Detali — формація, яка народилася та розвивається в Івано-Франківську. Вони влаштовують як великі рейви на територіях колишніх заводів, так і камерні вечірки. За короткий період часу Detali стали одним із осередків електронної музики України: вони провели шоукейси з харківською формацією «Культура звуку» та фестивалем «Фантазери». У 2019 році Detali вийшли на новий рівень та провели 24-годинний нон-стоп фестиваль електронної музики та сучасного мистецтва «Detaliзація» у партнерстві з Rhythm Buro та «Іншою Освітою». В умовах карантину Detali створюють нові освітні онлайн-формати та колаборації з іншими формаціями. 

Уляна Калуш поговорила з засновником Detali Олесем Зазуліним та його правою рукою, комунікаційником Олексієм Мельничуком, про місто, рейви і онлайн-фестиваль соціальних інновацій та нової музики PLAN B fest.

 

З чого почалося твоє зацікавлення електронною музикою?

Олесь: В 16 років я почав слухати drum and bass: в той час популярним був 8-bit, Electroclash та різна електронна музика. Глобально вона не була поширена, проте її точно знали, та вона мала популярність серед певної молоді. До того я слухав важку інструментальну музику, був нефором і з електроніки знав The Chemical Brothers та The Prodigy. Уже в 16 почав ходити на різні вечірки — це були як і маленькі тусовки в кафешках Франківська, так і великі рейви. У нас стабільно, десь раз в півроку/рік, відбувались величезні, по 2-3 тисячі людей, рейви, на яких грали Chris Liebing, Thomas Schumacher. 

Як вони називалися?

Олесь: Пам’ятаю, що одна з них називалася Play Techno. Знаєш, то в той час, — кінець 2010-тих, початок 2012-тих років, — було дуже популярно їздити в інші міста на туси. Ми досить часто з друзями їздили на вечірки у Львів. Зараз це здається трішки банальним, проте тоді все було круто. 

Потім ти переїхав у Польщу. Вчитись, чи просто працювати — як це було?

Олесь: У 2015-16-му році ми з тодішньою дівчиною вирішили переїхати до Польщі. У нас там було багато друзів, бажання спробувати себе в іншій країні, й мова давалася дуже легко. Переїхали, влаштувались на роботу, орендували квартиру вдвох — «звичайне життя», проте через деякий час вирішили повернутися.

Що відбулося після того, як ти повернувся назад?

Олесь: Ще до Польщі в мене був досвід проведення вечірок: з друзями організовували драмендбейс/дабстеп тусовки. Тоді ще були умови для цього: існували різні клуби, які ти міг орендувати, вся інфраструктура готова, а ти просто займався букінгом та промоушеном. Я багато відвідував крутих концертів/вечірок/рейвів в Україні та закордоном, що дало розуміння як правильно має бути організований захід. 

Коли я повернувся, хотів зробити щось масштабніше, мені був потрібен екшн. Навіть почав шукати місце для проведення вечірки, але з часом усе згасло.  Все змінилося тоді, коли до мене зателефонував товариш, який вже 5 років жив у Штатах і запропонував організувати тусовку на честь його приїзду. Він сказав, що готовий стати інвестором, і це стало поштовхом для мене. Ми тоді хотіли запросити Nastia dj, але подумали, що вона дуже дорога і нам не по кишені. Тоді ми ще не знали, що в Україні вона не бере гонорар.

Чому?

Олесь: Хоче підтримувати українську сцену. Можливо, зараз щось змінилося, але рік тому було так. 

А що було далі?

Олесь: Я почав шукати інші варіанти, але не дуже розумів, яким буде формат. Було навіть так, що хотів запросити Catz ‘N Dogz, вважав їх такими, на кого прийдуть люди, але довго вагався і не міг визначитися. Потім на вечері з друзями Сашею Первухіним та Христею Войтків ми радилися, і Саша запитав у мене, чого саме я хочу від цієї вечірки, і я відповів: «Хочу зробити охуєнний техно-рейв». Ще пару років тому це не було так модно і просто як зараз. Тоді він порадив не заморочуватися над іншими форматами й орієнтуватися лише на це. Саме Саша порадив запросити Дашу Колосову, яка тоді не була настільки відома, як зараз. Я активніше почав шукати місце, знайшов дуже класний простір на території заводу Промприлад, парасольковий цех. Зараз Промприлад — місце проведення фестивалів, воркшопів, потужний центр бізнесу та розвитку. А ми провели там першу вечірку ще до трансформації будівлі. Detali на Промприладі — це видима для міста подія, до того туди не було публічного доступу і для всіх це був завод в центрі міста, на який не потрапиш. Доступ мали лише музичні гурти, в яких були репетиційні бази, і працівники заводу — а загального доступу туди не було.

Під час організації першої події ти орієнтувався на довготривалий проєкт, чи лише на одну подію?

Олесь: На початку я не замислювався над цим, просто хотів почати, зробити щось і не думав, це буде разово чи серійно. Я лише думав про ту тусу, яка була на носі.

Про серію я думав раніше, ще до дзвінка товариша, багато думав над концептом тусовки, назвою. В той час в мене крутилася в голові назва  «Технологія», але тоді чуваки в Києві запустили проєкт з такою ж назвою, тому потрібно було відмовитися від неї. 

Чому ти вирішив продовжувати робити вечірки?

Олесь: Знаєш, тоді я отримав великий заряд: багато запланували, все вдалось, все пройшло дуже класно і це був вибух емоцій, всі були шоковані. Таких тус у Франківську не було 3-4 роки. Ми отримали мільйон класних фідбеків, при тому, що я фізично був дуже змучений, але ментально мене це зарядило.

Скільки людей тоді прийшло? 

Прийшло понад 700 людей, десь 740.

Це багато, клас!

Крок за кроком ти почав проводити вечірки. Філософія проєкту теж не відразу прийшла?

Олесь: Ні, не відразу. Я дуже хотів не крутитися навколо банальщини. Лише пошук назви в мене зайняв декілька тижнів. Все закрутилося навколо ідеї, що на вечірці збираються різні люди, вони всі діляться якоюсь енергією, разом створюють один організм, механізм. Оскільки у нас акцент більше на техно, то тут відіграють роль заводські, механічні мотиви. 

Пряма бочка.

Олесь: Так-так, якось так. Воно пов’язане з якимось заводським механічним бекграундом і з ідеєю спільного механізму.

З часом ти прийшов до ідеї зробити фестиваль Detaliзація, який поєднує в собі і сучасне мистецтво, і музику. Як до тебе прийшла ця ідея?

Олесь: В офлайн форматі ми провели його тільки раз, і тоді він тривав 24 години нон-стоп. Правда, цього року ми хотіли зробити по-іншому: спочатку провести подію на 12 годин; потім перерву, щоб люди змогли відпочити, прийняти душ, поспати; а потім відкрити наступну частину теж на 12 годин. Наш торішній досвід показав, що відвідувачам потрібно трішки відпочити, оскільки у нас не настільки великий наплив, щоб люди мінялися. Ще ми вирішили добавити освітню частину яка мала б відбуватись впродовж кількох днів до музичної частини.

Як ти прийшов до такої ідеї? 

Олесь: Захотілося зробити щось велике, різноманітніше, а-ля західно-український Brave! Factory Festival, але в меншому масштабі. Тоді ми подумали, що було б класно інтегрувати у фестиваль сучасне мистецтво. Ми раніше цим займалися, але воно тоді більш фоново виражалось: десь там на тусовці, скраєчку, були виставки художників, фотографів чи якісь невеликі інсталяції. Цього разу за допомогою наших друзів і партнерів «Іншої освіти» ми зробили повноцінно мистецько-музичний фестиваль. У нас було більше 10-ти артплейсів — в основному це був медіа-арт. Серед художників: Krolikowski Art, Carbon, Ірина Загладько, Оля Федорова, MH, Дана Косміна, Влад Дзвідзінський, Марія Рахімова, кураторкою виступила Анна Потьомкіна.

Ви хочете залишатися в західно-українському контексті, чи будете проводити шоукейси де-інде? 

Олесь: У нас, до речі, був шоукейс в Харкові, в «Культурі звуку». Ми просто приїхали пограти й представили це як шоукейс. Але крім нашої музики, там від нашої тусовки більше нічого не було, тому надалі я би хотів більше залучитися в організацію, вибрати відповідний візуальний супровід. Нам недавно прийшло запрошення зробити у Львові шоукейс, але це теж в стаціонарному клубі, де вже була не одна тусовка, а ми хотіли б щось більше зробити. А також, ще до пандемії, в нас були плани поїхати на спільну подію в Мінськ та в Баку.

Франківськ почав активно розвиватися кілька років тому, і рівень життя суттєво змінився в кращу сторону. Крім вашої формації, які ще ініціативи є в місті, що допомагають його розвивати? 

Олексій: Дуже багато створює «Інша освіта», зараз це головний гравець на перетині культури та освіти. Освітні продукти для них — це більше про сталість, про самостійність, а культурні — про соціальний вклад. Мабуть, це єдина штука з не електронної сцени, яка має вплив у місті на музичний ландшафт.  Загалом, то в Франківську з культурою тугувато, в тому плані, що вагомішу роль віддають інституціям муніципального характеру — той самий драмтеатр. Так, він крутий по-своєму і помітний в Україні, але залишається державним і, звісно, що залишається в цьому контексті. Ще одна ініціатива на перетині культури, освіти й підприємництва — Design Village. Це фестиваль, який організовують франківські підприємці-дизайнери і це одна з найбільших конференцій в Україні, яка присвячена дизайну. Існує своєрідний оплот олдскулу у Франику — галерея «Ваґабундо», яка існує шляхом донацій від місцевих бізнесменів. Навколо цього місця  продовжує існувати так званий Станіславівський феномен (коллектив франківських письменників і митців, до якого входять Юрій Андрухович, Юрій Іздрик та інші — прим.ред.), там всім 50+, але вони лишаются видимими і піднімають складні для міста теми, наприклад ЛГБТК+, патріотизм. Ці теми в Франківську не мейнстрімні, а навпаки, можуть бути прийняті вороже. Власне, через те, що ці питання ставлять такі люди, як Андрухович, в суспільстві вони сприймаються легше. 

Зрозуміла. Повертаючись до співпраці з «Іншою освітою». Цього року під час карантину проводилась серія лекцій. Класно, що ви через освітню складову виводите тему рейв культури з маргіналізованого поля. На які проєкти можна ще чекати? 

Олексій: Після колаборації з «Іншою освітою» ми почали працювати з PLAN B fest,  якому присвятили дуже багато часу. Я думаю, що зараз починається зимове затишшя, і ми сядемо щось планувати. Користуючись нагодою, поки все в онлайні, Detali проведуть трансляції, які поєднають в собі візуальне мистецтво та музику. 

Важливо також демаргіналізувати субкультуру. Наприклад, нещодавно журналіст в мене питає: «Слухай, а нормально на електронній сцені називати діджеїв артистами?», я відповідаю: «Звісно, нормально». У людей є певні упередження стосовно електронної музики та діяльності музикантів. 

До речі, в Німеччині на законодавчому рівні всіх діджеїв назвали музикантами, тобто визнали як професію. 

 

 

А розкажи детальніше про досвід PLAN B fest. Ти сказав, що не встиг порефлексувати — от маєш таку можливість зараз.

Олексій: По факту, це наш перший досвід, коли ми серйозно сіли й зрозуміли, що нам треба зробити онлайн-рейв. Це насправді досить серйозний виклик, оскільки коли проводиш подію в інтернеті, важко передбачити результат, проте по особистим враженням ми переплюнули всі очікування. 

На наступний день пройшла конференція громадських ініціатив, яка складалася з 3-х блоків, до яких увійшли короткі інтерв’ю та дискусії. Співзасновниця альтернативної освіти Kaizen Оксана Архипчук розказала про нові форми шкільної освіти. Засновник лабораторії перероблення пластику RE: laboratory Михайло Веклин та очільник громадської організації Екоґвалт Макс Вердеш поділилися рішеннями для більш екологічного життя. Засновниця Ba&Di Club Галина Плотницька розповіла про навчальну спільноту та онлайн-платформу для пенсіонерів-фрилансерів. У другому блоці пройшла дискусія про культурні простори з Лєрою Полянськовою, Георгієм Потопальським, Анатолієм Звіжинським та Павлом Ковач-молодшим. В останньому, 3-му блоці, Марічка Козакевич з проєктом «Франківськ, який треба берегти» поділилася, на мій погляд, прикладом унікального громадського руху, який займається реставрацією старих австро-угорських або польських дверей. Власне, фокусуючись на цьому питанні, їм вдалося привабити велику кількість аудиторії взагалі до збереження архітектурної спадщини. Ми з Олесем розповідали про кейс Detali-в та поділилися думками, як місто формує музику та/чи музика формує його.

Мені здається, що коли цей дурдом з карантином закінчиться, деякі онлайн формати лишаться, хтось продовжить експериментувати, й це стане новою нормою нового світу. Якщо раніше це сприймали як альтернативу, то зараз будуть як норму і зможуть настільки класно їх організовувати, що щоразу залучатимуть нових людей. Я впевнений, що через років 5-10, коли VR технології стануть буденністю і в кожного вдома будуть окуляри, будуть різні засоби для того, щоб тусуватись у віртуальному світі.

Чи мають вплив онлайн-фестивалі на розвиток міста?

Олексій: Я вдавався в це питання. Важко оцінити, й мені здається, що чисто з точки зору того, як був організований онлайн-фестиваль, його слабким місцем стала відсутність платформи, де глядачі та глядачки могли б між собою спілкуватись. Це те, чого мені бракувало і це, власне, те, чого мені не вистачає на будь-якому фестивалі. Оцінити якийсь вплив на місто просто неможливо. Проте ми як організатори приваблюємо частину аудиторії, і все те, що ми робимо, цій аудиторії цікаво, вони відвідують подію тільки через те, що її робимо саме ми. Ми ототожнюємося з певними цінностями, ідеями або просто з якістю роботи, бо що Detali, що «Інша освіта» — це дві інституції, які завжди думають про те, як зробити якомога якісніше. 

Які у вас плани?

Олесь: Ми хочемо запустити свій музичний лейбл. Якщо говорити про Detaliзaцію, то в цьому році планували включити освітню складову, але через карантин лише освітню складову і втілили, знову ж таки — це з «Іншою Освітою». Також думаємо над постійним місцем, зараз запускаємо тусовочну студію. Вона відкриється не від Detali-в, але в ній задіяна частина команди фестивалю. Це тусовочна студія, де ми будемо «джемитися», хтось писатиме музику. Також ми хочемо запустити школу продакшену і діджей школу.

Клас!

Олесь: Знову ж таки — це буде на одному із заводів Франківська, ми саме там проводимо ремонтні роботи.