Розкажіть насамперед про історію компанії SupportYourApp і чому ми розмовляємо саме тут?

SupportYourApp — це SaaS-компанія (Support as a Service — прим. авт.), яка надає послуги клієнтської та технічної підтримки для інших IT-компаній по всьому світу. Зараз наші консультанти надають підтримку 34-ма мовами, серед яких є японська, корейська й іврит. 

Усе розпочалося більш, ніж 10 років тому. Ми були просто відділом технічної підтримки іншої IT-компанії — IIG (Internet Investment Group). Так трапилося, що я стала менеджером цього відділу, і через деякий час напрямок підтримки користувачів ми вже розвивали як окрему компанію. 

Зараз у нас понад 900 людей в команді, 3 офіси в різних точках світу й клієнти з 25-ти країн.

Як і чому з’явилося мистецтво у вашій сфері? З чого все почалось — з яких картин, художників і подій? 

У мого партнера є хобі: він дуже любить мистецтво і, мабуть, 5 років тому у нас в офісі з’явилися перші картини художника Антона Поперняка. Їх дуже легко було інтегрувати саме в офісний простір, бо це різнокольорові та легкі абстракції. Офіс сірий, а роботи Антона додавали живість та яскравість в інтер’єр. 

Розвиток мистецтва в SupportYourApp відбувався органічно й поступово: з хобі це переросло в окрему і велику частину нашого світосприйняття

Після цього ми почали дуже активно спілкуватися з українськими митцями. Мій партнер знайомився з різними художниками, а я — через нього. 

Якось я потрапила до майстерні Петра Бевзи, де обрала перші роботи, що увійшли в мою колекцію та зараз прикрашають стіни нашого офісу. Перша робота, яку я купила, називалася «Черепаха». Пізніше в мене з’явилися й інші його картини. 

Після цього ми як компанія почали рости, а разом із нами — й мистецтво на наших стінах. Наступний офіс узагалі можна назвати артоб’єктом: там є мурали, каліграфічні роботи, літографії, офорти й навіть інсталяції. 

Розвиток мистецтва в SupportYourApp відбувався органічно й поступово: з хобі це переросло в окрему і велику частину нашого світосприйняття.

Про офіс, якщо я не помиляюсь, багато говорили, що це чи не перший офіс ІТ-компанії в Східній Європі, стіни якого тотально прикрашені мистецтвом. Як з’явилася ця ідея та чим ви керувалися при виборі? Можливо, є якісь цікаві історії, з цим пов’язані?

Насправді ми не планували робити офіс артоб’єктом — це трапилось абсолютно випадково, і на той момент мій партнер слідкував за роботами Володимира Манжоса. Ми почали створювати простір і захопились ідеєю намалювати там мурал, бо це буде незвично. Коли Манжос почав створювати стінопис, він запропонував нам запросити інших художників, а ще краще — взяти куратора Олега Соснова й зробити не просто гарний дизайнерський офіс, а офіс без цензури, де кожен художник зможе намалювати, що захоче. Ми нікому не говорили, що робити. Кожен творив так, як бачив він, а ми просто підтримували. Деяких робіт навіть ескізів не бачили. Автори малювали все відразу, і, мені здається, в цьому й полягає основна особливість творів.

Чи є у вас найулюбленіші роботи серед тих, що присутні у ваших офісах?

Не можу сказати, улюблені чи ні — є просто роботи, які викликають одні емоції, а є ті, що викликають абсолютно інші емоції. Думаю, що всі вони гармонійно вписуються в те, що ми зараз маємо. 

Кожна людина, яка працює у нас в компанії чи просто приходить у гості, може для себе знайти роботу, яка їй відгукнеться найбільше. Мені подобається, що вони абсолютно різні. Якби я дозволила малювати тільки те, що мені подобається — це було б дуже нудно. Круто, що все вийшло таким різноманітним та різноплановим. 

Ви рахували кількість робіт, що зараз є, або художників, які були залучені до проєкту?

Точну кількість не рахували, але художників було понад 25. Серед них, до речі, є уругвайські, AlfAlfa, наприклад, та іспанські автори.

На сьогодні ми не можемо уявити наш простір без мистецтва: якщо бачимо, що на якомусь місці була картина, а зараз там порожньо, вже відчуваємо різницю — нам чогось не вистачає

Як взагалі реагують люди, які тут знаходяться? Чи були якісь зміни в реакції команди з приходом до неї мистецтва, чи все залишилось незмінним?

Зміни в реакції — доволі абстрактна річ, яку важко просто взяти й помітити. Точної статистики немає, але є непрямі дані, через які ми розуміємо, що мистецтво в офісі так чи інакше позитивно впливає на наш емоційний стан і ставлення до цього простору. Коли люди приходили на інтерв’ю до офісу, то відсоток прийняття нашої пропозиції щодо співпраці був набагато вищим, ніж коли ми працювали з білими стінами. Але це також може корелюватися з ростом нашого професіоналізму.

Я не можу сказати, що офіс — це «плюшка». Ні, це, імовірніше, корпоративна філософія, бо ми піклуємося про наших людей. Підтримка користувачів — стресова робота, бо ти онлайн 24/7, але дуже важлива: ми вирішуємо проблеми клієнтів тут і зараз. У нас є експертність в тому, що ми робимо. Те, що в офісі є мистецтво, позитивно впливає на продуктивність команди, бо ти завжди можеш перемкнутися, подивитися по сторонах, піти попити каву — це набагато краще, ніж коли ти просто сидиш у підвалі без вікон і дверей. 

На сьогодні ми не можемо уявити наш простір без мистецтва: якщо бачимо, що на якомусь місці була картина, а зараз там порожньо, вже відчуваємо різницю — нам чогось не вистачає.  

Я знаю, що ви готуєте до відкриття ще один офіс. Чи ви вже знаєте, що там буде висіти з артоб’єктів?

Наперед ми не плануємо. Коли вже починаємо працювати в стінах нового простору, тільки тоді розуміємо, що там має бути, і тільки тоді починаємо думати про те, які краще роботи інтегрувати у простір.

Якщо команді щось дуже сильно подобається або дуже не подобається, то вона може вплинути на те, що там з часом буде висіти. Тобто ми не відразу, але поступово прислуховуємось до побажань людей.

Я знаю, що не тільки мистецтву, але й тімбілдінгу ви приділяєте багато уваги. Цікаво почути про творчий розвиток вашої команди та з чого він складається?

Корпоративна культура та цінності SupportYourApp побудовані на основі близького спілкування (не тільки професійного). Ми намагаємось дізнатись один про одного набагато більше в розрізі особистості, не переходячи при цьому кордонів, бо їх ми дуже поважаємо. Та знання про те, що наші колеги роблять поза роботою або чим вони займаються ввечері — дисциплінують. Ми щодня зідзвонюємось, у нас є ранкові та вечірні сесії, де ми обговорюємо, як у кожного пройшов робочий день, що ми цікавого робили вдома, хто що прочитав або подивився. 

Також у нас є книжковий клуб, де ми обов’язково щомісяця читаємо нову книжку. Зараз це Шимон Перес «Дрібних мрій не буває», а недавно був Річард Фейнман «Та ви жартуєте, містере Фейнман!». У 2020 ми прочитали 9 книжок з менеджменту й обговорювали їх. Тоді присвятили багато часу саме бізнес літературі. У 2021 стоїть ціль — 12 книжок. Стосуються вони більше автобіографічних історій — чогось такого, що дозволяє відпочити від роботи та дізнатися нове.

До того ж ми разом займаємось спортом: два рази на тиждень — функціональне тренування, один раз — йога. Восени, весною та влітку ми займаємось в парку, а взимку — хто в офісі, хто онлайн. 

До карантину ми проводили ще один класний івент, за яким я дуже сумую, — День сім’ї. У дитинстві я ходила до мами на роботу, а зараз батьки наших консультантів приходять подивитись, де працюють їхні діти. Я впевнена, що ні батьки, ні друзі наших людей ніколи не працювали в таких умовах і не бачили так багато мистецтва в стінах офісів. Я завжди приєднуюсь до цієї події, проводжу індивідуально екскурсії й розповідаю про художників.

Були якісь кумедні реакції на мистецтво?

Смішних не було, були лише позитивні. Людям подобається, вони шоковані, коли в офісі є такі умови. Навіть була ситуація, коли приїхала вся сім’я з Рівного, і при цьому мама одного з наших колег ніколи до цього не була в Києві. Перший раз за все своє життя вона приїхала до столиці саме через те, що в нас був день сім’ї.

Розкажіть, будь ласка, про вашу особисту колекцію творів мистецтва, яка формується незалежно від офісу. Чи це був паралельний процес з тим, що відбувалося в офісі? Та як ви самі обираєте художників, роботи яких купуєте?

Історія моєї особистої колекції розпочалася пізніше. Коли ти починаєш колекціонувати мистецтво, в тебе зовсім інше усвідомлення того, навіщо ти це робиш. Саме на такому етапі в мене з’явилася зацікавленість в тому, щоб формувати свою колекцію робіт, першими з яких стали картини Антона Поперняка та Петра Бевзи. У Поперняка я купила першу роботу, яка досі висить в офісі, на третьому поверсі.

В якому році це було?

Я купила її у 2017 році. Після цього потрапила до майстерні Петра Бевзи, де, здається, 5 годин ми просто спілкувалися. Саме там я перейнялася його життям, ставленням до нього і художньою практикою. Після цього я потрапила на перший український аукціон мистецтва в галереї BURSA від Karton Katon, де познайомилася з роботами Олексія Кондакова і Володимира Манжоса. Купила тоді собі в колекцію велику картину Вови. Ще є картина AlfAlfA, Олександра Гребенюка, а також декілька принтів. 

Чи є якийсь напрямок у мистецтві, художник або роботи, які б ви ніколи не помістили у свою колекцію?

Сучасне мистецтво дуже специфічне: не важливо, які емоції відчуває людина, коли стикається з ним, головне те, що мистецтво дозволяє їх відчути. Хороші чи погані — немає значення, бо якщо тебе зачіпає — це вже добре. 

Мені подобаються ті художники, історію яких я знаю, бо насамперед купую частинку художника, його енергію та світосприйняття. Мені дуже важливо розділяти ці речі з митцями, чиї роботи я купую особисто для себе, та бути з ними на одній хвилі. Це так само стосується і письменників: якщо мені не подобається чиясь біографія, то книжку я читати не буду, навіть якщо вона дуже класна. 

Тобто для вас робота й особистість автора — нероздільні явища?

Абсолютно.

Розкажіть про виставку в Україні, яка вас вразила і чому? 

У М17 влітку проходила «PROколекції: дослідницький проєкт», вона мене вразила. 

З нових художників, робіт яких ще немає в вашій колекції, кого вже запримітили собі?

Маша Рева подобається, але Петро Лебединець та його абстракції — це пріоритетна покупка зараз. 

Як вам здається, чому зараз український артринок і українське мистецтво як явище не сильно розвинені та популярні у світі? Чому такий повільний процес і в чому можуть бути основні проблеми саме з точки зору бізнесу?

Мені здається, що ситуація зараз набагато краща, ніж була декілька років тому. Повільно, тому що в більш розвинутих країнах мистецтво підтримується на зовсім іншому рівні: бізнес, держава та гранти намагаються інтегрувати й зробити його візитівкою чи країни, чи якогось міста. Наприклад, якщо ми їдемо до Австрії, знаємо, що там є Моцарт і їдемо в його містечко або музей, а держава тим часом на цьому заробляє. 

Культура — це ідентифікація нації, візуальна основа нашої країни й того, як ми все бачимо та як ми про це говоримо

Зараз в Україні з’являються молоді художники, які заявляють про себе на міжнародній арені. Світ більш відкритий, кордонів як таких немає, вони стерлись. Я певна, що ця тенденція продовжуватиметься, бізнес ще більше підтримуватиме українське, а наскільки держава себе проявить — не знаю. Темп уже є, але з карантином він знову зменшився, та коли ми повернемось до нормального існування — тенденція вирівняється і пришвидшиться.

Чому та як важливо підтримувати культуру? І навіщо вона нам потрібна? 

Культура — це ідентифікація нації, візуальна основа нашої країни й того, як ми все бачимо та як ми про це говоримо. Мені подобаються більш позитивні речі, але багато художників і митців висвітлюють теми не дуже приємні, які є важливими для соціуму. Вони змушують задуматися про те, що ми зараз робимо та в якій точці знаходимося.

Якщо говорити про наш офіс — це така диверсифікація, різноплановість поглядів на культуру та країну. Мистецтво — це візуальний код, через який ми можемо зчитувати. Через деякий час наші діти, онуки будуть дивитись на те, яким чином ми цей код писали, і матимуть змогу якось його зрозуміти, зрозуміти цю історію. Тільки якщо є історія країни, можна робити ретроспективу і змінювати щось на краще.

Якщо ви хочете, щоб ми про вас написали, заповніть цю форму