Вакансії

Тетяна Маліновська про феномен жіночого мистецтва та чуттєвість

Тетяна Маліновська — українська художниця, незалежна кураторка. Працює в техніках олійного живопису, графіки, вишивки, медіаарту, відеоарту. З 2005 року працює у колаборації зі своїм чоловіком, художником Артемом Волокітіним. З 2007 року — співзасновниця майстерні VM Art Studio, мистецької творчої лабораторії та незалежного артпростору. Номінантка фестивалю сучасного мистецтва NON STOP MEDIA 2008, учасниця персональних і групових виставок в Україні та закордоном.

9 вересня у «Щербенко Арт Центрі» був презентований персональний проєкт Тетяни Маліновської «Вуаль». На виставці представлені живописні полотна, графічні роботи й відеоінсталяції. Виставка є логічним продовженням багаторічної художньої практики Маліновської, у якій вона досліджує теми фемінності та чуттєвості. Мисткиня розглядає феномен жіночності з різних сторін, включно з, але не обмежуючись, питаннями самоідентифікації, персоналізації та усвідомлення себе в соціумі.

Костянтин Гуменний поговорив з Тетяною Маліновською про її творчу практику, джерела натхнення і феномен жіночого мистецтва.

Для виставки «Вуаль» у «Щербенко Арт Центрі» прийняли рішення завісити живописні роботи своєрідною вуаллю. Як, на вашу думку, це рішення впливає на глядацький досвід під час перегляду виставки?

Картини, що прикриті напівпрозорою тканиною, є напіввидимими. Це створює інтригу розкриття чогось заповітного. Підняття вуалі — це дія, що пробуджує цікавість та бажання побачити потаємне. Така активність долучає до гри поза правилами. У часи, коли частина обличчя має бути прихованою, відкрити її, зірвати маску чи звернутися з проханням її зняти, сприймається як щось неймовірне. Така поведінка вважається недоречною, дитячою, навіть актом насилля. У просторі виставки така опція присутня, але не вказана. Вуаль не запрошує себе підняти, а надає глядачеві свободу дій. Кожен відвідувач самостійно досліджує межі дозволеного, породжує відчуття ризику й азарту.

На виставці присутні відеороботи з зображенням губ, які знімають медичні маски та безголосо вимовляють назви картин. Чи можете ви детальніше розкрити цей образ? Що наштовхнуло вас на цю ідею?

Героїні, які знімають маски, — це натяк на те, що живопис можна роздивлятися без перепон. Жіночі губи закликають погляд глядача до розслідування поверхні полотна. Це своєрідний квест, де умови дізнаються інтуїтивно; правила гри, що приходять зі здогадки.

На виставці присутні живописні полотна, графіка й навіть відеоарт. З яким медіа ви відчуваєте найбільшу спорідненість?

Живопис — то є моя любов, відео — мій розум. Робота над живописними творами — наче мандри у світ підсвідомості. Я розчиняюсь та насолоджуюсь і мені геть не хочеться йти звідти. То є розкіш, яку я хочу і можу собі дозволити. Відео для мене — це дослідження та аналіз. Я препарую дійсність, відокремлюю прошарки й вивчаю різні аспекти реальності та власної повсякденності. А графіка для мене є грою, розвагою з елементами дуркування. У серії левкасів я демонструю бабли без тексту. Це про те, що за умов напівприкритого обличчя, через невидимість наші слова стають нечутними. Візуальна недоступність емоцій під час розмови спотворює сенс й унеможливлює впевненість у достовірності сприйняття месседжу іншої людини.

У багатьох текстах та інтерв’ю вас називають представницею саме жіночої артсцени. Наскільки вам комфортно з цим визначенням? 

Цілком комфортно.

Як ви вважаєте, що доречно називати жіночим мистецтвом — це будь які роботи, створені жінкою, чи цей напрям об’єднаний певним світоглядом, підходом, тематикою? 

Якщо взагалі варто вживати цей термін, то краще стосовно будь-яких робіт, створених жінками.

Як кураторка ви брали участь у багатьох «жіночих» виставках. Чому для вас цікаво працювати саме з жінками-мисткинями?

Як на мене, щоб вдало організувати виставку, важливо, щоб її зміст був близьким тобі та цікавим. Так сталося, що для мене привабливою тематикою є емоційність та її соціальне втілення, що вважається цариною фемінності. До того ж такі виставки несуть в собі заряд позитивної десакралізації. Це стародавнє «Жіноче Коло» виходить назагал і так позбувається маргінальності, але не втрачає своєї магічності, а навпаки — набирає сили та потужності.

Які жінки вплинули на ваше формування як художниці?

Джорджія О’Кіф, Ганна Собачко, Тамара Лемпицька. Мисткині з геть різними долями, досвідом і технікою. Але їх об’єднує несамовита емоційність та безсумнівна щирість — саме цими рисами творчості я захоплююсь.

Ви співвідносите себе з фемінізмом як політичним рухом, чи ваші дослідження жіночого мають іншу природу?

Я цілком підтримую ідеї рівних прав для жінок, але не можу назвати себе адептом цього руху. Для мене фемінізм — це краса, свобода та реалізація, що не мають чітко визначених шляхів чи правил. 

Чи плануєте ви продовжувати досліджувати тему жіночності у своїй художній практиці? Можливо, ви вже працюєте над новою серією чи проєктом? 

Наразі ми з командою перебуваємо в процесі розробки трьох достатньо амбітних кураторських проєктів. До речі, два з них є жіночими. Наше завдання полягає у створенні простору візуальної свободи, тож ми долучаємо авторів зі схожими цінностями. Самостійно я працюю над масштабною серією живопису, де відображення візуального досвіду вступає у гру з конфігурацією підрамника. Також продовжую роботу із серією found object, яку можна назвати дослідженням емоційності, що штовхає на нові експерименти.

Розкажіть трохи про діяльність VM Art Studio, яку ви співзаснували разом з Артемом Волокітіним. Яка головна мета творчої майстерні — підтримка молодих митців, створення простору для колаборацій, обмін ідеями тощо?

Все разом. Це творчий простір, де можна отримати неочікувані знання, вдосконалити скіли, знайти співучасників для артпроєктів чи нові сенси для творчості.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього
1317

«Потрібно навчитися стріляти собі в ногу або прийняти логіку великої втрати»: про присвоєння авангарду та практики музею майбутнього

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: