Питання довіри до влади в умовах надзвичайних ситуацій реактуалізувалися в контексті заяви головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка про штучностворені спеціальні умови для посилення тривоги. Занепокоєння також спричинили вжиті урядами різних країн заходи для посилення нагляду та контролю за дотриманням карантину. Водночас іншою темою для роздумів слугують протести проти расизму та поліцейського свавілля, що відбуваються у всьому світі під час карантину всупереч заборонам публічних зібрань.

У цих контекстах згадуємо та коротко цитуємо серію есеїв Джорджо Агамбена, у якій філософ розмірковує про пандемію та її вплив, а також розповідаємо про критику та дискусії навколо текстів Агамбена.

Хто такий Джорджо Агамбен

Джорджо Агамбен (нар. 1942) — італійський філософ, найбільш відомий дослідженнями у сфері біополітики; автор робіт «Homo sacer. Суверенна влада та голе життя» і «Homo Sacer. Надзвичайний стан» (у цій роботі автор критикує сучасні ліберальні демократії, вказуючи на їхні схильність до авторитаризму, що виражається, зокрема, у практиці введення надзвичайного стану у відповідь на терористичні акти або природні катаклізми, що дає змогу державам порушувати свободи громадян).

У своїх роботах спирається на ідеї Мартіна Гайдеґґера, Вальтера Беньяміна, Жака Дерріда, Мішеля Фуко, Ганни Арендт та Карла Шмітта.

«Винайдення епідемії» та інші есеї про пандемію

26 лютого 2020 року у виданні Quodlibet вийшла колонка Джорджо Агамбена під назвою «Винайдення епідемії», якою філософ розпочав публікацію роздумів щодо епідемії та її впливу на людей. Власне в цих роботах автор критикує та розглядає доцільність і наслідки впровадження надзвичайного стану у зв’язку з поширенням COVID-19, порівнює карантинні заходи з воєнним режимом, описує видозміну людських взаємин і утвердження науки, як нової релігії.

Найбільш цитованим є перший допис «Винайдення епідемії». У ньому автор апелює до статистики й міркує про необхідність вжитих заходів, а також критикує владу й медіа за поширення паніки:

«Зіткнувшись із несамовитими, ірраціональними й абсолютно необґрунтованими надзвичайними заходами, прийнятими проти передбачуваної епідемії коронавірусу, ми повинні почати з декларації Національної дослідницької ради (CNR), в якій йдеться не тільки про те, що “в Італії немає епідемії атипової пневмонії (SARS-CoV2)”, але й про те, що “інфекція, згідно з епідеміологічними даними, наявними на сьогодні і обґрунтованими десятками тисяч випадків, викликає легкі / середні симптоми (на кшталт грипу) у 80-90 % випадків. У 10-15 % випадках може розвинутися пневмонія, але переважно хвороба протікає у легкій формі. Підраховано, що тільки 4 % пацієнтів потребують інтенсивної терапії”.

Якщо це реальна ситуація, то чому засоби масової інформації і влада роблять усе можливе для поширення стану паніки, провокуючи цей надзвичайний стан із серйозними обмеженнями в пересуванні та припиненням звичного життя в цілих регіонах? … Непропорційна реакція на те, що, відповідно до CNR, не надто відрізняється від звичайного грипу, епідемія якого спалахує в нас щороку, є цілком кричущою. Наче в умовах, якби тероризм був вичерпаний як причина для впровадження виняткових заходів, а винахід епідемії послугував ідеальним приводом для їхнього розширення за межі будь-яких обмежень. Іншим, не менш тривожним фактором, є стан страху, який останніми роками явно розповсюдився серед окремих людей і перетворюється на справжню потребу в ситуаціях колективної паніки, для яких епідемія знову створює ідеальний привід. У такий спосіб, у збоченому порочному колі обмеження свободи, що їх накладають уряди, приймаються в ім’я прагнення до безпеки, яке було викликане тими самими урядами, що нині втручаються, аби його задовольнити».

У своїх колонках Агамбен часто препарує термін «соціальне дистанціювання», міркує про видозміну взаємин і комунікації — заміщення технологіями живого спілкування між близькими, нові формати навчання тощо. В одному з текстів автор пише: «Ще сумнішим, ніж обмеження свобод … на мій погляд, є виродження відносин між людьми, які вони можуть породжувати. До іншої людини, ким би вона не була, навіть до коханої, не можна підходити або торкатися, між вами буде відстань, що, на думку деяких, становить не менше метра, але, за останніми пропозиціями так званих експертів, вона має складати 4,5 метри (ці п’ятдесят сантиметрів особливо цікаві!). Ближнього скасовано.

У колонці «Соціальне дистанціювання», Джорджо Агамбен продовжує досліджувати соціальні наслідки пандемії. Філософ посилається на роботу Еліаса Канетті «Маса і влада» та описує нову масу і можливі наслідки епідемії, серед яких, зокрема, обмеження простору та вимушене існування у віртуальній реальності; автор підкреслює, що саме такі умови є найбільш вигідними для влади — будуть припинені соціально-культурні взаємодії, серед яких і дискусії навколо політики, що зробить керування людьми простішим, ніж будь-коли:

«Я не знаю, що Канетті сказав би про феноменологію нової маси, з якою ми стикаємося: вжила заходів соціального дистанціювання і впала в паніку — це, звичайно, маса — але перевернута маса, так би мовити, що складається з індивідуумів, які за будь-яку ціну тримаються на відстані один від одного. Маса тепер уже не щільна, розріджена, але вона, як і раніше, залишається масою… Через кілька сторінок Канетті описує масу, що утворюється забороною: “зібравшись разом, люди більше не хочуть робити те, що вони досі робили поодинці. Раптову заборону вони накладають на самих себе… У будь-якому разі, вона діє із величезною силою. У ній є безумовність наказу, але вирішальну роль грає її негативний характер”. Важливо не випускати з уваги те, що суспільство, засноване на соціальному дистанціювання, не стане, як можна наївно вважати, доведеним до крайнощів індивідуалізмом: навпаки, воно залишиться таким самим, яким ми бачимо його сьогодні навколо нас, — розрідженою масою, заснованій на забороні, але, саме тому, особливо щільної й терплячою».

