Підтримати

5 думок про колекціонування: що значить бути «колекціонером» і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні. 

exc-5f1eee132ba6086aa79473d8
exc-5f1eee132ba6086aa79473d8

2007_7_1.jpg

Перші згадки про колекціонування предметів мистецтва та угоди купівлі-продажу відомі ще з Античності. За цей значний період історії значимість «колекції» зазнала безліч змін, власне, як і смаки її володарів – від рясно інкрустованої золотом статуетки до концептуальної ідеї на чисто-білому офісному аркуші. 

Що значить бути колекціонером і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні, як впливає діджіталізація на купівельний інтерес, дізналися у меценатів, арт-менеджерів, кураторів і художників. Ділимося з вами найцікавішими бесідами.

2007_2.jpg

Катерина Чуєва

генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, президентка Українського комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ)

Хто для вас «Колекціонер» і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні?

Феномен колекціонування у певному сенсі продовжує лишатися для мене загадкою попри багаторічну роботу з цією темою. Я ніколи не захоплювалася колекціонуванням сама, у моїй родині також немає колекціонерів. Але завдяки історії нашого музею мені близька ідея відповідального колекціонування – тобто не тільки або не стільки для власного задоволення, скільки з метою зберегти те, що вважаєш цінним, для ширшого кола людей та для наступних поколінь.

Богдан Ханенко (1849-1917), засновник Музею Ханенків та спів-ініціатор заснування першого міського музею у Києві — Київського художньо-промислового і наукового музею (нині Національний художній музей України), ще 1904 року у промові з нагоди освячення цього музею сформулював кредо колекціонера, що вже протягом 22 років лишається для мене одним з найближчих. Наведу дві цитати з цієї промови:

«На мою думку, художнє зібрання перебуває в ув’язненні, в тюрмі в приватному зібранні, де воно не завжди і не всім доступне. Володіти, наприклад, картиною Тиціана або грецьким мармуром V століття і не показувати ці предмети — те саме, що привласнити собі одному невидані твори Пушкіна, Гете або Шекспіра. Творіння геніїв, за своєю сутністю, не повинні належати лише тим, хто ними володіє, художній твір — надбання, що належить усім… Ось чому в дарах жертводавців музеям воістину слід визнати лише щедре повернення належного»

«Музей має бути не лише зібранням взірців, але, як вказує сама назва музею, він має бути прилистком муз, тобто повинен водночас бути і школою, і храмом, священним місцем, куди мають стікатися усі для вивчення прекрасного і вклоніння красі, щоб потім, у житті, розуміти і любити красу».

Ці цінності поділяла і Варвара Ханенко (у дівоцтві Терещенко, 1852-1922), якій випало перетворити Музей Ханенків на державну установу в найтяжчий період її життя, по смерті Богдана Ханенка, у 1919-1922 роках. Як згадував перший вчений хранитель музею Георгій Лукомський, Варвара Николівна відзначалася глибокою, «дещо егоїстичною» любов’ю до кожного предмета колекції, що органічно поєднувалася у її серці зі щирим бажанням весь музей віддати народу. Саме Варвара Николівна зберегла колекцію Ханенків для Києва, відмовившись емігрувати 1918 року разом з іншими членами великої родини Терещенків.

Не можу не згадати і про Василя Щавинського (1868-1924), вченого та колекціонера, який також заповів своє зібрання мистецтва північних шкіл Києву та згодом у зверненні до Української Академії Наук уточнив, що її «варто прилучити» саме до зібрання Музею Ханенків. У цьому ж зверненні він зазначив: «Судилося мені значну частину мого віку перебувати за українськими кордонами, але ж я ніколи не покидав думки стати хоч у малій пригоді країні, яку я й мій рід завше вважали за рідну».

У передмові до каталогу картин своєї колекції Василь Щавинський писав: «Володіння старовиною зобов’язує. (…) Відчуваючи відповідальність перед століттями майбутнього, збирач турбується про фізичну збереженість своїх скарбів, адже ніщо не виправдає його, якщо набуте збереженим піде зіпсованим. В цьому основна задача збирання. (…) Реєстрація та опис (реліквії) збільшують вірогідність того (…), що вона не пропаде без сліду для майбутнього».

