Ми познайомилися з АнтіГонною в 2015 році на показі Міші Коптєва, де АнтіГонна була моделлю. Я була вражена крихкістю, епатажністю і неймовірною ніжністю шоу, яке зробив Міша. Коли на подіумі з’явилася АнтіГонна, вона спокійно пройшла залою, витягнула з вагіни ніж, облизала його і почала пестити ним глядачів. Це було заворожуюче дійство, після якого я захотіла з нею познайомитися.

Під час особистої зустрічі АнтіГонна розповіла, що пише сценарії до порножахів і хоче в майбутньому їх екранізувати. Порножахи — це щось зовсім нове. Порно і жахи зазвичай не поєднують, хоча насправді у них є багато спільного.

Порно — капіталістичний продукт, який задовольняє насамперед чоловіків. Загалом, від самого початку появи жіночого тіла на екрані, воно було сексуалізованим. Навіть у зйомках Едварда Мейбріджа, який знімав людське тіло заради наукового інтересу (відомі його численні фотографії коней на бігу). Він намагався зафіксувати різні фази руху людського тіла і знімав ходу, спортивні вправи, тощо. Втім, жінки у його фільмах не просто ходили чи сиділи, а грали якісь мініатюри: наприклад, приміряли взуття, підіймали спідницю вище коліна.

Порно переосмислювалося художниками і художницями. У 1970-х роках феміністки: науковиця Лінда Вільямс, актриси, художниці та перформерки Лідія Ланч, Енні Спрінкл, Кандіда Рояль зробили багато для того, аби деконструювати ті ієрархічні й владні відносини, які порно транслювало. Зараз, окрім «канонічного» патріархального порно, є феміністичне порно, і, навіть, активістське порно, у якому акторки ґвалтують пам’ятники тоталітарних вождів. Втім, роботи АнтіГонни не вписуються ані в історію класичного порно, ані в нові сюжети.

Я вважаю, що вона використовує форму порно саме як інструмент мистецвта і створює щось абсолютно нове.

Інколи важко розглядіти межу між документацією акцій АнтіГонни й, власне, її відеоартом. Наприклад, «Чаклуй Баба, Чаклйу Дід!» — це документація акції (під час якої АнтіГонна спалює усі свої картини), і водночас самостійна відеоробота. Дуже цікаво спостерігати за тим, що відбувається навколо її акцій. Наталка Дяченко зафіксувала процес погрузки картин АнтіГонни до вантажівки. Складаючи роботи до кузова, чоловіки намагалися розібратися у мистецтві художниці, розглядали картини і висували свої версії того, що на них зображено. Акції АнтіГонни втручаються у реальність та викликають такі події, які можливі тільки за тих обставин.

Ще одними елементами «іншої» реальності, які вриваються в роботи АнтіГонни, є архівні відео.

Андрій Бойко — фотограф і відеограф, з яким працювала АнтіГонна, купував касети на блошиних ринках, тому часто на них можна було знайти записи днів народжень, весіль або хрестин. АнтіГонна у деяких своїх фільмах не прибирає їх, а майстерно вписує в той чи інший сюжет.

Я думаю, що роботи АнтіГонни — це відеоживопис. Тому що вона працює з відео як з пластичним матеріалом, з його допомогою створює емоцію, часто ця емоція — страх. Викликати емоцію, а не створити якийсь конкретний наратив, є головним завданням її робіт.

У роботі «Katakomba» є такий елемент — кров, що просочується крізь бинти. Вираз «окровавленные ниточки» я почула в одному з її сценаріїв. Цей вираз влучно описує те, що робить АнтіГонна. Емоції страху, занепокоєння, які змушують її створювати ці роботи, вона передає через образи у своїх відео.

Часто АнтіГонна детериторіалізує статевий чоловічий орган, поміщаючи його, наприклад, собі на лоба. У результаті такого зміщення (фізичного і смислового) член позбувається влади.

АнтіГонна брала участь у багатьох мистецьких подіях за кордоном. Нещодавно, у партнерстві з польським продюсером, вона створила версію однієї зі своїх робіт у віртуальній реальності. Робота експонувалася на фестивалі медіамистецтва Rozkwit. У цій роботі також фігурує перев’язане бинтами тіло, і кров, яка просочується крізь них.

У своїх роботах АнтіГонна також використовує прийом мультиекспозиції. У роботі «G-porn» кадри з людським тілом накладаються на гострі предмети, сире м’ясо. Використання прийому мультиекспозиції та вдалий монтажний ритм створили гіпнотичний ефект відео.

Для творчості АнтіГонни важлива процесуальність. Вона залучає до участі у своїх відео різних людей, дозволяє іншим учасникам і учасницям проживати у цих відео свої особисті історії. Цикл «Київські порножахи. Нескінченна історія хвороби» — це хроніки життя київської тусовки. Учасники й учасниці відео АнтіГонни не отримують конкретних завдань, вони роблять на камеру те, що їм хочеться, це ніби колективна арттерапія.

Часто АнтіГонна використовує метод аутоагресії. Під час перебування на резиденції «Зміст» у Маріуполі, вона досліджувала тему війни. Там вона створила роботу «Marry Hell» (Веселе Пекло — ред.). У цій роботі художниця звертається до БДСМ-практик, у якій порушує питання межи та її існування загалом.

Нікіта Кадан написав про її мистецтво: «Это искусство, которое себя не жалеет».