Будинок творчості художників. Історично-географічна довідка

Вулиця імені Івана Сошенка підіймається вгору від площі Шевченка, звідки відправляється легендарний трамвай до Пущі Водиці. Історично ця лісиста місцевість, що сьогодні фактично знаходиться на північному кордоні Києва, була рекреаційним передмістям столиці. Наприкінці 1940-х почалася її активна забудова, земельні ділянки під дачі та приватні будинки отримували зокрема учасники війни. Художній фонд УРСР придбав тут садибу, де в 1949 році був створений Будинок творчості художників. Ця інституція у 1962 році була перенесена до містечка Седнів, а садиба та прилегла територія були передані Академії мистецтв СРСР під творчі майстерні. Тоді ж, очевидно у цьому контексті, вулиця була названа на честь українського художника Івана Сошенка, який працював у Києві в ХІХ столітті та був соратником Тараса Шевченка.

До початку 1990-х років у цих майстернях працювали випускники художніх вишів та проводилися звітні заходи. Зокрема тут працювали українські художники-шістдесятники Олександр Дубовик, Михайло Вайнштейн, Зоя Лерман та інші. З настанням незалежності України функція «заміського» комплексу майстерень не змінилася: територія, господарські та виробничі приміщення (спеціально обладнані для роботи із каменем, деревом, керамікою) відійшли Національній Спілці Художників України (НСХУ), а центральна садиба та ділянка землі під нею (33 сотки) перейшли у підпорядкування Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА). Відтоді в корпусі на Сошенка — творчі майстерні асистентів-стажистів НАОМА (асистентура-стажування — специфічний аналог аспірантури, що передбачає художню практику).

Корпус НАОМА на Сошенка, 33. Фото: Поліна Полікарпова

Сучасні художники та художниці Лада Наконечна, Сергій Собакарь, Микита Кравцов, Анна Надуда, Федір Александрович, Ірина Озаринська та Тарас Ковач були серед тих випускників кафедр графіки та живопису НАОМА, які отримали майстерні в корпусі на Сошенка наприкінці 2000-х. Останній тоді — аспірант-стажист, а сьогодні — викладач Академії, ділив свою майстерню із партнеркою, художницею Анною Сороковою. Саме це покоління зустрілося на Сошенка із забудовниками.

Пам’ятка культури. Історія боротьби

Сьогодні, як і в ХХ столітті, вулиця Сошенка все ще забудована здебільшого одноповерховими приватними будинками та зберігає острівці живої природи. Однак, це могло змінитися ще в 2012 році, коли з ініціативи керівництва Спілки Художників за адресою Сошенка, 33 розпочалася реалізація проєкту ЖК «Лісова палітра».

«Це було влітку. Ми з Анною працювали в своїй майстерні, як раптом побачили у вікно, що на територію заїхала будівельна техніка. Це був шок для всіх нас: власників майстерень НАОМА та НСХУ (серед яких, до речі, є заслужені художники України, професори та професорки Академії, наприклад, Валентина Виродова-Готьє, Роман Адамович), а також мешканців приватного сектору. Як виявилось, ще у 2007 році керівництво Національної Спілки Художників України, не повідомляючи власникам майстерень, отримало землевідведення на всю територію за адресою Сошенка, 33 під житлову забудову, а НАОМА якимось чином втратила свої 33 сотки. В документах ми виявили, що з 2007-го року уся територія фігурує як єдиний шматок землі розміром 1,7 гектара, підпорядкований НСХУ», — розповідає Тарас Ковач.

Проєкт, що належав одному зі скандальних київських забудовників, передбачав створення цілого комплексу споруд включно із 25-поверховими хмарочосами. В його описі йшлося також про зведення окремої 4-поверхової споруди під художні майстерні, однак на візуальному плані проєкту цей об’єкт було позначено як торговельний центр. Корпус НАОМА згідно з проєктом підлягав знесенню, як і будівлі майстерень членів Спілки. Така ситуація викликала спротив художників. Водночас адміністрація НАОМА не втручалася у ситуацію та не боронила власність Академії. В цих умовах утворилася ініціативна група з художників та місцевих мешканців, які вирішили протистояти будівництву.

«Ми оперативно реагували на першочергові задачі, — говорить Анна Сорокова, описуючи методи їхньої боротьби, — це був приклад самоорганізації невеликої спільноти, яка діяла водночас тактично та стратегічно. Хтось з її учасників узяв на себе бюрократичну роботу, комунікацію з юристами, хтось звертався в прокуратуру, а інші цілодобово чергували та фізично протистояли будівельній техніці і так званим тітушкам. Ми з Тарасом зосередилися на тому, аби дослідити історію цього місця, з нуля збирали архів та документи, необхідні для отримання пам’яткоохоронного статусу та поновлення права НАОМА на використання землі під спорудою. Перша самоорганізована виставка на Сошенка мала назву “Штурмовий пленер” та була покликана зробити це місце публічним. Надалі ми проводили різні акції та публічні заходи, але наша стратегія завжди полягала у комплексних діях».

Попри те, що забудовник все ж розпочав роботи та навіть зніс частину господарських споруд на цій території, по місту майоріла реклама «Лісової палітри», а покупці житла вже інвестували кошти, будівництво ЖК так і не розпочалося через спротив місцевої спільноти, а також внаслідок того, що за генпланом міста на цій території була дозволена виключно малоповерхова садибна забудова. Втім, керівництво Національної Спілки Художників не полишало своїх планів і у 2014 році знайшло нового забудовника із черговим проєктом ЖК, якому зрештою так само не судилося бути втіленим через заборону на будівництво високоповерхівок. Більш того, на підставі зібраних Анною Сороковою архівних документів та дій широкого кола симпатиків, зокрема Олени Мокроусової, підпорядкована НАОМА садиба у 2014 році отримала статус пам’ятки історії місцевого значення.

Центр сучасного мистецтва. Історія ініціативи «Сошенко 33»

Упродовж 2012–2019 років на Сошенка, 33 відбулася ціла серія публічних заходів: мистецьких акцій, виставок, художніх, архітектурних та урбаністичних воркшопів. З 2015 року під кураторством Анни Сорокової і Тараса Ковача там фактично діє культурно-мистецький центр.

Першим міжнародним проєктом, що відбувся в майстернях НАОМА на Сошенка була Київська бієнале 2015 року «Київська школа». Кураторами представленої в рамках бієнале виставки «Спільна межа» були Анна Сорокова, Тарас Ковач, Аліна Якубенко та Антон Лапов. Виставка підсумовувала результати дослідження історії цього місця, осмислювала його феномен та аналізувала поле боротьби довкола нього. Окрім того, вона була покликана опрацювати задану кураторами бієнале тему пейзажу і розглядала тамтешній ландшафт у соціальному та політичному контекстах. В експозиції були представлені архівні документи та фотографії, документація активістської діяльності, а також — роботи сучасних митців в діалозі з пейзажами радянських часів, що зберігалися у фондах майстерень з 1970-х років.

Під час Київської бієнале майстерні відвідав куратор Адам Шимчик, який запросив ініціативу «Сошенко 33» взяти участь у курованій ним documenta 14 у 2017 році.

Ініціативна група «сошенківців» — мінлива спільнота, в контексті діяльності якої не йдеться про визначений колектив учасників. Ідеологами, активними та постійними представниками художньої ініціативи, відомої сьогодні під назвою «Сошенко 33», є Анна Сорокова і Тарас Ковач. До участі у проєкті в рамках documenta 14 вони запросили сучасних українських художників Добриню Іванова, Мітю Чурікова, Олександра Долгого та художницю Аліну Якубенко. Тоді ж відносно їхнього колективу виникло формулювання «нестабільне угрупування».

Концепція documenta 14 полягала у створенні простору для комунікації між учасниками, організаторами та глядачами. Відтак в рамках спеціальної програми documenta 14 в Касселі «нестабільне угрупування» перебувало на резиденції у місцевого художнього колективу Токонома. «З огляду на обставини, ми вирішували паралельно практичні, концептуальні та естетичні завдання, в процесі чого наш проєкт поступово набував форму», — йдеться в описі спільного проєкту колективів «Сошенко 33» та Токонома, що полягав у постійній взаємодії та її критичному осмисленні. Однією з форм проєкту стала функціонуюча «літня» душова кабіна, розташована в центрі галерейного простору. «Практика спільного прийняття душу сприяла появі нових видів невербальних комунікаційних зв’язків, як між учасниками резиденції, так і між художниками й глядачами. Для нас в цьому проєкті було важливим осмислити та розмити кордони художнього, естетичного й соціального. Він став приводом критично поглянути на дещо утопічну ідею колективності та колаборації в мистецтві», — коментує Анна Сорокова.

У 2016–2017 роках в майстернях НАОМА на Сошенка відбулися дві міжнародні художні резиденції за підтримки British Council Україна. Серед іншого, в рамках другої резиденції SWAP UK/Ukraine британські митці Адам Дж. Б. Волкер та Вікі Торнтон провели кілька відкритих сесій у форматі crit — критичного обговорення художніх робіт зі студентами та публікою, що проходить у неформальній, але конструктивній манері, з метою розвитку ідей, пошуку нових засобів вираження та аналізу мистецької практики (для британської системи художньої освіти ця методика є однією з важливих). Таким чином функція спільної резиденції для групи художників з різних контекстів, закладена в структурі майстерень на Сошенка в минулому, була реалізована в сучасному міжнародному контексті. А партнерство з British Council стало прикладом продуктивної системної співпраці осередку на Сошенка з міжнародною організацією.

У 2018 році за фінансової підтримки програми «Креативна Європа» в майстернях відбулася літня архітектурна школа в рамках міжнародного проєкту Colab Quarter, організована спільно з організацією «Містодія» та архітектор(к)ами Анною Добровою та Дмитром Ісаєвим. Задум був направлений на переосмислення функціональності території на Сошенка, 33 із урахуванням історичного контексту та природних умов. Випускники НАОМА Анна Доброва та Дмитро Ісаєв запропонували формат відкритої літньої школи, потенційно привабливої для студентів. Серед викладачів школи були ще двоє випускників Академії Дана Косміна та Сергій Ковальов. Учасники школи досліджували актуальне становище, в якому опинилися майстерні, аналізували перспективи функціонування території та створювали прототипи об’єктів для потенційного публічного простору. «Робота з архітекторами була дуже важливою в рамках стратегії розвитку території майстерень як публічного простору, що став би альтернативою комерційній забудові. Ми довго шукали партнерів, аби опрацювати цю архітектурну задачу. Водночас під час реалізації проєкту нам стало очевидно, що функціонування подібної експериментальної архітектурної школи на постійній основі потенційно може бути одним із системних напрямків діяльності майстерень НАОМА на Сошенка. На мою думку, важливо створювати для студентів та резидентів майстерень можливості брати участь у колективних міждисциплінарних практиках», — коментує Тарас Ковач.

«Ці проєкти в рамках міжнародної співпраці були багато у чому пов’язані з партисипативними практиками. Такі проєкти нам цікаві, однак, ми намагаємося зберігати критичний підхід до подібних практик у мистецтві. Для нас важливо налагоджувати взаємодію, але зберігати критичну дистанцію та уникати інструменталізації учасників мистецького процесу», — розповідає Анна Сорокова і додає: «Варто зауважити, що в історії Сошенко, спільнота місцевих жителів, завжди займала активну позицію і не потребувала додаткової специфічної інтеракції з резидентами майстерень. Також і проєкти з критичною складовою місцевою спільнотою були сприйняті досить відкрито».

Восени того ж року на «Сошику» був реалізований ще один міжнародний проєкт — Decommuni_ation, ініційований викладачами берлінської художньої академії The Weissensee School of Art and Design та її студенткою Терезою Яковиною, і присвячений критичному осмисленню процесів декомунізації в Україні та Німеччині. Проєкт передбачав проведення десятиденних дослідницьких резиденцій в Києві та Берліні для учасників з обох країн. У Німеччині резидентів приймав простір Kunsthalle am Hamburger Platz, що входить до структури академії Weissensee, але зберігає свою незалежність та виступає платформою для реалізації експериментальних соціально ангажованих проєктів за участі студентів усіх факультетів та курсів. Відтак це було партнерство не лише між двома подібними ініціативами, але фактично і між двома вишами — академією Weissensee та НАОМА.

У 2019 році діяльність ініціативи «Сошенко 33» підтримав Український Інститут — державна культурно-освітня інституція, підпорядкована МЗС. На запрошення Інституту ініціатива взяла участь у мадридському фестивалі сучасного мистецтва Hybrid, що об’єднує незалежні художні осередки Мадрида, а також інших міст та країн. Темою представленого у Мадриді проєкту «Демонтаж», який курувала Анна Сорокова, стали зміни міського простору, що відбуваються внаслідок економічних та політичних трансформацій, а також насилля, що супроводжує ці процеси. Окрім того, проєкт звертався до питання цінності колективного досвіду та осмислював специфіку роботи із культурною та мистецькою спадщиною радянського періоду. Участь в проєкті взяли урбаністи та митці Олексій Биков, Лев Шевченко, Тарас Ковач, Олексій Радинський, Максим Требухов.

Конфлікт інтересів. Актуальна ситуація

У 2016 році Анна Сорокова і Тарас Ковач подали ректорові НАОМА Андрію Чебикіну пропозицію щодо розвитку майстерень на Сошенка-33, засновану на досвіді реалізованих ними проєктів. Вона полягає у створенні на базі майстерень освітньо-мистецького центру при НАОМА, що де-факто вже існує та функціонує на рівні самоорганізації. «У цього простору великий потенціал і його розвиток підсилить НАОМА як освітній простір. Жодна інша художня академія в Україні не має такого активу і такої можливості — організувати власний освітньо-мистецький центр та резиденцію, де студенти, аспіранти та викладачі матимуть можливість практикувати сучасне мистецтво, експериментувати, комунікувати між собою та із колегами з-за кордону. Як викладач я впевнений, що студентам, молодим митцям та кураторам такий простір потрібен, а його створення стане важливим кроком у модернізації навчального процесу в Академії», — говорить Тарас Ковач.

Такий план розвитку знайшов підтримку ректора і був направлений на розгляд КМДА та Міністерства культури, які у відповідь надіслали листи зі схвальними відгуками та висловили підтримку проєкту. Однак, справа не зрушила з місця.

Схоже, що ця ситуація розвивається за аналогією із проблемою заснування такої необхідної в НАОМА кафедри сучасного мистецтва. Ідеї про необхідність створення цієї кафедри висловлюються викладачами та студентами НАОМА досить давно, однак ніяк не знаходять свого практичного вираження через відсутність відповідного рішення з боку адміністрації Академії. Ймовірно, причиною цьому є передусім відсутність серед професорів та керівників Академії консенсусу щодо сучасного мистецтва та подекуди його повне несприйняття, на що зокрема вказує сумна історія, яка трапилася зі студентом вишу Спартаком Хачановим.

Термін угоди про оренду землі на Сошенка, 33 Національною Спілкою Художників України завершився у 2016 році. Однак, досі діє здобуте її керівниками землевідведення на забудову усієї території. Нова загроза пов’язана з тим, що керівництво НСХУ вчергове знайшло забудовника і планує продати йому нерухому власність Спілки на цій землі, аби той отримав безпосереднє право на функціональне використання ділянки. «29 січня 2019 року на зборах київської організації Національної Спілки Художників України відбувся звіт її завгоспа Володимира Зінченка. Як член Спілки я мав можливість там бути та публічно поставив Зінченку запитання про їхні плани щодо майстерень на Сошенка. Він відповів, що знайшовся новий забудовник, який має намір викупити у Спілки усю нерухому власність на Сошенка, і що такий сценарій керівництво Спілки влаштовує. На вторговані кошти Зінченко пообіцяв придбати для членів Спілки майстерні в іншому місці. Інтереси другого власника, НАОМА, керівництво Спілки не враховує. Назву компанії забудовника Зінченко не називає», — повідомляє Тарас Ковач. І додає: «Як на мене, доцільність таких дій абсолютно сумнівна. Зрозуміло, що хтось отримає від цього зиск, але точно не резиденти майстерень і не студенти Академії».

Хоча ректор НАОМА Андрій Чебикін декларує намір боронити власність та інтереси Академії, позиція адміністрації університету щодо корпусу на Сошенка досить пасивна. «У ситуації з майстернями нам з Тарасом нерідко доводилося виконувати роботу адміністрації НАОМА. Наприклад, ініціювати подачу клопотання про відведення ділянки землі на Сошенка, 33 під функціонування освітньо-мистецького центру на базі НАОМА, збирати для цього необхідні документи й тому подібне», — зауважує Анна Сорокова.

Виснажені багаторічним активізмом й волонтерством Анна і Тарас все ж сподіваються на те, що адміністрація НАОМА збереже цей унікальний ресурс. Своєю діяльністю вони задали напрямок, в якому подальший розвиток осередку на Сошенка-33 не лише можливий, але й має чіткі перспективи:

«Реалізовані нами проекти були направлені на те, щоб осмислити історію майстерень на Сошенка в ширшому контексті та розкрити їх потенціал. Водночас вони стали прикладом того, як цей простір може функціонувати, зберігаючи принципи неформальної комунікації та експериментальний характер. Загалом майстерні на Сошенка — це система, що історично склалась, включаючи в себе художню, соціальну та природну складові. Вона потребує відповідального та вдумливого ставлення. Тут важливо і можливо здійснювати дослідницькі, міждисциплінарні проекти, пов’язані з формальною та неформальною освітою. Водночас вони можуть бути платформою для включених до освітньої системи Академії художніх резиденцій, як міжнародних, так і локальних», — підсумовує Анна Сорокова.

«В історії майстерень на Сошенка, на мою думку, було кілька цікавих періодів: коли там працювали шістдесятники, коли там працювало покоління 1990-х — Оксана Стратійчук, Ксенія Ходаківська та інші, і у 2008-2012-х роках, коли там працювало моє покоління. Я пригадую, що між нами, резидентами майстерень, відбувалася дуже активна комунікація, яка підживлювала творчий процес. Цікаво, але в спогадах митців, які працювали на “Сошику” раніше, я знайшов подібні відгуки. Усі відзначають неформальну творчу атмосферу та експериментальний, новаторський дух, що панували в майстернях. Звісно, часи змінюються, а з ними і функція цього місця. Сьогодні вже немає державного замовлення на художників-стажистів, але згідно із Болонською системою освіти є замовлення на аспірантів і докторів, авторів теоретичних та дослідницьких робіт. Освітня реформа дає Академії нові можливості, серед яких розширення функціонального призначення творчих майстерень на Сошенка, їх актуалізація у якості експериментальної освітньої платформи», — додає Тарас Ковач.

Редакція Your Art продовжуватиме стежити за ситуацією довкола художніх майстерень на Сошенка, 33