Марія Ланько: На Венеціанській бієнале зазвичай презентують свіжі й актуальні ідеї, тож цілком логічне запитання — чому ми звертаємось до роботи Павла Макова, створеної в 1990-ті. Проєкт був задуманий у 1995 році та мав кілька реалізацій, проте як фонтан не запрацював жодного разу. Це симптоматично для українського мистецтва загалом, історією якого є не лише те, що вже відбулося, але й те, що не отримало належну репрезентацію. На наш погляд, «Фонтан виснаження» є великим мистецьким твором з досить маргінальною ідеєю. Венеційська бієнале є шансом зробити цю роботу видимою, та, власне, реалізувати її — вперше вона запрацює як справжній фонтан.

Павло Маков: Я працюю у двовимірному просторі, я малюю і друкую, а інколи роблю те, що мені абсолютно не притаманне. Прикладом є «Фонтан виснаження». У 1995 році ця робота з’явилася в моїй голові як відповідь на ситуацію в Харкові й в країні загалом. Тоді в місті жоден з фонтанів не працював. І мене привело це до думки, що оця виснаженість доводить навіть владу, адже більшість великих фонтанів світу побудовані імперіями та царствами. Це підкреслює те, що влада є великою силою.

Я виставляв проєкт фонтану кілька разів. Після жерстяної моделі створив бронзову. Вперше вона була представлена у 2003 році в Національному художньому музеї України. Згодом цей проєкт придбав PinchukArtCentre. Але наголошую, що проєкт жодного разу так і не запрацював як фонтан, оскільки зорганізувати подачу води в музейних умовах дуже важко.

За останні 27 років світ змінився достеменно. Зараз ми маємо абсолютно іншу якість відносин у суспільстві. На мій погляд, «Фонтан виснаження» перетворився на відповідь не лише на ситуацію, пов’язану з Харковом та Україною, але й на існування сучасного світу загалом. Мова йде про виснаження всіх рівнів.

Борис Філоненко: Варто зауважити, що проєкт «Фонтан виснаження» виник з малюнка, який зʼявився з «нізвідки». Однак аби «щось» зʼявилось з «нізвідки» треба провести багато роботи. Якраз Павло Маков у 1990-ті роки займався такою антропологічною концептуальною роботою з дослідження Харкова, міста, розташованого на водах. У 1995 році сталася локальна екологічна катастрофа — аварія на Диканівських очисних спорудах, і як наслідок відсутність води протягом 6 тижнів. «Фонтан виснаження» зʼявляється як реакція на соціально-політичний контекст, а також як роздум про місто на воді.

Під час підготовки каталогу на бієнале ми нарахували 16 різних образів фонтану в практиці Павла Макова: він має різну матеріальність та конвертацію в Харкові. І цю історію ми теж хотіли б показати разом із проєктом, який фактично запрацює як фонтан.

Цьогорічна тема бієнале «Молоко снів» є реанімацією сюрреалізму як напрямку в мистецтві. Проте це історія й про співіснування людини з ландшафтом і технологіями. Нова екологічна повістка — це те, з чим ми зараз живемо. Великою мірою вона вплинула на формування українського павільйону. Наша тема — це розмова про виснаження, яке стало глобальним питанням. Венеція — те місто, яке кожного року з різною інтенсивністю переживає затоплення і висушення каналів, тож питання про воду та виснаження стало синонімічним з венеційським питанням. Це наша спроба показати венеційський контекст в роботах українського художника Павла Макова.

Ірина Мірошникова: Ми мали справу з досить складним приміщенням, оскільки воно у вигляді перехрестя. Павільйон України може стати або початковою, або кінцевою точкою відвідування бієнале. Проте цей недолік ми використали як повну привілегію, провівши паралелі з міським простором. Адже фонтан пропонує людям зробити паузу та поринути у медитацію. Так і в нас — об’єкт стоїть на перехресті, що надає йому контексту. Ми маємо ідеальну ситуацію, коли приміщення доповнює художній обʼєкт.

Катерина Чуєва: Згідно з правилами бієнале Міністерство культури та інформаційної політики України виступає офіційним координатором українського павільйону на Венеційській бієнале, тому ми намагаємося долучатись до всіх процесів. Від себе можу сказати, що все відбувається за планом. Ще в тому році ми сплатили оренду павільйону, яка складала 3,5 млн гривень. Я сподіваюся, що ми зможемо в межах попередніх домовленостей і в межах дозволених бюджетом видатків покрити ще частину витрат, зокрема транспортування об’єкта. Цьогоріч на проєкт ми очікуємо до 4 млн гривень.