Обговорення пройшло 21 травня у просторі The Naked Room за підтримки видавництва IST Publishing. Книга є п’ятою у серії Small Run Books. Автор визначає головні принципи існування у спільному міському просторі та ставить питання: чи можливе спільне місто сьогодні і якщо так, то які шляхи його створення?

Модераторка заходу Катерина Носко відкрила вечір цитатою з книги: «Міста завжди були плавильным котлом різних культур, класів, релігій, політичних і соціальних партій. Міська культура формується на перетині торгівельного капіталізму, образотворчого мистецтва та безтурботних космополітів. А також, експлуатації, проституції, примусової міграції та депортації. Всюди в місті відчувається напруга». Катерину привернуло увагу саме слово «напруга». Оскільки, ідея існування гомогенних спільнот шкодить суспільству. Різні групи людей мають знати один одного, і той старий, традиційний тип міста, який закріпився зараз — не дозволяє це зробити.

Олексій Биков, архітектор та фотограф

Існування цього проекту вже нам говорить про його перемогу. Прочитавши книгу я відкрив для себе те, що схожі ідеї існували вже давно, це як думка, що витає в повітрі і ми її змогли зловити та реалізувати. Проект #SAVEKYIVMODERNISM, це проект про збереження радянського спадку, як архітектурної пам’ятки. Таж «Тарілка» (Інститут науково-технічної та економічної інформації – ред.) існувала як акт переформування міста, роблячи його унікальним. Наша мета не перемогти, а створити діалог між різними групами людей Києва. Ми досі до кінця не знаємо як все зберегти фізично, оскільки, бази того як це зберегти немає. Діалог будується нелегко, але нас чують і рух вперед існує.

Ірина Мірошникова та Олексій Петров, архітектори Forma Architectural Studio

«Ми у своїй практиці стараємось говорити про певні сценарії, а не про об’єми архітектури в класичному розумінні краси і Промприлад не є виключенням, — розповідає Ірина Мірошникова. — В цілому цей проект ми розуміємо як відкриту систему, дещо непередбачувану, але не менш цікаву. Унікальність Промприладу полягає у доступності, оскільки, ми показуємо до того заборонену територію промислової зони для чесного сценарію. Цей проект не закрита піраміда, а відкрита інвестиція до якої може долучитись будь-хто і як казав Гілен «варто фантазувати».

«Еще несколько слов о СХЕМА. С этим проектом мы работаем уже 4 года и это яркий пример места, где люди из разных социальных групп собираются в одном месте, — доповнює Олексій. — В проекте нет нашего творчества как авторов, хотя сама вечеринка уже гораздо больше, чем музыкальный фестиваль и смело претендует на звание самостоятельного произведения искусства».

Марія Ланько та Лізавета Герман, кураторки та співзасновниці The Naked Room

Марія Ланько: «Паскаль для нас с Лизой, как для творческой единицы, является очень особенным автором, еще в 2014 году мы прочитали его работу о независимом кураторстве, где главным советом как не попасть в замкнутый круг поверхностных выставок — является курировать с любовью.

«Дуже приємно читати цю книгу, — каже Ліза, — і в деяких моментах знайти себе, звичайно не як Маша та Ліза, а як історія яку ти впізнаєш, оскільки, сам її пережив. Згадуючи колективні проекти, варто розповісти про Open Gallery: 1000-km View. Ця поїздка була черговим етапом довготривалого проекту «Відкритої групи», що досліджувала природні, існуючі та неіснуючі місця й території, окреслюючи їх в якості мистецьких просторів завдяки ледве вловимим — але іноді навмисним — інтервенціям. Власне, про це і пише Паскаль Ґілен «Інакше кажучи ці інституції є своєрідними пересувними об’єктами, які лише схематично окреслюють периметр».

Паскаль Ґілен — соціолог культури, професор соціології культури в Дослідницькому інституті мистецтв в Антверпені (ARIA), керівник дослідницького центру «Мистецтво в суспільстві» Університету Ґронінґена (Нідерланди), головний редактор однойменної книжкової серії, автор понад десятка книг про сучасне мистецтво, соціологію мистецтва і культурну політику, серед яких «Бурмотіння художньої множини» (The Murmuring of the Artistic Multitude: Global Art, Memory and Post-Fordism, 2010), «Креативність та інші фундаменталізми» (Creativity and Other Fundamentalisms, 2013), «Етика мистецтва» (The Ethics of Art, 2014). У 2016 Паскаль Ґілен створив міждисциплінарне відділення Culture Commons Quest Office, де проводить дослідження про умови художньої роботи в різних міських контекстах.