Підтримати

Як це працює: ГО «Музей сучасного мистецтва»

Громадська організація «Музей сучасного мистецтва» створена у 2020 році Ольгою Балашовою та Юлією Гнат на базі громадської організації «Дзигамедіалаб». У лютому 2021 року організатори оприлюднили сторінку ГО у фейсбуці, де опублікували актуальний статус обговорень створення музею сучасного мистецтва — прецедентом стали заява Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка щодо передачі Гостиного двору у відомство Міністерства культури та інформаційної політики України для створення Музею сучасного мистецтва, а також подальша закрита нарада, скликана МКІП. Втім, на черговій нараді 3 березня 2021 року, учасники повернулися до обговорення розміщення Музею в будівлі «Українського дому», а 2 березня Олександр Ткаченко опублікував допис на фейсбуці, в якому повідомив, що під час перемовин з громадськістю та активістами було прийнято рішення про реалізацію Музею сучасного мистецтва у межах більш мобільного приміщення.

Одними з цілей ГО «МСМ» є об‘єднання спільноти та налагодження діалогу між усіма учасниками процесу створення музею сучасного мистецтва. Детальніше про формування громадської організації та механізми функціонування читайте в інтерв‘ю з очільницями, а на сайті ГО «МСМ» можна ознайомитися з хронологією спроб та обговорень створення музею сучасного мистецтва в Україні.

Чому потрібна громадська організація

Ольга Балашова: Наша задача — об’єднати громадськість та художню спільноту довкола створення музею сучасного мистецтва. Ми розуміємо, що процес обговорення музею сучасного мистецтва вийшов на такий рівень, що він має бути створеним у наступні 5-7 років, тож така громадська організація необхідна для того, щоб голос художньої спільноти був врахований у цьому процесі. МСМ (Музей сучасного мистецтва) передусім має бути професійною інституцією, зосередженою на розв’язанні професійних задач. Створення наративу історії мистецтва, музеєфікація певного періоду візуальної культури, визначення критеріїв збору колекції тощо — це все професійні питання, що зможуть стати надбанням суспільства, осмислені та засвоєні найширшою аудиторією тільки тоді, коли буде пророблена ця фахова робота, а сенси, які мають бути сформульовані, будуть сформульовані.

Наразі ми бачимо процес формування музею стихійним і політичним, залежним від політичної волі, де є певне загравання з різними аудиторіями — ми бачимо, як створювалися великі музеї Голодомору, Революції Гідності, Бабин Яр. Очевидно, що державний музей сучасного мистецтва доповнить цю картину. Це все історія про пам’ять і лікування травм минулого, і нам потрібно продовжити рухатись цим шляхом осмислення себе, але вже в теперішньому. В українських реаліях професійна спільнота — невелика, немає людей, які опікуються або щось створюють на території сучасного мистецтва, яких би ми не знали, або які б не знали нас. Ще за часів організації нашої роботи в NAMU, для нас були важливими тяглість та діалог. Ми активно співпрацювали й були постійно в діалозі з різними експертами: мистецтвознавцями з різних регіонів України, кураторами, працівниками музеїв та інших інституцій, які знаються на сучасному мистецтві, є не лише практиками, але і теоретиками. Ми також долучаємо колекціонерів, галеристів, людей, чиї інтереси цілком зрозумілі, але які потрібно балансувати. Очевидно, що вони не можуть виступати в цьому процесі прямими замовниками, але без їхньої участі неможливо буде створити музей. Тому одне з наших завдань — бути ще й медіаторами між усіма агентами цієї системи.

Юлія Гнат: Тут варто згадати, що у цього процесу є певна пам’ять, побудована на роботі Робочої групи NAMU, у межах якої була створена Експертна рада, Робоча група, що було затверджено документами, потім у роботі Робочої групи, яка складалася як з представників музею, так і з представників позамузейної сфери, вироблялися певні рішення, проводилося дослідження, прийняте науково-методичною радою NAMU і так далі. Згодом відбулася еволюція цього питання, Робоча група припинила діяльність, втім, її учасники продовжили працювати над створенням концепції музею. На етапі, коли Мінкульт запланував створити окрему інституцію, з’явилася ГО «Музей сучасного мистецтва».

О.Б.: ГО з’явилася як необхідність ще в процесі роботи Робочої групи NAMU. Тому що у нас всі роки було питання: як забезпечити автономність нашої роботи? Як зробити так, щоб Робоча група набула суб’єктності й не залежала від штормів, пов’язаних із роботою національної інституції. Зараз, наприклад, є директорка, яка сприяє нашій роботі, яка в ній зацікавлена, але на наступний конкурс може прийти інший директор, з іншими намірами. В усіх державних інституціях є абсолютна воля директора, від якої ми не хотіли залежати.

