«Шанс може випасти в кожен момент», — український актор популярного польського серіалу «Корона королів» Ігор Аронов

exc-5f0f14cc7dcf9624592aae03

У Польщі триває третій сезон одного з найпопулярніших сучасних серіалів «Корона королів», так би мовити польської історичної версії «Гри престолів». Серед виконавців головних ролей є кілька українських акторів. Наприклад, литовського князя Вітовта грає киянин Ігор Аронов. До цього Ігор грав в одеському «Театрі на Чайній», співпрацював з київськими незалежними театрами та кількома польськими альтернативними театрами. 

У перерві між зйомками, які поновились після карантину, Ігор в онлайн-бесіді розповів про особливості зйомок у Польщі, навички, які потрібні акторам для участі в міжнародних проєктах, та чи можливий показ польського серіалу в Україні. 

Кадр з короткометражного фільму «Olena», реж. Elżbieta Benkowska, Польща
Кадр з короткометражного фільму «Olena», реж. Elżbieta Benkowska, Польща

Правильно я розумію, що твоя роль — це топова роль українця в польському кіно, серіалі, яку можна порівняти із роллю Богдана Ступки у «Вогнем і мечем»?

Мені складно порівнювати ці речі, а може і взагалі не варто. Тому що, по-перше, Богдан Сильвестрович — це Богдан Сильвестрович. А по-друге, сам масштаб проєкту «Вогнем і мечем», мені здається, більший того проєкту, в якому я зараз знімаюсь. Хоча цікавий факт: на моєму проєкті працює пан Томаш Бєрнавський — незвичайна багатостороння людина, який працював над «Вогнем і мечем», зокрема, готував акторів до верхової їзди та відповідав за все мілітарне забезпечення, тобто військовий реквізит під час зйомок. Він багато розповідав мені про цей, в певному сенсі культовий, для поляків фільм і навіть подарував красивий альбом про його зйомки. На мій погляд, головна різниця ще й у тому, що у нас все-таки телевізійний серіал, а не повнометражний художній фільм.

Фото зі знімального майданчику серіалу «Korona królów», Ігор Аронов в ролі Великого князя Литовського Вітовта, фото Justyna Gołaszewska, TVP
Фото зі знімального майданчику серіалу «Korona królów», Ігор Аронов в ролі Великого князя Литовського Вітовта, фото Justyna Gołaszewska, TVP

Я питаю ще тому, що здається, українці в польських новинах чи телебаченні — це ті, хто їдуть працювати десь на полях, на заводах. А тут український актор грає князя в популярному серіалі на телебаченні. 

Я розумію контекст твого питання. Можна сказати, що нам в певному сенсі пощастило. У цьому проєкті є ще один українець, який грає короля Ягайла (Василь Василик, колишній актор львівського ТЮГу та театру ім. М.Заньковецької — прим. ред.). Я граю Великого князя литовського Вітольда або українською Вітовта, і ці дві історичні фігури тривалий проміжок часу керували здвоєною країною — Польським королівством і Великим князівством Литовським. І в цьому випадку, звичайно, ми потрапили в дуже сприятливу ситуацію, де ми головні персонажі. Наразі в цьому сезоні я меншою мірою, Василь — більшою. Але потроху історія мого персонажу теж розвивається таким чином, що він все ближче підходить до справжньої влади, до трону. І, звичайно, з цієї точки зору, наш приклад змінює образ українця, про який ти згадуєш у своєму питанні, і який збігається, наприклад, з моїм попереднім знімальним досвідом в Польщі.

У 2012 році я знімався в короткому метрі «Олена», який потрапив до головного конкурсу кінофестивалю в Каннах у 2013 році, як перший польський короткий метр. Там йдеться про українську пару — хлопця і дівчину. Я грав музиканта, який має проблеми з наркотиками. І дівчина хоче витягти його з середовища. Вони їдуть з України через Польщу, щоб потрапити на паром у Швецію. Але в польському потязі у них крадуть паспорт і починається… Немов роуд-муві. В іншій короткометражці, вона називається «Схід — Захід», я теж зіграв «неблагополучного» хлопця, який, тікаючи від війни на Донбасі, приїхав до Польщі заробити грошей. По сюжету в нього складна життєва ситуація — мама сильно хворіє, з батьком проблеми. І тут, в Польщі, він теж потрапляє в жорстку круговерть з нелегальною працею, бандитами й т. п. Фільм вийшов цікавий, сподіваюсь, що його теж чекає фестивальна історія. Я колись ще зіграв в серіалі «Комісар Алекс» білоруського бандита. Але сам розумієш, що це за роль.

Загалом я згоден з тобою, що, на жаль, є певний стереотип щодо українців. І я дуже сподіваюсь, що він із часом зміниться. В «Короні королів» нам пощастило, що продюсери й режисери цього серіалу шукали акторів, у яких буде чутно східний акцент. Тому що по історії Ягайло був Великим князем на Литві й шукав собі вигідну пару. Польські шляхтичі ж, в певний момент залишившись без нащадкових королів, прийняли рішення запросити його на польський трон як чоловіка для своєї молодої королеви Ядвіги. Таким чином він опинився в Кракові, коли паралельно була підписана Кревська унія, що об’єднала Польщу і Литву. Мій персонаж був двоюрідним братом майбутнього короля Польщі. Тому для керівництва проєкту важливим стало те, що на початку цієї історії глядач відчув, що ми «не свої», не поляки.

А як технічно ти потрапив в цей проєкт? Ти шукав кастинги чи тебе через ці короткометражні роботи знайшли й самі запросили?

Мені написав агент з Польщі. Я раніше зав’язав з ним контакт — він шукав актора з України до іншого проєкту кілька років тому і так вийшов тоді на мене. Час від часу він надсилав мені певні пропозиції з Польщі, які, однак, до діла не доходили. Перед початком цього проєкту він відразу написав мені загальні умови проєкту, щоб з’ясувати, чи я хочу і можу (передбачалося, що проєкт буде довготривалим). А потім у мене розпочалась досить довга історія, оскільки, насправді, спочатку вони шукали актора тільки на роль Ягайла, на роль короля. Наскільки я розумію, був зроблений досить великий кастинг. На проби до Варшави з України привозили багато акторів. Це був підхід, протилежний до розповсюдженої нині практики селфтейпів, коли ти вдома записуєш пробу, відсилаєш її, і по ній тебе затверджують. Вони до цього поставилися серйозніше. Наприклад, зі мною було ще 7 чи 8 хлопців. Тобто ми сіли в літак, прилетіли до Варшави, заночували в готелі. Потім на наступний день був кастинг. І ввечері знову на літак — повернення додому.

Це саме 7-8 українців було?

Так, це були українці. Наскільки я знаю кілька білорусів теж проходило кастинг, але вони вже жили в Польщі. Не знаю напевно, чи поляки возили акторів з самої Білорусі. Але з України на проби ще раз чи два літала група інших акторів, ніж була зі мною. Цей агент із Вроцлава взагалі спеціалізується на акторах зі сходу. І ті, хто були в його базі та відповідали критеріям проєкту, потрапляли на проби. Мені здається, він набирав теж українців на HBO-шний серіал «Ватага». Але в переважній більшості там шукали таких (показує біцепси), які відповідають власне тому стереотипу українця, про який ми говорили.

Тож десь на початку березня я прилетів до Варшави, відбув цей кастинг на Ягайла і повернувся. Але після цього в мене було таке відчуття… Знаєш, я до цього два роки не був в Польщі, і на мене нахлинула ностальгія, згадалось скільки всього цікавого я тут зробив. Я подумав тоді: «Ні, я все-таки маю, маю потрапити в цей проєкт». Але це вже було після кастингу. Мені особисто здається, що на тих пробах вийшло не зовсім добре. Я мав одне бачення персонажу, вони хіба хотіли трохи іншого. У кінцевому варіанті ми десь зійшлися, але повної сатисфакції я тоді не мав. Але за якийсь час цей агент знову мені пише: «Слухай, приїжджай ще раз, але цього разу будуть проби на роль Вітовта». І от коли мені це сказали, я вирішив, що цього разу вже не відпущу свій шанс. І почав готуватися з максимальною самовіддачею.

Коли я прилетів вдруге, нас було вже тільки троє: Василь, який зараз грає Ягайло — тоді він був вже майже затверджений, і ще один хлопець, здається, з Франківська, який був моїм конкурентом на роль. Ці проби були набагато серйознішими, ніж попередні — були присутні два головні режисери проєкту і шоу-раннер, у нас був повний мейк-ап, перуки, костюми з хутром. З Василем зробили тільки одну пробу, якої для них вистачило, оскільки вона була дуже вдалою (це я зрозумів з реакції режисерів і продюсера). Але після цього мені довелося ще місяць чекати на рішення щодо затвердження. Це був дуже непростий час.

