Артем Волокітін народився у 1981 році в Есхарі, Харківська область. У 2005 він закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтв. У 2011 році художник став лауреатом головної премії PinchukArtPrize, а в 2015 — учасником основної програми Венеційської бієнале. Живе та працює у Харкові та Києві.

Волокітін працює у традиційній техніці олійного живопису, а в своїй ранній творчості тяжів до стилю гіперралізму — це часто були оголені тіла людей, зображені з максимальною точністю. Прикладом може слугувати серія «Дотик» 2008 року або картина «Атлант» 2009.

Однак уже тривалий час Артем Волокітін не звертається у своїй практиці до образу людини. Переломним моментом стали події Революції гідності та війна на Сході України — художник почав відображати власні тривоги у пейзажах, сповнених вибухів та феєрверків. Пізніше це переросло у дослідження природи самого світла та можливостей його сприйняття.

Так, у роботі «Інтерференція» 2013 року Артем Волокітін осмислює фізичний термін світла у символічному ключі. Художник порівнює хвильову структуру світла з аналогічною структурою води. Для нього ці дві стихії уособлюють єдність протилежностей — життя і смерті, порядку та хаосу, зовнішнього і внутрішнього. 

У 2015 році Артем Волокітін створив проєкт «Інструкція з експлуатації». Це була спроба осмислити стан суспільства під час війни. Художник створював поетичні полотна, на яких загрозливі вибухи та хмари диму співіснували зі святковими образами феєрверків. Волокітін підкреслював спільну природу цих явищ — передусім через буденність їхнього сприйняття в інформаційному просторі. Максимально спрощений, графічний фон його робіт нагадує техніку гравюри і водночас зображення на екрані старого лампового телевізора. Адже Волокітін, як і більшість людей двадцять першого століття, спостерігає за жахами війни за допомогою засобів масової інформації. Саме тому їхнє відображення виходить страхітливо красивим і холодно-відстороненим.

Роботу «Маніфест 1» 2016-2017 років Артем Волокітін побудував на зіткненні протилежностей: архітектури та біоніки. Художник протиставляє монументальну, здавалося б, непохитну архітектуру та рослину, яка виростає далеко поза межі споруди і цим ставить під сумнів велич творіння людини. Таким чином Волокітін підкреслює контраст застиглої структури та живого потенціалу. 

А в серії «Ланцюгова реакція» 2020 року художник досліджує фізичний та символічний бік взаємодії елементів у просторі. До циклу ввійшли графічні роботи та колажі. Одна з робіт серії — «Примусовий штиль» — це спроба осмислити крихкий момент теперішнього як проміжку між незмінним минулим та невизначеним майбутнім. Невеликі флюгери, зібрані у велику, тотожну їм структуру, зображені художником у стані примусової стабільності. В цій ситуації, якщо елементи почнуть рухатися і працювати, ціле розпадеться. Існування цього великого химерного механізму можливе лише тоді, коли його складові припиняють виконувати свою функцію.

У одному зі своїх найвідоміших проєктів, «Післяобраз», який був розпочатий у 2019 році та триває і донині, — Артем Волокітін досліджує межі ілюзії та реальності. Назва відсилає до образів, «плям», які людина бачить після спостереження яскравих чи сліпучих предметів. Художник відштовхується від оптичного аспекту явища і зосереджується на його особистому переживанні, зв’язку з емоційним станом людини. Для нього післяобраз має символічний характер — завдяки йому предметний світ переходить у фантазійний вимір.

Картини «Післяобраз» та «Післяобраз» 2 представлені на виставці «Абстрактне світло» у Dymchuk Gallery, як й інші нові роботи Волокітіна, створені у період 2020-2021 років. Окрім серії живописних робіт, на виставці також можна побачити відеоарт та бетонну інсталяцію.

Нова серія робіт Волокітіна візуально розвиває лінію світла, а пейзажі все більше відходять від фігуративу, будуючись на нюансах фактури та світлотіні.

Світло є необхідним елементом бачення людини, проте його надлишок засліплює і травмує. Для Волокітіна живопис виявляється способом примиритися з природою та оприявнити її властивості. Художник зазначає: «Живописна техніка дозволяє створювати ілюзію сонячного світла, яке можна розгледіти без захисних засобів. Контрасти і перехрещування променів, ритмічне повторення і туманності наповнюють собою площину полотна й змушують його вібрувати».