Страх зараження, властивий людям, «які потрапили під вплив» інформаційної хвилі, Агамбен асоціює з «голим життям», тобто простим фізичним існуванням. Філософ також критикує відмову від поховання, стверджує, що «країна морально й політично впала перед лицем хвороби», та ставить в один ряд науку, релігію й капіталізм, називаючи церкву «служницею науки». У тексті «Біобезпека та політика», Джорджо Агамбен називає вжиті, у зв’язку з епідемією коронавірусу, заходи нічим іншим, як терором охорони здоров’я:

«Якщо вже зараз, в умовах поступового занепаду ідеологій і політичних переконань, міркування безпеки дозволили громадянам прийняти обмеження свобод, які вони раніше не бажали приймати, то біобезпека виявилася здатною запропонувати абсолютне припинення всієї політичної діяльності і всіх суспільних відносин, як вищої форми громадської участі. У такий спосіб, ми можемо спостерігати парадокс, коли ліві організацій, що традиційно обстоюють права й засуджують порушення конституції, беззастережно приймають незаконно встановлені міністерськими указами обмеження свобод, нав’язати які, не спадало на думку навіть фашистам».

Критика

Першим із критикою «Винайдення епідемії» виступив Жан-Люк Ненсі, близький товариш Джорджо Агамбена: наступного дня після публікації тексту Агамбена на сайті Antinomie вийшов текст «Вірусний виняток» Ненсі, у якому автор наводить аргументи, чому коронавірус не є звичайним грипом, говорить про вплив пандемії не тільки на окремі країни, а на всю цивілізацію та стає на захист влади, називаючи її палачем: «Ціль не повинна бути помилковою: немає сумнівів, що ціла цивілізація наразі під питанням. Існує своєрідний вірусний виняток: біологічний, комп’ютерний, культурний, що пандемізує нас. Уряди — лише похмурі кати, а їх звинувачення — це радше відволікаючий маневр, а не політична рефлексія».

У квітні 2020 року Славой Жижек опублікував нову книжку «Pandemic! COVID-19 Shakes the World», частина з якої присвячена полеміці з Джорджо Агамбеном. Втім, критики зважають, що виданню бракує висвітлення власне позицій Агамбена, які зробили б текст більш цілісним для читача.

Жижек критикує італійського філософа за радикальність поглядів, наголошує на реальній можливості небезпеки, говорить про побудову нового комунізму, припускає яким буде новий світ після епідемії й також критикує колективну паніку: «Паніка — це хибний спосіб протистояти реальній загрозі. Коли ми панікуємо, ми не ставимося до загрози досить серйозно, навпаки, ми тривіалізуємо її. Тільки подумайте, наскільки безглуздо робити запас із надмірної кількості рулонів туалетного паперу, ніби це матиме значення в розпал смертельної епідемії…».

Серджіо Бенвенуто в тексті «Забудьте про Агамбена» називає реакцію Агамбена поверхневою й пише про нові прояви любові та дружби: «Сьогодні я проявляю свою любов до іншого тим, що тримаю її або його на відстані. Це парадокс, який руйнує всі ледачі ідеологічні рамки (ідеологічні не в марксистському розумінні) лівих і правих, не говорячи вже про популістів».Із критикою Джорджо Агамбена виступає також і грецький філософ Панайотіс Сотіріс. У тексті «Проти Агамбена: Чи можлива демократична біополітика?» автор мислить біополітику в умовах пандемії та пропонує альтернативні варіанти трактування Фуко: «Можна заявити проти Агамбена, що “голе життя” ближче до пенсіонера, який стоїть у черзі на респіратор або ліжко в реанімації, через обвалення системи охорони здоров’я, ніж до інтелектуала, який має відношення до практичних аспектів карантинних заходів. У світлі вищесказаного я хотів би запропонувати інший спосіб повернення до Фуко. Я думаю, що іноді ми забуваємо про те, що у Фуко була вельми реляційна концепція владних практик. У цьому сенсі правомірно ставити питання про те, чи можлива демократична, або навіть комуністична біополітика? … В одній зі своїх останніх робіт, Фуко сам вказує на такий напрям, навколо поняття правди, парресії і турботи про себе. У цьому вельми оригінальному діалозі з давньою філософією він запропонував альтернативну біополітику, що поєднує індивідуальну та колективну турботу без примусу».

Найбільше Агамбена критикували за радикальність, несерйозне й безвідповідальне ставлення до загрози, що становить коронавірус. Втім, його висловлювання послугували виненкненню філософсього дискурсу навколо пандемії. Ознайомитися з іншими думаками різних філософів можна у статтях видань European Journal of Psychoanalysis Issues та Los Angeles Review of Books, а також у добірках текстів тут та від Centre for Feminist Foreign Policy.

Текст: Аміна Ахмед

Ілюстрації: Саша Закревська