Ю.Г.: Це фіксація питання музею в порядку денному професійної спільноти. І питання не в тому, що у цих двох-трьох-п’ятьох-десятьох людей є своє бачення, яким має бути музей, а в тому, що у людей, які організували, оформили свою діяльність як ГО, є розуміння необхідності організувати діалог і сфокусувати спільноту, домовлятися про те, яким має бути музей. І тільки оця консолідація здатна надати цьому наміру такої потужності, щоб його не можна було ігнорувати на будь-якому рівні. Звісно, зараз ми на етапі, коли ГО виходить на новий рівень. Ми будемо продумувати, які мають бути процедури взаємодії з експертною спільнотою.

О.Б.: Власне, зараз ми формуємо експертні ради. Тобто у нас є певний перелік питань, які потрібно винести на обговорення. У нас є більш-менш консенсус щодо того, який період можна вважати сучасним мистецтвом, є розуміння, без яких явищ та художників цей музей не може відбутися. Але попереду ще дуже багато питань, відповісти на які і є завданням цього музею. Ескізно всі погоджуються, що відлік має вестися з другої половини ХХ століття. Тобто у цьому вже є певний консенсус і це також результат роботи групи, бо у 2017 році, коли ми почали цим займатися, це були відкриті питання.

А вже далі постають питання, що стосуються збереження, архівації, реставрації. І мова йде не тільки про збереження та реставрацію живописних творів та графіки, що є звичним для української музейної справи. Але також і про цифрові твори, фотографію, медіамистецтво, інсталяції тощо, є питання щодо самого приміщення. У розробку технічного завдання для приміщення музею мають бути залучені урбаністи, архітектори, люди, які розуміються, як цей простір має існувати в екосистемі міста. І це одна робоча група. Питання, що стосуються суто наукових речей: як має формуватися колекція, описуватися — це вже інша група експертів. Звичайно, що всі експерти, яких ми залучаємо, не мають компетенцій у всіх питаннях. Наше завдання — сформувати ці робочі групи, налагодити їхню продуктивну співпрацю і запропонувати модель, як можна долучитися.

Ю.Г.: У нас на цей рік заплановано три основні напрями роботи: перший — це напрацювання рішень, пов’язаних з теоретичним базисом і концепцією музею; другий — питання цифрового архіву; третій — це комунікація з різними аудиторіями про важливість та необхідність такого музею.

О.Б.: Створення цифрового архіву є нашим пріоритетом. Нам потрібно зібрати всі напрацювання, які вже є у сфері архівації мистецького процесу, і потрібно описати все, що є в музейних і приватних колекціях, а також ті роботи, які ще не потрапили до жодної колекції, але є важливими з нашої точки зору. Євген Карась якось влучно сформулював метафору: «Потрібно зібрати тіло сучасного мистецтва», тому що воно є розкиданим по різних колекціях і насправді одного місця, де ти можеш вичерпно зрозуміти, чим є будь-який з періодів, немає. Це теж завдання не на один рік і не на два, цього року ми маємо розробити тільки інфраструктуру даних, зробити програмний продукт, який потім будемо наповнювати.

Про сучасний музей у складі NAMU

О.Б.: У 2017 році я разом із Марією Ланько та Лізаветою Герман зрозуміли, що створення музею сучасного мистецтва в Україні — достатньо амбіційний професійний виклик для нас. Ми прийшли в NAMU, розуміючи, що в директорки Юлії Литвинець є у програмі пункт про створення такого музею. Це зараз я усвідомлюю, що те, що ми розуміємо під музеєм сучасного мистецтва, і те, що розуміє під ним директорка NAMU — дещо різні речі. Тоді ми цього не знали, але для початку роботи потрібна інституція, щоб виробити візію, запросити експертів, об’єднати думки, вислухати різні точки зору, і зібрати напрацьований досвід. І ми це зробили, але згодом виявилося, що є дуже багато суперечностей. Виглядає так, що для нинішнього керівництва NAMU, музей сучасного мистецтва — це перш за все додаткове приміщення, тобто засіб розширення площ та розв’язання побутових проблем, яких накопичилось надто багато. Там немає запиту на інституцію, що відповідала б потребам сучасного художнього процесу. Крім того, розвивати колекцію, яка має тисячу років, шляхом дорощування її сучасними творами — абсолютно хибний шлях для розвитку такого музею, як NAMU.

