«Лада Наконечна — художниця, живе та працює в Києві. Роботи Лади, що часто реалізуються у формі інсталяцій з використанням малюнку, фотографії, тексту, звертають увагу на принципи пізнання і виявляють маніпулятивні аспекти візуальних та словесних структур», — так написано на сайті художниці.

У мене Лада асоціювалася з групою «Р.Е.П» та мистецтвом, яке відповідає свому часу. Я приїхала до художниці у майстерню та вперше потрапила на Сошенка 33, де ми поговорили з Наконечною про головні проблеми сучасного українського мистецтва, створення дискурсу та проєкт Creating Ruin.

Коли ти зрозуміла, що хочеш бути художницею?

Я завжди намагалася «не бути», тому що виросла в сім’ї художників. Для мене ця сфера була зрозумілою, й просто не цікаво було йти по слідах батьків. Я намагалася знайти те, що б мене цікавило більше, але так і не знайшла. Думала навіть у юридичну сферу піти (посміхається).

Який вплив на тебе мала твоя родина?

Моя мама — мистецтвознавиця, а тато — скульптор. У дитинстві я проводила багато часу в майстерні тата — ліпила та працювала з глиною. Вплив радше був в інтересі до матеріалу, тому що зараз моє мистецтво зовсім іншого типу.

Мама навпаки — почала наближуватися більше до мене завдяки моїм роботам і нашому спілкуванню. На мистецтво в неї є свій власний погляд, вона знаходить і аналізує цікаві речі в сучасному полі. Вчора читала лекцію про Баугауз, наприклад.

Розкажи про «Метод Фонд».

«Метод Фонд» — благодійний фонд, який ми зареєстрували в 2015 році, але робота почалася раніше через освітню практику, яку ми проводимо разом з моєю колегою Катериною Бадяновою. Організували з нею «Курс мистецтва» — піврічні курси з сучасного мистецтва. Зараз у нас немає партнерів та фінансування, тому вимушені призупинити діяльність.

Головне завдання Курсу — у проблемі як вчити сучасному мистецтву в Україні, у якому імпортовані західні теорії та дискурси, а нам важливо зрозуміти, як можна не просто вчити теорії, яку сформовано іншим контекстом, а як формувати своє слово в загальній дискусії. Звісно не йдеться про створення окремого, герметичного явища, це очевидно. Ми маємо стати частиною міжнародної дискусії, але для діалогу необхідні висловлювання, а не підтакування. «Метод Фонд» прагне створити явища, які би сприяли випрацьовуванню теорії, специфіки та мови сучасного мистецтва в Україні.

Курс мистецтва безкоштовний, адже ми не надаємо практичних знань для виживання, не вчимо певним інструментам, які дозволять студентам потім, наприклад, на західному ринку мистецтва заробляти. Курс більше нагадує лабораторію для самоосвіти, де ми разом вирішуємо різні питання, наприклад — «хто такий художник в сучасній Україні?».

Чи є такі курси, які можуть гарантувати, що студент після завершення навчання 100% зароблятиме в мистецтві?

На освітніх курсах можуть пояснювати, як себе правильно вести, щоби досягти тієї чи іншої кар’єрної мети. До нас на співбесіди приходили люди та казали, що ось у них через рік вступ до західного університету та їм потрібно підготуватися. Таких ми не брали на Курс. Безкоштовно вчити того, хто вже хоче поїхати з України — не наш варіант. У першу чергу, ми займаємось тим, що нам цікаво — досліджуємо сферу сучасного мистецтва в Україні — отже група потрібна нам, це і є наша вигода.

 

 

 

 

#block-yui_3_17_2_1_1561934399773_30820 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1561934399773_30820 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

Україна зараз є на міжнародній мапі мистецтва?

Ні. Немає на мапі західно-європейського мистецтва та навіть на мапі східно-європейського! (сміється). Замість розвитку практики та теорії всі зайняті проблемою репрезентації на Заході: себе — якщо це художник, українського мистецтва — якщо це організація. Це, звісно, спрямовує на пошуки — як себе краще показати, щоб тебе помітили. Та ти не будеш побаченим, якщо тобі нема чого сказати, можливо лише в якості екзотичного «товару». Щоби було, про що говорити, необхідно випрацювати дискурс та мати ідеї, які пов’язані з локальним контекстом.

Хто в Україні, крім групи «Р.Е.П.», випрацьовує такий дискурс?

Дискурс, системи понять, з’являються, якщо є декілька учасників поля дискусії, які можуть мати суміжні, а подекуди й протилежні ідеї та між собою сперечатися. Наприклад, коло Тиберія Сільваші, якщо говорити про старше покоління, TanzLaboratorium. З нових цікавими з цього погляду здаються феміністські висловлювання нещодавньої виставки у СLOSER та проектів у ЦВК — гарний приклад різних підходів. Але практики не достатньо.

Коли немає художнього поля, критики, теорії та інституту мистецтва, коли ніхто не пише про практики художників, не порівнює їх з іншими, тоді хороші митці зникають: з’являються сильні особистості, але при відсутності сучасного мистецтва як інституту в художника просто немає шансів.

Кого та чого нам не вистачає, щоб ми могли формувати інститут сучасного мистецтва?

Теоретиків та критиків. А також державного фінансування нерепрезентативного пласту — фундаментальних досліджень, практик, які не націлені на вимірюваний результат. Зараз з’являється багато публікацій та книг, які мають за мету показати приналежність відомих світу художників до України — отже налаштовані на видимість практик, яким Україна зазвичай не сприяла в процесі їх формування. А грантові програми підтримують корткочасні проєкти часто репрезентативного характеру, націлені на широкі аудиторії. Але такі проєкти не допомагають мистецтву розвиватись, адже націлені на заздалегідь прорахований результат та інтенсифікацію подій в полі культури, що, в першу чергу, приносить користь культурній індустрії.

Як правильно рефлексувати на події в мистецтві?

Критику — писати статті, остаточною метою яких було би не транслювати оціночні судження, а аналізувати те, з чим працює автор. По-друге, мало би бути декілька матеріалів, які формували би дискурсивне поле та історію.

«Метод Фонд» провів у 2016-17 рр. серію семінарів «Передмова», в центрі уваги яких була мова, якою користуємося для описування сучасного мистецтва. Ми намагались випрацювати термінологічний апарат через виявлення спільного в баченні процесів в Україні. Коли в багатьох людей розуміння того, що відбувається, виявляється подібним, то воно може претендувати на об’єктивність.

 

 

 

 

#block-yui_3_17_2_1_1561934399773_64756 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid { margin-right: -20px; } #block-yui_3_17_2_1_1561934399773_64756 .sqs-gallery-block-grid .sqs-gallery-design-grid-slide .margin-wrapper { margin-right: 20px; margin-bottom: 20px; }

Якось ти сказала: «Честно говоря, я жалею о потраченном в Академии времени». Зараз ситуація змінюється?

Тоді, коли я вчилась, Україна була більш закритою. Можливо, це дозволило мені зосередитися на технічній роботі. Я взяла все, що могла взяти в Академії.

З того часу там мало що змінилося. Я хочу розібратись чому, пишу дисертацію про художню освіту в НАОМА за 100 років її існування. Порівнюю її систему освіти з освітніми моделями в інших країнах. Адже для плідної критики потрібно з’ясувати, в чому проблема. Викладачі в Академії бачать теорію сучасного мистецтва як щось чуже та незрозуміле, говорять: «Спочатку навчіться малювати — а потім, після Академії, робіть, що хочете». Я шукаю в історії відповіді, і вони там є. Намагаюсь пояснити, що викладання може бути інакшим.

Українську академію мистецтва (це назва НАОМА в 1917 р.) не всі засновники хотіли називати Академією. Адже вона засновувалась як протилежність Петербурзькій академії та академізму взагалі. Олександр Богомазов, який викладав у ній з 1922 р., писав, що студентів не можна вчити формулам, бо вони неживі, що Академія має бути лабораторією, де студенти бачать різні напрямки, експериментують та випрацьовують нове мистецтво.

Виокреми будь-ласка ще дві проблеми українського мистецтва, з якими особисто ти стикаєшся?

Немає інституцій. Є заклади, але вони нечасто відповідають тому, про що заявляють. Наприклад, комерційна галерея має працювати як галерея, а не арт-центр. Як для глядача для мене бажано, щоби була програма, було зрозуміло одразу, що я побачу в цій галереї і чим вона займається. У нас відкриваються нові місця, а в їх маніфестах лунає: «Ми хочемо, щоб тут було все». Все — це ніщо. Місце відповідає, у кращому випадку, програмі, або, в гіршому — смакові куратора чи інвестора. Має бути позиція — йдеться не про підтримку певної групи художників, а про те, наприклад, який напрямок мистецтва обрано та чим є сучасне мистецтво.

Інша величезна проблема — те, що в нас критика інституцій зводиться до особистостей, а не до того, що вони продукують та формулюють у публічному просторі.

Скоро ми вирішимо ці всі проблеми?

Та здавалося, що вже мали, але все ніяк… (сміється). На кожному етапі ввижається, що процеси, за якими ти спостерігаєш, приведуть до результату, а згодом бачиш, що це помилкове враження.

У 2004-2006 роках я була певна, що якщо ініціювати багато подій та дискусій, то спільнота розвиватиметься, а тоді сформуються теорія і дискурс. Нічого не з’явилось! З’явилось тільки багато різних подій. І все.

Ми поговорили про погані приклади інституцій, а чи є хороші?

Мені таким бачиться, адже я стежу на відстані, Львівський Центр міської історії Центрально-Східної Європи.

У вас зараз затишшя і в «Р.Е.П» і в «Худраді»?

Так. «Р.Е.П» наразі потребує архівації, все забувається, а у нас навіть сайту немає.

У тебе максимально все зібрано на сайті.

Так (сміється). Бо інколи потрібно вислати інформацію про Р.Е.П., отже почала додавати її на свій сайт.

А «Худрада»?

Для неї важливим є висловлювання в публічному просторі. Тут проблема в фінансуванні й можливостях. Остання велика виставка була під час Київської бієнале 2017 року, потім невеликий проєкт минулого року «Союз буд. Синдром того, хто вижив» на Михайлівській площі у Києві.

Що ти зараз робиш окремо від усіх? Розкажи про свою практику.

Найбільше часу займає дисертація. На початку 2020 року планую дві персональні виставки. Паралельно йде робота в «Метод Фонд» та проєкті Creating Ruin.

Колись найбільше на мене вплинула перша практика художньої групової роботи з «Р.Е.П.». Я залежна від груп (в сенсі задоволення), постійно працюю з людьми: менше на рівні індивідуального самовираження, а більше в дискурсивному. Моє індивідуальне проявляється в колаборації.

Ти подавалася на УКФ?

«Метод Фонд» подавав проект Павла Хайло, ми були другі «під лінією». УКФ докладно відповіли, чому ми не отримали підтримку. Видно, що вони не зрозуміли, про що ми (сміється), що наш проєкт є на межі мистецтва та соціологічного дослідження, і оцінювали його за критеріями відповідно останнього. Зауважили про короткі терміни для реалізації такого «важкопідйомного» проєкту. Але термін його обмежувався умовами гранту, за якими робота має бути завершеною до кінця року. Дивні речі!

Чому може навчити мистецтво?

Воно вчить добре тих, хто з ним взаємодіє.

Ти задоволена собою?

Ніколи (сміється).

Текст: Настя Калита

Світлини: Марія Павлюк