Саме такому баченню ролі колекціонера, сформованому «першопрохідцями» 19 століття,  ми сьогодні завдячуємо існуванням культурних інституцій з першорядними колекціями, знаними і цінованими не лише в Україні — Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національного художнього музею України, Національного музею історії України – у Києві, музеїв у Львові, Чернігові, Дніпрі, Одесі та інших містах.

Додам до цього і те, що з часом викристалізувався й інший етичний аспект колекціонування стосовно особливої категорії — археологічних предметів. Йдеться про важливість археологічних досліджень, що усвідомив, зокрема, той же Богдан Ханенко. Протягом кількох століть колекціонери скуповували археологічні знахідки, що походили з пограбованих пам’яток. Однак з розвитком археології як науки така практика почала ставати все менш прийнятною, наприклад, Богдан Ханенко, який спочатку теж купував предмети без провенансу на аукціонах, згодом почав звертатися до археологів та оформлював так звані «відкриті листи» на розкопки.

Слід розуміти, що скуповувати археологію з рук копачів чи посередників — це співучасть у руйнації та грабунку національної спадщини, а не її порятунок. Адже археологічні предмети, навіть золоті чи срібні, цінні не самі по собі (тільки радянська влада ставилася до них як до коштовного лому і конфіскувала з музеїв), а саме завдяки контексту, який «зчитує» та фіксує археолог під час розкопок.

Колекціонер сьогодні для мене — це людина, яка, дотримуючись етичних та правових норм, збирає, зберігає та удоступнює для суспільства старовинні чи сучасні артефакти, та дбає про їх доступність на постійній основі для нинішнього і прийдешніх поколінь шляхом дарування державним музеям або заснування приватного музею.

Стосовно ролі у розвитку мистецтва — це залежить насамперед від мотивації колекціонера та його бачення своєї суспільної ролі і значення своєї колекції. Ця роль може, таким чином, бути багатовимірною, включно з персональної підтримкою певних митців або збирання тематичної колекції для наступної передачі вже існуючим публічним інституціям.

Чи обов’язково мати знання в галузі теорії мистецтв, щоб почати колекціонувати?

Не лише теорії, а й історії мистецтва. Мені здається, людська допитливість рано чи пізно змушує кожного, хто всерйоз захоплюється колекціонуванням (якщо ми говоримо про колекціонера, а не інвестора, якому власне байдуже, що саме збирати, оскільки йдеться виключно про матеріальне відображення цінності), звертатися до вивчення предмету колекціонування. Ми бачимо прояви цього «бажання зрозуміти» і в колекціонерів 19 століття, і в наших сучасників. Тому, думаю, варто говорити якщо не про обов’язковість, то про безумовну доцільність, оскільки це виводить на інший рівень навіть здатність насолоджуватися об’єктами колекціонування. Крім того, такі знання необхідні, якщо колекціонер бачить свою роль більшою за вибір гарних картин для оздоблення свого будинку.

Які зміни в свідомості українців повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Відповіді на третє та четверте питання для мене не відділені одна від одної. Таких змін повинно відбутися чимало. Зокрема, це безумовне утвердження верховенства права та зміни в нашій освітній системі. Корупція, невігластво, зневага до прав людини та законів країни, уважання себе за еліту, а інших за «електорат» не сумісне з культурою відповідального колекціонування. Натомість це уможливлює маніпуляції на кшталт згаданого вже знищення археологічної спадщини під виглядом «порятунку», цензуру, відсутність поваги до творчості, загрози для художників, яких котрась впливова група визнає «дегенеративною», як це сталося за часів нацизму, — і до «побутових» проблем, як-от відсутність розуміння того, що творча праця має належно оплачуватися, а дохід з операцій купівлі-продажу творів — оподатковуватися.

Яку виставку, музей або галерею відвідаєте чи вже відвідали після карантину?

Вже згадувала про те, що з нетерпінням чекаю на відкриття Національного науково-природничого музею НАН України. Цей музей — найкраще місце для того, щоб зупинитися та переосмислити те, що відбувається із взаємодією людини з природою. Пилова буря, посуха та пожежі, від яких задихався Київ цієї весни, систематичне скорочення зелених зон на користь забудов – усе це вимагає нашої реакції як громадян і фахівців. Як музейник я можу використовувати музейний інструментарій, щоб говорити про необхідність змін з нашою аудиторією. Природничий музей — це місце сили, де природа поєднана з історією України та навіть українським мистецтвом (адже зали музею декоровані картинами відомих українських художників), і де працюють наші однодумці. Разом ми сильніші.

2007_4.jpg

Каріна Качуровська

виконавча директорка Українського клубу колекціонерів сучасного мистецтва,

засновниця Avangarden Gallery

Як змінюється (чи змінюється?) колекціонування з розвитком технологій та діджиталізації; 

Розвиток технологій надає вагомий вплив на всіх учасників арт-ринку. Галерейний бізнес трансформується, відкриваючи нові можливості продажів предметів мистецтва. Та успіх, насамперед, залежить від пулу експонованих митців, комунікаційної стратегії та професіоналізму UX-дизайнера. Цінність діджіталізаціі і розширення можливостей у віртуальній реальності бачать і розуміють усі. 

Наприклад, ми запустили проект Avangarden — галерея без стін для експериментальних проектів сучасного мистецтва. Українська художниця Дарина Мо Мот досліджує трансформації звичного життєвого порядку через пандемію Covid-19. Це зображення у живопису колективних станів, прожитих під час пандемії: від безтурботного байдикування через сум і апатію до прийняття цього поворотного етапу з усвідомленням власного балансу зі світом. Замість традиційного галерейного приміщення, експозиційним простором стала квартира, де створювалися роботи. Тому щодня 24/7 на сайті проекту ви можете заходити онлайн без дзвінка і залишатися там скільки завгодно.

За період карантину кожен міг приєднатися до стрімів світових інституцій і почути дискусії експертів арт-світу, не виходячи з дому. Багато учасників Клубу колекціонерів поповнили свої колекції новими придбаннями завдяки онлайн-аукціонам, міжнародним арт-ярмаркам, що теж перейшли в онлайн і зорганізували зручні viewing room для перегляду і покупки робіт. 

Проте, незважаючи на зміну фокусу у бік онлайн, — мало хто з галеристів здатен забезпечити стабільні продажі творцям, котрим пропонують заступництво.  Автори змушені займатися усім самостійно — куратор, арт-менеджер та дилер в одному флаконі. Найчастіше — це та ще горюча суміш. Але такі реалії однієї з головних проблем українського арт-ринку: слабка інституціоналізація.

У цифрову епоху художник має можливість демонструвати свої роботи багатомільйонній аудиторії через соціальні мережі,сайти та інші ресурси. Його можуть помітити куратори і колекціонери незалежно від країни проживання. Деякі вже створюють персональні онлайн-галереї без комісії галеристів. Зв’язатися безпосередньо з митцем зараз набагато легше, ніж років 20 назад. Купувати предмети мистецтва через інтернет все простіше. Всеохоплююча діджіталізація тільки підсилює інтерес колекціонерів до всього різноманіття сучасного мистецтва.

Під впливом інновацій змінюється також і система управління колекцій. Оцифровка робіт, каталогізація та створення цифрової бази даних провенанса — необхідна складова цього процесу. Систематизація і збереження предметів культурної спадщини, передача знань та інформації майбутнім поколінням — одне з найважливіших питань для Клубу Колекціонерів на сьогодні.

Що говорить про колекціонера його колекція мистецтва (чи є табу на певних художників / картини, або все визначається виключно вартістю і перспективністю роботи?)

В основі практично кожної приватної колекції лежить індивідуальний зв’язок між власником і твором. Вибірка робіт формується під впливом суб’єктивного естетичного смаку, цінностей та пристрастей. Для молодого покоління колекціонерів характерні емоційні покупки. І тут, безумовно, впливає особиста симпатія і відносини з художниками, галеристами або арт-дилерами.

У колекціонера «зі стажем» присутні системність і чітка стратегія ведення колекції. Саме це і є визначальним фактором придбання нових предметів мистецтва. Імпульсивність тут не доречна.

Все починається з інтересу до світу мистецтва і бажання дізнатися більше про тих, хто його формує. Найчастіше, багато хто долучається до колекціонування, використовуючи суто утилітарний підхід, що теж непогано. Наповнити будинок предметами мистецтва — абсолютно природне та зрозуміле прагнення. Чи буде це інтер’єрний живопис, концептуальна фотографія, нефігуратив, графічна робота або скульптура —  залежить від культури мислення і цінностей, які сповідує колекціонер. Робота, що висить в офісі або вітальні, може без вербальної комунікації розповісти про статус і характер власника, тому дехто використовує цей хід і обирає великі формати вже іменитих авторів. 

Колекціонування також розглядається і як предмет інвестування. Однак якщо ви сприймаєте арт-інвестиції як вигідне капіталовкладення і тільки, то вам краще обрати більш зрозумілий метод: акції, стартапи та технології, врешті, завжди можна вкластися в нерухомість. Мистетство повинно викликати пристрасть і захоплення, тоді ви точно досягнете успіху в цій справі. Нарешті, колекціонування існує як глибоке чуттєве переживання або естетична насолода.

Можна скрупульозно вивчати психологічний портрет колекціонера, але неможливо зрозуміти цю пристрасть до тих пір, поки сам не захопишся цим цікавим і  дивовижним процесом.

Чи повинен колекціонер брати участь в непрямому розвитку ринку (фінансово підтримувати художників, галереї, проекти)?

Колекції таких великих світових меценатів, як Гуггенхайм, Жан Пол Гетті, Рокфеллер, Бейелер, Третьяков, Щукін, Морозов заклали основи найбільших музеїв світу. Україна також може пишатися видатними династіями Ханенко та Терещенко, чий внесок в розвиток культури важко переоцінити. Саме їх зібрання стали для нас орієнтиром в розумінні ключових імен в історії українського мистецтва.

Є зрозуміла природа і мотиви, які в тій чи іншій мірі рухають людиною: азарт, гедонізм та естетична насолода, інвестиційна привабливість арт-активів, зміцнення свого соціального статусу, внутрішня необхідність зв’язку з художнім світом. І кожен колекціонер стає на шлях меценатства, коли усвідомлює важливість інвестування в розвиток культури та підтримки митців. Чимало завдяки особистим ініціативам розвиток сучасного мистецтва в Україні знаходить підтримку, а самі колекціонери стають повноправними учасниками формування загального стану культури в країні.

Крім того, я впевнена, що нам слід купувати українське мистецтво на арт-ярмарках, через галереї і дилерів, відкритих аукціонах для того, щоб будувати здоровий арт-ринок і показати світу, що ми — нація, у якої є свої затребувані таланти. Якщо українське мистецтво не буде цікаво самим українцям, то навряд чи варто очікувати увагу зі сторони іноземних колекціонерів та світу.  

2007_1.jpg

Євген Карась

галерист, арт-експерт сучасного мистецтва

Хто для вас «Колекціонер» і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні?

Межі між покупцем, збирачем і колекціонером розмиті. Звичайно, колекціонер – це вищий рівень покупця, який відрізняється декількома ознаками: появою системності, пристрасності і бажанням володіти, незалежно від необхідності закрити місце на стіні в інтер’єрі. Це стан душі, потяг до знань в мистецтві і найголовніше – наявність рецепторів, які можуть зчитувати закладене в творі інтелектуально-чуттєве ядро через візуальні образи. Український колекціонер сьогодні – повноцінний учасник культурного процесу, нарівні з митцями, теоретиками, арт-менеджерами і, можливо, навіть найважливіший суб’єкт розвитку арт-ринку. А, враховуючи, що в державних музейних фондах за останні 30 років відсутнє сучасне українське мистецтво, то саме приватні колекціонери є хранителями культурної спадщини сучасного українського мистецтва.

Чи обов’язково мати знання в галузі теорії мистецтв, щоб почати колекціонувати?

На початковому етапі у колекціонера завжди буде менше знань, ніж у експертів арт-ринку, котрі, іноді, мають більше досвіду за теоретиків мистецтва. Тобто, головне завдання колекціонера на будь-якій стадії — знайти досвідченого консультанта, який здатний швидко ввести в мистецтво, його процеси та нюанси. Найголовніше — навчити його відчувати, розуміти і вибирати.

Які зміни в державній політиці повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Перш за все, повинна бути сформована культурна політика, враховуючи інтереси всіх суб’єктів художнього процесу, включаючи колекціонерів, художників, теоретиків мистецтва, кураторів і галеристів. Колекціонер — важлива, але не єдина ланка на культурній сцені. Проте, для колекціонування необхідно: вільне переміщення через кордон, особливо щодо повернення культурної спадщини та обміну виставок; створення державного музею приватних колекцій з достатніми сховищами, які б вміщували недержавний музейний фонд — приватні колекції; амністія і гарантії безпеки колекцій, щоб у колекціонерів не було необхідності тримати свої колекції за кордоном. І ще, для колекціонування мистецтва потрібна опора на офіційну хронологію мистецтва з його рейтингом художників. Це дають музеї, електронна та друкована версії. Без офіційної хронології цінність творів і їх авторів розмита ринком і усними переказами.

Які зміни в свідомості українців повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Українці повинні знати і розуміти цінність мистецтва, як частини своєї національної гордості, історії та ідентичності. Повинні знати завдяки відвідуванню музеїв, центрів мистецтв і галерей, через ЗМІ та інші ресурси про українське мистецтво, його захопливість і доступність для придбання в будь-яких формах. Колекціонування може початися з відвідування виставки, покупки книги, офорту, фотографії, робіт молодих художників на благодійній акції. Далі виникає бажання стати володарем ряду художників або періоду і т.д. Через якийсь час, з покупок формується колекція і мета її показати широкій аудиторії, а може, і вступити в клуб колекціонерів.

Яку виставку, музей або галерею відвідаєте чи вже відвідали після карантину?

Оскільки незрозуміло, коли карантин закінчиться, і які виставки будуть на момент закінчення карантину, гарантовано, насамперед, відкрию виставку приголомшливого львівського художника Андрія Роїка у нас в Карась Галереї, яка висить зараз за закритими дверима і чекає своїх шанувальників мистецтва. 

2007_3.jpg

Олексій Василенко

CEO Аукціонного Дому «Золотий Перетин»

Хто для вас «Колекціонер» і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні?

Колекціонер – це захопленість, системність і усвідомленість. Захопленість в самому процесі колекціонування: пошуку предметів, заволодіння ними, освіти і тд. Системність в тому, що цей процес не припиняється. Збори колекції — довгий шлях. І усвідомленість — це про розуміння формату колекції, її призначення і цінності в контексті обраного напрямку. Усвідомленість приходить з часом і з отриманням знань. Колекціонер, також як і художник постійно включений в процес. Це не тимчасове явище, а стан, я б навіть сказав – діагноз.

Роль колекціонера у розвитку мистецтва і сьогодні і сто років тому була і є ключовою. Без патронажу і підтримки художників світ абсолютно точно не відкрив би для себе багатьох знакових імен. Історія мистецтва теж склалася б невідомо як. Крім того, фундаментом зборів музеїв є приватні колекції, коли то формувалися саме колекціонерами. Таким чином колекціонери — не просто підтримка художників або економіки ринку мистецтва, а ще й прямі інвестори в майбутнє культурного освіти своєї країни, як би пафосно це не звучало.

