

Юлія Овчаренко: Дніпро — це місто з власним залізним характером. Якщо повернутися до інтерв’ю, яке робила Тетяна Кочубинська в межах проєкту «Forum Regionum», то там справді багато йшлось про бекграунд, про дослідження, історії і характер цілого Дніпровського регіону. Ці контексти мали велике значення, тому сказати, що щось дуже змінилося відтоді — не хочеться, бо минув дуже короткий проміжок часу, лише рік різниці. Весь цей рік ми продовжуємо реалізовувати закладений ще роки чотири тому концепт. Ми слідуємо реалізації своєї мети і дивимось на те, як поступово стає дійсністю той культурний центр, який ми собі уявили й намріяли.

Катерина Русецька: Мы много работаем с контекстами этого города. Как бы мы не пытались иногда от них убежать, мы должны понимать, почему этот город так функционирует. С городом очень интересно работать, он «дикий» — сейчас он дико капиталистический, с разрушенной инфраструктурой, которая потихоньку приходит в порядок, с какими-то мафиозными подоплеками и так далее. Есть какой-то имидж Днепра во вне, есть имидж, который мы себе представляем, а есть тот Днепр, в котором ты ежедневно живешь — и это все разные вещи. То есть, есть имидж форпоста, транзитной зоны — из-за близости к Донецку; есть история с рейдерскими захватами; одновременно существует бывшая мечта из Днепра улететь прямиком в космос и так далее.

В этом весь Днепр, вот такой — мы здесь, но одновременно и не здесь. Тут ты до конца не можешь понять, как какие-то утопические взгляды о космическом, вселенском будущем смешиваются в одном котле с максимальной какой-то местечковостью. Слово «глокально» подходит для описания Днепра, в этом слове весь Днепр и он где-то балансирует, где-то глобально, а где-то локально и не может понять к чему же примкнуть. Мы хотим, чтобы Днепр вышел и на украинскую, и на европейскую культурную карту и мы не одни, кто работает над этим. Тут действительно есть люди и организации, которые работают и развивают это направление. Нас становится все больше и больше. Когда говорю «мы», то имею в виду инициативы и людей, которые работают над изменением ситуации в городе, которые здесь остаются, а если не остаются, то работают с контекстами развития города. Культурный центр — это первый классный кейс и шаг к тому, как разные инициативы могут объединиться вместе, чтобы двигаться в одном направлении. Мне кажется, такая ассоциация — пока редкий случай для Украины. Пока мы объединили ряд инициатив, как низовых, так и не низовых на местном уровне, и мне кажется, это классно!

Про DCCC

Юлія Овчаренко: Над ідеєю створити культурний центр ми працювали більше 5 років, десь уже з другого фестивалю «Конструкція», що був на той час нашим найбільшим проєктом. Вже тоді ми зрозуміли, що поп-ап-івенти на окремих локаціях цікаві, але не дають сталого результату. З’явившись в певному місці на 2-3 дні, ми не можемо сказати, що сильніше вплинули на розвиток культури — за таких умов довгострокового впливу майже немає. Тому стало цікаво, що буде, якщо ми пов’яжемо себе на довше з певним місцем і зможемо показати якусь сталість. Поступово проєкт DCCC складався в нашій уяві, ми надихались культурними центрами, які бачили у світі, десь виходили з потреб місцевих ком’юніті, з того, що ми бачимо тут, і які можуть бути ініціативи під одним дахом. Дещо спробували зрозуміти, чи є такий запит у людей на проєкті «Сцена» — на такому прототипі культурного центру, де отримали фідбек від громади. По тій активності, яку ми побачили на «Сцені», по запитам на різні івенти від різних ком’юніті ми впевнилися, що це справді так і є, побачили і відкрили для себе багато нових спільнот, що для нас було дуже позитивним результатом. Цей же проєкт і вплинув на помітність нас як команди, яка не просто хоче, а ще й може. Це дуже важливо, адже показує, чи здатна реалізувати команда той проєкт, який вона декларує. Ми цю спроможність показали, і це стало базою для партнерства з бізнесом надалі, і ми маємо те, що маємо.

Як команда «Культура Медіальна» зараз ми багато часу приділяємо культурному центру і розуміємо, що певний час наша увага, десь на 70 %, буде приділена саме його розбудові. Ми продовжуємо для себе розрізняти «Культуру Медіальну» як одну зі співзасновників культурного центру, а далі, можливо, фокус наших проєктів буде більш точний. Ми чудово розрізняємо себе як авторів проєкту «Культури Медіальної», що, напевно, ближча до медіа-мистецтва, мистецтва як засобу єднання людей і роботи з місцевими ком’юніті.

DCCC — громадсько-приватне партнерство. Ми дуже хотіли, щоб культурний центр був публічним або муніципально-громадським, протягом кількох років ми намагались і з міською, і з обласною радою домовитись про партнерство, щоб саме приміщення для культурного центру було муніципальною чи державною власністю. Через це нам навіть європейські партнери пропонували фінансування, і тільки в такому разі це фінансування було б реальним, але не вдалось. Зараз у будівлі приватний власник, з яким працюємо ми й наші громадські ініціативи, які вже займаються контентом і розробкою концепції культурного центру. Тому ми можемо сказати, що тут участь бізнесу найпряміша. Це соціальна відповідальність бізнесу, що міг би легко віддати цю будівлю під ТРЦ чи офісне приміщення, наприклад, але їм це не цікаво — вони, як і ми, хочуть розвивати культуру, тут наші інтереси співпали. Тому культурний центр будується саме там, де він є сьогодні.

Мистецтво, культура, освіта в DCCC

Юлія Овчаренко: У DCCC групи зі спільними інтересами або способом життя мають змогу зустрічатися й спілкуватися. У нас вже є запрошені. Наприклад, ініціатива «Ksi Prostir», які є нашими партнерами у розвитку молодого або аматорського мистецтва. Це всі ті люди, які хочуть бачити себе в мистецтві, експерементують з різними медіа — чи то живопис, чи то театр. Є також молоді науковці, яких ми тут спостерігаємо і хочемо дати можливість розвиватись, показати себе — це одна з наших цілей. Є різні музичні спільноти, є ті, хто бачить себе медіатором між Дніпром та світом, хто сидить дизайнером на біхенс і хоче працювати на світові компанії, а фізично перебуває тут. Але «тут» їм також потрібне якесь місце, де можна було б зустрітися й обмінятися ідеями. Також є архітектори — архітектурна академія щороку випускає сотні молодих фахівців, які шукають простору поза стінами навчального закладу, в якому можна було б зустрітись, неформально поспілкуватися або впроваджувати якісь інновації, які неможливі в стінах академії. І це лише кілька прикладів.

Катерина Русецька: Мы еще говорим о том, что мы центр культуры. У нас нет вектора только на современное искусство, мы все таки хотели бы говорить о культуре в более широком смысле слова и в общем, о гражданской позиции тоже. В идеале мы бы хотели, чтобы это место было платформой и для активизма. Для нас очень важно выступать платформой, которая будет быстро реагировать на какие-то политические вопросы, социально-критически подходить к этому. То есть мы не рассматриваем себя как конкретно платформу для репрезентации, мы рассматриваем культурный центр как платформу, в которой многое будет создаваться, много междисциплинарных и интерсекторальных проектов.

Мы уже рассматриваем разные проекты, мы не зацикливаемся только на выставочной программе. У нас очень сильная образовательная программа и, в принципе, вокруг нас и наших партнеров собрались разные комьюнити, помимо тех, кого уже озвучила Юля. Есть социологи, демографы или аматоры-урбанисты, которые тоже хотят что-то делать и менять в городе.

Юлія Овчаренко: Ми ще не розробили систему взаємозв’язків між різними спільнотами, але різні люди з різними інтересами можуть знайти собі місце у DCCC. Для нас це не просто, тут ми стаємо перед питанням балансу якості проєктів і тією енергією, яка в них запакована. На сьогодні це дуже важке питання для вирішення — як поєднати виховну роль або роль фільтру й теплиці для класного продукту, щоб цей класний продукт зростав? З одного боку, ми хочемо задавати новий рівень якості всього того, що буде означати сучасну культуру Дніпра, а з іншого — ми хочемо напитуватись творчим потенціалом тих, хто вже є в місті. Тут не просто роль і місія — дати можливість розвиватись, тут і наша задача з пошуку талантів і підтримки тих, хто здатен дати дуже високу якість у перспективі.

Досі ми займалися тим, що показували, як різне мистецтво в різних країнах себе проявляє, і привозили сюди, щоб Дніпро з дещо своєї закритістю інакше дивився на світ, адже це дуже впливає на мислення. Тепер у центрі будемо презентувати комбінацію світового мистецтва, світової культури і чогось місцевого. Одна задача — це показувати світ тут, у Дніпрі, а інша — це вибирати найкраще з Дніпра (може, і не тільки) та презентувати це світові. Взагалі, хочеться залишатися на місці, але працювати з усією Україною, з усім найкращим, професійним, що є в Україні.

Катерина Русецька: Естественно, что мы думаем о ряде образовательных программ и резиденциях, воркшопах и других разных форматах. В любом случае они все будут, какой-то новый формат мы пока не выдумали, но это пока! В стенах культурного центра свою деятельность мы еще не начали, но ее репрезентационная сторона началась с «Forum Regionum» — уже там был такой проект в сотрудничестве с 20 экспертами со всех стран восточного партнерства. Это было классно, потому что они нам (и себе тоже) помогали понять, какие форматы лучше могут работать и как работать с комьюнити, как работать в более широком поле. Но тут вопрос к тому, что все меняется. Мы сейчас можем сказать, что встретимся и позовем 500 человек, как на «Сцене», опять что-то построим. Но мы же прекрасно понимаем, что пока непонятно когда это произойдет — это раз. Во-вторых, мы понимаем, что и форматы очень сильно меняются за последний год, за время карантина и этих всех локдаунов. Сейчас перед нами стоит очень серьезный вопрос, а как все делать комбинированно? С одной стороны, мы можем писать кому угодно, и нам ответят быстро, мы можем пригласить эксперта из любой точки планеты. С другой стороны — нам сложнее думать об оффлайновых форматах, к которым мы так привыкли, а мы всю программу культурного центра (большую часть) как раз выстраивали на живых встречах. Перед нами, кроме момента запуска культурного центра, еще стоит большой вопрос: как это все модифицировать и как быстро реагировать на ситуацию в мире.

Міжнародні зв’язки

Катерина Русецька: В 2019 году мы сотрудничали с нашими друзьями, которые очень болели за нас и за то, чтобы появился культурный центр, — организацией «kitev» из Оберхаузен. Это такие левые ребята, которые в 90-х оккупировали здание в Берлине и до сих пор живут в кооперативе. Мы делали с ними проект, в рамках которого пригласили экспертов и эксперток, чье мнение нам было важно, для разработки форматов культурного центра, но не только нашего, а просто разработать туториал для места, которое может появится (не обязательно культурный центр в Днепре). Мы пригласили людей со стран восточного партнерства, потому что у нас есть много общих пересечений и проблем.

Тогда мы провели 10-ти дневную резиденцию для 21 участника, в буклет или какую-то такую работу это не вылилось. Это было чем-то вроде нетворкинга между людьми, которые имеют отношение либо к институциям, либо к инициативам — от коммерческих до низовых. В принципе, мы провели 10 красочных, насыщенных дней, отталкиваясь и говоря о Днепре, о будущем центре, говорили о форматах, которые будут полезны нам всем. Результаты остались при каждом участнике этого форума, наш разработанный туториал остался таким, как у кобзарей — его теперь можно ходить и рассказывать в разных местах, петь.

Юлія Овчаренко: До створення центру нас надихали дуже багато наших партнерів, але найпродуктивнішим стало наше партнерство з Чеським центром у Києві, коли його нова директорка (на той момент) Люція Ржегоржикова дуже підтримала нашу ініціативу. Ми познайомились, зробили кілька спільних проєктів, і вона, побачивши нашу діяльнітсь тут і почувши нашу історію про культурний центр, захотіла допомогти. Це була не тільки моральна допомога, коли вона казала, що: «Так-так, у вас все вийде!», але й дуже практична — вона допомогла з контактами європейських партнерів, які допомагали з фінансуванням. Вона, як дипломат міжнародного рівня, брала участь в переговорах, допомагала з розробкою концепції культурного центру. Завдяки її поштовху ми впевненіше просувалися далі.

Також ми співпрацюємо з «Trans Europe Halles» — це мережа культурних центрів по всій Європі. Центри специфічні — це ревіталізовані будівлі (саме силами місцевих ком’юніті, частіше — низових ініціаторів). Їм вже багато років, десь з 70-х чи 80-х років мережа почала діяти у Швеції і зараз в ній більше 170 членів, тобто це все дуже потужна, професійна мережа лідерів цих культурних інституцій. У них є програма «Startup Support Programme» для тих культурних центрів, які тільки починають свій шлях, які тільки розвиваються. У 2019 році ми були одними з трьох, кого вони підтримали в менторському плані у Східній Європі. Це були консультації, менторство, стратегічне планування і щоденна підтримка. Подавшись на конкурс, ми стали ближче до цієї мережі і отримали доступ до бази знань всіх експертів, які там є.

Зараз підтримуємо зв’язок і сподіваємось на постійне членство, бо щоб отримати членство, як «Ізоляція», наприклад, треба пройти кілька конкурсних етапів.