Діма Красний: «Я ніколи не знаю, чим для мене закінчиться наступна робота»

exc-5f732292a2487d69f24b824e

Якщо мистецтво — це мова, Діма Красний знає кілька: займається графікою, літографією, керамікою, створює колажі та інсталяції з предметів, знайдених на барахолці. Офортний станок в його майстерні гармонічно співмешкає зі старими фотографіями та уривками малюнків. 

Нещодавно митець виступив співавтором освітньої брошури «Біографії речей: як говорити про історію через предмети та відбитки», що вийшла в межах проєкту фонду Ізоляція «Лабораторія сучасного мистецтва».

Олена Скачкова поспілкувалася з Дімою, щоб дізнатися, як дитячий досвід впливає на мистецьку практику і чи варто перетворювати буденні речі на артоб’єкти.

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Як ти взагалі прийшов до художньої практики? Чи існує, на твою думку, вік, з якого варто починати вивчати мистецтво?

Думаю, для кожного є свій комфортний час щось починати. Я, наприклад, почав займатися мистецтвом у 21 рік, коли випадково потрапив до художньої студії при Києво-Могилянській академії. До того часу взагалі не малював, а тепер понад 10 років не можу зупинитися.

Багатьом ти відомий завдяки графічним роботам. Однак зараз ти працюєш в різних техніках: колаж, інсталяція, кераміка… Можеш розповісти, як змінювались твій художній метод і медіуми?

Не бачу сенсу зациклюватися на чомусь одному. Кожна техніка приходить в моє життя органічно, через цікавість. Спочатку це був малюнок, потім я пішов у майстерню офорту та літографії на кафедрі книжкової графіки при КПІ, бо зацікавився цим напрямком.

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Діма Красний, Без назви

Якось порвав малюнки і лишив на підлозі в майстерні. Проходячи повз, випадково помітив в тих шматках цікаві сюжети і поєднання. Так з них виникли колажі. Якщо хочете, можна порівняти це перевтілення з легендою про Фенікса: треба знищити щось, щоб потім відродити у новій формі. 

Інсталяції, що ти створюєш, виникають через надання буденним предметам нового сенсу. Предмети ці можуть бути деформовані, пошкоджені, розбиті. Звідки цей потяг перетворювати старі речі на артоб’єкти?

Цікава річ — предмети з історією, дрібниці, які можна знайти на шафі чи в серванті: шкатулки, сувеніри, статуетки або, скажімо, рюмки у вигляді рибок. З подібних знахідок на блошиному ринку я почав робити інсталяції. Особливу увагу приділяю уламкам кераміки, пошкодженим речам. Так само з життєвим досвідом: пошкодженість може бути не кінцем, а початком перевтілень. 

Робота з графічної серії «Не місце», Ізоляція, 2018

Робота з графічної серії «Не місце», Ізоляція, 2018

Робота з графічної серії «Не місце», Ізоляція, 2018

Робота з графічної серії «Не місце», Ізоляція, 2018

Кераміка мене дуже цікавить, так само як і зміна призначення предметів та переосмислення історії, що за ними стоїть. Наприклад, маю серію малюнків на тарілках. Знаходжу звичайний білий посуд на секонді, малюю на ньому, а потім обпалюю в печі в майстерні друзів-керамістів, щоб малюнок закріпився на поверхні назавжди.

Розкажи, як ти працюєш: за попереднім планом або інтуїтивно? Як предмети та теми потрапляють у фокус твоєї уваги?

Я не створюю задум роботи заздалегідь, не роблю ескізів. Ідея приходить в процесі. Я не працюю за планом, як, скажімо, художники-баталісти, які ще на початку ставили собі задачу показати певну історичну подію. Я ніколи не знаю, чим для мене закінчиться наступна робота.Один з об’єктів полювання на блошиних ринках — старі фотографії, що є матеріалом для колажів. Як і з предметами, мені цікаві історії, що за ними стоять. В багатьох моїх роботах зачіпається страх смерті. У суспільстві ця тема табуйована, її заведено уникати. Я ж ставлюся до смерті по-іншому, тому мені цікаво зробити щось дотепне, провокативне. Це як в міфології та казках: часто сюжети будуються навколо страху смерті і бажання його подолати. «Ерос і Танатос» це взагалі дві найпотужніші теми.  

Фото з проєкту «З цього можна було б зробити виставку», червень 2019 рік, Познань

Фото з проєкту «З цього можна було б зробити виставку», червень 2019 рік, Познань

Окрім «Ероса і Танатоса», які теми та образи приходять в твоє мистецтво з міфів та підсвідомості?

Дуже часто в малюнках з’являються образи, що закарбувалися в уяві з дитинства. Наприклад, пам’ятаю, як в друга померла собака. Він хоронив її з почестями, стріляючі у повітря з іграшкової зброї. Цю собаку можна зустріти в моїх роботах.В дитинстві майже у всіх бабусь на стіні висіли килими. Якщо перед сном довго на них дивитися, звідти починають «пролазити» дивні образи, ніби з плям Роршаха. Інколи жартую, що в дитинстві передивився килимів, і вони до сих пір з мене лізуть.

Брошура, яку ти створив для «Лабораторії сучасного мистецтва», навчає говорити про історію через предмети та відбитки. Що для тебе цікавіше — історія чи пам’ять конкретної людини?

Мабуть, друге: завжди більше приваблювало не те, що зовні, а те, що відбувається всередині під впливом навколишніх подій та вражень.

Ти казав, що в тебе не так багато людей, з якими можеш довго говорити про те, що цікавить. При цьому виглядаєш достатньо щасливим і значно молодшим свого віку. 

У системі філософських поглядів Григорія Сковороди є таке поняття як «сродна праця» — праця до душі, яка є інструментом отримання життєвого задоволення. Щоб досягти щастя і не загубитися в екзистенціальних питаннях (які мене, звісно, цікавлять), треба не просто працювати, а робити те, до чого в тебе є хист, бажання. Мені здається, якби була змога — я б взагалі нічим не займався, крім мистецтва. Тобто, «сродна праця» в моєму житті є. Перелік всіх брошур «Лабораторії сучасного мистецтва» та лінки на завантаження можна знайти за посиланням

Більше матеріалів