Проєкт «Фонтан виснаження. Висока вода» художника Павла Макова — це передусім спроба говорити про сучасність зсередини українського контексту, з наміром простежити і показати, як ця локальна історія поступово ставала суголосною глобальному світові. 

Робота з’явилася в 1995 році у межах циклу UTOPIA, вона зображувала символ життя. Однак проєкт так і не був встановлений у міському просторі Харкова. Зараз, 25 років потому, твір Макова набуває лише більшої актуальності. Проєкт виходить за рамки контексту індустріального східноєвропейського міста і стає загальним образом виснаги на культурному, економічному і політичному рівнях. У період пандемії образ виснаження є як ніколи актуальним.

«У 1990-х роках образ “Фонтану” виріс зі замальовки гирла, в якому річка Харків впадає у річку Лопань. Тоді в своїх роботах Маков реконструював місцеві міфи, накладаючи топографію на анатомію, річки на репродуктивні органи, розповіді на пожовклий папір, що імітує занедбані архівні документи. Вражений кількістю міських фонтанів, жоден з яких не працював, Маков створив кілька робіт, об’єднаних мотивом води, кульмінацією яких став “Фонтан виснаження” — парадоксальний образ життєдайності», — говорять куратори проєкту. 

 «Тоді я побачив, що суспільство не здатне сприйняти цей твір, не в змозі поставити собі діагноз. Мене запитували: “Чому саме виснаження? Може буде краще примноження?”», — зізнається сам Павло Маков.

Куратори продовжують, що зміна рівнів води і спроби людей опанувати нерівномірний плин «рідкого світу» (вираз Зіґмунта Баумана) — поширені метафори для опису сучасності, які мають цілком реальне втілення у Венеції. Місто неодноразово опинялося в небезпеці через кліматичну кризу та надмірні дощі.

Тому проєкт «Фонтан виснаження» Павла Макова — робота про виснаження земних ресурсів, чергування затоплень та посухи, переоцінки демократії, соціальних практик, відносин людини з природою та ролі художника у часи перманентних змін.