Підтримати

Музей Ханенків: від приватної колекції до інституції

exc-5e4bdcfa518fab78b4f84d44

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків передусім відомий зібранням мистецтва Європи, Азії та Давнього світу. Фонди інституції наразі налічують понад 25 000 предметів, приблизно 1000 вибраних артефактів експонується постійно, решту експонатів можна побачити на різних виставках.

481A8733.jpg

Про музей

Музей займає два будинки No 15 і No 17: колекція мистецтва Європи міститься в маєтку Варвари та Богдана Ханенків по вулиці Терещенківській, 15 (водночас особняк є унікальною пам’яткою історії та архітектури ХІХ століття), на верхніх поверхах розміщено наукові відділи, внизу розташовані фонди та бібліотека; у будинку поруч, по вулиці Терещенківській, 17, що до 1919 року належав родині Сахновських, родичам Ханенків, представлена колекція мистецтва Азії. Відповідно до плану будівництва й заповіту Богдана Ханенко, будинок No 13 на вулиці Терещенківській мав бути дохідним: на перших поверхах подружжя планувало розмістити бібліотеку та інститут історії мистецтв, а на решті — елітні апартаменти, прибуток від яких мав покривати витрати на утримання музею.

Серед шедеврів Музею — найдавніші у світі християнських ранньовізантійських ікон VI–VII ст., твори античного мистецтва, живопис та скульптура Старих майстрів, зокрема картини Рубенса, Сурбарана, Давида, Буше, Лебрен, художників із династій Белліні та ін., а також класичний китайський живопис, японська ксилографія, тибетські ікони, іранські глеки ХІІІ ст. з мереживним тулубом у формі півня, килими та мініатюри Близького Сходу, Центральної Азії та Кавказу.

«Дівчина з мертвою пташкою» Фракасіні Чезаре, 19 ст. Зображення надано Музеєм Ханенків
«Дівчина з мертвою пташкою» Фракасіні Чезаре, 19 ст. Зображення надано Музеєм Ханенків

У команді музею працює орієнтовно 90 людей, серед них реставратори, зберігачі (окрім головного зберігача є зберігачі окремих колекцій, наприклад, скульптури, фарфору тощо), доглядачі, працівники наукових відділів, серед яких — і відділ освітніх програм. Науково-дослідна робота музею сфокусована на атрибуції творів мистецтва, а також на персоналіях та вивченні історії музею і його зібрання. Хоча загалом музейні фахівці мають ширше коло наукових інтересів.

Про приватну колекцію

Спочатку Музей Ханенків був приватною колекцією, в 1919 році його націоналізували й відтоді музей не повертався в приватну власність. Формування майбутнього музейного зібрання розпочалося в 1874 році з весільної подорожі Варвари та Богдана Ханенків до Італії. З цього часу, уже протягом 145 років, музейна колекція зазнає різноманітних трансформацій.

Перший предмет колекції — картина «Дівчини з мертвою пташкою», була привезена з весільної подорожі та донині залишається в музеї.

Інтерес меценатів переважно фокусувався на класичному світовому мистецтві: від стародавнього світу до сучасних для них (ХІХ ст.) творів мистецтва. Дізнатися в усіх деталях про мотивацію або людей, які брали участь у створенні колекції (якщо вони були), на жаль, майже неможливо — сімейний архів Ханенків втрачено в 1922 році після смерті Варвари Ханенко (за офіційною версією архів спалила Марія, молодша сестра Варвари. Водночас є вірогідність що його конфіскували під час обшуку в маєтку), а особисте листування Варвари потребує ретельного дешифрування.

Лист Варвари Ханенко до Ольги Терещенко. Зображення надано Музеєм Ханенків
Лист Варвари Ханенко до Ольги Терещенко. Зображення надано Музеєм Ханенків

Частина листів Богдана Ханенка зберігається в Третьяковській галереї, проте співробітникам Музею Ханенків не вдалося отримати копії документів. З доступних матеріалів для вивчення — мемуари Богдана Ханенка (останні, на думку дослідниці Ганни Рудик, написані рукою Варвари; можливо, переписані з чернеток або записані зі слів Богдана Івановича). У мемуарах Ханенко розповідає про придбання частини речей, найімовірніше до 1912 року, бо там, наприклад, немає згадок про «Інфанту Маргариту». Усі інші документи, що збереглися, говорять дуже мало про те, де й чому подружжя купувало ті чи інші предмети, науковці формують свої припущення переважно на основі записів у старовинних інвентарних описах колекцій та публікацій у каталогах, наприклад, археологічної колекції, що їх видавав Богдан Ханенко. Також у дослідників є інформація, що Богдан Іванович консультувався з відомими фахівцями свого часу (хоча навіть попри це до колекції потрапило кілька підробок), збереглися також аукціонні каталоги із позначками, але подробиці отримання цих каталогів, інформація чи самостійно Ханенко купував твори, чи комусь делегував — ці питання потребують додаткового вивчення.

Про націоналізацію

Ситуація кардинально змінилася після смерті Богдана Ханенка в 1917 році, а особливо після націоналізації музею в 1919 році. Богдан Ханенко вважав, що колекція повинна залишитися місту, за заповітом він залишив маєток (будинок на Терещенківській 15, у якому зараз міститься європейська частина колекції), власне колекцію, бібліотеку, а також дохідний будинок No 13 — усе це в публічний простір мала перетворити Варвара Ханенко. За часів життя подружжя маєток був абсолютно приватним, його могли відвідувати гості, дослідники, але він не був публічною установою. Коли музей офіційно став державним, відповідно змінилися і правила поведінки для людей, що там мешкали. Варварі Ханенко було відведено лише дві кімнати, вона більше не могла вільно користуватися залами другого поверху, серед яких, наприклад, була їдальня. Варвара Ханенко не захотіла емігрувати та вивозити колекцію за кордон, хоча мала таку можливість, а умови, які їй запропонувала нова радянська влада, були надзвичайно важкими.

Протягом ХХ століття склад колекції постійно змінювався. У 20-ті роки музей був науковим центром, тут працювали провідні дослідники, археологи Києва, Сергій Гіляров створив аспірантуру при музеї — аспіранти писали дисертації за темами, що стосувалися музейної колекції. Варвара Ханенко померла в 1922 році, після цього починається новий етап у житті музею.

Про нову музейну політику

У середині 20-х років колекцію почали переформатовувати, передусім це стосувалося нової радянської музейної політики, що полягала в розподіленні колекцій за профілями музеїв. Наприклад, окремо виділялися історичні музеї та історичні зібрання, художні музеї, етнографічні тощо. Усе, що не потрапляло під цей профіль, передавалося іншим інституціям. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років було поширене таке явище, як продаж коштовних творів, що конфіскувалися з музеїв СРСР, на аукціонах за кордоном. Вилучені кошти йшли на поповнення державного бюджету. Тоді ж Музей Ханенків втратив низку безцінних творів європейського та азійського мистецтва. Значних втрат музей також зазнав за часів Другої світової війни, тоді було втрачено близько 25 тисяч творів (нині аналогічна кількість творів зберігається у фондах музею). Дослідницька робота з розшуку зниклих експонатів досі триває, на виставці «СПЕЦВАНТАЖ! Історії повернення українських культурних цінностей» (у Мистецькому Арсеналі) музей представив дві роботи, що були втрачені під час окупації Києва 1941–1943 рр., а потім віднайдені й повернені до музею.

Про музей у 30-ті роки

На початку 30-х років, як і все державні інституції, музеї підпадає під політичні зміни. З наукового центру, яким його бачило подружжя Ханенків, музей перетворюється на частину радянської пропагандистської машини: знищується частина архіву, на стінах музею з’являються знамениті банери з написами на кшталт «мистецтво коронованих дегенератів», музей виходить із підпорядкування Академії наук і до кінця 90-х змінює назву на нейтральну — Київський музей західного і східного мистецтва, по суті стаючи черговим музеєм у маєтку та нівелюючи діяльність Ханенків.

Зала іспанського живопису. Зображення надано Музеєм Ханенків
Зала іспанського живопису. Зображення надано Музеєм Ханенків

Про післявоєнний період

У 50–60-ті роки частина предметів із Музею Ханенків передавалася регіональним музеям, що сильно постраждали за часів Другої світової війни. Проте тоді музей також мав змогу купувати якісь предмети, а якісь предмети йому передавали з інших центрів або дарувалися власниками.

Після 1991 року колекція поповнювалася лише подарунками або конфіскованими митницею предметами, музей нічого не купував і сьогодні такої можливості не має. У державному бюджеті немає на це коштів, а в музеї поки немає меценатської програми, яка дозволила б поповнювати власні фонди та створити відповідні умови для зберігання.

Про сучасне мистецтво в колекції

У фондах музею є невелике зібрання сучасного мистецтва: низку робіт було подаровано в ХХ — на початку ХХI століття, але гучних імен на кшталт Малевича або Далі серед них немає. На думку дослідників Музею Ханенків у цьому є частка впливу політики радянського часу, що спричинила штучну провінціалізацію — усі цінні предмети перенаправлялися в Ленінград або Москву, оскільки регіональні музеї не мали конкурувати з центральними. Також за радянських часів не віталася глибока зацікавленість сучасним мистецтвом «капіталістичного світу», хіба що з метою його критики.

Нині в Музеї Ханенків хотіли б відійти від традиції експонувати лише класичне мистецтво без діалогу із сучасним. На початку цю прогалину планують заповнити виставковими проєктами (одним із таких проєктів має стати виставка робіт Матвія Вайсберга, що запланована на осінь). З часом також сподіваються розширювати колекцію зарубіжного сучасного мистецтва.

481A8785 copy.jpg
481A8789 copy.jpg
481A8791 copy.jpg
481A8793 copy.jpg

Про відкритість музею сьогодні

У 2019 році музею виповнилося 100 років, як державній інституції (зважаючи на події, що супроводжували процес націоналізації, Музей Ханенків вирішив відійти від формату традиційного святкування і присвятив проєкти до 100-річчя дослідженням і дискусіям навколо цієї дати), музей частково оновив постійну експозицію, провів низку переатрибуцій, став відкритішим та більш дружнім до своїх відвідувачів. І мова не лише про зміну айдентики, конкурси або іншу активність у соціальних мережах (хоча в цьому випадку не без прикрощів), а про інклюзивність та роботу над наданням вільного доступу до інформації. Інституція разом із компаніями Inclusive Itта Antosh&Co розробила інклюзивний музейний сайт, створила віртуальний3D-путівник експозиціями, почала поступово публікувати інформацію про колекцію з описом експонатів, розробила нову освітню програму — екскурсію для людей із вадами зору, а також у співпраці із гончарною майстернею Sakhno Art створили тактильну копію музейного експоната (із глини виготовили кам’яний барельєф XV сторіччя з портретом дівчини).

481A8912 copy.jpg
481A8747 copy.jpg
481A8810 copy.jpg
481A8757 copy.jpg

Про плани

Серед інших довгострокових планів — розбудова музею, що дасть змогу зробити фонди відкритими, та створення кав’ярні у внутрішньому подвір’ї. Також інституція хоче зберегти та зробити доступними для широкої аудиторії мозаїки Василя Овчіннікова, серед яких «Українська Мадонна», «Серце Данко» й «Київські каштани».

Матеріал написано на основі інтерв’ю з Катериною Чуєвою, директоркою Музею Ханенків та Олею Носко, комунікаційницею Музею Ханенків.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: