З 13 вересня по 11 листопада в ІЗОЛЯЦІЇ проходить виставка «Корозія характеру», яку курують Катерина Філюк та Алессандра Тронконе. Проєкт побудований в діалозі між італійськими та українськими художниками та торкається проблеми праці як дзеркала для розуміння складнішої сучасної реальності.

Учасники виставки: Єгор Анцигін, Євгенія Білорусець, Джудітта Вендраме, Антоніо Делла Гуардіа, Микита Лиськов, Паоло Пателлі, Олексій Сай, Джуліо Сквілачотті та Дієго Чібеллі.

Єгор Анцигін, Микита Лиськов та Олексій Сай розказали нам про свої роботи під час монтажу виставки.

Микита Лиськов

Що для вас «праця» в мистецтві?

Мені здається, що мистецтво — це праця. День у день треба покращувати свої навички, а потім робити тренування, щоби ці навички не втратити. Ідея, що мистецтво, це щось швидко створене, під час якогось метафізичного натхнення, мені не близька. Усе, чому я навчився, приходило до мене дуже повільно, з досвідом і щоденною працею. Але важливо від цієї праці отримувати задоволення, тоді можна розраховувати на цікавий результат.

Чим ви надихалися під час створення об’єктів для виставки?

Мені дуже подобається абстрактна анімація й авангардне кіно 40-х та 60-х років. Оптичні ілюзії, рух абстрактних фігур в Оскара Фішінґер чи гра тіней у фільмах Ман Рея. Та взагалі чорно-біле кіно. Коли я малював цей фільм, то це було одне задоволення, я насолоджувався текстурами і плямами фарби. Випадкове їх поєднання мене дуже надихало. А ще мені сподобався саундтрек Bryan Eubanks and Jason Kahn — Energy (Of), який я випадково почув на радіо, коли працював над фільмом. Дуже радію тому, що Bryan Eubanks і Jason Kahn дозволили мені безкоштовно використати їхній саундтрек.

Як ви бачите трансформацію праці в сучасному світі та мистецтві?

Зараз усе набагато простіше й доступніше, ніж 20 років тому. Завдяки інтернету мені не треба їхати кудись далеко, щоби подивитися сучасну анімацію. Мені не потрібно використовувати кіноплівку й монтажну техніку, щоби зробити свій фільм. Це дозволяє мені працювати в будь-якому місці. Завдяки сучасним технологіям робота стала більш інтелектуальною, ніж фізичною.

Олексій Сай

Що для вас «праця» в мистецтві?

Це така ж сама складова частина роботи, як і в будь-якій іншій діяльності. Нічого особливого. Це загальна складова частина всього, чим займаються люди. Нічого спеціального я вам тут сказати не можу.

Чим ви надихалися під час створення об’єктів для виставки?

У мене немає такого пункту як натхнення. Я просто працюю, створюю роботи, які описують цей світ. Моя мета — це співпраця з людьми, які є частиною адміністративної культури, тому що, на мою думку, це така культура, яка ще не зовсім артикульована, але є великою за своєю чисельністю, та більшою за будь-яку національну культуру. Вона — глобальна, це мене й цікавить.

Як ви бачите трансформацію праці в сучасному світі та мистецтві?

У мистецтві, гадаю, практики є настільки індивідуальними, що вони просто для кожного свої, і вони постійно трансформуються швидше, ніж будь-де. Мистецтво постійно вимагає відкриттів, а щоби зробити відкриття, потрібна праця.

У глобальному ж світі воно змінюється так, що я навіть і не бачу як, усе змінюється дуже сильно, і передбачити я нічого не можу. Може в майбутньому всі будуть індивідуально працювати, а може й навпаки будуть існувати нові людські об’єднання. Я не вірю, що люди зможуть нічого не робити, і що всім будуть займатися роботи — це неможливо.

Єгор Анцигін

Що для вас «праця» в мистецтві?

Наверное, для меня любое произведение — это работа, и я не разделяю художественное произведение на процесс придумывания и процесса реализации, потому что как работа интеллектуальная, так и работа руками художника требуют определенных усилий. Поэтому работа — постоянная часть любого художественного произведения, любой части процесса создания произведения — интеллектуальной и физической.

Чим ви надихалися під час створення об’єктів для виставки?

На выставке у меня представлены две работы. Одна из них — «Кращий працівник», которую я начал с наблюденія за тем, как ведется косметический ремонт белых полукруглых сводов в метрополитене: выпадает штукатурка, её фрагменты — и после её заделывают серым раствором. На это время в таком стерильном, белоснежном куполе метрополитена образуются серые декоративные пятна. Это был первый импульс к созданию работы «Кращий працівник» — создать истории про портреты. В саму работу добавилась и процессуальность — то, что я выбиваю силуэты на гипсовой плите, портреты нешаблонные, у каждого силуэта есть имя (это портреты моих друзей, которые мне дали фотографии для проекта).

Вторая работа называется «Кайбаш». Мне предложили провести взаимодействие/исследование киевского судоремонтного завода. Я нашел на территории завода небольшую архитектурную форму, мобильное портативное рабочее место, которое, как мне сказали, имеет название «кайбаш». Это название не родное, не речной и не морской сленг, а происходит из шахтерского сленга. Но в случае судоремонтного завода — это название опорного пункта для бригадира, в котором есть место для его чертежей, для инструментов или для укрытия от непогоды. Что больше всего меня впечатлило, это строение имеет специальные петли и при помощи крана его можно перемещать по пространству завода с одного сухого дока в другой. То есть, кайбаш на какое-то время зависает в воздухе или летит. В этом я увидел неприкрытую, даже вульгарную поэзию, когда такая будка начинает передвигаться над водами киевской гавани.

Як ви бачите трансформацію праці в сучасному світі та мистецтві?

Трансформация труда связана с тем, что художник не может быть только художником, он должен совмещать несколько профессий. Художник должен быть проектным менеджером, техническим директором (в случае работы с командой — людьми, которые, например, монтируют работу). Также художнику необходимо владеть не только «своим» медиумом, владея хорошо только одним «своим» медиумом художник фактически сразу выбывает из обоймы.

Эта трансформация рабочего или мутация связана с любой работой. Каждый работник должен владеть сразу несколькими профессиями, если он ими не владеет или не умеет дополнительных инструментов, он сразу становится непригодным, самоисключается из новых категорий трудовых отношений, в которых каждый работник по умолчанию должен владеть разными навыками.

В чем еще парадокс современного нанорабочего — это касается и художника, и любого другого рабочего — необходимые навыки он может получить только в процессе работы. Образовательные институты сложены таким образом, что они не дают тебе навыков нужных для современного рабочего — неважно, ты художник или электрик, который автоматизирует производство. Мой брат работает на АВК, он окончил институт, и пошел работать по специальности, на работе понял, что его знания отстают от реального производства лет на 40. Пропасть между образованием и реальным производством существует в любой профессии. Получается, ты просто врываешься в работу, и все осознаешь, и всему учишься в процессе реализации проектов.

Світлини: Степан Назаров