Моїй дитині тоді було 4-5 місяців — такий складний момент, коли треба планувати життя, а ти перебуваєш в «підвішеному стані». Але кінець кінцем сталось як сталось, і майже рік тому мене запросили в цей проєкт. Пам’ятаю, я наполіг на тому, щоб ще провести в Києві крайній інтенсив свого лабораторно-освітнього проєкту «Актор без прикриття», який був запланований на кінець травня. І тільки після цього полетів до Польщі. У нас було два тижні підготовки — ми їздили на конях, мали заняття на мечах, стріляли з луку. Також було читання сценаріїв разом з режисерами. Після того, рівно рік тому, здається, саме 6-го червня почалися зйомки нашого третього сезону серіалу.

В Україні ти теж брав участь в кіно і телепроєктах? Цікаво дізнатися, що відрізняється у Польщі з точки зору організації процесу?

Чесно кажучи, більшу частину свого акторського шляху я тримався дистанції від кіно, а особливо, від телевізійних проєктів. Я вважав театр своєю основною сферою діяльності — це, мабуть, пов’язано з тим, що я сформувався як актор під впливом Ґротовського. Звичайно, я, мабуть, був би радий зніматися в якихось амбітних речах, але їх, на мій погляд, тоді було дуже мало або вони мене оминали. Останні два роки перед від’їздом до Польщі я був сконцентрований на своєму проєкті «Актор без прикриття», і це було для мене головним. Щодо зйомок в Україні, то робив це дуже спорадично, час від часу. Загалом для заробітку, ну і, мабуть, задля певної практики. Тому не можу сказати, що я був глибоко занурений в знімальний процес в Україні, щоб адекватно порівняти його з польським. Але якщо все ж таки проводити певні паралелі між знімальними процесами в Україні й Польщі, то в Польщі все відбувається більш організовано, і на мою думку, культурніше. Це якщо брати загалом. Але це річ доволі очевидна, яку ти й сам можеш зауважити на вулиці або в якомусь іншому громадському місці, де до тебе, наприклад, звертаються в третій особі, «пан» чи «пані»…

Серіал доволі специфічний, він виходить в ефір чотири рази на тиждень, знімають багато й інтенсивно. Наприклад, минулий сезон команда працювала просто на знос — 11 місяців по 6 днів на тиждень. Зазвичай знімають одразу дві команди й, мені здається, що запорукою можливості такої інтенсивної праці є добрі зв’язки й відносини в колективі. Усе чітко організовано, кожен знає своє місце, свій обов’язок, на майданчику панує приємна атмосфера. Є чіткий графік зйомок. Нещодавно мені вдалося зіграти епізод ще в одному польському серіалі, який знімають у Вроцлаві й от там я відчув суттєву різницю з «Короною». Але той серіал знімається вже ледь чи не 15 років. Я побачив, що люди, які працюють там, порядно втомлені та виснажені матеріалом. У нашому серіалі цього стану ще не має, і дай Боже, щоб і не було.

Готуючись до нашої розмови я згадав, як, здається, у 2015 році, в Києві на Майдані ми зустрічались і говорили, між іншим, про війну, про те чи варто йти добровольцями чи ні. Чи змінилось твоє ставлення (передбачаю, що напевно змінилось) до ситуації в Україні? Чи ти б хотів далі розвиватися в Польщі?

Фото з моновистави «Notatki z podziemia» за Ф. Достоєвським та Дж. Оруелом, фото Maciej Rukasz, Centrum Kultury w Lublinie
Фото з моновистави «Notatki z podziemia» за Ф. Достоєвським та Дж. Оруелом, фото Maciej Rukasz, Centrum Kultury w Lublinie

Так, згадую, я тебе інтерв’ював тоді для свого театрального проєкту, який рефлексував тему революції. Він називався «Гамлет. Майдан», я робив його в рамах стипендіальної програми Gaude Polonia в Польщі. Тоді для мене було важливо поговорити з кимось зі знайомих, хто мав глибший досвід існування в тому місці в той час, оскільки під час Майдану я більшість часу перебував на театральній резиденції в Польщі. Щодо мого ставлення до війни. Як воно могло змінитися? Мені здається, це не може змінитися поки сама ситуація залишається незмінною. Навіть, якби я хотів від цього відсторонитися, думаю, що це мені до кінця не вдалося б, бо це питання сумління, самоідентифікації, яке якраз під час революції у мене гостро постало. На мою думку, є наша рана, яка просто є. І можна на неї не звертати увагу до певного моменту, але якщо я особисто починаю копати глибше і пробувати сягати до архетипічних пластів в собі, то це десь все одно виникає. Як питання жертви, наприклад.

А стосовно того, де б я хотів реалізовуватися, то якщо чесно, я б хотів бути й тут, і там. От прямо перед карантином була ситуація, коли я мав проби на цікаві проєкти й просто не зміг на них поїхати. Здається, було 7 березня, моя дружина з дитиною щойно виїхали від мене, і я, дивлячись, що відбувається, насамперед хотів повернутися на Україну і забрати їх до себе. Але навіть ця обставина не допомогла — мені сказали, що в мене є контракт і зараз я не можу виїхати. А за 5 днів все взагалі закрилось.

Це в Києві були кастинги?

Так, на українські проєкти повних метрів, які заплановані були на літо. Чесно кажучи, зараз я не знаю чи мені вдасться потрапити до польських акторів, в якій би я міг бути з ними на рівних з погляду на вихідну ситуацію мови. Хоча вже певний час я посилено працюю над зменшенням свого акценту. В Україні наразі я маю більше можливостей, в тому сенсі, що це моя мова і я можу грати багато різних персонажів. Але з іншої сторони, звичайно, є певні плюси в тому, що я зараз набираюсь важливого досвіду в європейській країні. Тому поки що твоє питання залишається відкритим, але я не хочу, як то кажуть, ніде палити за собою мости. Але є ще один важливий момент. Нещодавно була друга річниця фінального показу праці моєї лабораторії в рамках проєкту «Актор без прикриття». І мені здається, що це, насправді, найсуттєвіша річ, яку я досі зробив. З точки зору якості, заангажування. А, можливо, й ідеї. Зараз я розумію, що я б дуже хотів до цього повернутися. І якимось чином продовжити той шлях, яким я йшов до того, як почав грати у цьому серіалі.

Фото з моновистави «Сон смішної людини» за Ф. Достоєвським, центр ім. Леся Курбаса, фото з архіву Ігора Аронова
Фото з моновистави «Сон смішної людини» за Ф. Достоєвським, центр ім. Леся Курбаса, фото з архіву Ігора Аронова

Яку пораду ти можеш дати українським акторам, які хочу грати, зніматися у міжнародних проєктах?

Є певний об’єктивний фактор, про який я вже згадував вище — фактор мови. Тобто те, що я знав цю мову, навіть більше — грав на сцені польською, було величезним плюсом на мою користь. Гадаю, що в цьому конкретному проєкті, де необхідно швидко засвоювати великі об’єми тексту, це було одним з ключових моментів. Тому перша річ — треба вчити мови. Але вчити на такому рівні, щоб ти міг або могла вільно спілкуватися нею з командою, а не тільки промовляти текст в кадрі.

Друге — це питання художніх критеріїв. Зараз все відкрито, можна дивитися Нетфлікс і інші платформи, намагатися зрозуміти як це зроблено і пробувати до цього підтягуватися (хоча я особисто волію повнометражні фільми, ніж серіали). До речі, в мене були проби для Нетфліксу на початку цього року до одного потужного проєкту. Тобто мені звичайно не сказали назву, але згодом я дізнався, що цей проєкт — один з найтоповіших серіалів цієї платформи. І хоча мене зрештою не вибрали (в тій ситуації між іншими були певні несприятливі фактори — наприклад, мені було б складно зголити бороду через свій нинішній проєкт), я тоді зрозумів, що все можливо, все — на відстані витягнутої руки. Просто не треба задовольнятися малим. Важливо тверезо усвідомлювати контекст, в якому ти знаходишся. Якщо хтось грає в українських серіалах і думає, що цього вистачить, щоб бути поміченим у світі, то тут можуть виникнути певні розчарування. Звичайно, що кожен актор має працювати в професії й заробляти, щоб їсти. Але я до того, що існує трохи інший рівень, і до нього треба наполегливо йти, вчити, як я вже казав, мови, шукати можливості колаборації з різними міжнародними творцями, поширювати горизонти.

Ну і, звичайно, праця актора над собою. Я є прихильником акторського тренінгу. Вважаю, що він є обов’язком актора, так само як у музиканта — робити щоденні гами на своєму інструменті. Тобто треба постійно тримати себе в добрій формі, практикувати на доброму матеріалі, а також бути відкритим до нових викликів. І шукати амбітних людей, які вже мають щось за собою і можуть тебе чомусь навчити. Щодо суто кіношного підходу, то, на мою думку, дуже корисною може бути регулярна свідома практика запису селфтейпів. Думаю, що роль такого виду проб в майбутньому збільшуватиметься. Одним словом, треба постійно заангажовувати свій емоціональний апарат, щоб бути готовим. Бо шанс може випасти в кожен момент. Наприклад, тобі надсилають ввечері текст і кажуть, що на завтра або за два дні ти маєш вислати пробу. І треба бути в такому «робочому» стані, щоб зробити це максимально якісно і щоб це «вистрілило».

Якщо актор знімається в українському серіалі, хто про нього може дізнатися? Є ще якісь міжнародні платформи чи групи?

Так, є платформи й різні групи, ком’юніті. Наприклад, у випадку цієї недавньої історії з Нетфліксом свій шанс я отримав завдяки особистому знайомству. До Варшави приїздила литовська режисерка, яка організувала акторський воркшоп за методом Майзнера з американським педагогом. Ми познайомились на воркшопі й потім, коли до неї звернулася литовський кастинг-директор вона мене порекомендувала. Ось так склалось. Але, мабуть, одна з важливих складових акторської професії у сучасному світі — мати свій профіль в міжнародних акторських сервісах, таких як e-talenta, imdb, spotlight і т.д. Там є можливість розмістити повну інформацію про себе, додати акторські матеріали. І багато кастинг-директорів або режисерів користуються цими сервісами, шукаючи акторів, наприклад, за типажем або знанням мови. Також варто самому шукати контакти міжнародних кастинг-директорів, пробувати зав’язати з ними комунікацію.

Я зараз озвучую загальні й досить очевидні, як на мене, речі.

Річ в тім, що коли ми говоримо про професію актора, то ми розмовляємо одночасно і про актора, і про власного менеджера. У сучасному світі ти ніби маєш бути два в одному. Але я б хотів наголосити на тому, що ні в якому разі не слід забувати, хто є головним у цій парі. Я вважаю, що в остаточному випадку все одно вирішує правда акторської особистості. Тому головна порада — розвивайте свою індивідуальність та акторську техніку.

Знаєш, нещодавно я зрозумів про себе те, що маю передусім продовжувати розвивати ті напрацювання, до яких я дійшов упродовж своєї театральної історії і які були мені передані моїми майстрами. Продовжувати слідувати своїм автентичним шляхом. І якщо я буду робити ті речі правдиво і сумлінно, то той шанс теж якось трапиться. З іншої сторони, звичайно, можна бути геніальним десь там у себе і ніхто тебе, на жаль, не побачить. Але практика показує, що якщо ти добре щось робиш і готовий цим поділитися, то світ про тебе так чи інакше дізнається.

Фото зі знімального майданчика серіалу «Korona królów», Ігор Аронов в ролі Великого князя Литовського Вітовта, фото Piotr Litwic, TVP
Фото зі знімального майданчика серіалу «Korona królów», Ігор Аронов в ролі Великого князя Литовського Вітовта, фото Piotr Litwic, TVP

І останнє питання. Чи ти знаєш чи матиме нагоду український глядач подивитися «Корону королів»? Чи планується вихід серіалу на українському телебаченні?

Щодо України поки, на жаль, нічого не чув. З того що мені відомо, угорці вже купили два сезони і зараз ніби хочуть купити третій. Японці також купили для свого супутникового історичного каналу. Можливо, зараз ведуться ще якісь перемовини. Мені здається, цей серіал задає дуже прикольний формат — насправді, майже кожен народ міг би знімати щось подібне про себе і свою історію. Згадав, як один з наших режисерів розказував, що має на руках привабливу пропозицію з Єгипту, щоб в наступному році поїхати туди знімати подібний продукт про їхнього середньовічного правителя.

Якщо повернутися до згаданого тобою «Game of Thrones», то концептуальна різниця між ним і нашим серіалом полягає у тому, що «Гра престолів» все ж таки вигадана історія. А поляки намагаються вбити двох зайців одночасно — зробити телевізійний продукт та заохотити до власної історії. І цим самим вони привертають до свого серіалу досить особливу частину аудиторію. Його дивляться люди, які насправді сильно люблять історію Польщі, постійно заглиблюються в неї. Деякі глядачі часто надсилають мені в соціальних мережах якісь цікаві факти або посилання на групи з історичними дискусіями.

Мені здається, що українці мали б теж знімати про себе. Тобто я не певен, що українській аудиторії було б цікаво дивитися саме про Польщу. Хоча на момент подій нинішнього сезону, а це кінець XIV — початок XV століття, Литовське князівство, яке насправді називалося Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтії, займало також територію мого рідного Києва, наприклад. Тобто серіал і пов’язаний з нами. Коли кажеш про тогочасного литвина, то це досить збірне поняття, оскільки територія князівства простягалася від Балтійського аж до Чорного моря, включаючи, навіть, частину сучасної Росії. Вітовт, наприклад, заснував кілька міст на півдні України, на місці яких знаходяться сучасна Одеса, Миколаїв, Білгород-Дністровський.

Більше матеріалів