Чи обов’язково мати знання в галузі теорії мистецтв, щоб почати колекціонувати?

В теорії мистецтв не обов’язково. Дуже бажано — візуальний багаж. Походи в музеї, галереї, арт-ярмарки, аукціони та інші місця скупчення якісного мистецтва — необхідні. І чим більше, тим краще. Досить просто дивитися. Провівши навпроти картини хоча б 5 хвилин можна більше дізнатися про художника і його життя в момент написання роботи, ніж з написаних невідомо ким текстів.

Мета наповнення такого візуального багажу — виховання естетичного погляду і банальна економія на перших роботах, куплених за принципом «подобається / не подобається». Теоретичні знання прийдуть у процесі формування колекції, це не проблема. Головне бажання.

Які зміни в державній політиці повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Повинна бути реформована освітня система зі створенням повноцінної модернізованої програми культурної освіти.

Податкові пільги та преференції донаторам музейних інституцій. Прозора і лояльна система оподаткування для всіх ключових гравців індустрії, щоб вивести ринок з тіні. Відкриття кордонів і максимально спрощена процедура для вільного переміщення предметів мистецтва в та з країни.

Які зміни в свідомості українців повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Повинно прийти розуміння, що в 21 столітті єдиним цінним активом є креативне мислення, без наявності якого компанія або особистість не буде конкурентоспроможна. У розвинених країнах культурна освіта в сьогоднішні дні не є ознакою хорошого виховання — це необхідність і реальність, без якої мозок не зможе мислити в форматі out of the box та створювати нестандартні рішення, що застосовуються до будь-якій сфері. Що стосується культури колекціонування — це одна з обов’язкових наслідків занурення у світ мистецтва. Практично всі учасники арт-середовища в тій чи іншій мірі є колекціонерами. Питання масштабу і рівня колекції, на мій погляд, в більшій мірі складається в наявності можливостей придбання нових робіт. Тому одного разу зрозумівши що, виявляється на стіни у будинку або офісі можна повісити картини, тому що це, як мінімум, робить простір живим — культура колекціонерства народиться сама собою.

2007_5.jpg

Кахідзе Алевтина

українська художниця-перформерка, кураторка

Хто для вас «Колекціонер» і яка його роль у розвитку мистецтва сьогодні?

Насправді я зустрічаюсь із колекціонерами рідко. Продаю приблизно одну роботу в рік.  Тобто, роль колекціонера в моєму житті — це епізоди, але яскраві. Якщо говорити про роль колекціонера у розвитку мистецтва. Тут я бачу такий зв’язок, якщо колекціонери стають вимогливими глядачами та критиками, то вони безперечно впливають на розвиток мистецтва дуже суттєво. Якщо колекціонери купують щось таке, що я називаю маньеризмом, тоді сповільнюють його рух. Але ж типів колекціонерів багато: колекціонери — злодії, які погрожують знищити роботи художника. Мені розповідали про таких. Хоча це є порушенням у статті 12. Авторське право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір. Є колекціонери-меценати, які створюють колекції аби підтримувати митців. Існують також «незговорливі» колекціонери, яким немає бажання продавати роботу — вони не будуть співпрацювати, показуючи її на виставках, з ними неможливо реалізувати своє право доступу до твору (автор має на це право по закону). Треба не забути згадати “справжніх” колекціонерів, які щиро люблять мистецтво. Я теж колекціонерка — маю вдома мистецтво  в кожній кімнаті — в вітальні, де каву п’ю; в кімнаті, де я прасую речі, ванних кімнатах. Маю також папку із мистецтвом, яку переглядаю. Я відчуваю насолоду, коли дивлюся на твори… Тому я переконана:  передати твір в дім колекціонера — надати йому життя — хтось буде кожного дня дивитися. До будинків, де немає жодного мистецтва, я ставлюся із підозрою. Мистецтво насправді має магічну силу. Нас от грабували, і фото Олексія Салманова, на якому була людина у поліцейській формі, грабувальники скинули на підлогу! Тільки її. Вона їх роздратувала, не залишилась непоміченою. 

Чи обов’язково мати знання в області теорії мистецтв, щоб почати колекціонувати?

Я би  починала з інших знань: як зберігати твори? Ну наприклад, що не можно акварель розміщувати на прямому сонячному світлі і не можна  малюнок розміщувати навпроти вікна — жовтіє папір. Також треба знати головні тези авторського права, аби не порушувати закон, використовуючи свою колекцію. Нещодавно, в арт спільноті вибухнув величезний скандал саме з цього питання — якщо у колекціонера є твір, це не значить, що в нього є також майнові права на нього. Майнові права – це багато прав використання твору, окрім володіння їм як річчю. Майже 30 років в українському контексті всі домовленості між колекціонерами та художниками при передачі творів були на словах, або взагалі без слів. Ця епоха завершується. Я думаю декілька років буде штормити всіх учасників процесу, і буде ще декілька скандалів. Але ж художники по проханню колекціонерів можуть сьогоднішніми датами передати колекціонерам майнові права? Звісно, але в цьому випадку художники або колекціонери мають стати суб’єктами для податкової. І от це напевно є ментальною складністю для багатьох. Або колекціонери почнуть шалено поважати художників, запитуючи їхню згоду при кожному кроці щодо їхніх творів — це також може бути рішенням. Художники все ж таки наразі із “діамантами у стелі”, але не всі усвідомлюють це.  Але ж цікаво, що цей «вихід із чорного ринку» так затягнувся в Україні. В світі вже існують цифрові нотаріуси як от система WIPO PROOF, а ми ще сперечаються про розділеність твору та майнових прав.

Які зміни в державній політиці повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Якщо говорити про закони: для мене, сучасного митця, немає жодних проблем аби працювати із колекціонерами в країні. Художники в Україні насправді в «раю». За системою спрощеного оподаткування вони можуть надавати безліч послуг, включаючи послугу по створенню твору. Але якщо колекціонер хоче отримати твір разом із майновими правами у колекцію, теж не бачу жодних перешкод передавати такі права за іншою системою оподаткування. Звісно в тебе побільшає декларацій, але тільки так можно розпоряджатися майном. В останньому випадку ціна такого твору із майновими правами напевно має зростати, і от власне тут хотілося би підтримки держави — як саме вона може вплинути, щоб у людей з’явилися гроші і бажання на таке не дешеве мистецтво. Також очікую від держави більше освітніх проектів, які вже почали з’являтися, наприклад проекти щодо авторських прав для митців, підтримані УКФ. Вивозячи свої роботи закордон, я теж не маю жодних проблем. Але наразі ви чуєте голос митця, має бути ще голоси інших учасників процесу — колекціонерів, експертів, галеристів, музейників.

Які зміни в свідомості українців повинні відбутися, щоб розвивалася культура колекціонування?

Для відповіді на це питання треба говорити із тими, хто немає жодного твору вдома. Чого це? Через брак грошей? Але ж мистецтво можна купувати не маючи великих сум. У кожного митця знайдеться щось невелике або із накладів. В мене наприклад завжди є таке. Знову ж колекцінування не обов’язково про матеріальні речі, це також про інвестування в ідеї, які будуть візуалізовані. Але ж є люди, які геть не сприймають візуальне, на них вона не діє. Отож саме вони мають право на пасивність для культури колекціонування.

Яку виставку, музей або галерею відвідаєте чи вже відвідали після карантину?

Виставку, яку організували художники Клеменс Пул та Нікіта Кадан у своїй орендованій квартирі на Бехтеревському провулку. Її назва та концепція відсилають до ідей сну, проговорених у маніфестах сюрреалістів: «Таким образом, сон, подобно самой ночи, оказывается как бы заключенным в скобки. И не более, чем она, способен давать советы». Це Андре Бретон.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та нажміть Ctrl+Enter.

Зберегти

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: