Standard Deviation

Лейбл зосереджений на розвитку локальної української сцени, а також залучає музикантів та художників з-за кордону. Сьогодні ми робимо акцент на практиці мультидисциплінарних митців, які працюють на перетині жанрів.

Виставка Standard Deviation відбудеться в підтримку всіх чотирьох релізів. Це невеликий підсумок діяльності. Ми чекали на правильний момент, щоб показати аудіовізуальні роботи в контексті власної події, поряд з іншими проєктами українських художників. Три роботи зображають наслідки минулого й сьогоднішнього року і є реакцією на глобальну кризу, що спричинив COVID-19, а також досліджують нагальні питання, що хвилюють молодь, у критичному наративі.

Sui Noxa — аудіовізуальний проєкт міждисциплінарних артисток Діани Аззуз І Ріни Придувалової, а також другий реліз лейбла. Реліз являє собою 15-хвилинне відео на тему особистої відповідальності в цифрову епоху. На виставці також представлять інсталяцію, яка є продовженням відеороботи. 

Inertia — проєкт у віртуальній реальності, ініційований і створений українським композитором Дмитром Авксентєвим (aka Voin Oruwu, Koloah) та французьким художником Сімоном Коуновським. Inertia розмірковує на тему погіршення людських відносин з природою. Проєкт складається з п’яти актів, які за допомогою символів і метафор закликають відрефлексувати на тему токсичного ставлення людини до Землі та її ресурсів і запрошують глядача в інтерактивну подорож у власну свідомість. 

Webtaura — це проєкт, що складається з 3 частин: спекулятивне інтерв’ю з Webtaura, її монолог та історія. Webtaura — гібрид людини та суперкомп’ютера із тулубом роботичного коня, яка аналізує інформацію 24/7 із мільйонів глобальних, локальних, приватних та публічних мереж. 

Про майбутні плани лейблу не можемо говорити впевнено, бо сьогодні важко планувати щось заздалегідь, але ми маємо намір постійно презентувати роботи артистів лейбла в різних форматах: концерти, виставки, перформанси.

Діана Аззуз і Ріна Прідувалова про аудіовізуальний проєкт SUI NOXA та фізичну інсталяцію

Наша співпраця почалася ще попередньої весни: нам запропонували створити проєкт винятково для лейбла. Формат був відкритим, і лейбл заохочував більшість наших ідей, тому ми вирішили зробити саме аудіовізуальну роботу, доповнену фізичною інсталяцією. Ідея для виставки дещо змінилась після того, як ми закінчили відеороботу, оскільки хотіли зробити її більш автономною і радше показати зв’язок між цифровою реальністю та буденністю, ніж прямий вплив однієї на іншу.

З самого початку було очевидно, що мова йтиме про цифрову реальність, тому що для нашого покоління вона є невіддільною частиною життя і досить вагомою для того, щоб підіймати тему відповідальності й самосвідомості в онлайн середовищі.

Персона, якою ми себе позиціонуємо онлайн, не є ізольованим елементом нашого офлайн-життя, а скоріше залежним і похідним. Нашим наміром було дослідити зв’язок цих одиниць і показати те, що життя онлайн не є безвідповідальною діяльністю. Здебільшого ця тема інспірована особистими рефлексіями — вебпростір створює презумпцію безумовної свободи та вседозволеності, спонукає до зловживання нею. У нас не було мети наголошувати на конкретній правильній чи неправильній дії/ситуації, оскільки це питання суб’єктивне та відносне. Тому ідеєю для візуального рішення стало підкреслення причинно-наслідкових зв’язків, що набуло метафоричної манери розповіді у відео.

Ця тема особливо цікава в рамках cancel та woke culture, оскільки навіть поза очевидністю проблематики тих, хто є cancelled, іноді стають також проблематичними дії тих, хто перформить act of cancellation з огляду на відсутність конструктиву. 

Кожна з дівчат також поділилася особистим досвідом пережиття карантину

«Для людини, яка часто проводить свій час наодинці, соціальна дистанція та примушеність до ізоляції, на перший погляд, може не здатися проблемою. Але справа якраз в тому, що це примушення не є вибором, а коли ми позбавлені вибору, то ізольованість здається тягарем, оскільки й середовище змінюється, й рішення адаптуються до нового способу життя. Цей час відчувається немов призупиненим, певним очікуванням чогось, що має завершитись, але усі ми розуміємо, що повернення до попередніх умов не відбудеться», — сказала Діана

«Насправді важко відокремити однозначні емоційні чи фактичні впливи. Перш за все період карантину вже складає значний відрізок часу, і хибним було б відносити зміни, що відбулися за цей етап, виключно до нових умов. Тим не менш, для мене це здебільшого позитивний і продуктивний досвід, оскільки вимушена адаптація до незвичного так само підштовхує і до самостійного прийняття необхідних для себе змін», — поділилася Ріна. 

Voin Oruwu про досвід роботи з лейблом та створення VR-проєкту Inertia

Я запропонував ідею навесні минулого року і думаю, що реалізація такого проєкту менше, ніж за рік — дуже крутий результат. Робота була досить комфортна: починаючи з обговорення релізу і вибору треків й закінчуючи роботою над відео. Лейбл брав активну участь на кожному етапі, і я радий, що ми рухалися в одному напрямку без будь-яких розбіжностей. В цілому дуже задоволений. Ми з Саймоном одразу знайшли спільну мову і з нас вийшла суперкоманда.

Ідею для цього релізу я придумав рівно 2 роки тому, у той час я захоплювався Unreal Engin. Спочатку я хотів зробити 5 VR-кімнат в жанрі sci-fi з різним сеттінгом всередині, пробував працювати з деякими локальними художниками, навіть створював деякі кімнати сам, але потрібен був дуже потужний комп’ютер, щоб все рендерити. Тому поступово все почало глухнути і якийсь час проєкт висів у повітрі. 

Пізніше лейбл запропонував зробити реліз, і я подумав, що це ідеальний шанс.

Трохи відпочивши від нього і поглянувши свіжим поглядом, я задумався про те, що насправді всі ці кімнати можуть бути різними наслідками життєдіяльності людства. Це здалося цікавою ідеєю. Я поділив кімнати на проблеми: в першій ми спостерігаємо за плямою нафти, яка підіймається в повітря з надр землі; у другій бачимо величезного монстра зі сміття, який втягує в себе все більше відходів і стає невимовно великим; третя кімната — смог; четверта — вірус; і п’ята — людина, як причина всіх бід, так і єдиний порятунок. Наша цивілізація, планета починає руйнуватися, і тільки ми можемо змінити щось. Все в руках людини.

Як великому фанату ігор Doom, Quake, Unreal Tournament мені хотілося, щоб наше відео нагадувало світи цих ігор. У них було щось заворожуюче та відлякуюче водночас. Я дуже радий, що ми знайшли Саймона, і він зміг втілити задумане.

Особисто на мене карантин вплинув досить сильно. Я провів плідну роботу над собою і майже весь рік перебував у студії. Рік без гастролей і якийсь час взагалі без роботи дав можливість сфокусуватися та закінчити незакриті проєкти. В цьому і наступному році буде багато цікавих і незвичайних релізів. Пандемія стала сильним поштовхом, вивела всіх із зони комфорту, а це своєю чергою призводить до народження чогось особливого.

Аліса Скоуп про співпрацю зі Сніжаною Чернецькою над проєктом Webtaura та досвід карантину

Співпраця зі Standard Deviation дає мені відчуття, що ми будуємо країну в країні. Ідейну та вільну.

Проєкт Webtaura, який ми з медіахудожницею Сніжаною Чернецькою плануємо показати на виставці, ще в процесі розробки та незакінчений. Ми багато і постійно експериментуємо над подачею інформації, тож ніхто не бачив фінальну версію. У тому числі й ми (сміється). Немає цензури — є довіра і простір для уяви.

Цікаво, що перша частина проєкту вже експонувалася в США, Нідерландах, Франції, проте жодного разу в Україні. Тож я радію простому факту, що в Києві з‘явився простір, де ми можемо та хочемо (що першочергово) показати нашу роботу.

Ідея створення Webtaura прийшла до мене в Лос-Анджелесі: на початку локдауну я сиділа у своїй невеликій кімнаті та отримувала черговий сертифікат після проходження курсу на Coursera. Думала тоді: «Цікаво, як саме зміниться людство після пандемії? Як відкритий доступ до усієї інформації влпине на будь-якого роду соціальні стосунки? Якою буде людина, наприклад, через 2 роки ізоляції?». До речі, 2 роки тоді здавалися сюжетом з фільму жахів.

Дві галереї, з якими я працювала, змушені були зачинитися на невідомий термін, рейви проходили в зумі, тіндер зробив опцію «вибір міста» безкоштовною і стало ясно (принаймні мені), що це час для інтернаціонального професійного злиття.

Я написала талановитій художниці, а тепер і близькій подрузі Сніжані, й запропонувала зробити спекулятивний проєкт на тему майбутнього.

Ми зідзвонювалися двічі на день та обговорювали теми від популяції бджіл, комп’ютероподібності розуму до давньогрецької міфології та виникнення поняття кентавр. За кілька тижнів після інтенсивного брейншторму з’явилася Webtaura. Гібрид людини та суперкомп’ютера із тулубом роботичного коня. До речі, назва пішла саме від Centaur. Webtaura сканує та аналізує інформацію 24/7 із мільйонів глобальних, локальних, приватних та публічних мереж. Вона може відчувати усі людські емоції, та не всі вважає необхідними. 

За змістом робота складається з трьох частин: спекулятивне інтерв’ю з Webtaura, її монолог та історія. Окрім мене та Сніжани, до проєкту залучені українська співачка Luci, чиїм вокалом розпочинається анімація, саунд дизайнер Філіп Меєр, кінорежисер Філіп Соульєр та медіахудожник Nusi з Лос-Анджелесу.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Standard Deviation (@_standard_deviation)

Іронічно: через 7 днів після початку локдауну я отримала листа, який сповіщав, що мені надали talent візу. Я чекала на цей папірець близько року. Це був довгий і виснажливий процес. Підтвердження прийшло, коли усі культурні інституції та галереї в Лос-Анджелесі зачинені, тож я могла прикріпити свою візу хіба що на домашній дошці самопошани. Весь світ сидів вдома, а я сиділа у своєму світі з VR хедсетом на голові. Я вирішила сприйняти цей час як давно бажаний і необхідний для емоційного відновлення, про яке всі так говорять. Просте після двох чи трьох місяців ізоляції я зрозуміла, що час ніхто не обіцяв повернути. І потрібно асимілюватися до нової реальності. Останні два роки я досліджувала тему постгуманізму та працювала над концепцією інтернаціональної кураторської платформи. І час пандемії виявився найкращим для її відкриття. Десь у липні я запустила Cultural Policy — діджитал агенцію, яка підтримує художників з усього світу з акцентом на митцях з маловпливових країн. І вже в рамках CP разом із командою реалізовую такі проєкти, як Webtaura. Думаю, пост-COVID-19 — потенційно епоха Ренесансу II.