Робоча група NAMU складалася з двох частин: одна — співробітники музею (я, Юля Гнат, Оксана Баршинова, Даша Якимова і Таня Жмурко), інша — це позаінституційні фахівці (Лізавета Герман, Марія Ланько, Ілля Заболотний і Дмитро Голець), які завжди наполягали на тому, що Робоча група музею має автономізуватися. Для мене було рішенням, наприклад, реформувати NAMU, щоб він перетворився на сучасну інституцію. Але в якийсь момент стало зрозуміло, що це неможливо зараз.

111_2

Участь уряду у створенні музею сучасного мистецтва

О.Б.: У 2019 році виник зовнішній фактор — до влади прийшла нова команда, змінився Міністр культури й створення Музею сучасного мистецтва стало в порядок денний вже на державному рівні. Уряд вирішив, що час робити музей, заклали бюджет і включили цю роботу в план дій уряду.

Ю.Г.: Але безумовно вони зреагували на те, що йде процес і в спільноті є запит на створення музею. Різні міністри можуть по-різному бачити процес створення музею. Зараз вирішили створювати музей як окрему інституцію, а не розвивати одну з тих, що вже існують.

О.Б.: Ми хочемо сказати, що в нас ніхто не питав, чи потрібно створювати ще один підрозділ NAMU, чи потрібно робити нову інституцію. Ми з нашими напрацюваннями відгукнулися на вже ухвалене рішення.

Ю.Г.: Потім в березні 2020 була зустріч, ініційована Мінкультом, в НСК «Олімпійський», де напрацювання Робочої групи NAMU були прийняті за основу в процесі створення музею як окремої інституції.

О.Б.: Як і три роки тому, так і зараз ми представляємо інтереси фахової спільноти — художників, мистецтвознавців, кураторів, які потребують нової якості інституцію для розвитку системи культури. У 2017 році ми припустили, що створити цю інституцію можна, об’єднавши зусилля з NAMU. Ставши на цей шлях, ми опинились в іншій точці процесу створення музею. І зараз наше припущення в тому, що нам потрібен суб’єкт, який може об’єднати спільноту, і, вочевидь, це ГО. У нас є багато професійних людей, на яких тримається сьогодні система сучасного мистецтва в Україні, але вони існують у позаінституційному контексті. Жодна державна інституція не представляє їхні інтереси. ГО «МСМ» прагне об’єднати цих людей для того, щоб зробити їх видимими для органів влади.

Про експертні ради

О.Б.: Усі охочі можуть долучитися до процесу напрацювання рішень, надсилаючи нам свої рекомендації через фейсбук-сторінку, або долучившись до команди дослідників. Завдання експертних рад — вирішувати. Експертні ради ми формуватимемо за принципом запрошення та рекомендацій. Оскільки ГО «МСМ» бере у розвиток роботу, розпочату в NAMU, ми в контакті з експертами, які працювали з нами в Національному художньому музеї. Формувати Експертні ради ГО «МСМ» будемо разом з учасниками колишньої Експертної ради з питання створення Музею сучасного мистецтва NAMU. Ключовий критерій — це внесок у наявний процес сучасного мистецтва.

Ю.Г.: Те, що з’явилася ГО «Музей сучасного мистецтва», не відміняє, що може з’явитися ГО «Музей сучасного мистецтва № 2» тощо. Це не означає, що ті, хто її заснували, узурпують голос всієї спільноти або претендують говорити від імені всієї спільноти. Вони говорять лише від імені тих, хто об’єднався навколо цієї ГО. Це не означає монополії на тему або процес.

Ще зверну увагу на такий момент: є суб’єкти, в яких певні питання є в порядку денному, і є суб’єкти, в яких певні питання є у сфері інтересів. Це не одне й те саме. Є багато людей, яким не байдуже питання появи музею сучасного мистецтва, і для них це сфера інтересів. Але у нас дуже мало суб’єктів, для кого ці питання в порядку денному.

О.Б.: Зараз ми формуємо експертні ради. Ми в діалозі з експертами, але ми розуміємо, що для опрацювання деталей потрібно організувати роботу відповідним чином, домовитись про правила. Ми беремо на себе відповідальність організувати роботу експертів і сформувати ці експертні ради з різних питань, комунікуємо з ними щодо цього і також формуємо Стратегічну раду ГО «МСМ». Ця рада забезпечить прозорість роботи, буде допомагати формувати та затверджувати стратегію, приймати щорічний звіт тощо. 

Ю.Г.: Треба розуміти — все, що буде створено за сприяння ГО або самим ГО, для органів влади все одно буде мати рекомендаційний характер.

О.Б.: Тут дуже важливо ще розуміти, що Мінкульт — єдиний суб’єкт, який може створити державний музей національного рівня. Ради міст та обласні ради мають можливість засновувати державні музеї місцевого рівня. Але ми, як ГО «МСМ», працюємо заради створення державного музею незалежно від форми власності. У нас це прописано в статуті. Ми розуміємо, що Україна сьогодні в таких обставинах, що лише державна форма музею може забезпечити «вічне життя» колекції. Жодна приватна інституція не є стабільною. NAMU, тільки тому, що він був державний, зміг проіснувати як музей 120 років, змінюючи назву від імператорського до національного. А жодна інша форма власності не може забезпечити такої тяглості. Хоча ми також розуміємо, що для створення сучасного музею необхідне публічно-приватне партнерство, якась змішана форма управління, але держава має бути гарантом збереження колекції.

111_4

 

Актуальність обговорення приміщення для музею

О.Б.: Музей сучасного мистецтва, який по своїй суті має бути динамічною структурою, може бути гібридним і мати дуже різні форми. Звісно, має бути конкретне місце, куди ти прийдеш і зрозумієш щось про те, чим є сучасна Україна і як виглядає її художнє життя. Отримати повноцінне уявлення про суспільство цієї країни, які теми тут обговорюють, про що та на якому рівні. Фізичний простір є критично важливим для того, щоб, зрештою, цей діалог відбувся, але не є першочерговим завданням.

Для професійної спільноти питання «Що ми вважаємо сучасним мистецтвом?» є нині важливішими. Якщо ми включаємо радянський період, то як ми вписуємо його у контекст сучасності? Як потрібно збирати колекцію? Соцреалізм не є частиною сучасного мистецтва, а монументальне мистецтво та книжкова графіка того ж періоду? Як ми працюємо з ними? Або твори на межі кібернетики та мистецтва, які досліджує Яніна Пруденко, чи світломузика й аналогові апарати, які її відтворюють — це належить збирати музею сучасного мистецтва, чи ні? З усього об’єму створених творів і художніх явищ як відібрати ті, що належать до компетенції нової інституції? Ось ці питання для професійної спільноти зараз є значно важливішими. Як і питання про те, як усе це зберігати. Які є форми реставрації творів цифрового мистецтва? А що з авторськими правами? А як вести архів, які програмні продукти для створення бази даних використовувати? На яких серверах їх зберігати? Як їх збирати, де їх брати… Тобто є багато питань, на які потрібно знайти відповідь, перш ніж переходити до обговорення простору.

Але будь-який чиновник, який прагне створити музей, не є (і не має бути) фахівцем у цій сфері. Він або вона не може тримати в голові весь обшир пов’язаних із відсутністю музею проблем. Вона або він розуміє, що потрібна колекція, потрібні гроші й потрібне приміщення. Ось є три складові. На все інше є фахівці, які зможуть про це інше подумати. Тому все, що ми робимо зараз, це намагаємося поставити «коня попереду воза». Йдеться про накладання рівнів розуміння проблеми. Нормально, коли перше, з чого починає міністр, це створення суб’єкту — власне інституції та приміщення, в якому цей суб’єкт може господарювати. Але наше завдання в тому, щоб всі питання, які є для нас важливими, були інстальовані в процес створення музею від початку.

Ми скоріше є радниками, нас запрошують, питають нашу думку, ми її висловлюємо. На зустрічі в міністерстві у лютому міністр спитав у людей, думка яких для нього важлива, чи Гостиний двір підходить для створення музею? І якщо так, то які мають бути перші кроки, ми також дали свою оцінку. А перед тим я два тижні зранку до вечора спілкувалася з 30 різними людьми з різних куточків України, які мають з цього приводу фахову думку. І таку консолідовану думку й висловили.

Ю.Г.: Коли буде створено юридичного суб’єкта — музей, тоді ми, так само як і зараз, будемо пропонувати бачення, сформоване на підставі спільної думки людей, які до нас приєднуються. Це рекомендації. Їхнє застосування залишатиметься на розсуд засновника.

О.Б.: Є сенс створювати музей, якщо це буде зовсім нова, горизонтальна структура, але ж ми розуміємо, що є реалії. Мінкульт працює у реаліях, а не в ідеальній картинці. Але ми працюємо над ідеальною картинкою і тим, щоб вона нарешті зустрілась з реальністю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Більше матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: