Вакансії

Тамара Турлюн: «Я даю можливість вийти на авансцену недооціненим істотам»

Тамара Турлюн (народилася у 1995 році в Україні) закінчила факультет монументального живопису НАОМА (Київ); випускниця КАМА (Київ). Працює з графікою, живописом, відео, мозаїкою, скульптурою; викладає. У художньому світі Турлюн не існує людських політик, ієрархій, інструментів контролю, які б полегшували прочитання її творів у межах звичної нам системи антропоцентричного світу. В екосистемі, яку зображає Турлюн, всі істоти зосереджені на тому, щоб підтримувати баланс співіснування. Ці створіння здаються наївними, прикидаючись простими міфічними персонажами. Але тільки для того, щоб ввести вас в оману і якомога довше не піддаватися аналізу та викриттю. Єдина, кому дозволено помічати та фіксувати явища, не порушуючи правила цього світу, — сама художниця.

Кураторка Марія Вторушина зустрілася з Тамарою Турлюн через два дні після відкриття її першої персональної виставки «Величезний, теплий та смердючий» у галереї The Naked Room, експозиція якої триватиме до 6 березня 2022 року.

Тамара Турлюн на фоні своїх робіт в The Naked Room, фото: Поліна Полікарпова
Тамара Турлюн на фоні своїх робіт в The Naked Room, фото: Поліна Полікарпова

Це твоя перша персональна виставка. Як враження?

Я зараз під впливом інформації про те, що Росія спробує здійснити військове захоплення України. Мені страшно та сумно. Але я дуже рада, що ми зустрілися сьогодні саме тут. Ця виставка — моя зона комфорту, тут все виглядає і відбувається так, як мені потрібно. Це мій метод втечі від дійсності.

Серед сюжетів, які є в експозиції, які теми найважливіші для тебе?

Я свідомо не виділяю людину у своїх роботах, не ставлю її на перше місце, розповідаючи про те, що нас оточує, але випадає зі звичайної рутини. У цьому проєкті, наприклад, важлива роль дісталася аморфофаллусу. Це тропічна рослина, про яку майже ніхто не знає. Аморфофаллус — величезна квітка розміром з людину, яка приваблює комах запахом гнилі. А запах вона видає лише тоді, коли до неї торкаються. Коли Маша Ланько та Ліза Герман приїхали до мене в майстерню вибирати роботи до цієї виставки, Маша насамперед загуглила, перевірила, чи реальна ця рослина. Адже часто трапляється так, що люди не розуміють, які саме історії з моїх робіт є реальними. Аморфофаллус існує. Гидкий опилювач врешті-решт зустрічає свою квітку. 

А що відбувається з людьми, коли вони не на авансцені?

Якщо у моїх роботах і зʼявляється людина, їй дістається роль спостерігача. Це дуже важлива навичка, вміння спостерігати. Вона властива радше дітям, ніж дорослим. Діти менше знають, тому більш допитливі, їм цікавий кожен подих. Дітям все важливо, тоді як на нас, дорослих, можуть вплинути лише дуже масштабні події. Насправді речі, які перебувають поза нашим фокусом, займають більшу частину нашого життя. Тому я даю можливість вийти на авансцену саме недооціненим істотам.

Загальний вид експозиції “Величезний. Теплий. Смердючий.” у The Naked Room
Загальний вид експозиції “Величезний. Теплий. Смердючий.” у The Naked Room
Тамара Турлюн. Піу-піу, політ нормальний. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. Піу-піу, політ нормальний. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. Лоскочучий вухо. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. Лоскочучий вухо. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. З любов'ю, твоє людство. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. З любов’ю, твоє людство. Папір, гуаш, 2020

Як саме ці істоти на людину впливають? Що це за неочевидні взаємодії?

Дуже важливо розуміти: щоб щось нове трапилося, треба спочатку щось віддати. Я говорю про природний процес. Ось тут бенгальский тигр, хижак, виконує свою роль. Так, він з’їсть шматочок твоєї ноги. Але для нього ж це природньо: він тигр. Тигр кусає тебе трішки зовсім, забирає своє. 

Які явища з реального життя відображаються у твоїх роботах?

Дуже багато речей взято з життя, але я їх інтерпретую і складаю в нові ребуси. Тут багато робіт створено два роки тому, в 2019, ще до карантину. У них — результати моїх спостережень. Так, раніше я була впевнена, що всередині плиток, якими облицьована станція метро «Університет» скам’янілі наутилуси. Один із них зображений поруч з конем, собакою та дівчиною. Але потім я дізналася, що це насправді не наутилуси, а амоніти. Втім, розповіли мені це вже після відкриття виставки. Або ось: серія про хлопчика та дівчинку. Це велика любовна історія. Мені дуже сподобалося, як Катя Лесів у своєму артбуці говорить про кохання та присутність кохання в житті. Такий посил співзвучний моїй практиці, потрібно підкреслювати, що любов дуже важлива. Ця серія відображає історію моїх стосунків з партнером. Робота з бенгальським тигром описує період, коли мій партнер переніс операцію на нозі. Йому було важко ходити, а я йому допомагала.

Тож тигр — це ти?

Ні, ні, що ти! Це взагалі не я. Тигр — це… Решта світу.

Раніше я часто працювала з образом маленької дівчинки, яка тримає меч. Зброя в її руках, залежно від ситуації, змінювалася на сачок. Зараз я хотіла б, щоби дівчинка змінилася. Щоб нагадувала персонажа Sailor Moon, а сама робота була зроблена в іншому матеріалі. Як мʼяка іграшка. Меч у руках дівчини повинен звернутися, повиснути. І ще, ти ж із картиною в обіймах не поспиш. А мені хотілося б, щоб люди обіймалися з цією іграшкою. 

А «класичні» жіночі образи, ті, що академічний європейський живопис використовував, тобі близькі?

Жіноча постать, особливо після академії — це той перший образ, з яким ототожнюєш себе. Насправді для мене цей образ є найпростішим. Якщо ти питаєш про живу натуру, то ми в академії її майже не бачили. І самі від неї відмовилися. В останні роки навчання ми позували один одному. Вже пізніше я зрозуміла, що те, що я хочу показати, не обовʼязково має приймати образ жінки. Ти тільки на початку практики думаєш, що в тому разі, коли щось має зʼявитися в людській подобі, то це обовʼязково списувати з живої людини. Це може бути взагалі будь-що. Через те я вже й від жіночих персонажів потроху відходжу. 

Ці масштабні роботи, які зараз представлені, вони є пережитками моєї академічної освіти. Я ж художниця-монументалістка. Але відмовляюся зараз від таких масштабів, працюю з компактною графікою. Так само як і  від позиціонування себе виключно у ролі художниці. Викладаю багато, курую деякі проєкти. Робота з дітьми накладає сильний відбиток на практику. Коли я знаходжу відповіді на ті питання, які діти ставлять, дуже хочеться показати ці знахідки широкому загалу. У тому сенсі, що ширшій публіці, ніж лише собі. Хоча… Іноді й лише собі показати достатньо. 

Подруга нещодавно показала мені малюнки її племінників — хлопчиків 9 та 11 років. Вони малюють лише супергероїв-чоловіків: Халка, Супермена, Залізну Людину. А я в такому віці малювала, навпаки, лише дівчаток: принцес і балерин. Ти працюєш з дітьми майже вісім років. Так більшість роблять, уникаючи зображення персонажів інших статей?

Звичайно. Ти ж коли думаєш, як передати саме той сенс, який хочеш вкласти в роботу, тоді зʼявляється головний герой. Якщо ти дівчина, то виходить, що твоя героїня, звичайно ж, жінка. Ось в цьому проєкті Опилювач, який врешті-решт зустрічається з Аморфофаллусом, спочатку здається дівчиною. За всіма ознаками. Але що ближче він підлітає до Аморфофаллуса, то менш зрозуміла його гендерна ідентичність. Мені було важливо не привʼязуватися до статі головного персонажа. А для дітей — найприродніше, якщо вони наближаються до якогось досвіду, знайти спосіб ототожнити його із собою. Якщо не поставлене чітке завдання, а-ля «намалювати маму», дитина зображатиме свого героя, з яким вона досліджує цей світ.

Загальний вид експозиції “Величезний. Теплий. Смердючий.” у The Naked Room
Загальний вигляд експозиції «Величезний, теплий та смердючий» у The Naked Room
Тамара Турлюн. Мама, я поїв. Папір, гуаш, 2020
Тамара Турлюн. «Мама, я поїв». Папір, гуаш, 2020

А що саме тебе приваблює у світі дітей?

Це їхня допитливість. Тихе відлуння від звуку, що видає кришка, коли відлітає від пивної пляшки, викликає такий свіжий подив у дитини, що змушує мене замислитися: а раптом, це щось більше ніж просто кришка? Але ми ж дорослі та розуміємо, що це лише відкривається пиво. Той спосіб, в який діти досліджують світ, підштовхує тебе до того, щоб переглянути звичні речі. Коли діти працюють над картиною чи графікою, вони роблять це з повною віддачею, лише для себе. Не для когось ще. Коли я готувала цей проєкт, мені, як і будь-якому художнику, хотілося показати його в галереї. Але розрахунку на те, що він оприлюдниться саме тут, насправді не було. А діти роблять це взагалі без жодного лицемірства, без думок про те, що станеться з роботою, чи експонуватиметься вона. 

Хто на тебе впливає?

Мультики! Я дуже наполеглива глядачка та спостерігачка. Колись я навіть сама собі снилася в образі хлопчика з аніме, з такими величезними очима. 

Чудово! Порадь пʼять найкращих анімацій у рейтингу Тамари Турлюн.

У рейтингу є два. Sailor Moon на першому місці. Минулого літа ми робили виставку «Художник, що зникає» у галереї White World, її кураторами були Леся Кульчинська та Єгор Анцигін. Не впевнена, що я цілком можу про це говорити… Але тоді з’ясувалося, що Єгору теж подобається Sailor Moon. Я збирала свою інсталяцію —  штору з паєтками — прямо в галереї, не могла робити цього вдома. У мене живе кіт, та й штора була досить обʼємна, не було можливості її розкласти так, як треба. І ось Єгор мені не відмовляв у переглядах. Він ставив ноутбук, включав Sailor Moon, а я сиділа і клеїла паєтки. Все це відбувалося у просторі діючої виставки, і людям, які приходили цю виставку дивитись, дуже подобалося, як наше перформативне явище виглядає. 

Ще є мультик Sakura. Загалом мене дуже приваблюють побутові дива, присутність магії в японській анімації, яка там дуже яскраво проявляється. У нас особливо вираженої магії немає ніде, тож я так намагаюся її відтворити.  

Як зібрався список найкращої анімації, то настав час запитати про художників/-ць, які є значущими для тебе.

Кожного разу хочу говорити про Катю Лібкінд. Толерантність відносин між людським і нелюдським, яку вона імплементує у своїй практиці, мені дуже близька. Коли мені було років 17, я боялася зірвати квітку, яку треба було намалювати, бо не хотіла завдавати їй шкоди. Потім, звісно, ​​навчилася знаходити компроміси. Під час лендарт резиденції в Могриці Катя Лібкінд випробувала різні варіанти копіювання природи. У межах цієї серіїї, Катя, наприклад, тиражувала стоги сіна, створюючи їх із тотожних до оригіналу матеріалів. Це певне посилання на наше постійне бажання відтворювати та зображати навколишній світ. Продовженням роботи Каті в Могриці було копіювання нірки комахи, яка викладає вхід у свій будиночок пелюстками квітів. Художниця, повторюючи цю конструкцію, спеціально обрала пелюстки іншого кольору, щоб не вводити в оману комаху й не дати їй заблукати. Якщо вести розмову про зарубіжних художників, то це передусім Кікі Сміт. Щодо способів того, як відтворювати власний всесвіт, я завжди дивлюся на неї. ЇЇ світ перенасичений образами, вона знайшла спосіб відображати болісні досвіди, віштовхуючись від казок також. У Кікі Сміт багато образів з дитинства, вони літають у її практиці. Я багато разів можу передивлятися її проєкти. Також пригадуються практики уваги до дрібного в роботах Анни Звягінцевої.

Мені близькі ці художниці, їхні практики мене надихають, але я по-дитячому хочу додавати більше магії у світ, такого чарівного пилу, іскорки. 

Хочу сказати, що цей «чарівний пил» діє навіть на мене. Діє дуже несподівано: я прочитала твою історію про гігантську квітку по-своєму. У моєму трактуванні це відтворює архетипи з міфу про Гільгамеша, який, втративши Енкіду, пірнає за квіткою безсмертя. І ось така міфологія не відступає навіть після того, що ти розповіла.

Так, це ж саме так і має працювати. Насправді я написала історію про те, як все було. У тому сенсі, як насправді все сталося. І мала її прочитати на відкритті, але сказала, що загубила її. А потім зʼясувалося, що не втрачала, а знайшла, але вже пізніше… Так сказала. Загалом все як завжди.

Тамара Турлюн у The Naked Room, фото: Поліна Полікарпова
Тамара Турлюн у The Naked Room, фото: Поліна Полікарпова

Тож ми наближаємося до головної містифікації? 

Напевне, і якщо так, я тобі все ж-таки цю історію зачитаю. Це трохи вірші… Але насправді все було саме так [читає з нотаток у смартфоні]: 

Частина 1.

Серед  далеких планет між нами пролітають роки. Сьогодні ми маємо унікальну можливість спостерігати пошуки потрібного пупка. Промінь пробігає по оксамитових, теплих животах, щоб… Провалитися. Тепер він буде жити у цієї жінки і з цим чоловіком.Тепер у них буде дитина. Народження. Зірка.

Напевне, це найпрекрасніше з того, що ми могли побачити. Так тепло ніколи нам не було. Але від цієї великої любові тяжко. 

 Тяжко…

…відправили на планету Земля.

Там, серед дивних створінь, продовжуються підготовки до сну. Пелюстки ретельно вкладають шорсткі  долоні. Добротна кубинська сигара. Ідеальне місце щоб перепочити. 

 Хмм… У кінці спостереження ми отримаємо таку можливість.

Частина 2.

Пробудження.

Під дзвінкий гавкіт собаки ми спостерігаємо пробудження. Кокон злегка потріскує, гуде.

Ми бачимо пухкі пальчики. Ноги. Після руки. Дивні волоски переливаються від чорного до зеленого. Крило?

  Взіііііі! (Тонкий голос з людських губ).

  Діти, біжимо скоріш!

  Ну привіт, Опилювач! 

Нічого не зрозумівши, мухолюдина полетіла.

Натовп скандує новоутворений вірш:

«У галопі час випускає пил,

Шукаєш діаманти, отримуєш граніт.

Прекрасніша принцесса повинна помогти,

Аби Опилювач гидкий залишив нас самих!»

Величезний. Теплий. Смердючий. 

Опис Аморфофаллуса. 

Аморфофаллус титанічний — справжній велетень рослинного світу. Висота квітки сягає 2 метрів, а діаметр може бути до 1,5 метра. Росте квітка дуже швидко, до 7 сантиметрів за день. Коріння її може важити до 50  кілограм. Вага аморфофаллуса в середньому складає 75 кілограм. У крислатих лісах колихається наш загублений друг. Ми не знаємо, що було раніше, а що відбувається тепер. Нікому не потрібний, один на цій землі, він спостерігає інші виміри краси. Густий туман огортає гілля, всі летять геть. Ось за що люблю цю роботу спостерігача: складки навколо хоботка оживилися, як хвилі під час шторму. Масив шкіри піднімається вверх до кінчика носа і розсипається на березі щоки. 

Приємний аромат полонив Опилювача. Аморфофаллус радісно зустрічає у своїх обіймах. Любов.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Стас Туріна та Катя Лібкінд про те, навіщо потрібні виставки, чи є мистецтво із синдромом Дауна та як гіпершеринг стає приводом вчитися одне в одного
894

Стас Туріна та Катя Лібкінд про те, навіщо потрібні виставки, чи є мистецтво із синдромом Дауна та як гіпершеринг стає приводом вчитися одне в одного

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього
1317

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: