Станіслав Битюцький про свій майбутній фільм, революційні злами та пост-горор жанр в кінематографі

exc-5ec298c07cc5a86cbf3a6bd2

Зараз експерти комісій 13-го конкурсу дебютних фільмів Держкіно читають сценарії проєктів повного і короткого метра, щоб визначити хто з режисерів вийде на пітч в середині червня цього року. Нам же цікаво, хто ж все-таки це буде, і з якими темами, болями й надіями режисери звернуться до глядачів. Наталія Лібет, продюсерка кіно, вибрала сім режисерів, щоб поговорити з ними про це. Сьогоднішнє інтерв’ю у цій серії — з кінокритиком та режисером Станіславом Битюцьким.

В 2014 році Битюцький зняв документальний фільм «До побачення, сінефіли» — історію про молодих людей після завершення «революції гідності» на Майдані. В 2016 на Одеському кінофестивалі відбулася прем’єра наступного фільму Битюцького — «24» — історії про брата та сестру, біженців зі Сходу України, народжених в 1991 році, в рік здобуття Україною незалежності. В 2017 цей фільм отримав головний приз Київського міжнародного кінофестивалю короткометражних фільмів (KISFF) та був визнаний кращим короткометражним фільмом року за версією Національної спілки кінематографістів України.

Наталія Лібет поговорила зі Станіславом про його повнометражний дебют, що зараз очікує своєї долі в конкурсі Держкіно.

На фото: Станіслав Битюцький. Автор фото: Юлія Пацьора
На фото: Станіслав Битюцький. Автор фото: Юлія Пацьора

Станислав, очень приятно, что ты согласился на это интервью!

Почему именно сейчас ты подал этот проект на конкурс Держкино? Почему не раньше? Или не позже? Что назрело у тебя в жизни, чтобы сделать эту подачу?

До цього проєкту я справді йшов доволі довго. Наприклад, перший варіант сценарію був написаний ще три роки тому. Після чого було багато змін, консультацій, критики, суттєвих перероблень.

Разом з тим, в кінці минулого року, за підтримки УКФ, я зняв короткометражний ігровий фільм під назвою «Нетерпимість», який можна розглядати як своєрідне перев’ю до мого повного метру. Саме там я вперше для себе звернувся до історії України, побачивши там можливість відшукати відповіді на найболючіші питання про нашу сьогоденність.

В основі сценарію «Нетерпимості» була реальна історія, яка відбулася в 1890 році в одному з поліських сіл. Тоді при загадкових обставинах помер чоловік. Місцеві жителі звинуватили в цьому його дружину — молоду знахарку. Тоді ж її вигнали із села. Коли в село прийшла сильна негода, місцеві жителі вирішили, що це прокляття наслала на них вигнана жінка. Вони дізналися, що вона живе в лісі та спалили її живцем як відьму. Проте перш ніж зробити це, вони згодилися відпустити до неї священника, який повинен був провести з нею останню розмову.

Власне про їх зустріч і був фільм. І він був знятий у такому популярному сьогодні в світі жанрі як пост-горор («Маяк» (2019) та «Відьма» (2015) Роберта Егерса, «Сонцестояння» (2019) Арі Астера та інші). Це жанр, в якому на відмінку від класичних фільмів жахів, зло не має якоїсь потойбічної чи фантастичної форми, а виявляється частиною людської природи чи уяви, маючи людське обличчя.

Наш повний метр, який ми подали на цей конкурс, продовжує ці дослідження. Це стосується як звернення до української історії та міфології, так і жанрової складової. Причому, цього разу я б назвав жанр навіть вже більш розгорнуто — «зомбі-апокаліпсис у світі українського селянства кінця XIX — початку ХХ століть».

На фото: Зйомки фільму «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Автор фото: Юлія Пацьора
На фото: Зйомки фільму «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Автор фото: Юлія Пацьора

Какой сюжет твоего нового фильма?

За сюжетом нового фільму все відбувається наприкінці XIX — на початку XX століття — тобто майже в той самий час, коли і дія «Нетерпимості». Після низки селянських повстань, на українські землі прийшла страшна біда — всі люді перетворилися на живих примар. Біда не зачепила лише двох братів, які вже давно готувалися до цієї години та знали одне — коли все станеться перш за все треба дістатися до рідного села, яке вони залишили ще в дитинстві. Саме там вони колись пережили страшну трагедію, там на них чекають всі відповіді і саме туди веде братів могутня сила, яка захистила їх заради чогось значно більшого. На своєму шляху наші герої зустрічають чоловіка та дружину, які також дивним чином залишилися живими, і ця зустріч стає для всіх важливим випробуванням на людяність, на можливість довіряти один одному в світі, в якому вже давно все котиться до біса.

На фото: Роман Ясіновський в фільмі «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Автор фото: Юлія Пацьора
На фото: Роман Ясіновський в фільмі «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Автор фото: Юлія Пацьора

А какие основные темы твоего фильма?

Цей фільм — дослідження та переосмислення української історії: через міфологію, через сьогодення, через використання жанрових складових. Для мене, безумовно, важливий саме цей період — кінець XIX-початок XX століття. Це часи масових селянських бунтів: проти несправедливості, проти панів, проти жахливих умов життя та праці. Бунтів, які здебільшого закінчувалися доволі трагічно і не призводили до тих глобальних змін, яких всі прагнули.

Але чому так відбувалося? Чому взагалі упродовж всієї нашої історії ми не мали змоги довести до кінця одної нашої революції? Тоді, після 1917-го, після «помаранчевої революції», після 2014-го? Чому кожного разу ми програємо, навіть після локальної перемоги? Ось питання, які хвилюють мене і відповіді, які я намагаюся відшукати в історії та в кіно.

Проте це лише один з рівнів фільму, його друге дно. В першу чергу це все ж таки таке собі роад-муві в світі, який нагадує пост-апокаліптичний, де герої вирушають в подорож з точки А в точку Б, змінюючись протягом цього шляху.

І ось вже в цій подорожі для мене важлива міфологічна складова (фактично, третій рівень фільму). Наприклад, за героями весь час слідкують таємничі створіння; один з братів постійно бачить сон, в якому його манить до себе лісна Царівна; на своєму шляху герої зустрічають чоловіка та його дружину, які, здається, щось приховують; а в одному з закинутих будинків на них чекає зустріч з таємничою жінкою, яка називає себе їх смертю.

На фото: Анастасія Пустовіт та Роман Ясіновський в фільмі «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Фото надане авторами
На фото: Анастасія Пустовіт та Роман Ясіновський в фільмі «Нетерпимість» Станіслава Битюцького. Фото надане авторами

Почему ты хочешь поговорить именно об этом и именно сейчас?

Як я вже казав, це фільм, до якого я йду вже значний час і він важливий для мене саме можливістю та необхідністю переосмислення нашої історії. Також мені хочеться довести, що для того, щоб знімати історичне кіно не обов’язково створювати величезні декорації, збирати тисячну масовку, одягати всіх в шаровари та робити щось помпезне… Ні, історичне кіно може бути камерним, і це зовсім не означає, що воно буде менш глядацьким, або підіймати менш важливі теми.

Крім того, я вже давно мріяв якось поєднати свою зацікавленість українськими класиками типу Франка та Коцюбинського, національним фольклором, майстрами химерної прози на кшталт братів Грімм. І на основі цього спробувати віднайти певну універсальність почуттів, що поєднує різні покоління українців. Поговорити про те, що залишилося незмінним за ці сто років. Про наше відношення до близьких людей, наші страхи, наше дорослішання, наші родинні зв’язки та цінності. Про розрив між бідними та багатими. Про нашу незахищеність у власній країні. Про нашу ментальність, про нас в часи радості та нещастя. І ось цей проєкт, який ми подали на конкурс — це власно про все це.

Кто у тебя в команде, в соратниках?

Перш за все, я хотів би зберегти ту неймовірну команду, яка працювала над «Нетерпимістю». А також поєднати сучасних молодих акторів та видатних акторів 1980–1990-х років, які зараз майже не знімаються. Ім’я останніх зараз я не можу називати, але я дуже сподіваюсь, що нам вдасться вмовити декотрих з них.

На фото: Вадим Ільков та Станіслав Битюцький на зйомках фільму «Нетерпимість». Автор фото: Юлія Пацьора
На фото: Вадим Ільков та Станіслав Битюцький на зйомках фільму «Нетерпимість». Автор фото: Юлія Пацьора

О чем, в принципе, хочется снимать?

Насправді, багато про що. Краще сказати чого не хочеться. Не хочеться, робити постійно щось одне й те саме. Хочеться змінюватися, хочеться задавати чисельні питання про нашу сучасність та нашу історію. Хочеться шукати відповіді. Звертатися до різних жанрів. До «Нетерпимості» я зняв низку експериментальних без-бюджетних арт-фільмів, в яких мені цікаво було поєднувати розмову про важливі моменти нашої новітньої історії з дослідженням природи кіно. Здебільшого це те, що завжди цікавило мене як кінокритика. Наразі подібний кінематограф мені вже менш цікавий. Я відчуваю, що змінився я, змінилося кіно, змінилася наша реальність. Наразі мені хочеться робити куди більш жанрове кіно, робити акторське кіно, більш масштабне кіно. Проте кіно, яке все також буде намагатися говорити про сучасність, навіть якщо його події відбуваються в кінці XIX століття.

Чтобы бы ты снимал, если бы не было ограничений в ресурсах — ни финансовых, ни временных, и в актерах, с которыми можно работать?

Мабуть, те саме.

Какие у тебя ожидания от партнерства с твоим продюсером Валерией Сочивец?

Ми вже давно хотіли попрацювати разом, але постійно щось не виходило і ось зараз нарешті все зрослося. Мені подобається, що робить Лєра, подобається їх дует з Філіпом Сотніченко, подобається те кіно, яке вона підтримує. Таж «Зарваниця» Яреми Малащука, Романа Хімея 2020 року, продюсером якої вона була, це ж прекрасний фільм і, взагалі, найкраще, що я бачив за цьогорічному Докудейс (Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA).

Дякую тобі, Станіславе! Вболіваю за тебе та твій фільм у конкурсі!

Більше матеріалів