Підтримати

«Танець з ножем і тушшю»: Вольт Агапєєв про проєкт «Асемічний переклад»

Роботи проєкту Вольта Агапєєва та Олени Турянської «Асемічний переклад» — як випадково підслухана розмова. У ній зрозумілі слова, захопливий сюжет, але вона перебуває на певній відстані. Ти помічаєш, як речення співрозмовників пронизують одне одного, бачиш взаємовпливи та відчуваєш ритм розмови. Гостро чуєш ситуативність — ти потрапив у процес. Але водночас розумієш, що збагнути всі наміри мовців не можеш. Зрештою, то й не потрібно, бо важить підхід слухача, чи то пак глядача, котрий перепускає через себе, переглядає через свою оптику та перекладає через свого перекладача. 

Відчуття непевного ґрунту особливо доречно, коли розглядаєш ці роботи, де одні елементи проступають крізь отвори інших, створюючи амальгаматичний простір. Багатошаровість  послань, умовність їхнього трактування, полімовність, палімпсестність. У роботах, створених у листуванні, Вольт Агапєєв та Олена Турянська використали принцип «вишуканого трупу» та асемічного письма. Кожен графічний лист апелює до теми коду та його вільного дешифрування.

І поза листуванням в авторів є чимало осей доторку, з-поміж іншого — це графіка, яку вони активно використовують. Олена Турянська (Львів) працює з темами глобальних зв’язків, часу та простору. Основні теми робіт Вольта Агапєєва (Тернопіль / Київ) вибудовані як взаємопроникна тріада свідомості, технології та природи. 

Анна Золотнюк поговорила з Вольтом Агапєєвим, аби спробувати зазирнути глибше у зображення, відшукати точки опору для горизонту подій та горизонталей тексту.

Вольт Агапєєв. Фото: Анастасія Агапєєва
Вольт Агапєєв. Фото: Анастасія Агапєєва

Перша асоціація, котра виникає під час читання опису виставки, власне, зі словом «листування» — слово «наратор» або ж «оповідач». І, здається, останнім часом про нього багато розмов. В одній з лекцій Ольга Токарчук запитує, ким був той оповідач, який дізнався про відчуття Бога, щоби потім написати: «І побачив Бог світло, що добре воно». Отже, як це листування-серія вплинуло на розуміння себе як оповідача? Бо тут ти одночасно був і оповідачем, і тим, хто дивиться у роботи іншого, бачачи в них частину своїх послань.

Річ у тому, що мені подобається вводити у роботи чи проєкти текст або елементи тексту. Це добре прослідковується у «Перетині», де кожен твір супроводжується умовною інструкцією. А в «Дезтопії» текст, який є центральною колоною зображення, містить гіперпосилання на всі роботи проєкту.

Однак із «Асемічним перекладом» зовсім інша історія. Замість звичної вербалізації ми з Оленою обрали іншу форму діалогу. Основою було взаємодоповнення робіт елементами та, зрештою, відмова від наших характерних прийомів. Це був більше інтуїтивний рух і побудова системи на відчуттях, а не на конкретних алгоритмах, характерних для типової мови.

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

У концепті згадується принцип асемічного письма. Його вільне кодування наближає письмо чи то пак єднає його з абстракцією. Властиво, ти працюєш із нею. Які особливості кодування «письма» у цій серії?

Звичайно, асемічне письмо — це приблуда з прикордонної зони, що мнеться на порозі. Воно ще повністю не переступило поріг, аби розчинитися в абстракції, але вже позбулося семантичного значення. 

Спроба зберегти аморфність та амбівалентність — основа цього експерименту. Тому найкращим способом реалізації проєкту був рух за відчуттями і збереження діалогічності. Оптимальним методом стало інтуїтивне вибудовування власної системи навколо шматків, створених попередником. Тому в кожної роботи власний ритм і композиція, — це ще одна неформальна причина, чому ми назвали твори листами.

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

Центральний елемент однієї з робіт, так мені здалося, нагадує розломи. І коли спиратися на власні асоціації — ці розломи у мові. Зсуви шарів значень та асоціацій, що виникають під час кодування й декодування повідомлень. А у назві фігурує слово переклад, щоправда, із застереженням — асемічний. Отже, про який переклад йдеться? 

Назва виставки — радше оксюморон, ніж реальне означення робіт. До асемічного письма можна віднести будь-які нечитабельні записи, авторські системи писемності та, наприклад, такі примітивні прояви здатності писати, як наскельний живопис, каракулі чи дитячі малюнки. Тому й переклад, «інфікований» асемією будь-чого (навіть доволі змістовних речей), призводить до звільнення від змісту.

Поняття асемії прийшло з психопатології та означає нездатність розуміти будь-які символи або знаки. Тому ти доволі доречно вжила слово «зсув», адже це свого роду зсув ґрунту, який під собою поховав приналежності до будь-яких смислів.

Зрештою, поява розлому завжди призводить до утворення двох частин. У нашому випадку він залишається флером дуалізму, яким сповнене все навколо. Та процес створення листів був радше покликаний згладити розлом і зростити його краї.

З чого почалося це графічне листування?

Дивно, але, мабуть, воно почалось у 2008 році. Саме тоді я у Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА побачив вперше роботи Олени. Сказати, що я був вражений і вони змінили моє розуміння витинанки — це не сказати нічого. Тоді я захотів познайомитись із художницею, а дещо згодом вона стала для мене своєрідним авторитетом, до чиєї думки варто прислухатися.

І лиш на початку цього року я запропонував Олені створити спільний проєкт. Досить швидко ми узгодили умовний алгоритм, а потім я зробив декілька фрагментів на трьох листах і одразу відправив роботи у Львів.

Щоб не простоювати, перейшов до наступних трьох. І таким чином листи (не враховуючи періоди, коли ми були зайняті власними проєктами чи справами) постійно змінювалися та циркулювали між містами. 

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

І коли дивитися на це листування зараз відстороненим поглядом, то яке повідомлення / знак становить його основу? 

Для мене це саме той випадок, коли я свідомо не вказую на координати правильного фокуса. Лиш тому, що для цього проєкту їх не існує. Єдино правильним рішенням є запрошення глядача до руху та інтерпретацій згідно з власними відчуттями.

Асемічне письмо поєднує спробу подивитися на графіку (в нашому випадку) як на текст і як на самодостатню герметичну мову, що не потребує вербалізації. Це постійний діалог між твором та реципієнтом, який навряд чи можна повторити.

Про що це листування, ця «неймовірна оповідь»? 

Аби дещо спростити задачу собі та іншим, замість типової експлікації для виставки, ми створили схему з певними підказками. Вона принаймні створює своєрідні острови серед потоку. Цей потік досить близький до автоматичного потоку тих же сюрреалістів, однак замкнений суто у візуальну форму. 

Можливо, я повторюсь, однак цей проєкт цілком орієнтований на відкритість до інтерпретації та персональне занурення із власними змістами та інтенціями.

Пригадую, коли ми минулого разу спілкувалися, то говорили про всюдиприсютність, холізм, перетікання. І здається, ці ідеї втілилися у цій виставці. Але розкажи детальніше.

Частково, та не до кінця. Оскільки ми з Оленою такі аспекти не обговорювали, вони виринали лиш випадково. Нам хотілося використовувати як масивні деталі, так і дрібні. Адже коли у всіх патологічна звичка до миттєвого задоволення і фрагментарного сприйняття, то скрупульозне розглядання, розчинення і перебування у творі — мистецтво, що зникає. А заради його відродження варто створювати картини, що захоплюють глядача, насичені великою кількістю дрібних елементів. 

Більшість текстових систем створюють візуальну ілюзію потоку. За змістом кожне речення — джерело, що є часткою річкової системи. Звичайному, як і асемічному письму, притаманна певна таємничість, бо кожна його частина, попри пробіли, пов’язана з усім написаним на листку. І саме цей зв’язок утворює невидиму конструкцію тексту. Однак з асемічністю все ще невизначеніше, оскільки сигнал про правильність трактування навряд надійде.

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

Мені здається, чим довше триває листування, тим складніше відрізнити й пригадати, хто що казав. Листування — це ж про впливи та репліки. Помітив, як на тебе вплинула візуальна мова Олени Турянської? Чи були випадки цитувань одне одного? 

Звичайно, не без цього. Якби ми створювали окремі роботи для проєкту, все мало б інший вигляд, і було б більш автономним. У цьому випадку всі десять листів — це танець з ножем і тушшю. Якщо ти проігнорував чи не помітив нове па партнера, то вся взаємодія може перетворитися на тупцювання на місці.

Саме через це надзвичайно важливим було взаємодоповнювати один одного, безболісно інкрустувати нові елементи й вміти вчасно зупинитися.

Про техніки серії. Якщо я правильно зрозуміла, ти використав графіку та колаж. Властиво, колаж наштовхує на багаторівневість і цитування. Але розкажи ти — про що тобі йшлося у виборі технік?

Більшість рішень були спонтанні. Декілька разів Олена з листами надсилала вже готові фрагменти, які можна було використати в роботі чи залишити осторонь. Після певних спроб подібний метод колажування чи аплікації прижився на кількох роботах. Згодом вирішили підтримати його і в наступній частині листів.

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

До речі, аркуші деяких робіт — у клітинку — прямо апелювали до письмовості, а те, що на них було зображено, контрастувало з впорядкованістю нотаток. Разом із тим композиції / ритми деяких робіт нагадували манеру письма. Які формальні ознаки письма як передачі інформації тобі цікаво було осмислити у серії? 

Я досить активно використовував стару радянську міліметровку. Не знаю, як кому, але для мене вона завжди сповнена легким флером дитинства. Коли був малим, я помічав її всюди — від непотрібних нікому студентських креслень на звалищі до обгорнутих у неї книг. І кожний раз її теплий колір і чіткий, але трохи розпливчастий патерн, мав якусь таємничість.

Тому такий бекграунд ідеально підходив до низки робіт. Особливо, коли берешся створювати умовну систему, приречену на неймовірність дешифрування. Свідомо так поглиблюєш конспіративність і відсторонюєшся від логічності.

Фото: Тарас Теліщак
Фото: Тарас Теліщак

І наостанок. Коли говорити про шифрування / дешифрування цієї серії, що передовсім слід тримати у пам’яті?

Тут повторюся. Краще брати на озброєння створену схему і не забувати про те, що асемічне письмо є полем відносного сприйняття. У ньому цілком реалізується ірраціонально-експресивний потенціал досі нерозшифрованих мов. Єдиний компас тут — лише персональний інтерес та інтуїція.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

«Усі постійно займаються перформансом» — розмова з учасниками фестивалю перформативного мистецтва «Забіг» 
557

«Усі постійно займаються перформансом» — розмова з учасниками фестивалю перформативного мистецтва «Забіг» 

МИНУЛЕ / МАЙБУТНЄ / МИСТЕЦТВО про моделі пам’яті, глосарій роботи з минулим та непропрацьовані травми
961

МИНУЛЕ / МАЙБУТНЄ / МИСТЕЦТВО про моделі пам’яті, глосарій роботи з минулим та непропрацьовані травми

Кураторка Bouquet Kyiv Stage Тетяна Волошина: «У певному сенсі ми творимо новий екуменічний храм, не прив’язаний до жодної релігії»
389

Кураторка Bouquet Kyiv Stage Тетяна Волошина: «У певному сенсі ми творимо новий екуменічний храм, не прив’язаний до жодної релігії»

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: