У 2019 році Національному художньому музею України виповнилося 120 років. За цей час музей змінив одинадцять назв, щоразу, відповідно до політичних пертурбацій, змінюючи і власну політику. Нині команда НХМУ привчає всіх до латинізованої назви — NAMU, у такий спосіб знову ж наголошуючи на трансформації інституції, що наразі прагне бути більш діджиталізованою, партисипативною та відповідати іншим канонам сучасного музею.
Музейна політика NAMU передусім сформована історичним контекстом. Музей відкрився 1 серпня 1899 р. археологічною виставкою історичних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду, проте офіційне відкриття відбулося 23 грудня 1904 р. Тоді Музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича і став першим загальнодоступним музеєм у Києві. Відповідно до сформованої колекції, вживалися неофіційні назви: Музей археології, Музей старожитностей і мистецтв і Київський міський музей.
Клопотання про створення Національного музею України порушив Микола Біляшівський, організатор і директор Київського міського художньо-промислового і наукового музею (на основі тодішньої колекції NAMU створено також Національний музей історії України, Національний музей українського декоративного мистецтва та Національний художній музей України), тодішній уряд схвально сприйняв цю пропозицію та асигнував гроші на придбання експонатів. У 1919 році на статусі Музею позначилося становлення радянської влади: Музей отримав статус державної установи та почав підпорядковуватися народному комісаріату.
У 1934 на базі історичної та археологічної колекцій було створено Державний історичний музей (нині Національний музей історії України). Після низки переформатувань, у 1944 році Музей відновлює попередній статус — у 1942 році Музей був об’єднаний з колекцією російського мистецтва під загальною назвою Державний музей східноєвропейського мистецтва. У 1954 році збірку народного декоративного мистецтва виокремлено в окремий філіал, що у 1964 році перетворюється на Державний музей українського народного декоративного мистецтва, нині Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
Добірка виключно українського образотворчого мистецтва почала формуватися після 1954 року. Хоча зараз в колекції також є невеликі збірки західно-європейського та східного мистецтва, вони не впливають ні на експозицію, ні на розвиток Музею.
Остання назва інституції з’являється у 1994 році з набуттям незалежності — Національний художній музей України отримує найвищий статус музею як провідної колекції вітчизняного мистецтва.
Наукову роботу в Музеї поділено на чотири науково-дослідні відділи: відділ давнього мистецтва, до якого належать колекції ікон, давніх скульптур, портрети (мистецтво XII–XVIII ст.); відділ, що досліджує мистецтво XIX–початку ХХ ст. (до 1920 р); мистецтво ХХ–початку ХХІ ст. (згодом тут планують виділити сектор сучасного мистецтва) і відділ графіки.Також у NAMU є відділ фондів, що займається обліком усіх творів; реставраційний відділ (Музей має свою реставраційну майстерню, що працює з іконою, станковим живописом, живописом на склі, металом, поліхромною скульптурою); бібліотечний фонд; архів; відділ просвіти та низку інших відділів, що забезпечують життєдіяльність Музею (бухгалтерія, відділ зв’язків із громадськістю тощо).
Основна спрямованість NAMU — це дослідження українського мистецтва та його популяризація. Після Революції Гідності Музей почав переформатовувати постійну експозицію раз на три роки (до цього експозиція змінювалася раз на вісім років), що пов’язано не тільки з реставраційними роботами, але й із дослідженням музейної колекції.
У 2013–2014 роках у Музеї переосмислили експозицію зали мистецтва Бароко: додали відреставровані твори та розставили акценти на школах, що функціонували на базі тодішніх монастирів.
У 2019 році Музей оновив постійну експозицію 2-го поверху «Модернізм в Україні», представивши твори не лише традиційно в хронологічній послідовності, а з урахуванням взаємовпливів українського та світового мистецтва. Уперше за довгий час експоновано роботи бойчукістів Оксани Павленко, Миколи Рокицького і Льва Крамаренка, твори Олександра Петренка, Івана Хворостецького, Сергія Колоса, ранні роботи Анатоля Петрицького, «Хвилю» й нещодавно відреставрованих «Пилярів» Олександра Богомазова, «Збирання помідорів» Івана Падалки, твори французького періоду Олекси Грищенка, також уперше експонували скульптуру Олександра Архипенка «Жіночий образ».
Колекція NAMU нараховує орієнтовно 40 000 одиниць від ХІІ ст. до сучасності. Постійно експонується лише 2–3 % з колекції. Переважно в збірці зберігаються роботи художників, які працювали або жили в Україні, або є українцями за походженням, але проживали за кордоном.
Серед найбільш цінних експонатів у Національному художньому музеї України називають поліхромний дерев’яний рельєф XII ст. «Святий Георгій із житієм» візантійського походження, Євангеліє від Мазепи та твори класиків українського живопису.
Музей підпорядковується Міністерству культури й має статус методичного центру для всіх художніх музеїв України. Передусім йдеться про методичну роботу, що є доволі різноманітною і включає як облік і експертизу творів, так і проведення тренінгів для інших музеїв. Перед тим, як впровадити будь-яку інновацію в музейній сфері, вона спочатку тестується в NAMU, а потім передається іншим інституціям.
Активне обговорення створення Музею сучасного мистецтва розпочалося у 2012 році, коли Музей був власником будівлі на Інститутській 3. Тоді ж була постанова Верховної Ради та Кабінету міністрів, що закріпила за тією будівлею корпус Національного художнього музею — Музей сучасного мистецтва. Проте земельну ділянку перепродали, а згодом зруйнували виставковий комплекс по вул. Інститутській, 3. Музей вступив у десятирічну судову тяганину, результатом якої стало повернення земельної ділянки київській громаді у 2012 році. Зараз ця територія належить Музею Революції Гідності.
Влітку 2019 року з’явилася ініціатива Адміністрації Президента про передачу будівлі на Банковій Національному художньому музею, проте за припущенням директорки NAMU Юлії Литвинець, розмову про переїзд відкладено, через безпекові питання та брак фінансового підґрунтя для переїзду Адміністрації в Український дім. Зокрема в NAMU зазначають, що у 2019 році розпочалися розмови про створення абсолютно нового, юридично окремого від НХМУ, Музею сучасного мистецтва.
Попри всі можливі варіанти розв’язання проблеми відсутності Музею сучасного мистецтва, у NAMU наголошують, що продовжують працювати над формуванням збірки сучасного мистецтва та створенням філії Національного художнього музею України, яка б представляла мистецтво ХХ — початку ХХІ сторіччя. Національний художній музей більше зосереджений на дослідженні власної колекції. Результатом такої наукової роботи є тимчасові виставки в Музеї, музейні видання та публікації наукових співробітників.
Відділ науково-просвітницької роботи NAMU розробив програму публічних лекцій, освітні інтерактивні програми для школярів, творчі курси для дітей та підлітків (наприклад, «Колажі в музеї» та «Про.Креатив», сімейну програму для дітей з дітьми 7-9 років «Візуальна абетка+» та сімейну «Художню майстерню» орієнтовану на дошкільнят, школярів і дорослих). Цього року вперше реалізовано курс з техніки олійного живопису. Влітку художня майстерня змінює формат і тематику занять — на майстер-класах учасники ознайомляться з мистецькими традиціями різних країн. Також у Музеї двічі на рік проводяться сімейні свята: зимове свято відбувається на День святого Миколая, літнє — у День захисту дітей.
Музей бере активну участь у різних ініціативах, зокрема разом із командою Beehiveor провели eye-tracking дослідження; у межах кампанії HeForShe розробили сітілайти з творами українських художниць із колекції Національного художнього музею та записали роздуми сучасних художниць про зображення жінок у мистецьких творах.
Разом із Sensorama Academy NAMU розробляє інклюзивний AR-додаток, що дозволить самостійно оглянути експонати музею, а також побачити в доповненій реальності модель іконостасу знищеної церкви, ікони з якої нині перебувають у постійній експозиції NAMU.
У 2018 році разом із banda Музей провів ребрендинг: створено нову айдентику, у розробці мобільний додаток і сайт. NAMU із агенцією також співпрацює на етапі розробки pr-кампаній окремих виставок.
У 2017 році NAMU розпочав першу в історії Музею реставрацію (за планом, ремонтно-реставраційні роботи триватимуть ще два роки), у межах якої планують обладнати спеціальну доріжку з пандусом та підйомник для людей із особливими потребами.
У NAMU оцифрована більша частина колекції, що готова до публікації у вільному доступі. Інституція також розробила спеціальну програму та виконала підрахунок вартості створення онлайн-архіву, проте Музею бракує коштів на купівлю фізичного або віртуального сервера, тож поки оцифрована колекція залишається закритою.
У 2019 році колекція NAMU поповнилася на 419 одиниць: куратор і колекціонер Станіслав Сілантьєв передав п’ять творів одеських та львівських концептуалістів; меценат Ігор Кривецький подарував музею літографії Олександра Архипенка, твори Софії Зарицької-Омельченко, Петра Омельченка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, також музейні архіви та фонди поповнилися матеріалами з архіву Федора та Наталії Кричевських, роботами Флоріана Юрʼєва, Юлії Лазаревської, Матвія Вайсберга, Бориса Довганя.
На початку 2020 року меценати Музею передали 222 роботи Федора Кричевського. Також завдяки фундації Grynyov Art Collection, що є партнером виставки «Це коло залишиш ти», колекція NAMU поповнюється роботами Євгена Світличного і Володимира Шапошникова.
Історія меценатства особливо важлива в контексті розвитку NAMU. Починаючи від заснування до сьогоднішньої, першої за 120 років реставрації, — доброчинна діяльність є рушійною силою розбудови Музею. Кошти, надані державою, покривають витрати на заробітну плату, охорону та оплату комунальних послуг (проте у 2019 році NAMU отримав повну суму лише на комунальні послуги, інші видатки були сплачені частково). Міністерство не фінансує закупівлю робіт до колекції та рідко виділяє кошти на інші проекти музею. Наразі ремонтно-реставраційні роботи зовнішньої частини музею профінансовано державою, але внутрішні роботи, які не менш важливі та вартісні, зазвичай відбуваються за кошти меценатів та Левів Музею (спеціальна програма підтримки NAMU). Зважаючи на складну історію фінансування інституції, команда Національного художнього музею наголошує на важливості розробки закону «Про меценатство», що дасть змогу отримувати підтримку і від приватного капіталу.
Матеріал написано на основі інтерв’ю з Юлією Литвинець, генеральною директоркою; Ганною Вівчар, головною зберігачкою; Валентиною Клименко, головою відділу зв’язків з громадськістю
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: