Одеський художній музей: стейкхолдер, що допомагає розвиватись місцевій спільноті

exc-5fae8599e44daa6be0fd1eab

6 листопада Одеському художньому музею виповнився 121 рік. З цієї нагоди комунікаційниця музею Євгенія Селезньова розповідає більше про один із перших музеїв в Україні, його історію, формування колекції, нещодавні протистояння між директором та місцевими політиками й ініціативи, що допомагають розвивати інституцію.

Історія музею

Фасад музею, 1990-ті роки, надано ОХМ
Фасад музею, 1990-ті роки, надано ОХМ

Музей був заснований у 1899 році за сприяння Одеського товариства красних мистецтв і Товариства південноросійських художників. Будівлю Палацу Потоцьких для нього придбав меценат Григорій Маразлі, який чотири рази переобирався на посаду міського голови.

Після більш ніж дев’яти років юридичного оформлення і ремонту Міський музей красних мистецтв відкрився, маючи в колекції трохи більше 100 робіт, переданих Одеським товариством красних мистецтв, Імператорською академією мистецтв, а також подарованих художниками та меценатами. Серед них були роботи Айвазовського, які передав сам автор, «Рибак» Верещагіна, гравюри з картин Рубенса, «Етюд» Шишкіна та гіпсові скульптури.

За радянських часів колекції одеських музеїв неодноразово перетасовувалися: так роботи з Одеського художнього опинились у новоствореному Музеї західного та східного мистецтва, а під час війни, навпаки, з бібліотеки Музею західного та східного мистецтва до Одеського художнього перемістили кілька тисяч томів.

У 1937 році репресували і розстріляли директора музею, художника Цві Емського-Могилевського. За часів румунської окупації з Одеського художнього вивезли понад 6,5 тисяч експонатів, значну частину яких так і не вдалося повернути. Під час відступу гітлерівці замінували будівлю музею, але його вдалося розмінувати: постраждала тільки одна з шести колон портика, яку потім відновили.

Про місію

Олександра Ковальчук, заступниця директора з розвитку Одеського художнього музею:

«Місія музею складається з двох позицій. По-перше, ми повинні допомагати розвиватися місцевій спільноті, розповідаючи історію через експонати музею, які ми маємо зберігати, вивчати і популяризувати. При цьому ми продовжуємо зберігати мистецтво, яке виникає сьогодні, створюючи базу для майбутніх досліджень та музейників, що вивчатимуть часи, в яких ми живемо. Це загальна рамка того, що ми робимо: аби її кристалізувати, потрібна спільна робота всієї команди. Це складна задача, яка не вирішується за один раз.

Музей — це стейкхолдер, який мусить для спільноти бути взірцем та орієнтиром, хранителем не тільки матеріальних цінностей, таких як картини або архіви, а й цінностей суспільства. Ми транслюємо ці цінності в усьому, що робимо. Розповідаючи про нашу колекцію та історію, допомагаємо людям зрозуміти, що є хорошим, а що поганим; вчитися приймати різне і розуміти, що чим більше різноманіття навколо, тим цікавіше жити».

Перезавантаження і політичні баталії

Сомовська зала, 1990, надано ОХМ
Сомовська зала, 1990, надано ОХМ

Після розпаду СРСР музей два з половиною десятиліття вів існування звичайної пострадянської галереї з радянською інерцією: сформована у 1960-х експозиція, яка тривалий час залишалася незмінною; буденні школярські екскурсії, хронічний брак коштів, ремонту й обладнання.

Суттєві зміни почалися у 2016 році, коли до музею прийшла команда «Museum for Change» — Олександра Ковальчук, Інна Білоус, Гера Грудєв. Натхненні досвідом європейських музеїв, представники ініціативи почали відновлювати Одеський художній: змінюється підхід до експозиції та виставок, модернізується комунікація музею, вирішується питання фізичного оновлення. Наприклад, команді вдалося залучити спонсора й провести ремонт вестибюлю.

Дуже швидко виявилося, що без адміністративних важелів впровадити навіть найменші зміни вкрай важко, а потрібно було набагато більше: зокрема, термінових і дуже бюрократично клопітких робіт потребував аварійний дах Серебряківської зали. Тому коли в 2017-му сплинув термін повноважень тодішнього директора Віталія Абрамова, і розпочався конкурс на його посаду, команда «Museum for Change» переконала художника Олександра Ройтбурда подати свою кандидатуру.

З перевагою в один голос Ройтбурд переміг, але Одеська облрада ще кілька місяців відмовлялася призначити його директором — депутати «Опозиційного блоку» Віталій Саутьонков і Володимир Баранський «пригадали» йому запальні висловлювання в часи Майдану і картини еротичного змісту, звинуватили в аморальності та в різні способи блокували вступ Ройтбурда на нову посаду.

Мітинг на підтримку Олександра Ройтбурда, 2020. Фото: Олег Сіньков, надано ОХМ
Мітинг на підтримку Олександра Ройтбурда, 2020. Фото: Олег Сіньков, надано ОХМ

Мітинг на підтримку Олександра Ройтбурда, 2020. Фото: Олег Сіньков, надано ОХМ
Мітинг на підтримку Олександра Ройтбурда, 2020. Фото: Олег Сіньков, надано ОХМ

Зрештою наказ про призначення Олександра Ройтбурда директором випустив нинішній міністр охорони здоров’я, тодішній губернатор області Максим Степанов. Музей розпочав роботу з новим керівництвом: команда «Museum for Change» очолила адміністрацію й зайнялася проєктним розвитком та невідкладними господарськими питаннями, також до команди долучилися нові куратори і науковці.

