Підтримати

Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри: гніздо модернізму обабіч культурно-туристичної столиці

exc-5edd4217a396f00bd0cc24cb
exc-5edd4217a396f00bd0cc24cb

Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри розташований поблизу соснового лісу, на окраїні селища Брюховичі, що знаходиться у передмісті Львова. Зараз це єдиний музей модерної скульптури в Україні і являється сектором Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького. Постійна експозиція Музею налічує понад 800 робіт скульптора серед яких абстрактні скульптури відкритої форми, сюжетні композиції та рельєфи. Попри унікальність експонатів, через своє розташування та наповнення, музей довгий час залишався поза увагою широкої аудиторії.

У 2020 році Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри виповнюється 15 років. Основними завданнями, які зараз стоять перед цією відносно молодою інституцією, є переосмислення спадщини конкретного митця у контексті сучасності та трансформація музею у місце активного культурного діалогу на тему становища скульптури в сучасному мистецтві та еміграції українських митців в ХХ–ХХІ столітті.

Фото експозиції музею. Надано його співробітниками
Фото експозиції музею. Надано його співробітниками

Хто такий Михайло Дзиндра?

Михайло Дзиндра народився 8 листопада 1921 року в селищі Демня, Львівської області, яке славиться майстрами каменеобробної справи, що пов’язано з великими покладами вапняку на території селища та являється там багатовіковою традицією. В родині Дзиндри скульпторами також стали брати Михайла, старший брат Євген — видатний львівський скульптор, автор кам’яних левів, що знаходяться біля Львівської міської ратуші та молодший брат Степан.

У підлітковому віці переїжджає до Львова, де стає помічником у майстерні Андрія Коверка. Згодом Дзиндра переймає бачення монументальної скульптури у Богдана Мухіна та Івана Севери, що викладали у Львівській мистецько-промисловій школі (зараз коледж ім. Труша), де навчався скульптор. Закінчивши навчання у 1944 році, Дзиндра тікає з окупованого Львова до Словаччини, де організовує школу різьби для дітей з особливими потребами у Братиславі. Через рік потрапляє до табору для американських біженців у західній Німеччині, де свій прихисток знаходить і українська громада вимушених емігрантів. В Німеччині скульптор активно працює, реставрує скульптури та бере участь у виставках.

Фото з архіву музею. Надано його співробітниками
Фото з архіву музею. Надано його співробітниками

Ключовою подією, яка вплинула на практику Дзиндри був його переїзд до США у 1951 році, де він відвідує найбільші американські музеї та знайомиться з Олександром Архипенком на виставці в Українському Народному Домі в Нью-Йорку. Перші скульптурні проєкти, реалізовані до поїздки в США були здебільшого реалістичними, але переїзд в інакше культурне середовище сильно вразив скульптора, у нього відбувалася «криза сприйняття реальності», яка продовжувалася протягом 8 років. Він зруйнував 70 своїх скульптур, створених у 1940-их роках та з 1968 року, і до кінця свого життя створював модерністську пластику.

Актуальність постаті Михайла Дзиндри полягає в його особистій історії як автора-емігранта, що опинився поза культурними контекстами, знайшов власну ідентичність, зберіг її та повернувся на батьківщину, прихопивши з собою майже всі свої скульптури.

Фото з архіву музею. Надано його співробітниками
Фото з архіву музею. Надано його співробітниками

Здобуття Україною незалежності наштовхнула Дзиндру на думку про створення музею сучасного мистецтва на батьківщині, де могли б бути представлені твори митців української діаспори. За 5 років він з дружиною Софією перевозить велику частину своїх скульптур з Флориди до Львова. Робить спробу залучити локальних меценатів для реалізації проєкту музею, але таки підтримки знайти не вдається, що спонукає Дзиндру за власні кошти купити ділянку та самостійно побудувати приміщення музею. Локальна художня спільнота не виявила великого ентузіазму в комунікації з новоствореним музеєм і його засновником, так саме як і українська музейна аудиторія була ще не готова його сприйняти, в той час як для західного світу модерністична скульптура, музеї присвячені їй, була вже не новим та цілком прийнятним явищем.

Відкрити двері для відвідувачів вдалось аж у 2005, за рік до смерті скульптора. Це стало можливим завдяки Борису Возницькому — тогочасному генеральному директору Львівської національної галереї мистецтв, який взяв музей під крило національного комплексу.

Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими
Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими

Про музей

Оскільки першочерговою ідеєю було створення музею просто неба, Михайло Дзиндра обрав для її втілення територію з лісовим ландшафтом. Попри те, що цей задум втілити не вдалося, через нестійкість скульптур до мінливої української погоди, на галявині музею перманентно розташовано кілька скульптур.

Навіть за своєю зовнішньою архітектурною формою, спроєктованою самим скульптором — музей Дзиндри посилається на американський архітектурний модернізм. Всередині приміщення музею — суцільний виставковий павільйон площею 1450 м², без жодних перегородок чи стін. Умовно частину експозиції виділяє природно освітлена зона. Експозиція музею, теж створеною Дзиндрою, майже не зазнала змін. Оскільки в музеї немає фондосховища, всі 808 скульптур знаходяться в постійній експозиції.

В колекції музею знаходяться скульптури створені як за кордоном, так і після повернення до України. В сумі всі ці роботи утворюють єдину композицію. Оскільки в Америці Михайло Дзиндра працював будівельником та архітектором, то і в скульптурі він надавав перевагу будівельним матеріалам. Більшість монументальних скульптур представлених у музеї виготовлені з гнутої сітки, що слугує як каркас, цементної суміші та фасадних стійких фарб. Попри це, через експерименти з фактурою та кольором деякі з робіт мають ілюзію різних матеріалів, таких як — метал або камінь. Дзиндра ставився до своїх робіт з великою любов’ю, часто видозмінював їх, міняв колір. Тематично роботи скульптора торкаються багатьох тем — від релігії (бувши молодим підмайстром різьбив іконостаси для церков західної України, пізніше в його модерній скульптурі з’явились варіації на тему релігії в не канонічному прочитанні), вплив іншого виду діяльності Дзиндри архітектурного, відображений у малих скульптурних формах, що нагадують макети нереалізованих проєктів будівель, тваринні та рослинні мотиви, так звані скульптури відкритої форми, монументальні абстрактні композиції. Ще однією важливою частиною колекції є портретні маски, створені в 1990–2000-х, коли Дзиндрі було вже важче працювати над монументальними скульптурами.

Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими
Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими

Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими
Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими

Музей сьогодні

Протягом 15 років дружина скульптора — Софія Дзиндра, успадкувавши відповідальність за музей та культурний спадок митця, опікувалась колекцією та промоцією музею, і зараз можна послухати її історії про свого чоловіка та створення музею.

Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими
Фото експозиції музею. Надано його співробітникамими

По сьогодні музей немає достатньої кількості кадрів для регулярної та систематичної наукової, просвітницької, господарської роботи, оскільки являється сектором музейного комплексу «Львівська національна галерея мистецтв» де інституційні процеси є централізованими. Попри це робота, щодо пошуку партнерів та розробка стратегії розвитку музею відбувається уже, у 2018 році був заснований «Фонд розвитку музею Дзиндри» та є наміри створення щорічного симпозіуму сучасної скульптури та міждисциплінарної резиденції для художниць та художників, кураторок і кураторів, дослідниць та дослідників, які працюють з різними медіумами.

Важливим проєктом стало «Прагнення дому» — кураторства Петра Ряски і Галини Хорунжої, реалізований у 2019 році, одноденний цикл відео та реальних перформансів, що акцентував увагу на процесі повернення, динамічного жесту та його наслідків на основі персональної історії Михайла Дзиндри.

Історія скульптора, як і його музей до цього часу знаходяться у невизначеному становищі стосовно сучасної української культури та скульптури зокрема попри те, що уже являється частиною історії. Навздогін тенденціям, ідеологіям і собі самому митець залишив по собі монумент власного жесту — цілковите повернення додому. Тепер цей дім є хранилищем пам’яті, безмежної фантазії і праці. Навздогін часу ми відновлюємо частину існуючої пам’яті для створення нової.

Марта Хорт, Аніта Немет

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: