Підтримати

Вальдемар Татарчук про резиденцію в галереї Артсвіт і перформанс

exc-5de0de26305b2260c99e566f
exc-5de0de26305b2260c99e566f

7-13 вересня галерея Артсвіт провела другу частину програми резиденцій для митців/мисткинь, присвячену перформативним практикам, яку курував Вальдемар Татарчук — куратор, перформер та директор галереї Лабіринт (Люблін, Польша). Участь у резиденції взяли художниці Альона Загребельна (Дніпро), Ольга Бичеховська (Дніпро), Валентина Петрова (Київ), Тетяна Корнєєва (Київ), Марина Габа (Дніпро), Соня Авдєєва (Харків), Тереза Яковина (Київ/Берлін).

Вальдемар та учасниці резиденції розказали про те, як вона проходила, як працювати з містом через перформанс та які теми виокремили для себе учасниці під час роботи.

Отже, Вальдемаре, розкажи більше про тему резиденції, якою вона була?

Темою резиденції було саме місто. В ній брали участь молоді художниці, що переважно вже мають сформоване бачення та художню практику. Тому, упродовж резиденції, я сконцентрувався на спрямуванні учасниць на роботу з містом та його контекстом: історичним та сучасним. Я хотів, щоб вони звернули увагу на різні аспекти функціонування міста та процеси, що в ньому відбуваються. Також важливим було поєднання двох поглядів на місто — місцевого та зовнішнього. Мені було цікаво поміняти їх ролями і перенести один досвід до іншої і навпаки.

А чим власне для тебе є місто? І чим був цікавим саме Дніпровський контекст?

На мою думку, образ міста проходить через виокремлення та осмислення двох умовних етапів. Перший вимальовується тоді, коли тільки-но виходиш з потягу і ще нічого про місто не знаєш. Коли починаєш аналізувати те, що бачиш довкола, то перше, що впадає в око — це архітектура і урбаністика — тобто те, як місто збудоване. Але, зазвичай, перед тим, як їхати кудись, ми щось читаємо, питаємось в знайомих і формуємо враження про місто, яке ми потім співставляємо з реальністю. Так складається другий етап, що потім накладається на перший. У випадку Дніпра, сама історія міста є цікавою, бо до кінця 80-х воно було закритим і в нього не можна було так просто в’їхати і виїхати. Мені ця ситуація нагадує середньовіччя, адже місто зазвичай сприймається як відкрита конструкція. Зрозуміло, що ця частина історії Дніпра знайшла відображення на його сьогоднішньому вигляді. Інша річ, яка мене зацікавила — це взаємозв’язки між політичними елітами, бізнесом та містом.

Зі сторони, Дніпро видається містом на околиці, яке важко порівняти з такими центрами, як Київ, Харків чи Львів. А тут виявляється, що багато впливових політиків та бізнесменів родом з Дніпра і залишаються з ним пов’язаними і власне цікаво як так сталося. Для себе я порівнюю Дніпро з містами на Сході, які теж часто мають хаотичну забудову, але через це я бачу, що місто живе і ніби пульсує.

Виходячи з цих твоїх спостережень, з якими контекстами ви працювали і на що звертали увагу учасниці?

В основном їх спостереження дуже сильно були пов’язані з їх сильними особистостями і вони були дуже різними. Наприклад, Тетяна Корнєєва звернула увагу на те, що в місті, не дивлячись на велику кількість нових будівель, дуже багато будинків зруйнованих, як після війни. Соня Авдєєва виходила з образу міста, як якоїсь космічної, невідомої землі, яку вона намагається дослідити. Альона Загребельна намагалася передати своє дуже особистісне сприйняття міста. Тереза Яковина фіксувала на відео різні аспекти міста. Оля Бичеховська фокусувалась на речах, що з першого погляду здаються непомітними. Крім індивідуальних практик, учасниці зробили і групову роботу, в якій запропонували подивитися на місто з точки зору іноземця, що має певні привілеї, і пропонували разом піднятися на дах одного з торговельних центрів, щоб роздивитися місто з гори. Під кінець резиденції ми робили спільний артіст-толк, де презентували свої проєкти, але то були тільки наробітки, що можуть відрізнятися від того, що в кінці-кінців було показано на виставці.

Розкажи трохи про процес відбору учасниць? Якими були ваші очікування і чи були якісь критеріЇ? 

При відборі мене перш за все цікавила їх попередній досвід та практика і, очевидно, мотивація. Але, мабуть найголовнішим для мене при відборі була їх відкритість до експериментів, яка дозволить за короткий час зануритися в новий для них контекст та поставити собі завдання, які до цього вони не робили.

Давай трохи повернемося до того, як власне проходила резиденція і про те, як ви и досліджували місто.

Я старався дати учасницям якнайбільше свободи в роботі, але в той же час задати певні рамки. Я поділив учасниць на  дві групи: Дніпро і не Дніпро. Завдання для кожної полягало в проведенні спільної прогулянки-туру по місту, за умовою, що спершу провідником групи буде дівчина не з Дніпра, а потім вони мінялися ролями і наступною вела місцева. Щоб трохи ускладнити завдання, я, наприклад, пропонував, щоб учасниця з Дніпра показала місця, де вона ніколи до цього не була. Після кожного повернення до галереї ми разом говорили про свої відчуття та враження. Із цих прогулянок і повставали теми, що стали основою для пропозицій, що учасниці реалізували по закінченню резиденції.

Коментар учасниці

Протягом резиденції, я працювала з темою закинутих будівель і їх музеєфікації. Мій проект називається «Тріщини». Я робила фотографії тріщин на покинутих будівлях і потім створила галерейний простір в одному з них, фарбуючи стіни в білий і розчищаючи підлогу і стіни від сміття. Документація процесу і фото стали частиною експозиції на виставці, але вже в галереї Артсвіт. Резиденція дала мені нагоду попрацювати з Вальдемаром,який запропонував нові підходи до дослідження міського ландшафту і це дуже цінно для мене. Думаю, що буду розвивати тему performative architecture надалі. 

Тетяна Корнєєва, Київ

Враховуючи свій досвід, поясни трохи які є важливі відмінності між роботою перфомера в публічному просторі та в просторі галереї?

Галерея — це лабораторія, куди приходять люди з розумінням, що це є перформанс і він є мистецтвом. Вони в будь-якому разі є більш підготовленими, навіть у випадку, якщо до цього ніколи не бачили перформанс. Працюючи в публічному просторі, є два важливих аспекти, які треба визначити для себе. В першому випадку можна виконувати дію тільки на камеру, або тільки для себе, тоді місто і глядач — тільки певний інструмент до того, що робиш. Але є  інший шлях — коли спрямовуєш свою дію на випадкових глядачів/чок і тоді стаєш трихо схожим на вуличного музиканта, що грає на гітарі. Мені в цьому ключі цікава ситуація, коли ті випадкові перехожі, що вступають з тобою у взаємодію, не знають, що беруть участь в якійсь мистецькій дії.

Як на твою думку, ті проєкти, що зробили учасниці протягом резиденції є лише органічним продовженням їх повсякденної практики чи були ті, хто зробив щось зовсім нове для себе?

За моїми спостереженнями і відповідно до того, що я бачив у портфоліо безперечно були ті, хто робив абсолютно не властиві для себе речі. Наприклад художниця, яка зазвичай працює з живописним медіа неочікувано робить відео, або інша художниця, що більше працює з сценографією робила перформанс у відео-інсталяції.

Коментар учасниці

Під час резиденції, я почала працювати з психологічним станом людини у великому місті. Як звуки/світло/взаємодія з іншими людьми впливає на нас? Я вирішила працювати з темою використовуючи відео, що було для мене зовсім новим досвідом. Також, знайомство з роботами інших резидентів, спілкування з ними,значно розширило розуміння своєї діяльності та дало поштовх до нових ідей.

Ольга Бичеховська, Дніпро

А що стосовно тебе? Чи був для тебе це якійсь новий досвід?

Для мене завжди такі воркшопи, особливо з молодими художниками і художницями, є новим досвідом, бо це постійне поле для експерименту, що не вкладається в буденну практику учасників/ць. Мені цікаво спостерігати за тим, як вони роблять щось нове для себе і це дуже надихає і мене для власної художньої практики.

Так як ти часто проводиш воркшопи з молодими художниками, розкажи наскільки важко в роботі не переносити на них свій власний підхід. Наприклад, я часто чую думку, що польська школа перформансу достатньо сильно вплинула на українських художників, Чи відчуваєш ти цей вплив?

Так вплив відчуваю, особливо коли вперше приїхав в Дніпро і робив тоді воркшоп. Я зрозумів для себе, що зазвичай під час роботи часто наводжу приклади з історії — показую відео документації перформансів. Але, погодьтесь що, коли бачиш приклади від учителя, то важко втриматися, щоб їх не використовувати.Тому я почав завше говорити, що художник має не просто наслідувати старе, а створювати щось нове. В цей раз я не давав учасницям ніяких прикладів, схем і стратегій, щоб вони шукали мистецтво в собі і в тому, що їх оточує.

Розкажи в цілому в який спосіб можна пізнавати місто, використовуючи перформативну практику?

Їх насправді дуже багато і це дуже залежить від самого художника. Якщо розглядати через те, як я працюю, то коли маю завдання зробити щось в місті, в якому не був, то спочатку просто хожу по ньому і повертаюсь на всі боки. В цей час всі мої рецептори, думки, почуття дуже загострюються. Це дуже складно пояснити словами, але ти досягаєш стану надзвичайної чутливості (перформативності) та звертаєш увагу на такі речі, на які б не звернув увагу,  розглядаючи місто як турист чи пересічний мешканець.

І наостанок, в своєму коментарі до опису резиденції ти говориш про перформанс як ефимерну дію, яка зв’язує глядача, місце та митця в певний час, але при цьому ти підкреслюєш важливість полишити після неї слід, що може реперезентувати процес, що відбувся. Як на твою думку, чи вдалось зробити це вам протягом резиденції і чим взагалі для тебе є цей «слід»?

Під слідом я, з одного боку, маю на увазі процес взаємодії між митцем/мисткинею та простором, в якому він/вона працює, бо роблячи щось в місті, в нас відбуваються зміну і простір, в якому працюємо, вже стає для нас особливим. Коли художник робить щось в публічному просторі, то також полишає мікрослід в свідомості тих, хто бачить нетипову для себе ситуацію і, можливо, почне розмірковувати. Але попри це перфоманс є ефемерним — робиш його, а він зникає. Зі своєї сторони, я хотів щоб учасниці подумали над тим, як в галереї можна показати його фізично в будь-який спосіб: через відео, фото, інсталяцію — головне довести, що перформанс не є чимось, що так просто зникає.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: