Якщо мистецтво — це мова, Діма Красний знає кілька: займається графікою, літографією, керамікою, створює колажі та інсталяції з предметів, знайдених на барахолці. Офортний станок в його майстерні гармонічно співмешкає зі старими фотографіями та уривками малюнків. 

Нещодавно митець виступив співавтором освітньої брошури «Біографії речей: як говорити про історію через предмети та відбитки», що вийшла в межах проєкту фонду Ізоляція «Лабораторія сучасного мистецтва».

Олена Скачкова поспілкувалася з Дімою, щоб дізнатися, як дитячий досвід впливає на мистецьку практику і чи варто перетворювати буденні речі на артоб’єкти.

Як ти взагалі прийшов до художньої практики? Чи існує, на твою думку, вік, з якого варто починати вивчати мистецтво?

Думаю, для кожного є свій комфортний час щось починати. Я, наприклад, почав займатися мистецтвом у 21 рік, коли випадково потрапив до художньої студії при Києво-Могилянській академії. До того часу взагалі не малював, а тепер понад 10 років не можу зупинитися.

Багатьом ти відомий завдяки графічним роботам. Однак зараз ти працюєш в різних техніках: колаж, інсталяція, кераміка… Можеш розповісти, як змінювались твій художній метод і медіуми?

Не бачу сенсу зациклюватися на чомусь одному. Кожна техніка приходить в моє життя органічно, через цікавість. Спочатку це був малюнок, потім я пішов у майстерню офорту та літографії на кафедрі книжкової графіки при КПІ, бо зацікавився цим напрямком.

Якось порвав малюнки і лишив на підлозі в майстерні. Проходячи повз, випадково помітив в тих шматках цікаві сюжети і поєднання. Так з них виникли колажі. Якщо хочете, можна порівняти це перевтілення з легендою про Фенікса: треба знищити щось, щоб потім відродити у новій формі.

Інсталяції, що ти створюєш, виникають через надання буденним предметам нового сенсу. Предмети ці можуть бути деформовані, пошкоджені, розбиті. Звідки цей потяг перетворювати старі речі на артоб’єкти?

Цікава річ — предмети з історією, дрібниці, які можна знайти на шафі чи в серванті: шкатулки, сувеніри, статуетки або, скажімо, рюмки у вигляді рибок. З подібних знахідок на блошиному ринку я почав робити інсталяції. Особливу увагу приділяю уламкам кераміки, пошкодженим речам. Так само з життєвим досвідом: пошкодженість може бути не кінцем, а початком перевтілень.

Кераміка мене дуже цікавить, так само як і зміна призначення предметів та переосмислення історії, що за ними стоїть. Наприклад, маю серію малюнків на тарілках. Знаходжу звичайний білий посуд на секонді, малюю на ньому, а потім обпалюю в печі в майстерні друзів-керамістів, щоб малюнок закріпився на поверхні назавжди.

Розкажи, як ти працюєш: за попереднім планом або інтуїтивно? Як предмети та теми потрапляють у фокус твоєї уваги?

Я не створюю задум роботи заздалегідь, не роблю ескізів. Ідея приходить в процесі. Я не працюю за планом, як, скажімо, художники-баталісти, які ще на початку ставили собі задачу показати певну історичну подію. Я ніколи не знаю, чим для мене закінчиться наступна робота.Один з об’єктів полювання на блошиних ринках — старі фотографії, що є матеріалом для колажів. Як і з предметами, мені цікаві історії, що за ними стоять. В багатьох моїх роботах зачіпається страх смерті. У суспільстві ця тема табуйована, її заведено уникати. Я ж ставлюся до смерті по-іншому, тому мені цікаво зробити щось дотепне, провокативне. Це як в міфології та казках: часто сюжети будуються навколо страху смерті і бажання його подолати. «Ерос і Танатос» це взагалі дві найпотужніші теми.

Окрім «Ероса і Танатоса», які теми та образи приходять в твоє мистецтво з міфів та підсвідомості?

Дуже часто в малюнках з’являються образи, що закарбувалися в уяві з дитинства. Наприклад, пам’ятаю, як в друга померла собака. Він хоронив її з почестями, стріляючі у повітря з іграшкової зброї. Цю собаку можна зустріти в моїх роботах.В дитинстві майже у всіх бабусь на стіні висіли килими. Якщо перед сном довго на них дивитися, звідти починають «пролазити» дивні образи, ніби з плям Роршаха. Інколи жартую, що в дитинстві передивився килимів, і вони до сих пір з мене лізуть.

Брошура, яку ти створив для «Лабораторії сучасного мистецтва», навчає говорити про історію через предмети та відбитки. Що для тебе цікавіше — історія чи пам’ять конкретної людини?

Мабуть, друге: завжди більше приваблювало не те, що зовні, а те, що відбувається всередині під впливом навколишніх подій та вражень.

Ти казав, що в тебе не так багато людей, з якими можеш довго говорити про те, що цікавить. При цьому виглядаєш достатньо щасливим і значно молодшим свого віку. 

У системі філософських поглядів Григорія Сковороди є таке поняття як «сродна праця» — праця до душі, яка є інструментом отримання життєвого задоволення. Щоб досягти щастя і не загубитися в екзистенціальних питаннях (які мене, звісно, цікавлять), треба не просто працювати, а робити те, до чого в тебе є хист, бажання. Мені здається, якби була змога — я б взагалі нічим не займався, крім мистецтва. Тобто, «сродна праця» в моєму житті є. Перелік всіх брошур «Лабораторії сучасного мистецтва» та лінки на завантаження можна знайти за посиланням.