17 Docudays UA: Teen Spirit та права людини

exc-5e6fd300477c7b0169b884b8
Фото: Поліна Полікарпова
Фото: Поліна Полікарпова

Docudays UA — фестиваль документального кіно про права людини. У 2020 році він відбудеться всімнадцяте, головним фокусом фестивалю стануть підлітки та процес дорослішання.

Про правову складову кіноподії, формування програми, процес відбору та особливості Docudays UA 2020 — в інтерв’ю з командою.

Про процес відбору фільмів та програму фестивалю

Вікторія Лещенко, програмна директорка фестивалю

Вікторія Лещенко. Фото: Поліна Полікарпова
Вікторія Лещенко. Фото: Поліна Полікарпова

Попередній відбір — це перший етап роботи над програмою. Спочатку всі фільми переглядає 5-6 людей, вони формують добірку для відбіркової комісії (відкидають фільми, що є нижчими середнього рівня, а також заявки, які технічно не відповідають нашим умовам, коментують, проставляють оцінки та пишуть невеликі рецензії). Далі відбіркова рада переглядає близько ста фільмів. Це супроводжується довгими обговореннями. Завжди є певна боротьба, бо тобі подобається дуже багато фільмів, дуже багато достойних фільмів, але потрібно обирати і відповідно ти вже зважаєш який із цих фільмів буде цікавішим для аудиторії, потім обмірковуєш, як представити всі країни, як розширити спектр тем. Багато суб’єктивних вражень і оцінок, ми багато дискутуємо і сперечаємось, щодо деяких фільмів ми сперечаємось до останнього дня. Для нас важливо, щоб уся команда, яка бере участь у відборі, подивилася фільм. За півроку може змінитися і враження від фільму, і контекст — якщо зараз один фільм здається актуальним, то за короткий проміжок часу, може, наприклад, змінитися політична ситуація. Цьогоріч ми отримали 1034 заявки, з яких обрали 80 фільмів, з яких 28 фільмів увійшли до конкурсної програми.

Зазвичай є три основні, конкурсні програми: DOCU/СВІТ, міжнародний конкурс, DOCU/УКРАЇНА і DOCU/КОРОТКО, для стрічок до 30 хвилин. Також є низка позаконкурсних (паралельних) програм: DOCU/ХІТИ, іммерсивна програма SENSOR, програма документальних есеїв «Вибачте. Зображення відсутнє», DOCU/АРТ, DOCU/ДІТИ, до того ж у нас кожного року є якийсь географічний фокус, цьогоріч це «Знаходження: Шотландія у фокусі» та ретроспективні підбірки, на цьому фестивалі показуємо фільми Клер Сімон.

У позаконкурсній програмі у нас є дві спеціальні події: новий фільм Сергія Буковського про Валентина Сильвестрова — епічне полотно майже на три години і новий фільм Андрія Загданського про Національний художній музей України. Серед спеціальних показів буде фільм 2011 року «Воєнний фотограф» про Джеймса Нахтвея, одного з найкращих сучасних фотографів, який знімає війну і воєнні події. На момент зйомки фільму, режисер Крістан Фрей зробив унікальні художні рішення: він дав Нахтвею маленьку камеру (а тоді ще не було GoPro), яку він прикріпів собі на каску й у такий спосіб знімав те, що з ним відбувалося. На той момент це був унікальний підхід.

Окрім кінопоказів ми робимо спеціальні події, наприклад, в IZONE пройде виставка британського фотографа Крістофера Нанна (він також є оператором стрічки Оксани Карпович «Не хвилюйся, двері відчиняться», що буде в національному конкурсі). Нанн у 2014–2018 роках робив портрети дітей, підлітків і молоді Донбасу і власне це наша спроба, у межах головної теми фестивалю, сфокусувати увагу на молодих хлопцях і дівчатах, які живуть у реаліях цих воєнних дій.

Про DOCU/Україна та індустрійну платформу

Дар’я Бассель, директорка індустрійної платформи DOCU/ПРО, програмерка

Дар’я Бассель. Фото: Поліна Полікарпова
Дар’я Бассель. Фото: Поліна Полікарпова

Індустріальний майданчик і національний конкурс зазвичай перетинаються, проте взагалі постає питання щодо того чи є в Україні індустрія з великої літери? Так, вона є, але трішки в такому demo mode і звісно, всюди одні й ті самі обличчя. Цього року в національному конкурсі новий фільм режисера Романа Любого «War Note», він також бере участь зі своїм наступним проєктом «Залізні метелики» в індустріальній платформі. Також, як приклад, фільм «Зарваниця», який цього року в національному конкурсі, а в минулому брав у часть у Ukrainian Doc Preview в рамках нашої індустрійної платформи. Власне, індустрійна платформа і створювалась із наміром підтримати національного виробника, підтримати нашу індустрію, наших документалістів, щоби забезпечити їм можливість зустрітись із відбірниками міжнародних фестивалів, з міжнародними професіоналами, яких ми спеціально привозимо на Docudays UA. Ми робимо ретельну селекцію й запрошуємо тих, хто, на нашу думку, є зараз на часі, хто є потрібним для українських режисерів та продюсерів.

Національний конкурс (Конкурсна програма DOCU/Україна, в якій беруть участь українські стрічки — прим. ред.) ми зробили років 5–6 тому, його модерувала Марина Степанська, і спочатку це був конкурс тільки для короткометражних стрічок. Тоді ми хотіли не тільки показувати українські фільми, а й багато про них говорити з режисерами, тож кожен показ супроводжувався дуже довгими обговореннями. Нам, під час цих обговорень, важливо було зачепити питання як саме це кіно зроблено, чому його зроблено так, які інструменти використовує режисер тощо. Ми хотіли розвивати цей дискурс і створювати в режисерів відчуття, що є якийсь осередок, місце, простір і час, де ця індустрія існує. Мені здається, що нам це вдалося, адже з короткометражного формату ми перейшли на повнометражний. Це трапилося тоді, коли ми зрозуміли, що є достатня кількість цікавих повнометражних стрічок, з яких можна сформувати конкурс. Але насправді, щороку для нас це велика проблема і стрес, бо ніколи не знаємо чи буде в нас достатньо фільмів для національного конкурсу.

Мені здається, що цього року ситуація унікальним тим, що всі фільми дуже круті, це 5 дебютів і деякі з них уже вибороли головні призи інших фестивалів, а деякі дебютуватимуть. В Україні вони всі будуть показані вперше й дуже цікаво яка буде дискусія, реакція в професійному і глядацькому колах щодо цих фільмів. Мені вони всі здаються вартими уваги, бо рівень цих стрічок є досить високим.

Тенденції важко виокремити, звісно що війна, наслідки війни залишаються темою № 1, це буде відчутно й у нашому національному конкурсі. Режисери, як і всі ми, намагаються осмислити стан українського суспільства зараз. Також мені здається, що режисери почали більше фокусуватися на конкретних людях і більше робити портретів. Як, наприклад, у фільмі Оксани Карпович «Не хвилюйся, двері відчиняться» — це такий, поетичний портрет робітничого класу, людей, які їздять від Києва електричкою до своїх маленьких містечок, які працюють на не дуже помітних роботах, що вони думають про те, що відбувається зараз із країною і як ці зміни на них впливають.

Про нові програми «Вибачте. Зображення відсутнє» та DOCU/АРТ

Юлія Коваленко, програмерка

Юлія Коваленко. Фото: Поліна Полікарпова
Юлія Коваленко. Фото: Поліна Полікарпова

Ідея програми «Вибачте. Зображення відсутнє» про документальне есе з’явилася в одній із приватних розмов із нашими українськими документалістами. Раптом з’ясувалось, що це поняття, цей жанр у нас зникає: багато молодих людей, коли їм говорять про документальний есей, уявляють якийсь фільм на телебаченні, де багато розмовляють. Ми хочемо зробити таку освітню програму, щоби показати різноманіття цього жанру. Ми запросили режисерку Тетяну Кононенко курувати цю програму. Її кураторський вибір — особливий, у цій програмі можна побачити фільми Ґодара, Варди, які більше асоціюються з ігровим світом кіно. Ця програма про не звичайний досвід кіно, вона вимагає якогось зусилля: ми звикли сприймати інформацію візуально, лише поглянувши на зображення, у цих же фільмах панівними є думка, текст, рефлексія.

Фільми з DOCU/АРТ ми спробували пов’язати з головною темою цьогорічного фестивалю Teen Spirit. Стрічки об’єднані спільним лейтмотивом — відносини між дітьми та батьками, між молодшим поколінням та старшим. Зазвичай, одна з найсвітліших речей, яка поєднує обидва покоління — це пам’ять, яка передається нам від батьків, яку ми зберігаємо і з якою живемо. У цю добірку ввійшли три фільми, що так чи інакше зачіпають цю тему або проблему, зокрема дуже чудовий фільм «Вінтопія», який зробила донька відомого канадського документаліста Пітера Вінтоніка, Міра Берт-Вінтонік. Після його смерті залишилася низка відеокасет із матеріалами для проєкту «Утопія», який режисер не встиг завершити і власне авторка працює із його відео архівом та проблемами пам’яті. Інший приклад — це стрічка «Наша машина пам’яті» про китайського художника, сюрреаліста, який дізнається що в його батька, колишнього художнього директора традиційної Пекінської опери в Шанхаї, розвивається хвороба Альцгеймера, у цих умовах син намагається відвоювати цю пам’ять, відвоювати батька в часі, створює неймовірно ніжний і дуже чуттєвий спектакль із ляльками. Третій фільм «Чисте мистецтво» до нас потрапив із Білорусі, він про молоді мистецькі практики в міському просторі, це історія міста, яке сильно переймається консервацією пам’яті про минуле, про трагічне минуле ХХ століття, зберігає пам’ять про героїчні вчинки пращурів і про молодь, яка намагається вирватися з цієї консервації.

Про Правозахисний департамент

Ксенія Шиманська, директорка Правозахисного департаменту

Ксенія Шиманська. Фото: Поліна Полікарпова
Ксенія Шиманська. Фото: Поліна Полікарпова

Оскільки Docudays UA — це міжнародний фестиваль документального кіно про права людини, то куди ж без правозахисників? Просто дивитися кіно й бачити проблему — це одне, а розуміти передумови виникнення цієї проблеми, механізми подолання наслідків, як протистояти, як можна, спираючись на права людини, захиститися від цієї проблеми — це вже інший підхід. Ми показуємо реальні історії людей, порушення їхніх прав та боротьбу за їхнє відновлення. Один із напрямів діяльності експертів та модераторів Docudays UA — просвітній, ми хочемо, щоби кожен знав свої права, вмів і міг ними користуватись. Тоді світ стане більш толерантним і чеснішим.

Правозахисний департамент — це посередник між фестивалем та громадськими організаціями, він створює умови для діалогу та формує мережу між усіма, хто зацікавлений у боротьбі за права людини. На нашому майданчику правозахисні організації й державні інституції можуть говорити про те, що зараз відбувається в Україні та що треба зробити, щоби відбулися зміни на краще.

Коли ми формуємо свою програму, ми завжди плануємо нашу локацію так, аби люди, які приходять на основні заходи, могли провести час між основними заходами на додаткових подіях, наприклад, відвідати майстер-класи, виставки, або поспілкуватися з експертом/експерткою.

Щоб обрати найбільш нагальні теми, ми проводимо експертне дослідження та опитування, намагаємося зрозуміти з чим живе суспільство, виявити його найбільші проблеми та складнощі. Ми працюємо в постійному контакті з людьми — запитуємо на які події їм було б цікаво прийти, на які питання вони не можуть знайти відповіді та з чим не вдається впоратись. Це живий процес і ми завжди намагаємось відповідати на запит аудиторії, яка до нас приходить.

Правозахисний департамент також відповідає за створення Живої Бібліотеки — простір, куди ми запрошуємо «книжок», живих людей, які мають історію, що відрізняється від історій більшості. Наприклад, це може бути людина, яка є геєм, ми просимо його поділитися своєю історію, щоб інші люди, які мають упереджене ставлення до гомосексуалів, могли поставити питання і зрозуміти, що передусім він — людина, яка має однакові з іншими права та свободи. Ми всі єдині й за цим критерієм маємо однакові права та однаковий доступ до них. У минулі роки ми запрошували людей, які були в місцях позбавлення волі, секс-працівниць/працівників. Переважно це ті люди, які найчастіше стикаються із нерозумінням чи негативним ставленням, бо ми маємо хибне уявлення про те, що їх треба обмежувати в правах, інакше вони нестимуть для нас якусь загрозу. Поступово в Живій Бібліотеці народжуються розмови, які виходять на вищий рівень. Ми говоримо не лише про базові потреби, які для всіх однакові, а і про можливості їхньої реалізації. Серед таких, наприклад, проблеми, які постають перед людиною з інвалідністю. Саме такі дискусії завжди сприяють становленню толерантному і виваженому ставленню до всіх людей. Цей діалог, це живе спілкування дає можливість зрозуміти, що немає рівніших, усі просто рівні. Простір Живої Бібліотеки — це руйнування стереотипів, це світ без кордонів завдяки можливості поспілкуватися з реальною людиною.

Цьогоріч ми також запросили поліцію й наших партнерів, які надають юридичну допомогу, розказати в яких випадках можна звернутися до них по допомогу.

Із заходів ми ще плануємо «Каву з правозахисниками». Це такі події, у межах яких будь-хто може поговорити з правозахисниками, активістами або працівниками в державному секторі та дізнатися більше про розв’язання проблем. Це неформальні розмови про те, що насправді цікавить усіх, але ці питання переважно обговорюються або в науковій сфері, або на масових заходах без особистого контакту.

Основні теми правозахисної програми 

Для Docudays UA 2020 ми разом із експертами визначили п’ять пріоритетних тем:

1. Кібербулінг. З усіх боків усі чують про хейтерство, про різні форми онлайн цькування, але досі немає механізму захисту. На минулорічному фестивалі ми ініціювали Всеукраїнську кампанію проти кібербулінгу та проводити заходи в межах цієї кампанії. Спершу ми зробили попереднє аналітичне дослідження, Під час спілкування із учасниками наших правопросвітніх заходів виявили, що ця проблема є найбільш актуальною. Цьогоріч ми говоритимемо про безпечність інтернету для всіх, про дієві механізми захисту в інтернеті, які зводяться не лише до батьківського контролю або якихось фільтрів. Ми хочемо долучити більше суб’єктів від держави в процес реагування на такі випадки.

Одним із компонентів нашої кампанії був Docu/Тиждень — тиждень проти булінгу й кібербулінгу, який ми проводили в жовтні 2019 року в школах. Подія охопила понад 80 тисяч учнів, у межах цього заходу ми показували документальне кіно, говорили з педагогами, батьками й дітьми, тобто з усіма, хто дотичний до цієї проблеми у школах. Знання — це зброя, ми будемо озброєні та зможемо протистояти, зокрема, знаючи куди можна звернутися, якщо людина опинилась у ситуації кібербулінгу чи стала свідком такої ситуації.

2. Сімейне насильство. На жаль, ця проблема залишається актуальною, попри зміни в законодавстві, попри розширення можливостей реагування. Діти досі страждають від сварок, що відбуваються між батьками та є незахищеними. Ми будемо говорити з представниками держави й із громадськими організаціями, які розуміються на цій проблемі про те, як можна мінімізувати цю проблему та як можна захистити дитину в цій ситуації.

3. Ми будемо говорити про активізм, зокрема, як випадок Каті Гандзюк. І як покарати винних? Будемо говорити про приклад активізму, який охопив весь світ, це кампанія Грети Тумберг. А також про шкільний активізм. Говоритимемо про політичний активізм з тими, хто не побоявся боїться висловити свою думку на тимчасово окупованій території (за що тривалий час знаходився у полоні) та з представником учнівського самоврядування, який теж є активістом. Нашим завданням було показати, що активізм може бути різноманітним.

4. Також будемо говорити про війну. На жаль, ця тема болить усім. Ми будемо говорити про мілітаризацію дітей у Криму, зокрема про тих, хто йде в Юнармію, про зміни,  спричинені анексією, про дітей, чиї батьки зараз є політичними в’язнями та про те, що українська держава може й має зробити. Також будемо говорити про Донбас: про життя дітей у сірій зоні та як держава може забезпечити дотримання їхніх прав.

5. Окремо ми виділяємо день, присвячений рівності. Тут ми будемо говорити про те, що ВІЛ-позитивний діагноз сприймається як вирок. Дітей не тільки дискримінують у школах, вони навіть не завжди можуть отримати медичну допомогу. Ми запрошуємо представників держави, які розкажуть про державну політику та про те, які позитивні зміни можна внести, також будуть представники громадського сектору, які поділяться власним досвідом.