Кмитівський музей радянського мистецтва та Євгенія Моляр

1C2A5729-C3F3-4BFC-92A1-FB59ergerF8C77F36 copy.jpg

Євгенія Моляр — мистецтвознавиця, раніше працювала як арт-менеджерка. Євгенія надає перевагу колективним практикам, а не індивідуальній діяльності. Паралельно вона також займається проєктом Soviet Mosaics, а з 2015 року — членкиня самоорганізованої ініціативи ДЕНЕДЕ, яка досліджує способи репрезентації історії в публічному просторі, процес декомунізації у різних регіонах України та пропонує творче переосмислення радянської спадщини.

Півроку тому Моляр назначили консультанткою Кмитівського музею раяднського мистецтва, навколо якого останнім часом не вщухають розмови. 13 липня у музеї відкривається відділ сучасного мистецтва, куратором якого є Нікіта Кадан. Настя Калита поговорила з Євгенією про основні задачі інституції, зміни в системі та декомунізацію.

Про заснування музею 

Йосип Буханчук

Йосип Буханчук

Ініціатива ДЕНЕДЕ давно слідкувала за Кмитівським музеєм. Це була і є єдина в Україні інституція оригінальна ідея якої — збереження, дослідження та репрезентація радянського мистецтва. У кінці 1970-х років Йосип Буханчук почав формувати колекцію музею. У Кмитові, він знаходиться з 1985 року, а до цього Буханчук показував роботи у своєму рідному селі — Студениця — у школі. Коли колекція збільшилися, колгосп виділив гроші на будівництво музею. Побудували у Кмитові, бо він біля траси Київ-Чоп, де вигідна транспортна інфраструктура.

Про ДЕНЕДЕ та музеї

ДЕНЕДЕ працює з радянським минулим, особливо з музеями, та їх трансформацією. Краєзнавчі музеї — тема, яка перегукується з ідеєю сучасного краєзнавства. Ми намагаємося досліджувати зміни, які відбуваються в усвідомленні локальної ідентичності, моменти ідеологічних зсувів, одним з яких свого часу стала декомунізація. Саме вона і є початком нашої діяльності. 

Про важливість музейної автентичності

Основна задача — зберегти музейну автентику, яка є цілісним утворенням і частиною інфраструктури населеного пункту, а також саму споруду. 

Кожен музей потребує реактуалізації та популяризації, як один з найважливіших способів осмислення локальної ідентичності. Коли ми з ДЕНЕДЕ їздили в експедиції «Люби та знай свій рідний край», в кожному населеному пункті ми обов'язково йшли зранку на базар, вдень у музей, а вночі на дискотеку — так ми з різних точок зору осягали місто або село, в яке приїжджали. 

Колись я працювала в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, тому мені була дуже близька та зрозуміла музейна галузь. 

1C2A5729-C3efggF3-4BFC-92A1-FB59F8C77F36 copy.jpg

Про радянську спадщину

У мене ніколи не було амбіцій працювати тут. Ми маємо існувати відокремлено: я і музей. Зараз він не виконує своїх функцій, які в нього були закладені під час створення — «Каждый колхозник должен видеть советское искусство». Тепер уже і колхозників нема, і всі люди можуть бачити, що вони хочуть, окрім радянського мистецтва. 

Зараз радянська спадщина стигматизована, і той, хто хоче її побачити, втрачає таку можливість: твори зникають або нищаться. Найбільші музеї — Національний художній музей України, Одеський художній музей і Дніпропетровський художній музей — переміщують колекції соцреалізму в сховища. У цьому контексті Кмитівський музей наразі є єдиною інституцією, яка цей доступ може забезпечити. 

Про директора та працівників музею

Директор музею має бути сміливим. Все, що є у Кмитові, створено для успіху та розвитку, але зараз знаходиться в занепаді через те, що немає бажання ризикувати. Після декомунізації, у минулому році, хтось сюди прийшов і сказав, що музей треба спалити, бо тут Ленінів тримають. Люди, які тут працюють, соромляться показувати радянське мистецтво й намагаються його приховати. 

Про назву

Я наголошувала на тому, що музею потрібно повернути оригінальну назву — Кмитівський музей радянського мистецтва, бо цю унікальність треба плекати. Теперішня назва — Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука — ні про що не говорить. Термін образотворче мистецтво залишився давно позаду, Йосип Буханчук, звичайно, видатна й важлива людина, але маловідома.

Зберігати й наголошувати треба на радянському мистецтві. 

Про декомунізацію

Ленін — образ для биття, який є уособленням тоталітарного зла. Досить маніпулятивно прирівнювати всю спадщину до нього. Процес декомунізації мав би обмежитися зняттям лише пам'ятників Леніну. 

Перша хвиля декомунізації, яка відбулася в 90-х без Інституту національної пам'яті та Володимира В'ятровича, була абсолютно нормальною і прийнятною. 

Зараз почалася друга хвиля з В'ятровичем, яка є штучно створеним процесом для посилення національно-патріотичних рухів в Україні. Це не процес заборони колишньої, а будування нової ідеології і пропаганди замість тої, що була. 

В'ятрович дуже часто ставить питання «Що робити з радянською спадщиною?». Нічого! Вона вже є спадщиною, ми не маємо права з нею взагалі щось робити. Подобається вона нам чи ні — це частина нашого минулого, так сталося, що ми це пережили. Перед тим, як критикувати радянське мистецтво, уявіть, в яких умовах тоді працювали  радянські художники. Спадщину потрібно сприймати критично. 

У минулої влади була заборона радянського, а офіційної позиції нової — я ще не чула, та симпатія відчутна. Але симпатія це теж дуже ризиковано, бо ностальгійно-романтизоване уявлення про радянське теж небезпечне. Важлива саме вдумлива критика та аналіз.

1C2A5729-C3F3-4BFgregC-92A1-FB59F8C77F36 copy.jpg

Про головну мету 

Я хотіла піти ще півроку тому (сміється). Мені хочеться залучити сюди трохи більше людей. Кмитів — село, де живе 500 людей. Якщо с 500 у музеї працює 17, то це понад 5%. Значить музей — важливе «градообразующе» підприємство (сміється). Головна мета, щоб вся інфраструктура, а не тільки експозиція, яка є в музеї, працювала активно й без мене. 

Про експозицію

Ми хотіли знайти план експозиції, яку ще формував Йосип Буханчук. Першу виставку створювали дуже фахово та продумано. Значну частину займають роботи героїко-патріотичного характеру, з одного боку представлені роботи російських та українських митців, з іншого — Балтійських країн, а внизу — мистецтво республік Сходу. Ясно, що в 1985 році зовсім інакше сприймалася побудова експозиції за географічно-регіональним принципом. Зараз в 2019 таке розміщення потребує змін. 

1C2A5729-C3F3-4BFgrtgC-92A1-FB59F8C77F36 copy.jpg

Текст та світлини: Настя Калита

Nastya Kalita