В недавньому минулому багато дітей мріяли стати космонавтами, і за радянських часів це було активним наративом пропаганди, проте реально досягли своєї мети одиниці. І зараз ми також живемо в цікавий час, коли космічний туризм та прорив у космічній галузі стали реальністю, а Ілон Маск — вже культова фігура. 

Розкажи, будь ласка, як виникнув твій інтерес до космічної теми? Коли вперше з’явилася ідея, що треба робити експедицію на Байконур?

Чесно кажучи, я ніколи не цікавився космічною темою. Єдине, що мені дуже подобалося — документальні науково-популярні фільми про космос та фізику.

Задум потрапити на космодром був спровокований нашою роботою над попереднім великим проектом — Insiders Project. Це серія документальних фільмів про екстремальне дослідження міста, де мета — нелегально проникнути та дослідити об‘єкт. У фокус нашого дослідження потрапляли індустріальні об‘єкти, що розташовані під, на і над землею, а саме: тунелі глибинного залягання, метрополітен, бомбосховища, законсервовані заводи, мости і таке інше.

Коли ми закінчували роботу над серіалом, в інтернеті з‘явилися фотографії законсервованих ангарів комплексу Енергія-Буран космодрому Байконур, а саме — фотографії двох радянських космічних шатлів. Після того, як з‘явилися ці фотографії, у світі Urban Exploration почалося справжнє полювання, і ми зрозуміли, що поки місце доступне, треба зняти кіно про цей по- справжньому авторитетний об‘єкт. Нами більше рухав дослідницький азарт та любов до Urban Exploration, ніж космічна тематика.

Експедиція на Байконур одразу планувалася як документальний фільм? 

Так. Документальний фільм, розрахований на фестивалі та великий кінотеатральний екран.

Побувавши на космодромі, де відбувся перший політ людини у космос, і побачивши, в якому стані його територія та шатли перебувають зараз, чи вважаєш ти, що Росія навмисне занедбала це місце? І сьогодні його колишня велич — сприймається як фейк? Коли я дивилася фільм, то мене сильно вразив цей момент, що територія секретних об’єктів так погано охороняється…

Насправді територія космодрому охороняється дуже пильно. Просто комплекс, який перебуває в законсервованому стані, не потребує такої ж уваги охорони, як діючі комплекси та стартові площадки. Крім цього, спека була нам на користь, адже охорона в літній час уповільнює свої процеси та патрулює об’єкти рано вранці та ввечері. Як сказав наш військовий консультант, ветеран українсько-російської війни: «Там, где россиянин — там всегда беспорядок и беспредел». Також не треба забувати про детально спланований час експедиції та удачу.

Чи був у тебе перед самим стартом експедиції страх, що щось може піти не так? Адже ймовірність потрапити у в’язницю в РФ була справді високою. Що було твоєю головною мотивацією все ж ризикнути? 

Звісно, страх присутній завжди. Калейдоскоп можливих непередбачених ситуацій крутиться у тебе в голові до самого кінця. Але цей страх змушує бути обережним та уважним. І саме ця обережність є запорукою успіху таких складних експедицій. Моєю головною мотивацією було побачити на власні очі мертві космічні літаки, відзняти документальне кіно та передати цей досвід глядачу.

Фінал фільму «Байконур. Вторгнення» — довгоочікуваний запуск ракети, який ти бачив на власні очі. Пригадуєш, що ти відчував у цей момент? 

Так. Максимальна концентрація, тому що це фінал і до того ж, у нас була остання батарея, на якій залишилося 8% заряду. І, звісно, радість, після того, як ми відзняли останній кадр. Але дуже важливо розуміти, що зайти на об‘єкт — це одне, а безпечно його покинути — це інше. Тому треба було зосередитися на дорозі назад та збереженні матеріалу у разі можливого потрапляння в руки охорони.

Який лайфхак ти дав би тому, хто вирішив повторити ваш шлях і крізь пустелю та небезпеки потрапити на космодром? 

Ретельна підготовка та акцент на воді.

Як виникнув проект Insiders? Що тебе надихнуло займатися в житті саме екстремальними урбаністичними дослідженнями? 

До того, як я почав робити Insiders Project, я багато працював з екстримом та відпрацьовував івентні та атлетські формати з Red Bull Україна. Я завжди любив динаміку та екстрим. Також один з основних моментів, що мене приваблював — це те, що тема Urban Exploration в Україні та загалом у світі не розкрита у форматі документального фільму. Саме цей момент першопрохідців є найпривабливішим.

Що для тебе особисто означає екстрим?

Випробування своїх фізичних та психологічних можливостей. Екстремальні умови розкривають твою власну природу з невіданих граней. Досліджувати свою природу, свій внутрішній світ — це цікаво.

До речі, як ви з Дімою Громовим познайомилися? 

Нас познайомив наш продюсер Нікіта Стрижевський. Діма шукав людей, які допомогли би йому підібрати контент для зйомок влогу про Urban Exploration і мною було запропоновано розробити цілий формат документального серіалу. Після цього почалася складна і цікава робота над нашим проектом Insiders Project.

Чи багато в Україні ваших однодумців-послідовників, які теж здійснюють подібні експедиції? 

Так, але не в контексті документального кінематографу.

Які з досліджених локацій вразили тебе найбільше? І чи є місця, куди тобі найбільше хотілося б проникнути — не лише в Україні, а й у світі?

Всі локації, на яких я був — унікальні та по-своєму цікаві. Я можу відмітити підйом по вантах на Південний Міст, завод Арсенал та нелегальне катання на товарних поїздах з подальшим дослідженням закинутих вугільних екскаваторів. І, звісно, Байконур.

Дуже хотілося б дослідити локації в Сполучених Штатах, а саме ​​Детройт. Не знаю, чи буду в майбутньому цьому приділяти час, подивимося. Зараз мій фокус — на роботі з художнім кінематографом.

Розкажи про роль кіно у твоєму житті. Твій шлях до режисури, яким він був? 

Для мене кіно — це дослідження людської природи, зовнішніх процесів та їхнє художнє переосмислення. Я з творчої сім’ї письменників, і так вийшло, що моя мама скерувала мене в бік аудіовізуальних мистецтв. Я потрапив у театральний університет на факультет режисури, чому безмежно радий.

Що для тебе найскладніше в роботі режисера і в чому найбільше задоволення?

Найскладніше в роботі режисера — знайти унікальну історію та «інфікувати» нею інших учасників творчої групи. Найбільше задоволення — у знімальному процесі та в моментах, коли глядацький зал резонує з твоїм задумом й отримує емоційне задоволення.

Які кіномитці тебе захоплюють? Є режисери, чиї фільми ти міг би переглядати знову і знову?

Авторитетів у світі кінематографу для мене багато. Можу відмітити Даррена Аронофскі, Девіда Фінчера, Пола Томаса Андерсона, Мела Гібсона, Алєхандро Іньярріту, Трієра, Гаспара Ное та інших. Я люблю історичні драми. Їх я можу переглядати вічно.

Які найкращі документальні фільми ти б порадив тому, хто хотів би глибше пізнати жанр документалістики? 

Михайло Ромм «Звичайний Фашизм», «І все-таки, я вірю». А також усі фільми Віталія Манського.

Ти також займаєшся фотографією. Зокрема, з експедиції на Байконур вдалося привезти унікальні кадри твого авторства. Яка роль фотографії у твоєму житті? В яких жанрах тобі найбільше імпонує працювати? 

Фотографія для мене — це окремий вид моєї діяльності. Так би мовити, хоббі, яке розкривається за певних обставин у певних особливих місцях. Під час роботи в жанрі Urban Exploration для мене важливо було зафіксувати плин часу — те, чого ніхто не побачить і те, що невдовзі зникне. Я називаю це «дослідженням роботи часу».

На всіх цих об‘єктах прекрасно видно, як працює час. У мертвих конструкціях час ніби уповільнився, він як шовковий хробак поїдає об‘єкт. Це цікаво! Фактури, геометрія і людина, що на фоні конструкцій виглядає маленькою та беззахисною… Неймовірно.

Зараз мені цікаво працювати з плівкою в жанрі портрету, в техніці мультиекспозиції. Мультекспозиція — це коли ти поєднуєш два зображення в одному кадрі. 1+1=3. Від поєднання двох сполук народжується щось нове.