Супротивники Ройтбурда на цьому не заспокоїлися і ще кілька разів намагалися звільнити його через суд і на засіданнях облради. Міська спільнота вже традиційно відгукується на це мітингами: минулого вересня на захист Ройтбурда під обласну раду вийшло більше двох тисяч одеситів, а останній мітинг відбувся влітку після чергової спроби звільнення.

Колекція

Зала №21, 1900. Фото: А. І. Горнштейн, надано ОХМ
Зала №21, 1900. Фото: А. І. Горнштейн, надано ОХМ

Зараз колекція музею налічує більше 10 тисяч витворів мистецтва, з яких наразі експонується близько восьмисот. Зібрання включає твори українського, російського і радянського мистецтва від XVI століття до сьогодення: парсуни і світські портрети катерининської доби; мариністи на чолі з Айвазовським; передвижники і представники Товариства південноросійських художників, зокрема: Шишкін, Рєпін, Левітан, Куїнджі, Костанді, Сєров, Нілус; учасники «Світу мистецтва» — Сомов, Серебрякова, Бенуа, — і навіть ранній Кандинський.

Другий поверх, відведений під роботи XX–XXI ст., до кінця року готується представити повністю оновлену експозицію, в якій буде розширено обсяг українського модернізму й авангарду 1920–1930-х років, а також мистецтва останніх тридцяти років. Це буде зроблено за рахунок зменшення в експозиції кількості робіт епохи соцреалізму і мистецтва 1960-х, які нещодавно були показані на виставках «Ексгумація. Соцреалізм з колекції Одеського художнього музею» і «Суворі та стильні. Мистецтво довгих шістдесятих».

Фото: Іван Страхов, надано ОХМ
Фото: Іван Страхов, надано ОХМ

Колекція Одеського художнього постійно поповнюється, сьогодні це відбувається завдяки дарункам від меценатів та художників. Питанням руба стоїть нестача фондових і експозиційних площ: наразі місто виділило музею додаткове приміщення на Військовому узвозі, але воно потребує ремонту і навряд чи може вмістити весь потрібний обсяг експонатів.

Виставкова діяльність

Виставка Бориса Лур'є «Змінена людина». Фото: Іван Страхов, надано ОХМ
Виставка Бориса Лур’є «Змінена людина». Фото: Іван Страхов, надано ОХМ

Робота Марії Куліковської. Фото: Іван Страхов, надано ОХМ
Робота Марії Куліковської. Фото: Іван Страхов, надано ОХМ

Останні два роки музей розвиває два напрями виставок: сучасні українські художники та системні добірки з фондів Одеського художнього у колаборації з іншими інституціями та колекціонерами. В результаті за останні роки у музеї відбулися персональні виставки Влади Ралко, Михаїла Реви, Віктора Маринюка, Марії Куліковської, APL 315, Юрія Сивіріна і Бориса Лур’є. Виставковий відділ музею очолює Марія Целоєва, яка до того була кураторкою одеських галерей «Худпромо» та «Invogue#Art».

Фото: Іван Страхов, надано ОХМ
Фото: Іван Страхов, надано ОХМ

Завдяки різним колабораціям у 2018–2020 роках було реалізовано серію з трьох виставок, присвячених репресованому радянському мистецтву першої половини XX століття, соцреалізму і суворому стилю. На них можна було побачити роботи таких художників як: Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Михайло і Тимофій Бойчуки, Віктор Пальмов, Олександр Ацманчук, Юрій Єгоров, Тетяна Яблонська, Володимир Власов, Дмитро Жилінський, Юрій Коваленко та десятків інших.

В наступні роки плануються великі виставкові проєкти про символізм у колекціях українських музеїв, а також спільна зі Львівською національною галереєю мистецтв виставка сакральної скульптури.

Фінансування

Команда музею розробила кілька програм, що дозволяють всім охочим підтримати музей будь-якою доступною сумою — це благодійні цільові програми на реставрацію окремих творів, купівлю рам і музейних стекол; корпоративний патронат і меценатські програми для малого бізнесу та фізичних осіб.

Постійно діє «Клуб Маразлі» — спільнота меценатів, що підтримує музей щорічними внесками, до якої вже долучилася майже сотня осіб. Також музей спонсорують кілька крупних українських компаній, а деякі надають допомогу своїми товарами і послугами — наприклад, під час музейних подій.

Також Одеський художній бере участь у грантових програмах. Наприклад, минулого року за підтримки USAID було проведено цикл лекцій «Мистецтво в авангарді суспільних змін» за участі Олекси Манна, Марії Куліковської, Оксани Баршинової та інших українських митців і мистецтвознавців.

Науковий відділ

Зала №5 (зараз зала Айвазовського), фото зроблене піля 1995 року, надано ОХМ
Зала №5 (зараз зала Айвазовського), фото зроблене піля 1995 року, надано ОХМ

Серебряковська зала, зала №14, 1990-ті, надано ОХМ
Серебряковська зала, зала №14, 1990-ті, надано ОХМ

Науковий відділ музею налічує 5 співробітників, з 2019 року його очолює історик Кирило Ліпатов. Основна задача відділу — науковий супровід виставок, атрибуція і реатрибуція творів, випуск наукових публікацій, статей і монографій. «Я завжди жартую, що найбільше в нашій колекції представлений художник на прізвище Невідомий, — каже Кирило, — Але сподіваюсь, що частка його робіт у колекції поступово зменшуватиметься». Наразі для цього потрібно більше робочих рук: музей чекає на своїх дослідників.

Текст: Євгенія Селезньова

Джерела:

Олександр Дмитренко «Одеський художній музей: історія колекції 1898–1941»;

коментарі надавали співробітники Одеського художнього: заступниця директора з розвитку Олександра Ковальчук, голова наукового відділу Кирило Ліпатов, заступниця директора з фінансових питань Катерина Кулай.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: